СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/11581/20

пр. № 2/759/1129/21

02 березня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді П`ятничук І.В.,

при секретарях Дрозі Т.О., Марус А.О.,

з участю представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача Ковальчук С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за основним позовом

Приватного акціонерного товариства Спільного підприємства "Партнер" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

та за зустрічним позовом

ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства Спільного підприємства "Партнер", третя особа : Київська міська рада про визнання недійсним договору зберігання транспортного засобу, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшов позов Приватного акціонерного товариства Спільного підприємства «Партнер» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 38 626,23 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що СП «Партнер» створено у відповідності до вимог діючого законодавства і є правонаступником МДКП «Партнер» відповідно до розпорядження Леніградської районної державної адміністрації м. Києві від 09.10.1996 № 1292. Відповідно до пункту 1 рішення Виконавчого комітету Ленінградської ради народних депутатів від 26.08.1991 № 669 «Про передачу відкритої автостоянки № 2 на пр. Ак. Корольова малого підприємства «Партнер» - АС № 2 передано в експлуатацію малому підприємству «Партнер», правонаступником якого є ПрАТ СП «Партнер». Відповідно до п.4 рішення, фінансово -господарську діяльність на автостоянці АС № 2 здійснювало мале підприємство «Партнер» згідно свого статуту. Відповідно до акту прийому-передачі майна засновниками СП «Партнер» в формі акціонерного товариства закритого типу Ленінградська районна державна адміністрація м. Києва передала частку свого вкладу до статутного фонду СП «Партнер» в формі АТЗТ майном, а саме незавершене будівництво автомобільної стоянки індивідуального транспорту по пр. Корольова АС № 2. З прийняттям рішення Виконавчого комітету Ленінградської ради народних депутатів «Про передачу відкритої автостоянки ОСОБА_3 та ведення фінансової -господарської діяльності на автостоянці малим підприємством «Партнер» - власникам транспортних засобів, видавалися направлення державної районної адміністрації, для отримання місця на автостоянці по АДРЕСА_1 , так створювалася АС № 2, яка передана позивачу в експлуатацію, так укладалися договори з автовласниками по зберіганню і охоронні автомобілів. ОСОБА_3 став власником металевого гаражного боксу № НОМЕР_1 з 1992року, який знаходиться на земельній ділянці відведеній позивачу для експлуатації та обслуговування. З моменту набуття права власності на металевий гаражний бокс, відповідач став носієм не тільки прав, але й обов`язків відносно власного майна і несе тягар утримання. Відповідач сплачував за послуги автостоянки постійно до того періоду коли витрати по утриманню одного машиномісця становили 210,00 грн. У період з 03.08.2019 по 11.07.2020 відповідач повністю припинив сплачувати обов`язкові щомісячні платежі за послуги автостоянки та охорони, та ігнорує всі пропозиції щодо погашення заборгованості.

Ухвалою суду від 14 липня 2020 року відкрито провадження у даній справі.

13.08.2020 від ОСОБА_3 надійшов зустрічний позов до приватного акціонерного товариства Спільне підприємство «Партнер», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Київська міська рада, про визнання договору зберігання транспортного засобу від 07 грудня 2011 року № 5585 недійсним.

У своїй зустрічній заяві позивач посилається на самовільне зайняття та протиправного використання земельної ділянки відповідачем, фактичне використання якого відбувається в супереч закону та волі власника такої землі.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження у справі; справу за позовом Приватного акціонерного товариства Спільного підприємства "Партнер" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства Спільного підприємства "Партнер", третя особа: Київська міська рада, про визнання недійсним договору зберігання транспортного засобу призначено до судового розгляду по суті.

Представники ПрАТ СП «Партнер» в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримали та просили задовольнити; у задоволенні зустрічного просили відмовити.

ОСОБА_3 і його представник просили задовольнити зустрічний позов; у задоволенні первісного просили відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторін і їх представників, суд виходить із такого.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12 і13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Розпорядженням представника Президента України від 01.09.1992 № 383, згідно з актом від 21.08.1992 про передачу незавершеного будівництва автомобільної стоянки індивідуального транспорту по пр-ту А.Корольова з балансу СКБ «Ритм» на баланс Ленінградської районної державної адміністрації загальною вартістю 582,4 тис. крб. (згідно довідки СКБ «Ритм» за № 42/32 від 20.08.92) передано автостоянку № 1 та автостоянку № НОМЕР_2 , що розташовані по АДРЕСА_1 , передано малому підприємству «Партнер» в експлуатацію.

Відповідно до розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва від 09.10.1996 № 1293 встановлено, що спільне підприємство «Партнер» у формі закритого акціонерного товариства є правонаступником МДКП «Партнер».

Відповідно до акту прийому-передачі майна до статутного фонду від 01.11.1996 комісія прийняла, а державна адміністрація передала як частку свого вкладу до статутного фонду товариства наступне майно: незавершене будівництво автомобільної стоянки індивідуального транспорту по пр. Корольова.

Наказом СП «Партнер» від 2007 № 214 встановлено щомісячні внески для членів автостоянок та колективних гаражів з 01.01.2008 А/С № 2 - легкові автомобілі 150 грн., мікроавтобуси (мінівени) - 220 грн., легкові автомобілі 300 грн.

Наказом СП «Партнер» від 28.01.2011 № 6 встановлено розмір щомісячних внесків для членів автостоянок та колективних гаражів з 01.02.2011р. А/С № 2 - легкові автомобілі 210 грн., мікроавтобуси (мінівени) - 350 грн., легкові автомобілі 400 грн.

Крім того, в матеріалах справи містяться рахунки- фактури з яких вбачається, що ПрАТ СП «Партнер» сплачує вартість спожитої електроенергії та утримання обладнання.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач є власником металевого гаражного боксу. Крім того, відповідач не заперечує, той факт, що користується гаражним боксом, але оскільки ПрАТ СП «Партнер» самовільно зайняло та протиправно використовує земельну ділянку, фактичне використання якого відбувається в супереч закону та волі власника такої землі, і тому тому не повинен сплачувати кошти.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.

За змістом ч. 1 ст. 901, частини першої статті 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до ст. 977 ЦК України якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним.

Договір зберігання транспортних засобів вважається укладеним з моменту передання майна на зберігання, що свідчить про його реальний характер. Між тим, загальні положення про зберігання передбачають обов`язок професійного зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому (ч.2 ст. 936 ЦК). Тобто, зазначена норма передбачає можливість укладення договору зберігання за конструкцією консенсуального і цілком поширюється на спеціальні види зберігання, а отже - і на договір зберігання транспортних засобів.

У відповідності із ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. До витрат, які здійснює ПрАТ СП "Партнер" відносяться витрати на електроенергію, вивіз сміття, електрообладнання, ремонтно-будівельні роботи, обов`язкові платежі та податки.

Як вбачається із взаєморозрахунку з арендаторами, ОСОБА_3 здійснював оплату внесків до грудня 2016 року.

Встановлено, що з січня 2017 року по 11.07.2020 відповідач не здійснював оплати, таким чином загальна сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних становить всього 16 774,23 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, відповідач зобов`язаний нести витрати по сплаті обов`язкових платежів, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних.

Щодо стягнення з ОСОБА_3 пені у розмірі 15 250,00 грн, суд зазначає наступне.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд вважає необхідним зменшити розмір пені до 10% від розміру заборгованості за договором, а саме, до 1 525,00 грн.

Таким чином, в судовому засіданні достовірно встановлено, що у ОСОБА_3 утворилась заборгованість перед ПрАТ СП «Партнер» за договором зберігання транспортного засобу, що свідчить про неналежне виконання відповідача за первісним позовом умов цього договору, а тому суд приходить до висновку, що позивачем доведені позовні вимоги частково, у зв`язку з чим підлягають частковому задоволенню та стягнення з ОСОБА_3 на користь ПрАТ СП «Павртнер» 18 299,23 грн за договором зберігання транспортного засобу від 07.12.2011 № 5585.

З ОСОБА_3 слід також стягнути судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 102,00 грн і 4 500,00 грн витрат на правову допомогу.

Щодо зустрічних позовних вимог, то суд виходить із такого.

Так, пункт 9 Договору передбачає, що даний договір не обмежений дії часом і може бути розірваний по ініціативі однієї із сторін. Договір автоматично вважається розірваним при вилученні земельної ділянки, на якій розташована автостоянка № 2, та по форс-мажорним обставинам, передбачених п.6.3 цього договору.

ПрАТ «СП «Партнер» є юридичною особою, здійснює свою діяльність на підставі статуту, предметом діяльності є, зокрема, надання послуг, пов`язаних з охороною транспортних засобів громадян та іншої власності.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 20.02.2007 задоволено позов Прокуратури Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про зобов`язання Спільного підприємства «Партнер» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 11089 кв. м., що розташована за адресою м. Київ, пр-ту Академіка Корольова (без номерної адреси); зобов`язано Спільне підприємство «Партнер» звільнити незаконно зайняту земельну ділянку площею 11089 кв. м., розташовану за адресою АДРЕСА_1 (без номерної адреси) передавши її Київській міській раді; стягнуто з Спільного підприємства «Партнер» 85,00 грн витрат по сплаті держмита.

Як вбачається з Державного реєстру судових рішень згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2007, апеляційну скаргу Спільного підприємства «Партнер» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2007 у справі № 3/101 - без змін. Касаційну скаргу Спільного підприємства «Партнер» у формі акціонерного товариства закритого типу - залишено без задоволення на підставі Постанови Вищого господарського суду від 25.10.2007. При цьому, з мотивувальної частини вказаних рішень вбачається, що рішення стосуються земельної ділянки площею 11089 кв. м., що розташована за адресою м. Київ, пр-ту Академіка Корольова (без номерної адреси). Більш детальних характеристик вказаної земельної ділянки не надано. Жодних клопотань про витребування доказів сторонами не заявлялось.

