Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 161/12702/19

провадження № 61-17877св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Луцької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2019 року у складі судді Пушкарчук В. П. та постанову Волинського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання незаконними дій органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та скасування рішення, посилаючись на те, що 14 червня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Онищук І. П. було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на новостворений об`єкт нерухомості - житловий будинок загальною площею 334,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , про що в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 950998707101. ОСОБА_2 відчужив вказаний об`єкт нерухомості на її користь та на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2016 року, індексний номер 30559457, приватний нотаріус Шкльода Я. А. зареєструвала за нею право власності на зазначений житловий будинок. В подальшому їй стало відомо про те, що 11 січня 2018 року державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Луцької міської ради Оляницька Оксана Вікторівна скасувала запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо її права власності і вказаний житловий будинок став належати ОСОБА_2 . При цьому державний реєстратор не взяла до уваги те, що судовими рішеннями в інших справах (№ 161/7817/16-ц, № 161/9138/16-ц, № 803/1264/17) було накладено арешт на вказане нерухоме майно, підтверджено підстави виникнення в неї права власності, а також визнано правомірність та добросовісність набуття нею цього права. На її заяву про скасування рішення державного реєстратора Оляницької О. В. та внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно начальник відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Луцької міської ради Соломко Юлія Іванівна листом від 16 березня 2018 року № 35-6/451 повідомила про неможливість виконати її вимоги. Таким чином, державним реєстратором порушено приписи статті 19 Конституції України, порядок скасування державної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, не вчинено дій щодо проведення перевірки інформації про наявну державну реєстрацію обтяжень прав на нерухоме майно, не взято до уваги пунктів 2, 4, 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 16-18, 35, 36, 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінетів Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, помилково застосовано положення частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконними дії органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та скасувати рішення від 11 лютого 2018 року щодо внесення запису про скасування державної реєстрації права власності за номером 15501165 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 950998707101 і реєстрації його на праві приватної власності за ОСОБА_2 .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Роз`яснено позивачу право на звернення до суду з позовом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що у поданій ОСОБА_1 заяві відсутній спір щодо майна або майнових прав, тому самостійна вимога щодо скасування реєстраційних дій не може бути розглянута судом в порядку цивільного судочинства.

Постановою Волинського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в цій справі позивач не заявляла вимог щодо правомірності/неправомірності набуття ОСОБА_2 чи іншою особою права власності на спірне нерухоме майно, оскільки такий спір вирішено рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2017 року у справі № 161/7817/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки недійсними. Зазначеним рішенням суду спростовуються доводи ОСОБА_1 про те, що в судовому порядку не вирішувалося питання права власності на спірний об`єкт нерухомого майна. Предметом перевірки в цій справі є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскільки спір, який виник між сторонами, не має ознак приватноправового та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, то висновок місцевого суду про відмову у відкритті провадження у справі є правильним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц про те, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. В цій справі вона заявила вимоги, які стосуються неможливості реалізації її права власності та володіння нерухомим майном, тому спір має приватноправовий характер, а сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 824/1751/14-а викладено правовий висновок, згідно з яким належним відповідачем в такому спорі має бути особа, реєстрацію речового права якої оскаржує позивач. Участь державного реєстратора, який вніс відомості щодо наявності речового права на спірне майно в іншої особи як співвідповідача в разі, якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав, не змінює приватноправового характеру цього спору.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

18 грудня 2019 року справа № 161/12702/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Луцької міської ради, предметом якого є визнання незаконними дій органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та скасування рішення щодо внесення запису про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За загальним правилом в порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункти 1, 7 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною п`ятою статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанцій, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки в цій справі відсутній спір щодо майна або майнових прав позивача на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а позовні вимоги стосуються виключно публічно-правових відносин.

Однак з вищенаведеними висновками судів не можна погодитися з огляду на таке.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/69590910) рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2017 року у справі № 161/7817/16-ц було задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки недійсними. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0368 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 0710100000:11:104:0006, від 25 грудня 2015 року, за реєстраційним № 932. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , від 25 грудня 2015 року, за реєстраційним № 933. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0368 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 0710100000:11:104:0006, від 11 липня 2016 року, за реєстраційним № 180. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договір купівлі-продажу житлового будинку А-3 загальною площею 334,9 кв. м з господарськими будівлями і спорудами: Б-2 - сарай, Г - погріб, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , від 11 липня 2016 року, за реєстраційним № 177.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року у справі № 161/7817/16-ц апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка подана від його імені представником ОСОБА_7 , відповідача ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів -приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Шкльоди Я. А., яка подана від її імені представником Пащуком В. С., залишені без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду від 09 жовтня 2017 року - без змін (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/71377883).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 161/7817/16-ц касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 і ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_8 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року залишено без змін (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89518468).

В обґрунтування позовних вимог в цій справі ОСОБА_1 посилалася на те, що на підставі рішення приватного нотаріуса Шкльоди Я. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2016 року, індексний номер 30559457, за нею було зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 334,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Усправі № 161/7817/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки недійсними спір про скасування реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна не розглядався. Однак 11 січня 2018 року державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Луцької міської ради Оляницька О. В. скасувала запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо її права власності і вказаний житловий будинок став належати ОСОБА_2 .

У постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, за якою, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто реєстраційні дії були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного запису в Реєстрі, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких здійснено оспорюваний запис.

У справі, яка переглядається, позивач оскаржила дії органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 щодо скасування державної реєстрації права власності за нею на об`єкт нерухомого майна та про державну реєстрацію такого права на цей же об`єкт за ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_1 наполягала на тому, що вона є законним власником цього майна, однак відповідачі порушили її право.

Таким чином, цей спір пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою вже зареєстровано право власності на вказане майно. Належним відповідачем в такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Реєстрі. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні його прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що спір в цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Вказану правову позицію про розгляд судами цивільної юрисдикції вимог щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо майна або майнових прав, що підлягає розгляду в місцевому загальному суді, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 824/998/16-а (провадження № 11-226апп19), від 30 січня 2020 року у справі № 804/6166/17 (провадження № 11-378апп19), від 30 вересня 2020 року у справі № 815/6832/16 (провадження № 11-1081апп19).

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 815/6832/16 (провадження № 11-1081апп19), правовідносини в якій є подібними до спірних правовідносин в цій справі, викладено правовий висновок про те, що вимоги позивача про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно є похідними від спору про визнання недійсним правочину дарування квартири, який підлягав й був розглянутий загальним судом за правилами цивільного судочинства. Відтак можна зробити висновок, що за цими ознаками вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав на квартиру теж повинні (мають) розглядатися тим самим загальним судом й за правилами того самого судочинства, за яким розглядалися основні вимоги про визнання договору дарування недійсним.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції») Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суд першої інстанції не врахував зазначеного та відмовив у відкритті провадження у справі за відсутності правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (для вирішення питання про відкриття провадження у справі).

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук