ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1295/21 Справа № 202/453/18 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Кравченко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 вересня 2020 року

по справі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділмайна,що перебуваєу спільнійсумісній власності,-

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2018 року до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності - задоволено частково.

Поділено спільне майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності:

Припинено за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 , право приватної власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 .

Припинено за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на домоволодіння АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_2 , право особистої приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_3 .

Припинено за ОСОБА_2 , право спільної сумісної власності на домоволодіння АДРЕСА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 , право особистої приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_4 ).

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості спільного сумісного майна в розмірі 356645 грн. 00 коп.

В частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на гараж розташований біля будинку АДРЕСА_5 ; стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації різниці вартості спільного сумісного майна, яке знаходилося в домоволодінні АДРЕСА_3 в розмірі 751635 грн.; стягнення Ѕ частки грошових коштів, які знаходяться на розрахункових рахунках ТОВ «Топсекрет»; стягнення 1/2 грошових коштів, які знаходяться на розрахункових рахунках фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ; стягнення Ѕ частки грошових коштів які знаходилися на депозиті, стягнення Ѕ частини вартості автомобіля марки Honda модель Accord 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), судові витрати по справі в розмірі 3566 грн. 45 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 вересня 2020 року у цивільній справі №202/453/18 в частині визнання за ОСОБА_1 право приватної власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 ; визнання за ОСОБА_2 , право приватної власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 ; відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на гараж розташований біля будинку АДРЕСА_5 ; стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації різниці вартості спільного сумісного майна, яке знаходилося в домоволодінні АДРЕСА_3 в розмірі 751635 грн.; стягнення Ѕ частки грошових коштів, які знаходяться на розрахункових рахунках ТОВ «Топсекрет»; стягнення 1/2 грошових коштів, які знаходяться на розрахункових рахунках фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ; стягнення Ѕ частки грошових коштів які знаходилися на депозиті, стягнення Ѕ частини вартості автомобіля марки Honda модель Accord 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та ухвалити рішення, яким задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 вересня 2020 року у цивільній справі №202/453/18 в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частку об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_8 ; визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частку об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_8 ; визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частку об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частку об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частку об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 , визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частку об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 .

У відзиві представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 вересня 2020 року просить апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 вересня 2020 року в оскаржуваній частині без змін.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 вересня 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що спільне майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності необхідно поділити, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 в задоволеній частині позову знайшли своє підтвердження при розгляді справи та доведені належними й допустимими доказами.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 14 жовтня 2000 року. В шлюбі народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

В період шлюбу сторонами було набуто наступне майно: квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15463563, реєстраційний номер 19720251 ОСОБА_1 є власником Ѕ частки квартири та ОСОБА_2 є власником Ѕ частки квартири на підставі свідоцтва про право власності ОАВ №099676 від 27.07.2007 року виданого Виконавчим комітетом Амур-Нижньодніпровської районної ради.

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3137856, реєстраційний номер 3368889, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 ) відповідно до договору купівлі-продажу ВВА №623606 від 17.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко В.Д. за реєстровим №7527.

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №28320445, реєстраційний номер 32329854 ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_4 .

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №29323839, реєстраційний номер 20687508 ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_3 , договір купівлі-продажу ВМВ 722372, ВМВ 722372, реєстр №159 від 19.02.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царінною Н.І.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та автотоварознавчої експертизи №5947/5948/5949/5950/5951/5952-18 від 15.10.2019 року: ринкова вартість будинку АДРЕСА_3 становить 4 123 911,00 грн., ринкова вартість Ѕ частини становить 2 061 955,50 грн.; ринкова вартість будинку АДРЕСА_4 становить 2 407 125,00 грн., а ринкова вартість Ѕ частки складає 1 203 562,50 грн.; ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 1 003 496,00 грн., та ринкова вартість Ѕ частки складає 501 748,00 грн.; ринкова вартість нежитлового приміщення №4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 складає 1 178 834,00 грн., та Ѕ частка складає 589 417,00 грн.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань засновником ТОВ «ТОПСЕКРЕТ» станом на 21.12.2017 року був ОСОБА_2 , статутний фонд 20000 грн. (т.1 а.с.97-105), а станом на 11.04.2018 року є ОСОБА_6 (т.1 а.с.147-148), що також підтверджується копією частини реєстраційної справи №1_224_018219_04, наданою відділом реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (т.1 а.с. 168-201).

