Справа № 510/22/21

Провадження № 2/510/728/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2021 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

-за участю секретаря Арабаджи Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідач в.о. директора ДП «РМТП» Ігнатенко М.П. позовні вимоги про стягнення середньої заробітку за час затримки розрахунку (26253,66 грн.) не визнав, щодо їх задоволення заперечував, надав письмові пояснення, згідно яких вважає, що позивачем був пропущений тримісячний строк для звернення до суду із даною позовною вимогою. У задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Позивач підтвердив суму стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку 26253,66 грн. (за підрахунком, наданим ним), на задоволенні позову наполягав, просив розглянути справу у його відсутності.

Відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до вимогст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В ході розгляду справи були досліджені наступні докази: довідка-розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку; копія постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.07.2020р. серії ВП №62230534.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач працював старшим стивідором у Державному підприємстві «Ренійський морський торговельний порт» до 18.02.2020р., коли звільнився за угодою сторін.

За період роботи позивача у ДП «РМТП» заробітна плата виплачувалась нерегулярно, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем складалася заборгованість по заробітній платі. Оскільки у добровільному порядку керівництво відповідача заборгованість не погашало, позивач звертався до Ренійського районного суду Одеської області із позовом із вимогами про стягнення заробітної плати. Позовні вимоги позивача були задоволені, за винесеним судовим рішенням видавалися виконавчі листи, за якими в порядку виконання проводилися виконавчі дії. Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.07.2020р. серії ВП №62230534 судове рішення у справі №510/379/20 виконано, виконавче провадження закінчено. Таким чином, остаточний розрахунок із позивачем було проведено 30.07.2020р., у зв`язку із чим в порядку ст.117 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку із ним при звільненні, який станом на 30.07.2020р. складає 26253,66 грн.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити.

Як виходить з матеріалів справи, наданих суду доказів, позивач працював у ДП «РМТП» по 18.02.2020р. За час праці у відповідача перед позивачем склалася заборгованість по заробітній платі, яка була стягнена у примусовому порядку.

Ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995р. працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

До складу фонду додаткової заробітної плати входять суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати,затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004р. за № 114/8713.

Згідно зіст.ст.21,43 Конституції України, ст. ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст.21, 24 ЗУ «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство пропрацю регулюєтрудові відносинипрацівників усіхпідприємств,установ,організацій незалежновід формвласності,виду діяльностіі галузевоїналежності,а такожосіб,які працюютьза трудовимдоговором зфізичними особами.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст.. 117 КЗпП України, за ч. 2 цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат,на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно доправової позиції,викладеної уПостанові ВСУвід 29.01.2014р.у справі№ 6-144ц13,яка всилу ст.360-7ЦПК Україниє обов`язковою для судупершої інстанціїпри вирішеннівказаного спору,не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас структура заробітної плати визначена ст. 2 ЗУ «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати,а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплатиу формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями,виплатив рамках грантів,компенсаційнітаіншігрошові і матеріальнівиплати,якіне передбачені актами чинного законодавства абоякіпровадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінністатті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати ВСУ від 30.01.2019р. у справі №910/4518/16, провадження №12-301гс18.

Ч. 3 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У п.2.2. рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1цього кодексу вказано, що за статтею 47Кодексуроботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненомупрацівникові всіхсум,що належатьйому відвласника абоуповноваженого ниморгану,є триваючимправопорушенням,а отже,працівник можевизначити остаточнийобсяг своїхвимог лишена моментприпинення такогоправопорушення,яким єдень фактичногорозрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Згідно ч. 1 ст. 258 ЦПК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст.258 ЦПК України).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків,встановленими ст.ст. 253-255 ЦПК України (ч. 1 ст. 260 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня,коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу,яка його порушила.

Винятки з правил, встановлених ч. 1 та ч. 2 цієї статті, можуть бути встановлені законом (ч. 8 ст. 261 ЦПК України). Таким законом зокрема є ст.233 КЗпП України.

Позивача ОСОБА_1 було звільнено з ДП «РМТП» 18.02.2020р., остаточний розрахунок із ним був здійснений 30.07.2020р. (постанова про закінчення виконавчого провадження). З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся лише 12.01.21р., тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач - ДП «РМТП» зробив таку заяву і вона прийнята судом.

Керуючись ст.ст. 21, 43, 55 Конституції України, ст.ст. 1,2,4,10,21,24,94, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 3, 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 260, 261, 263, 264 - 265, 267, 268, 354, 355, 360-7ЦПК України, ст. ст.2, 21 ЗУ «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995р., -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку - відмовити.

Рішення судуможе бутиоскаржене шляхомподання апеляційноїскарги безпосередньодо Одеськогоапеляційного суду протягомтридцяти днівз дняйого проголошення.Учасник справи,якому рішеннясуду небуло врученоу деньйого проголошення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження,якщо апеляційнаскарга поданапротягом тридцятиднів здня врученняповного рішеннясуду.

Суддя В.І. Дудник