Справа № 752/24896/20

Провадження № 2/752/4222/21

РІШЕННЯ

Іменем України

25.03.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

в с т а н о в и в:

в грудні 2020 року представник позивача ТОВ «Теплопостачсервіс» звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за централізоване опалення у розмірі 117083,06 грн., 3% річних - 5272,87 грн., інфляційні витрати - 9255,60 грн.; а також понесені судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири № 458 в зазначеному будинку, та є споживачем послуг з централізованого опалення, які постачає позивач. Однак, відповідач в повному обсязі не оплачу надані позивачем послуги, внаслідок чого, у останньої, утворилась заборгованість, яка складається із: заборгованості за за централізоване опалення за період із жовтня 2016 р. по липень 2020 р. в розмірі 117083,06 грн., на які позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати. Відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив суд стягнути вказану заборгованість із відповідача в примусовому порядку, а також судовий збір.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11.12.2020 року, у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

04.02.2021 року до суду від представника відповідача надійшла заява про застосування до позовних вимог строків позовної давності.

11.02.2021 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що між сторонами не укладався договір про надання комунальних послуг, а наданий стороною позивача договір не підписано позивачем. Крім того, позивачем фактично не надавались послуги позивачу, остання, в квартирі не проживає та в ній не встановлено опалювальні прилади. Наданий стороною позивача розрахунок суми заборгованості є неналежним та таким, що не підтверджує реальний розмір боргу.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12.02.2021 року, було вирішено перейти від розгляду справи в поряду спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та просив їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на підстави, які викладені в письмовому відзиві, а також просив застосувати до позовних вимог строки позовної давності.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

ТОВ «Теплопостачсервіс» з 01.07.2014 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який надає ці послуги та нараховує плану за них, згідно затверджених тарифів.

Встановлено, що між сторонами дійсно не було укладено договір про надання послуг із централізованого опалення та постачання гарячої води, однак, останній, є типовим, а тому він є договором приєднання.

Суд вважає, що умови типового договору своєчасно відповідачем не виконувались, та достатніх доказів не отримання відповідачем послуг матеріали справи не містять.

Так, доказів звернення відповідача до позивача із заявами, зокрема, про тимчасове відключення від опалення, в зв`язку із не проживанням та/або ремонтними роботами, та, відповідно не нарахуванням відповідної плати за комунальні послуги, - матеріали справи не містять.

Надані стороною відповідача фотокартки на підтвердження не проживання в квартирі та не отримання відповідачем послуг, на яких зображено приміщення квартири, в якому проводяться ремонтні роботи, на думку суду, не свідчать про проведення ремонту в квартирі, власником якого є відповідач, як і не свідчать про вжиття відповідачем належних заходів щодо повідомлення позивача про неможливість отримання послуг та, відповідно, не нарахування за них плати.

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Відносини між учасниками правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг, зокрема, в частині надання послуг з центрального опалення врегульовано нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та положеннями Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630.

Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила) у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загально будинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.

Відповідно до п.18 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Згідно із п. 21 Правил, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалювальної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством.

Згідно із п. 30 Правил, споживач зобов`язаний: 1) оплачувати послуги в установлені договором строки; 2) забезпечувати доступ до мережі, арматури, квартирних засобів обліку, розподільчих систем представника виконавця за наявності в нього відповідного посвідчення: для ліквідації аварій - цілодобово; для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного і профілактичного огляду, зняття контрольних показників квартирних засобів обліку - згідно з умовами договору; 3) дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг; 4) забезпечувати цілісність квартирних засобів обліку та не втручатися в їх роботу; 5) у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі; 6) виконувати інші обов`язки відповідно до законодавства.

Згідно із п. 5) ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Зміст положення частини четвертої статті 319 ЦК України про те, що власність зобов`язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Крім того, згідно зі ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що в зв`язку з неналежною сплатою коштів за послуги, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка складається із: заборгованості за централізоване опалення за період із жовтня 2016 р. по липень 2020 р. в розмірі 117083,06 грн., на які позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати, що підтверджується відповідними розрахунками.

В ході розгляду справи сторона відповідача, належними та достатніми доказами розмір заборгованості не спростувала, та не надала суду відповідного контррозрахунку заборгованості, як і не надала допустимих доказів належного виконання зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги.

Окремо варто відзначити, що стороною відповідача не було надано суду переконливих доказів неправомірності дій позивача щодо нарахування та/або не надання послуг.

Слід зазначити, що зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за оплату за житлово-комунальні послуги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторона позивача у справі стверджує, що відповідач, як власник квартири, та споживач послуг, - не виконувала своїх зобов`язань щодо сплати за комунальні послуги у повному обсязі, в зв`язку з чим за період із жовтня 2016 р. по липень 2020 р. у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість.

Достатніх доказів на підтвердження не надання позивачем послуг або ж протиправності дій, в зв`язку з наданням послуг та, відповідно, нарахування плати за них, матеріали справи не містять.

Крім того, твердження сторони відповідача про те, що позивачем не вірно нараховано плату за послуги, без врахування, зокрема, періодичної повірки та коригування розрахунків, а тому вимоги задоволенню не підлягають, суд до уваги не приймає, оскільки, в ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач є власником квартири, переконливих доказів, які б спростовували нараховану позивачем заборгованість відповідачем суду надано не було, як і не було надано суду контррозрахунку заборгованості, який би спростовував доводи позивача, а тому відповідач, як споживач наданих позивачем послуг має сплачувати кошти за їх надання у встановленому розмірі, та підстав для звільнення відповідача від оплати послуг в ході розгляду справи стороною відповідача не доведено, а судом не встановлено.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає, що в ході розгляду справи знайшло своє об`єктивне підтвердження обґрунтування позову в частині неналежного виконання відповідачем зобов`язань по оплаті за житлово-комунальні послуги, та стороною відповідача в ході розгляду справи обґрунтування позову в цій частині за весь період нарахування заборгованості не спростовані належними та достатніми доказами, а тому суд вважає, що наявні підстави для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги із відповідача на користь позивача.

Разом з тим, в частині пред`явлених позивачем до стягнення сум заборгованості слід зазначити наступне.

Згідно розрахунків заборгованості, наданих позивачем, - за період з жовтня 2016 р. по липень 2020 р. по централізованому опаленню у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в розмірі 117083,06 грн.

Стороною відповідача в ході розгляду справи було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог строків позовної давності, оскільки, позивачем пред`явлено в грудні 2020 року позов про стягнення сум заборгованості за періоди з жовтня 2016 р. по липень 2020 р. по централізованому опаленню, що перевищує встановлений законом трирічний строк позовної давності.

Перевіряючи доводи сторони відповідача про застосування до позовних вимог строків позовної давності, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач, відповідно до ст. 267 ЦК України, заявив клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного для після відповідної календарних дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Абзац 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 08.12.2009 року, передбачає, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено підставність позовних вимог. У протилежному випадку, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Судом встановлено, що порушення відповідачем зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги розпочато - за централізоване опалення з жовтня 2016 р., та саме із вказаного місяця сторона позивача мала право звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за централізоване опалення, проте, позов пред`явлено лише в грудні 2020 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Стороною позивача не надано суду доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку, та в ході розгляду справи позивачем не було заявлено клопотання про його пропуск із поважних причин.

Суд вважає, що в даному випадку положення ст. 267 ЦК України можуть бути застосовані до розміру заборгованості за останні три роки до дня звернення з даним позовом до суду.

В зв`язку з тим, що відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки; поважних причин для зупинення та переривання позовної давності стороною позивача не доведено, та в ході розгляду справи не встановлено, а тому суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за централізоване опалення за період із жовтня 2016 р. по грудень 2017 р., - задоволенню не підлягають, в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

В частині пред`явлених позовних вимог про стягнення заборгованості за централізоване опалення за період із грудня 2017 р. по липень 2020 р., включно, слід зазначити наступне.

Як вже зазначалось вище, згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, - у період з жовтня 2016 р. по липень 2020 р. у відповідача наявна заборгованість по оплаті за централізоване опалення в сумі 117083,06 грн.

З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що за період з грудня 2017 р. по липень 2020 р., включно , за централізоване опалення позивачем було нараховано відповідачу суму в розмірі 55214,86 грн.

Нараховані суми за централізоване опалення відповідачем сплачені не були.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по оплаті за централізоване опалення підлягають частковому задоволенню та стягненню підлягає сума за період з грудня 2017 р. по липень 2020 р, включно, за централізоване опалення в розмірі 55214,86 грн.

Крім того, позивачем було пред`явлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, в зв`язку з неналежним виконанням нею своїх зобов`язань.

Вирішуючи зазначені вимоги позивача, суд приймає до уваги те, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, з огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення сум нарахованої заборгованості по централізованому опаленню за період із жовтня 2016 р. по грудень 2017 р., а тому суд вважає, що інфляційні втрати та 3 % річних в межах трирічного строку, які передували зверненню позивача із даним позовом (09.12.2020 р.), - мають бути нараховані за період із 09.12.2017 р. по 09.12.2020 р., включно, на суму боргу за централізоване опалення в розмірі 55214,86 грн.

Так, за розрахунками суду інфляційні витрати на суму заборгованості з централізованого опалення в розмірі 55214,86 грн. за період з 09.12.2017 р. по 09.12.2020 р., включно (1096 днів), складає суму в розмірі 11069,65 грн., а 3 % річних за вказаний період - суму в розмірі 4974,00 грн., однак, позивачем було пред`явлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 9255,60 грн., а 3 % річних в розмірі 5272,87 грн.

З огляду на те, що суд в силу вимог цивільного процесуального закону позбавлений можливості вийти за межі пред`явлених позивачем до стягнення сум, а тому із відповідача на користь позивача підлягає стягненню за централізоване опалення сума інфляційних втрат пред`явлена до стягнення позивачем в розмірі 9255,60 грн., а сума 3 % річних в розмірі 4974,00 грн.

З огляду на викладене, суд вважає, що наведені суми підлягають стягненню із відповідача на користь позивача, в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань по оплаті за житлово-комунальні послуги.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох відсотків річних також слід задовольнити частково, та стягнути із відповідача на користь позивача за централізоване опалення 3 % річних в розмірі 4974,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 9255,60 грн.

Підсумовуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи знайшли своє об`єктивне підтвердження обґрунтування позову в частині неналежного виконання своїх зобов`язань відповідачем по оплаті за житлово-комунальні послуги, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, застосувавши до позовних вимог строки позовної давності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 137, 139, 141, 258, 259, 263- 265, 268, 280-281 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» заборгованість за централізоване опалення у розмірі 55214 грн. 86 коп., 3% річних в розмірі 4974 грн. 00 коп., інфляційні витрати в розмірі 9255 грн. 60 коп., а всього суму в розмірі 69444 (шістдесят дев`ять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 46 коп.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс», - судовий збір в сумі 1109 (одна тисяча сто дев`ять) грн. 11 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повні ім`я та найменування сторін:

позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс», ЄДРПОУ 35138553, адреса: м. Київ, вул. Ломоносова, 58-а;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Головуючий Н.П. Чередніченко