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В01 №548329 ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем з 22 серпня 2002 року (т.2 а.с.39).

Відповідно до статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (частина 4 статті 71 СК України).

За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 70 СК України, при поділі майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положення даної статті поділ майна може бути здійснений за домовленістю між співвласниками, у зв`язку з чим діє презумпція рівності часток. Разом з тим, чинне законодавство передбачає можливість відступу від рівності часток у випадку поділу майна, що знаходиться в спільній сумісній власності.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК).

Як зазначає п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Як передбачено ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Згідно ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти які належали їй, йому особисто.

Отже, судом першої інстанції було встановлено, що між колишнім подружжям склалися неприязнені відносини, так з часу ініціювання шлюборозлучного процесу і процесу розділу майна ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Шевченківського ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровської області з заявами про скоєння відносно неї кримінальних правопорушень, та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Так Шевченківським ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні №42017040640003468 від 02.12.2017 за ч.3 ст.185 КК України за фактом викрадення майна ОСОБА_1 з приміщення за адресою: АДРЕСА_7 . Також ОСОБА_1 15.12.2017 року було подано заяву до чергової частини ГУНП в Дніпропетровській області, реєстраційний номер в Журналі обліку заяв і повідомлень №2624 за фактами здійснення злочинною групою вимагання, шахрайських та рейдерських дій щодо заявниці та її неповнолітнього сина з метою заволодіння майном, яка об`єднана з кримінальним провадженням №42017040640003468. Крім того, 15.11.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області із заявою про вчинення злочину за фактом крадіжки особистих та офіційних документів офісу за адресою: АДРЕСА_7 , за ознаками злочину передбаченого ч.ч.2,3 ст.357 КК України. Заяву зареєстрованому ЖЕО №48697 від 15.11.2017 року.

За заявою ОСОБА_2 внесені відомості про злочин, кримінальне провадження №12017040640003082 від 23.10.2017 року за ч.1 ст.125 КК України за фактом спричинення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та за заявою ОСОБА_2 від 10.01.2018 року про пошкодження ОСОБА_1 меблів в офісі за адресою: АДРЕСА_10 , ЖЄО №726 від 10.01.2018 року (т.3 а.с.а.с.30-36,78).

В судовому засіданні суду першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою квартира АДРЕСА_1 та ринкова вартість квартири складає 1 003 496,00 грн. (Ѕ частки - 501 748,00 грн.) та зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_2 , ринкова вартість нежитлового приміщення №4 складає 1 178 834,00 грн. (Ѕ частка - 589 417,00 грн.). Факт проживання ОСОБА_1 разом з матір`ю в квартирі АДРЕСА_1 підтвердили допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

При цьому, ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , однак квартира є нежитловою, що підтверджується і матеріалами комплексної судової оціночно-будівельної та автотоварознавчої експертизи №5947/5948/5949/5950/5951/5952-18 від 15.10.2019 року, та як вказала позивач в зазначеній квартирі вона здійснює свою господарську діяльність, яка є засобом до існування ОСОБА_1 та її матері, однак належних доказів суду позивачем не надано.

Аналізуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підлягає припиненню спільна сумісна власність подружжя на квартиру АДРЕСА_1 ) та визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на майно з виплатою ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі (Ѕ частка складає 501 747,50 грн.), при цьому відсутні підстави для припинення спільної сумісної власності подружжя на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 .

Як вбачається із матеріалів справи, у колишнього подружжя зареєстровано право власності на два домоволодіння, які підлягають поділу, а саме: домоволодіння АДРЕСА_4 , яка зареєстровано за ОСОБА_1 та домоволодіння домоволодіння АДРЕСА_3 , яке зареєстровано за ОСОБА_2 .

Щодо домоволодіння АДРЕСА_4 , то судом першої інстанції було встановлено, що зазначене домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_1 , а тому необхідно припинити право спільної сумісної власності подружжя на зазначене нерухоме майно та визнати за ОСОБА_1 права особистої власності з виплатою ОСОБА_2 грошової компенсації домоволодіння, ринкова вартість якого становить 2 407 125,00 грн. (Ѕ частка становить 1203562,50 грн.).

Отже, домоволодіння АДРЕСА_3 , хоча і зареєстровано право власності за ОСОБА_2 , однак набуто в період шлюбу, а тому дане майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними.

З урахуванням того, що ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_3 рстановить 4 123 911,00 грн. (Ѕ частина - 2 061 955,50 грн.), тому позивачу необхідно компенсувати половину вартості домоволодіння в розмірі 2 061 955,50 грн.

Отже, загальна вартість нерухомого майна право особистої приватної власності на яку визнано за ОСОБА_1 складає 4000038,00 грн., а за ОСОБА_2 - 4713328,00 грн., частка відповідача більша на 713290,00 грн., та відповідно Ѕ становить 356645, 00 грн., тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо заявлених позовних вимог позивача в частині визнання права власності на гараж розташований біля будинку АДРЕСА_5 , то необхідно зазначити наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що право власності на гараж, який розташований біля будинку АДРЕСА_5 за сторонами не зареєстровано.

А тому, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним відповідачем в цій частині позову є землевласник, та правильним способом захисту права є позов про визнання права власності, у зв`язку з цим відсутні законні підстави для його поділу між колишнім подружжям.

Щодо заявлених позовних вимог позивача про визнання за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль марки Honda модель Аccord, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та припинення за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на автомобіль марки Honda модель Аccord, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , встановлено, що сторони не заперечували, що вказаний автомобіль знаходився у фактичному користуванні ОСОБА_1 та був останньою проданий за 214256 грн.

Отже, з урахуванням того, що у кожного із подружжя в фактичному користуванні знаходився автомобіль, який ним був проданий, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача в цій частині позову.

Також, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення компенсації різниці спільного сумісного майна подружжя, яке знаходилося в домоволодінні АДРЕСА_3 , а саме: меблів, побутової техніки та іншого майна в розмірі 751635 грн., грошових коштів в розмірі 22000 дол. США та 19500 Євро, які знаходяться в будинку АДРЕСА_3 та 150000 дол. США, які знаходяться в індивідуальному сейфі (банківська комірка № НОМЕР_4 ) або індивідуальному сейфі, який знаходиться в ПАТ КБ «Правекс-банк», оскільки жодного документального доказу вартості зазначеного майна суду позивачем не надано.

Правильними є висновки суду першої інстанції про те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення половини наявних в будинку АДРЕСА_3 грошових коштів подружжя, відповідно із 22000 дол. США 11000 дол. США та від 19500 Євро 9750 Євро, оскільки позивачем не наданого жодного належного доказу, щодо наявності даних грошових коштів.

Також, судом першої інстанції було встановлено, що у ОСОБА_2 в АТ «КБ «ПриватБанк» були відкриті два депозити відповідно 03.11.2012 року на суму 10000 Євро та 18.05.2016 року на суму 5000 Євро залишок коштів станом на 17.11.2018 року - 0.

З виписок по депозитному рахунку вбачається (т.2 а.с. 86-89) повернення коштів по депозиту в розмірі 5000 Євро 19.05.2017 року, а отже зазначені кошти були зняті ОСОБА_2 в період зареєстрованого шлюбу та до припинення спільного проживання.

Також встановлено, що у ОСОБА_2 в АТ «ОТП Банк» депозитні рахунки відсутні.

Щодо особисто винайманих індивідуальних банківських сейфів, судом першої інстанції було встановлено, що між АТ «ОТП Банк», АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_2 не укладались договори найму (оренди) індивідуальних сейфів.

Відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» від 14.05.2018 року №20.1.0.0/7 -20180510/4630 сейфові ячейки у ОСОБА_2 відсутні ( т.1 а.с.240).

Відповідно до листа АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 07.05.2018 року №81-15-9/4332-ВТ договорів оренди індивідуального (банківського) сейфу між Банком та ОСОБА_2 не знайдено (т.1а.с.160).

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення із відповідача Ѕ частки отриманого відповідачем доходу від господарської діяльності, а саме діяльності ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Топсекрет» за 3 квартали 2017 року, в розмірі 669 697,76 грн., необхідно зазначити наступне.

Відповідно до копій звітності ІС «Податковий блок», наданої Лівобережною ОДПІ м. Дніпра ГФС в Дніпропетровській області по ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за 1 квартал 2017 року загальна сума доходу складає 330308,80 грн.; за другий квартал 2017 року загальна сума доходу складає 454466,39 грн.; за третій квартал 2017 року загальна сума доходу складає 756751,32 грн. (т.1 а.с.203-206). Обсяг доходу за третій квартал зазначений наростаючим підсумком та сума податку складає 37837 грн. 57 коп.

