Справа № 643/14543/20

Провадження № 2/643/1265/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2021 року

31 березня 2021 року м. Харків

Суддя Московського районного суду м. Харкова Сугачова О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до відповідача, яким просить, стягнути з ФОП ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 13497, 33 грн, середній заробіток за час затримки виплати розрахунку в сумі 72627,36 грн, компенсацію моральної шкоди в сумі 10000,00 грн, а також понесених позивачем судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у червні 2015 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача. Між сторонами був укладений безстроковий трудовий договір від 10.06.2015, згідно якого позивач виконував обов`язки менеджера (управителя) в оптовій торгівлі. 08.01.2019 позивач звільнений з підприємства відповідача за прогул без будь-яких підстав. Повідомлення про звільнення позивач не отримував, а трудова книжка йому повернута лише значно пізніше на підставі рішення суду. Так, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23.12.2019 визнано недійсним наказ (без номера) від 08.01.2019 про припинення трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; визнано недійсним запис № 24 від 08.01.2019 у трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , про звільнення; змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з п. 4 ст. 40 КЗпП Українина ч. 1ст. 38 КЗпП України, а саме: зі «звільнений за прогули» на «звільнений за власним бажанням»; зобов`язано ФОП ОСОБА_2 внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 відповідно до п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: в розділі «Відомості про роботу» зазначити: «Запис за №24 є недійсним, звільнений за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38КЗпП України»та змінити дату звільнення з «08 січня 2019 року» на «10 серпня 2019 року»; стягнуто з Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди 2000,00 грн. Позивачу вихідна допомога з боку відповідача ні у день звільнення 10.08.2019, а ні по теперішній час не виплачена, остаточний розрахунок не проведений. У зв`язку з вищевикладеним, позивач просить суд стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 13497, 33 грн, середній заробіток за час затримки виплати розрахунку в сумі 72627,36 грн, компенсацію моральної шкоди в сумі 10000,00 грн, а також понесених позивачем судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Ухвалою судді визначено вказану справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, у відповідності до вимог ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України.

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками до неї разом із ухвалою про відкриття провадження по справі, та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

З боку відповідача ФОП ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити позивачу в задоволенні вимог позову повністю, посилаючись на таке. Вимога про стягнення вихідної допомоги не підлягає задоволенню, оскільки позивач звільнений на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, а не на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України, що підтверджується рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23.12.2019, а доказів про порушення відповідачем умов колективного чи трудового договору, з боку позивача не надано. Вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку також не підлягає задоволенню, оскільки вихідна допомога ОСОБА_1 взагалі не підлягає виплаті, із зазначених причин недоведеності наявності порушень з боку відповідача, передбачених ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України. Вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню з причин недоведеності.

З боку позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України,фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження, тощо) не застосовувалися.

Суд, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Згідно до ч. 1ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ч. 1ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу Українипередбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом на підставі наданих матеріаліввстановлено, що у червні 2015 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача. Між сторонами був укладений безстроковий трудовий договір від 10.06.2015, згідно якого позивач виконував обов`язки менеджера (управителя) в оптовій торгівлі.

08.01.2019 позивач звільнений з підприємства відповідача за прогул.

Позивач ОСОБА_1 не погодившись з протиправними діями відповідача звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до відповідача про визнання наказу незаконним, визнання записів недійсними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23.12.2019 визнано недійсним наказ (без номера) від 08.01.2019 про припинення трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; визнано недійсним запис № 24 від 08.01.2019 у трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , про звільнення; змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з п. 4 ст. 40 КЗпП Українина ч. 1ст. 38 КЗпП України, а саме: зі «звільнений за прогули» на «звільнений за власним бажанням»; зобов`язано ФОП ОСОБА_2 внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 відповідно до п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: в розділі «Відомості про роботу» зазначити: «Запис за №24 є недійсним, звільнений за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38КЗпП України»та змінити дату звільнення з «08 січня 2019 року» на «10 серпня 2019 року»; стягнуто з Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди 2000,00 грн; в іншій частині вимог позову відмовлено (а.с.6-10).

Вказане рішення набрало законної сили 23.04.2020.

Відповідно до ч. 4ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України,обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку позивача в сумі 13497,33 грн, суд зазначає таке.

Стаття 43 Конституції Українигарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно з ч. 1ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених упункті 6 статті 36тапунктах 1,2і6 статті 40цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38і39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених упункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Позивач просить стягнути на свою користь з відповідача вихідну допомогу, посилаючись на те, що трудовий договір між сторонами припинено внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю.

Суд не погоджується з такими доводами позивача з огляду на таке.

Судом встановлено, що підставою звільнення позивача є ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, тобто «звільнений за власним бажанням».

Зазначене вбачається з рішення Московського районного суду м. Харкова від 23.12.2019, відповідно до якого змінено формулювання підстави звільнення позивача ОСОБА_1 з п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (через прогул без поважних причин) на ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (звільнений за власним бажанням), а також змінено дату звільнення позивача з 08 січня 2019 року на 10 серпня 2019 року.

Розмір вихідної допомоги, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України, виплачується у розмірі тримісячного середнього заробітку у разі коли підставою припинення трудового договору є ч. 3 ст. 38 та ст. 39 Кодексу законів про працю України, тобто порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору.

У зв`язку з тим, що позивач ОСОБА_1 звільнений саме на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, а не на підставі ч. 3 ст. 38 або ст. 39 Кодексу законів про працю України, виплата вихідної допомоги йому не передбачена ст. 44 Кодексу законів про працю України.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку позивача в сумі 13497,33 грн суд вважаєнеобґрунтованими,та такими,що непідлягаютьзадоволенню.

Щодо вимоги про стягнення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку в сумі 72627,36 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведене дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1ст. 117 Кодексу законів про працю Україниобов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст.116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїст. 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до абз. 1 п. 20, п. 21Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999,установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117Кодексу законів про працюУкраїни стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 р. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Розрахунок середнього заробітку здійснюється за останні два повні робочі місяці: відповідно до вимог Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до абз. 3 п. 2 Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Так, оскільки суд залишив без задоволення вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги, то вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги також не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації моральної шкоди в сумі 10000,00 грн суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 1167 Цивільного кодексу України,моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

За змістом роз`яснень, викладених в п. 5постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, з боку позивача, суду не надано жодних доказів у підтвердження факту заподіяння моральних страждань та доказів наявності причинного зв`язку між заподіяною моральною шкодою і протиправним діянням відповідача.

Отже, вимога позивача про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення понесених позивачем судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд вважає за необхідне зазначити таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно зіст. 137 Цивільного процесуального кодексу Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

Оскільки, суд відмовляє у задоволенні позову, то витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача та стягненню з відповідача не підлягають (ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно ізстаттею 133 Цивільного процесуального кодексу України,судовий збір включено до складу судових витрат.

Відповідно достатті 141 Цивільного процесуального кодексу України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.38, 44, 116,117Кодексу законівпро працюУкраїни ст.ст. 4, 12, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 274 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

п о с т а н о в и в:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ФО-П ОСОБА_2 про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О.Сугачова