Відповідно до Рішення Господарського суду м.Києва від 15.11.2010 відмовлено в задоволенні позову Спільного підприємства «Партнер» про визнання права на оренду земельних ділянок, згідно розроблених проектів відведення та зобов`язання Київської міської ради укласти з позивачем договори оренди земельних ділянок, згідно розроблених проектів відведення. При цьому, в мотивувальній частині рішення вказано про автостоянку № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (без номерної адреси), площею 11082,32 кв.м.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішення Господарського суду м.Києва від 15.11.2010 встановлено, що Автостоянка № 2 передана МП «Партнер» згідно з рішенням Виконавчого комітету Ленінградської районної ради народних депутатів «Про передачу відкритої автостоянки № 2 на пр-ті Ак. Корольова малому підприємству «Партнер» №669 від 26.08.1991р. та розпорядження Представника Президента України « Про передачу відкритих автостоянок № 2 малому підприємству «Партнер» №383 від 1.09.1992р. Позивач отримав висновок Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА №19-7331 від 20.07.2007р. щодо використання земельної ділянки, наявних містобудівних обмежень та умов, які мають враховуватись при розробці проекту відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення позивачеві земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 розроблений комунальним підприємством «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» згідно з дорученням Київської міської ради від 26.04.2005 №225-ПК14-482 та від 225- ПК2-3723 від 11,05.2005р., (кадастрова справа № А-9935) відповідно до листа-звернення СП «Партнер» вих.№.109 від 7.04.2005р.

При ухваленні рішення, суд бере до уваги, що п. 6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №115 визначено, що автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв`язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в`їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.

Відповідно до абзацу третього додатку «Б» до ДБН В.2.3-15:2007 автостоянка - це спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів.

Пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду та дрібного технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням.

Отже, вказаними нормами не визначено правового статусу автостоянки як об`єкта нерухомого майна.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 13.11.2019 у справі №686/22924/16-ц, виходячи з аналізу положень статей 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об`єктами нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов`язані з земельною ділянкою.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. ( ст. 5 ЦПК України)

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом вказаних норм права суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Так, перш за все, вирішуючи даний спір суд повинен встановити питання, на які звернув увагу ВС у своєї постанові від 04.07.2018, зокрема, з`ясувати характер спірних правовідносин, обставини щодо наявності у позивача відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачами з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Судовим розглядом встановлено, що спірний договір було укладено 05.12.2011, тобто після прийняття рішення на яке позивач посилається як на підставу своїх вимог. Позивач вказує, що в квітні 2018 йому стало відомо про те, що Київською міською радою не приймались рішення про передачу у власність чи користування відповідачу земельної ділянки, на якій розміщена автостоянка № 2. При цьому, позивач при підписанні договору надав свою згоду на положення, викладені в п. 9 щодо автоматичного розірвання при вилученні земельної ділянки, на якій розташована автостоянка №2.

В судовому засіданні сторонами встановлено, що позивач не вчиняв будь-яких дій спрямованих на розірвання договору, претензій щодо якості надання послуг позивачем не заявлялось, інформації про зміну істотних умов договору сторонами не надано. Тобто, з 2011 року умови договору, засади діяльності автостоянки не змінювались.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір №5585 від 07.12.2011 позивач був зобов`язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права (законні інтереси), а суд, в свою чергу, повинен перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, заперечення відповідачів, якими вони, в свою чергу, обґрунтовують свою правову позицію, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

У даному випадку позивачем не доведено яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права (законні інтереси), при цьому, встановлення судом при розгляді справи по суті відсутність порушеного права (законного інтересу) позивача чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказам факту порушення його права на укладання оспорюваного договору,відтак, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивачів у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 2-5, 12, 13, 76-83 , 89, 133, 141, 258, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ :

Основний позов Приватного акціонерного товариства Спільного підприємства "Партнер" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства Спільного підприємства "Партнер" суму боргу за договором зберігання транспортного засобу в розмірі 15250 грн., пеню в розмірі 1525 грн. 00 коп., інфляційні витрати в розмірі 1099 грн. 19 коп., 3 % річних в розмірі 425 грн. 04 коп., а всього в розмірі 18299 грн. 23 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства Спільного підприємства "Партнер", третя особа : Київська міська рада про визнання недійсним договору зберігання транспортного засобу - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства Спільного підприємства "Партнер" судовий збір в розмірі 2102 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 4500 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м.Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони :

Позивач ( стягувач) : Приватне акціонерне товариство Спільне підприємство "Партнер", 03148 м.Київ вул.Жмеринська буд. 1-а, код ЄДРПОУ 13684158

Відповідач ( боржник) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ур.м.Києва, зареєстр. АДРЕСА_2

Суддя: І.В.П`ятничук