КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/6649/19 головуючий у суді І інстанції Мицик Ю.С.

провадження №22-ц/824/4562/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Іванової І.В., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Спеней О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києвавід 20 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу про переведення на іншу роботу, стягнення недоплаченої заробітної плати, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» у якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України № 2213/ос від 03.09.2014 про переведення його на іншу роботу в частині зменшення розміру посадового окладу з 6 963,00 грн. до 6 855,00 грн.; зобов`язати акціонерне товариство «Українська залізниця» здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованою та фактично виплаченою йому заробітною платою в період з 03.09.2014р. по 19.04.2018р., виходячи з попередніх умов оплати праці, що діяли до 03.09.2014р., стягнути з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову зазначив, що до 03.01.2014р. працював на посаді головного інженера Головного управління міських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України. Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України «Про внесення змін до структури Укрзалізниці» № 517-Ц/од від 21.08.2014 з метою впорядкування структури апарату управління Державної адміністрації залізничного транспорту, а також на виконання наказу Укрзалізниці від 14.07.2014 № 395-Ц/од «Про структуру апарату управління Укрзалізниці», реорганізовано з 25.08.2014 Головне управління приміських пасажирських перевезень, утворене наказом Укрзалізниці від 06.03.2007 № 142-Ц «Про створення Головного управління приміських пасажирських перевезень», шляхом створення на його базі Департаменту приміських пасажирських перевезень чисельністю 32 штатні одиниці.

У зв`язку зі зміною назви структурного підрозділу апарату управління Державної адміністрації залізничного транспорту України: Головного управління приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України на Департамент приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України, позивачем 01.09.201р. була написана заява про переведення його з посади головного інженера Головного управління приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України на посаду головного інженера Департаменту приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України про переведення на іншу роботу № 2213/ос від 03.09.2014р. позивач був переведений з посади головного інженера Головного управління приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України на посаду головного інженера Департаменту приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Позивач вважає, що його переведення з посади головного інженера Головного управління приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України на посаду головного інженера Департаменту приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України згідно заяви від 01.09.2014 та Наказу №2213/ос від 03.09.2014р. відбулось з порушенням чинного законодавства, із зміною істотних умов праці, а саме було змінено розмір оплати праці. Зокрема, посадовий оклад при переведенні зменшено з 6 963,00 грн. до 6 855,00 грн., тобто на 108,00 грн., а відтак такий наказ в частині зменшення встановлення розміру посадового окладу є незаконним та підлягає скасуванню. При цьому, позивач не був ознайомлений з Наказом № 2213/ос від 03.09.2014р., яким було змінено діючі умови оплати праці в бік погіршення. Про зазначений наказ позивач вперше дізнався з документів, які надані представником відповідача разом з відзивом на позовну заяву у справі № 753/9240/18, тобто 11.12.2018р., а не за два місяці до застосування відповідних змін. Позивач зазначає, що він фактично не приступив, а продовжив виконувати посадові обов`язки, згідно своєї посадової інструкції головного інженера Головного управління приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України включно до 08.12.2014р.. Таким чином, відповідачем були порушені положення ч. 2 ст. 29 Закону України «Про оплату праці» та ч. З ст. 32, ст. 103 КЗпП України, у зв`язку з чим позивач має право на здійснення перерахунку та виплати йому різниці між перерахованою та фактично виплаченою заробітною платою в період з 03.09.2014р. по 19.04.2018р., виходячи з попередніх умов оплати праці. Про протиправність Наказу № 2213/ос від 03.09.2014р. в частині зміни діючих умов оплати праці позивача в бік погіршення, свідчить і те, що з первинною профспілковою організацією не було узгоджено питання щодо зміни умов праці позивача, як члена комітету профспілки. Позивач посилається на те, що такими неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягала в душевних переживаннях, погіршенні самопочуття, зниженні авторитету в очах бувших підлеглих. Він був вимушений витрачати свій час на те, щоб поновити свої порушені права, що потребувало від нього додаткових, непередбачених раніше зусиль.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києвавід 20 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу про переведення на іншу роботу, стягнення недоплаченої заробітної плати, стягнення моральної шкоди.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргупосилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказує, що він не був ознайомлений із наказом про переведення, оскільки на ньому відсутній підпис позивача, а відповідач був єдиним держателем інформації про зменшення посадового окладу позивачу у зв`язку із переведенням на іншу посаду згідно з оскаржуваним наказом, дізнатися з інших джерел таку інформацію позивач не мав об`єктивної можливості. Зазначає, що у нього навіть були відсутні підстави допускати можливість зменшення його розміру посадового окладу, оскільки фактично ті ж самі посадові обов`язки позивача вказані у посадовій інструкції обох посад. Звертає увагу суду на те, що про порушення своїх трудових прав дізнався 11 грудня 2018 року і матеріали справи не містять доказів про те, що він міг дізнатися про дану обставину раніше.

Акціонерне товариства "Українська залізниця" подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що в оскаржуваному судовому рішення зазначено, що позивач в судовому засіданні підтвердив, що отримував розрахунки заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, а тому вважає, що позивач був обізнаний про зменшення розміру посадового окладу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що предметом вказаного позову, є оскарження наказу про переведення в частині зміни посадового окладу ОСОБА_1 , а не стягнення належної йому заробітної плати. І також, враховуючи предмет позову, позивач мав звернутися до суду за захистом свого порушеного справа в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого прав, оскільки пропущені строки на оскарження наказу, відповідно до яких позивачу зменшено посадовий оклад, відповідно, відсутні підстави для здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 різниці між перерахованою та фактично виплаченою йому заробітною платою в період з 03.09.2014р. по 19.04.2018р., а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимоги про скасування Наказу № 2213/ос від 03.09.2014р., в задоволенні якої судом було відмовлено, а тому також не підлягає до задоволення.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 3ст. 32 КЗпП покладає на власника обов`язок попередити працівника за два місяці про майбутні зміни в організації виробництва і праці, а також про зміни істотних умов його праці, що викликаються змінами в організації виробництва і праці. Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці. В останньому випадку працівник підлягає звільненню згідно п. 6 ст. 36 КЗпП.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України зміна розміру оплати праці є зміною істотних умов праці.

Відповідно дост. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяця до їх запровадження або зміни.

Відповідно до ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 3ст. 32 КЗпП покладає на власника обов`язок попередити працівника за два місяці про майбутні зміни в організації виробництва і праці, а також про зміни істотних умов його праці, що викликаються змінами в організації виробництва і праці. Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці. В останньому випадку працівник підлягає звільненню згідно п. 6 ст. 36 КЗпП.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України зміна розміру оплати праці є зміною істотних умов праці.

Відповідно дост. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяця до їх запровадження або зміни.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Проте, Кодекс законів про працю України встановлює спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

У рішенні від 13.09.2006 по справі №6-26370кс04 та постанові від 30.09.2015 року по справі №21-2231а15 Верховний Суд України зазначив, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку. Суд повинен обґрунтувати свою позицію відповідними доводами, а не лише зазначити "визнати поважними причини пропуску процесуальних строків". Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права). Порівняльний аналіз термінів «довідався» (дізнався) та «міг довідатися» (дізнатися), що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі №1-13/2013 за конституційним зверненням ОСОБА_3 , яке міститься правовий висновок: «що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат».

Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 30 ЗУ «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Державною адміністрацією залізничного транспорту України, займаючи посаду головного інженера Головного управління міських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України.

АТ «Укрзалізниця» є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

АТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту на підставі ч. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», п. 2 Статуту АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» АТ «Укрзалізниця» повністю відповідає за зобов`язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди. Трудові відносини працівників Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту продовжуються з АТ «Укрзалізниця».

Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України «Про внесення змін до структури Укрзалізниці» № 517-Ц/од від 21.08.2014 року з метою впорядкування структури апарату управління Державної адміністрації залізничного транспорту, а також на виконання наказу Укрзалізниці від 14.07.2014 року № 395-Ц/од «Про структуру апарату управління Укрзалізниці», реорганізовано з 25.08.2014 року Головне управління приміських пасажирських перевезень, утворене наказом Укрзалізниці від 06.03.2007 року № 142-Ц «Про створення Головного управління приміських пасажирських перевезень», шляхом створення на його базі Департаменту приміських пасажирських перевезень чисельністю 32 штатні одиниці (т.1 а.с. 8-9).

01.09.2014 року позивачем написано заяву про переведення його з посади головного інженера Головного управління приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України на посаду головного інженера Департаменту приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України (т. 2 а.с. 18).

Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України про переведення на іншу роботу № 2213/ос від 03.09.2014 року ОСОБА_1 переведено з посади головного інженера Головного управління приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України на посаду головного інженера Департаменту приміських пасажирських перевезень Державної адміністрації залізничного транспорту України з окладом 6855,00 грн. (т. 1 а.с. 6).

Встановлено, що ОСОБА_1 з наказом ознайомлено не було.

Згідно витягу із штатного розпису чинного на 02.09.2014 року Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця), посадовий оклад головного інженера Головного управління приміських пасажирських перевезень складав 6963,00 грн. (т. 1 а.с. 202).

Згідно витягу зі змін із штатного розпису чинного з 26.08.2014 року до 01.10.2015 року Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця), посадовий оклад головного інженера Головного управління приміських пасажирських перевезень складав 6855,00 грн. (т. 1 а.с. 211).

Також встановлено, що в суді першої інстанції позивач підтвердив, що отримував розрахунки заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, проте із запізненнями, а тому фактично не знав, що його посадовий оклад було зменшено.

Встановлено, що ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення свого трудового права протягом року після переведення, оскільки останньому щороку виплачувалась матеріальна допомога виходячи з розміру окладу, а тому, він не міг не бути обізнаним про його зменшення. Позивач звернувся до суду 27 березня 2019 року. Отже останній звернувся до суду з пропуском строку позовної давності встановленого ст. 233 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування наказу про переведення в частині зміни посадового окладу зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки враховуючи предмет позову, позивач мав звернутися до суду за захистом свого порушеного справа в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права у відповідності до ч.1 ст.233 КЗпП України.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки вказана вимога є похідною від вимоги про наказу про переведення в частині зміни посадового окладу, а тому також не підлягає до задоволення.

Доводи апеляційної скарги про те, що він не був ознайомлений із наказом про переведення, оскільки на ньому відсутній підпис позивача, а відповідач був єдиним держателем інформації про зменшення посадового окладу позивачу у зв`язку із переведенням на іншу посаду згідно з оскаржуваним наказом, дізнатися з інших джерел таку інформацію позивач не мав об`єктивної можливості. А також, що у нього навіть були відсутні підстави допускати можливість зменшення його розміру посадового окладу, оскільки фактично ті ж самі посадові обов`язки позивача вказані у посадовій інструкції обох посад, і про порушення своїх трудових прав дізнався 11 грудня 2018 року і матеріали справи не містять доказів про те, що він міг дізнатися про дану обставину раніше, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки в суді першої інстанції позивачем підтверджено, що він отримував розрахунки заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, а також встановлено, що він мав можливість та повинен був дізнатися про зменшення його окладу протягом року після переведення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що позивач в судовому засіданні підтвердив, що отримував розрахунки заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, проте із запізнення, а тому вважає, що позивач був обізнаний про зменшення розміру посадового окладу, заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «02» квітня 2021 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіІ.В. Іванова О.І. Сліпченко