По ТОВ «Топсекрет» (ЄДРПОУ 31468003) сума доходу за податковий період: за 1 квартал 2017 року - 222350,00 грн.; за другий квартал 2017 року - 426115,00 грн.; за третій квартал 2017 року - 582644,20 грн. ( т.1 а.с.209- 217). Сума доходу за податковий період за 9 місяців та сума податку складає 29132,21 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, під час спільного сімейного життя подружжям було створено бізнес, в структуру якого входили ТОВ «Топсекрет» (ЄДРПОУ 31468003) єдиним учасником і директором якого був ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія рішень для брендів» (ЄДРПОУ 37806641) єдиним учасником і директором якого була вона фізична особа підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Як пояснила позивач, наприкінці жовтня 2017 року відповідачем було здійснено викрадення належних їй важливих особистих та офіційних документів: свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 серії В02 №165636 від 09.08.2006 року; виписки з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців ТОВ «Компанія рішень для брендів» серії АБ № 489971 від 03.08.2011 року та інших важливих документів, пов`язаних із її підприємницькою діяльністю, що знаходились в приміщенні за адресою: АДРЕСА_7 .

Дії відповідача призвели до того, що вона змушена була припинити діяльність ТОВ «Компанія рішень для брендів» та ФОП ОСОБА_1 .

Також, судом першої інстанції було встановлено, що під час спільного сімейного життя було створено бізнес, в структуру якого входили ТОВ «Топсекрет» ( ЄДРПОУ 31468003) єдиним учасником і директором якого був ОСОБА_2 , який також був фізичною особою підприємцем та ТОВ «Компанія рішень для брендів» (ЄДРПОУ 37806641) єдиним учасником і директором якого була ОСОБА_1 , яка також була фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Факт створення спільного бізнесу підтвердили і допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки: ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 , ОСОБА_7 .

Таким чином, у вказаному бізнесі позивач та відповідач виконували свою роль і лише їх спільна діяльність надала змогу побудувати бізнес, який успішно працював. Спільний бізнес, а саме ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Топсекрет» зареєстровані за відповідачем, а відтак джерелом їх набуття є не лише спільні сумісні кошти, а і спільна праця позивача та відповідача.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Конституційний Суд України у рішенні від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 61 СК України, дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

А тому, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача половини отриманого доходу від діяльності ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Топсекрет» за 3 квартали 2017 року (на вересень 2017 року) в розмірі 669 697,76 грн., оскільки подружні стосунки припинені за рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2018 року за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, тобто з серпня 2017 року.

Доводи ОСОБА_1 , що суд першої інстанції помилково не застосував положення ч. 2 ст. 372 ЦК України, ч.ч. 1,2 ст. 71 СК України та визнав право власності по 1/2 частці на квартиру АДРЕСА_2 , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції не взято до уваги обставини зазначені в позові щодо стягнення з відповідача грошових коштів, які останній привласнив та в частині стягнення на користь позивача компенсації вартості майна, яке знаходилось у домоволодінні АДРЕСА_3 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі доводи зводяться до висвітлення обставин справи у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Посилання ОСОБА_1 , що висновок суду першої інстанції, що грошові кошти, які знаходились на особистому рахунку відповідача були витрачені на потреби сім`ї є передчасним та невірним, колегія суддів вважає недоведеними, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів позивачем не надано.

Доводи ОСОБА_2 , що суд першої інстанції без достатніх правових підстав позбавив його права власності на майно, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суперечать наявним в матеріалах справи доказам та нормам чинного законодавства.

Твердження ОСОБА_2 , що позивач мала внести на депозит суду вартість часток ОСОБА_2 у домоволодінні АДРЕСА_3 , квартири АДРЕСА_11 та будинку АДРЕСА_12 , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судова практика на яку посилається ОСОБА_2 вказує про обов`язковість внесення на депозит вартості спільного майна лише в разі, коли це єдине майно, яке ділиться сторонами спору. Чинним законодавством не передбачено внесення на депозит вартості майна яке ділиться по кожному об`єкту.

А тому, суд першої інстанції обґрунтовано не вимагав для вирішення спору по суті внесення 1/2 вартості на депозит суду кожного об`єкту, який є предметом спору в справі №202/453/18.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова