ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/6996/20

Провадження № 2/210/522/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"29" березня 2021 р.

Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого Чайкіна О.В., за участю секретаря судового засідання Кубаєвої В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (з повідомленням сторін), цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТДВ «Криворізький завод «Універсал»», про виплату заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач 25.03.2016 року був прийнятий на роботу в ТДВ "Криворізький завод «Універсал» на посаду директора підприємства згідно наказу № 56-к. від 23.03.2016 року. Звільнився за власним бажанням 31.03.2017 року на підставі ст 38 КзпП України. З 25.03.2016 був допущений до роботи та на нього було покладено відповідні обов`язки директора. Вказану роботу виконував особисто із підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку безперервно усі без виключення робочі дні, з моменту прийняття на роботу і до моменту звільнення. Роботодавцем на момент звільнення не було проведено розрахунок. Станом на 16.12.2020 року заборгованість по заробітній платі становить 39916,61 грн. Також просить суд стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 456684,68 грн. грн.

Аргументи учасників справи

Позивач в судове засідання не з`явився, подано клопотання про розгляд справи у його відсутність та ухвалення у справі заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи не одноразово повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Надав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що Позивач, згідно із наказом № 56к від 23.03.2016 року був прийнятий на роботу до ТДВ «Криворізький завод «Універсал» на посаду директора. Позивач виконував свою роботу безперервно в усі робочі дні з моменту прийняття на роботу (23.03.2016 р.) до моменту звільнення (31.03.2017 р.). За чинним законодавством Позивач, будучи директором товариства, відповідальним за виплату заробітної плати працівникам, у тому числі і собі, самостійно та навмисно не здійснив остаточний розрахунок при звільненні із собою у останній робочий день. Також, Позивач, за весь цей час жодного разу не звернувся із вимогою про виплату йому заробітної плати. Станом на момент звільнення Позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 39 266,61 грн., а не 39 916,61 грн., як заявляє сам Позивач. На вимогу суду надана довідка про заборгованість. Відтак, Позивач сам навмисно створив заборгованість із виплати заробітної плати при звільненні самому собі і через 3 роки та 9 місяців звернувся до суду із заявою виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 926 робочих днів у розмірі 456 658,68 грн. У зв`язку із тим, що Позивач самостійно навмисно не здійснив із собою остаточний розрахунок при звільненні розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у 11,5 разів перевищує розмір невиплаченої заробітної плати. Відтак, з огляду на недобросовісність Позивача щодо проведення остаточного розрахунку із собою при звільненні відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставним та таким, що не відповідає принципам добросовісності розумності, справедливості та співмірності.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому ОСОБА_1 просить суд відхилити відзив, покликаючись на те, що він подав заяву про звільнення у період відпустки, та після закінчення відпустки, зважаючи на подану заяву про звільнення за власним бажанням, був звільнений. Наказом Генерального директора від 31.03.2017 року з посади директора, розрахунок не проведений, оскільки компетенція щодо проведення розрахунку покладається на Генерального директора.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що ОСОБА_1 , 25.03.2016 року був прийнятий на роботу в ТДВ "Криворізький завод «Універсал» на посаду директора підприємства згідно наказу № 56-к від 23.03.2016 року (а.с.10).

В подальшому ОСОБА_1 звільнився за власним бажанням 31.03.2017 року на підставі ст. 38 КзпП України, наказ № 100-к (а.с. 11).

Відповідно до Довідки за № 55 від 15 лютого 2021 року, на дату звільнення 31 березня 2017 року робітнику ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в загальній сумі 39266,61 грн (а.с.67).

Також з цієї довідки встановлено, що станом на 15 лютого 2021 року заборгованість не виплачена та становить 39266,61 грн (а.с.67).

Позиція суду та застосовані норми права

Щодо пропуску строку звернення до суду

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті (частина друга та третя статті 97 КЗпП).

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що «установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Верховний Суд в постанові від 13.04.2020 у справі № 753/5610/17 зазначив, що, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), встановлені статтею 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

У своєму позові Позивач просить суд поновити строки звернення до суду з позовом та вказує на поважність пропуску строків звернення до суду, оскільки він має захворювання - цукровий діабет 2 типу середньої важкості та інсулінозалежний, у 2018 році та у 2020 році перебував на стаціонарному лікуванні, зокрема влітку 2020 року з діагнозом боковий інфаркт міокарда, а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір. Вказані обставини підтверджуються доданами до позову доказами.

В той же час, аналіз змісту частини другої статті 233 КЗпП України діє підстави для висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

За матеріалами справи встановлено, що в день звільнення підприємство не розрахувалось з Позивачем та невиплатило належні йому кошти при звільненні, Відповідач, отримавши позовну заяву не вжив заходів щодо погашення заборгованості перед звільненим працівником.

Таким чином, оскільки позивачем заявлені вимоги щодо стягнення невиплаченої заробітної плати, строкові обмеження щодо пред"явлення позову та захисту порушення законодавства щодо оплати праці незастосовуються, а отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Крім того, оскільки на момент звернення до суду з Позивачем не проведено повного розрахунку та фактично не виплачено нараховану заробітну плату, перебіг тримісячного строку для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не розпочався, тому звільнений працівник, у даному випадку ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду.

Щодо вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У статті 30 Закону України «Про оплату праці» міститься аналогічна норма, доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чинном, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Відповідно до статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Як встановлено з письмових матеріалів справи ОСОБА_1 була нарахована, однак не виплачена заробітна плата з жовтня 2016 року по лютий 2017 року включно (а.с. 67).

Підтвердженням факту існування заборгованості є Довідка за № 55 від 15 лютого 2021 року, яка видана за підписом генерального директора ТДВ «Криворізький завод «Універсал» Макарова К.Г. та головного бухгалтера Коваленок Р.В., у якій зазначено що підприємство має заборгованість по невиплаченій заробітній платі перед ОСОБА_1 у розмірі 39 266,21 (тридцять дев"ять тисяч двісті шістдесять шість грн. двадцять одна копійка).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, а виплати за трудовим договором та інші виплати.

Суду не надано належних доказів щодо погашення заборгованості перед позивачем із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати на момент винесення рішення, тому позовні вимоги в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягають задоволенню у розмірі 39266,61грн, без урахування податків та обов`язкових платежів.

Позивачем не доведено, що розмір невиплаченої заробітної плати становить саме 39916,61грн., тому суд погоджується з доводами Відповідача, який підтвердив розмір заборгованості станом на дату звільнення - 31.03.2017р., а саме у розмірі 39266,61 грн.

Та обставина, що Позивач не вжив заходів щодо самостійного отримання нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, не звільняє підприємство від обов"язку повного розрахунку з колишнім працівником.

Крім того, як вбачається з посадової інструкції директора підприємства (посада, яку обіймав Позивач), директор підприємства підпорядковується Генеральному директору, звільнення з посади директора належить до компетенції Генерального директора (а.с. 83-86).

За таких обставин суд відхиляє доводи відзиву, що Позивач повинен був сам здійснити розрахунок, оскільки ОСОБА_1 обіймав посаду директора, та підпорядковувався Генеральному директору, і саме до компетенції Генерального директора, а не директора, належить питання звільнення з посади, та відповідно здійснення усіх розрахунків при звільненні. Згідно з реєстраційними відомостями, Генеральним директором та керівником підприємства відповідача являється ОСОБА_3 (а.с.68).

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником остаточний розрахунок, виплатити всі належні йому суми (заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки тощо). Ці суми мають бути виплачені працівникові в день звільнення, коли ж працівник у день звільнення не працював, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок.

Під час розгляду справи встановлено, що Позивач був звільнений з посади директора 31.03.2017 року, та станом на день пред"явлення позову, а так само і на дату ухвалення судового рішення заборгованість з нарахованої заробітної плати не погашена.

Так, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Суд встановив, що ОСОБА_1 не отримав розрахунку при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки має місце затримка розрахунку при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Пунктами 5, 8 Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У розглядуваній справі судом встановлено, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становить 39 266,61 грн, строк затримки розрахунку 926 робочих днів, остаточний розрахунок при звільненні станом на день розгляду з Позивачем не проведено. Питання про стягнення належної заробітної плати вирішується у цьому ж позові.

Позивач не позбавлений права одночасно заявити й вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Виплата заробітної плати Позивачу мала відбутись у 31.03.2017 року, тому для розрахунку середнього заробітку слід брати останні два місяці, що передують березню.

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні (січень+лютий) на число відпрацьованих робочих днів, та відповідно становить: (8273,29+7607,25)/40=397,01грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку становить: 926 (кількість робочих днів за період невиплати заробітної плати) * 397,01 (середньоденний заробіток) = 367 631,26 грн.

Вказаний розмір більш ніж в 9 (дев"ять) разів перевищує розмір невиплаченої заробітної плати Позивачу при звільненні (39 266,61 грн), що є очевидно непропорційним наслідкам правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Суд не бере до уваги доводи Відповідача, викладені у відзиві з приводу зловживання Позивачем своїм правом на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку саме з наступним днем після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум.

Однак суд погоджується, що компенсація більш ніж за 3 роки є надмірним тягарем, і хоча Позивач і мав певні перешкоди в реалізації совїх прав, пов"язані зі станом здоров"я та сімейними обставинами, однак такі обставини мають бути враховані у сукупності з усіма обставинами справи, а так само і не можуть бути підставою для покладання на Відповідача надмірного тягара.

Суд вважає за доцільне при вирішенні питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати врахувати висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) неодноразово підтвердженні Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 761/17815/18 (провадження № 61-21117св19), від 29 липня 2020 року у справі № 212/6331/19 (провадження № 61-1610св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15 (провадження № 61-4141св20), від 27 січня 2021 року у справі № 332/3682/17 (провадження № 61-9206св20).

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Отже, суд встановив, що ОСОБА_1 не отримав розрахунку при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки має місце затримка розрахунку при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та критеріям визначеним Великою Палатою Верховного Суду, визначити в сумі 70 000 (сімдесят тисяч) грн. розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу коштів.

Щодо судових витрат

В розумінні статті 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору слід компенсувати з відповідача в дохід держави.

При зверненні до суду з вимогою про стягнення невиплаченої заробітної плати Позивач звільнений від сплати судового збору.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та коштів за невикористану відпустку під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Згідно ч.4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру до суду фізичної особи складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору за вказану вимогу, яке на момент відкриття провадження судом прийнято до уваги.

Разом із тим, постановлюючи рішення, суд зобов"язаний вирішити питання про розподіл судових витрат.

Суд зазначає, що позовна вимога про стягнення заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати є майновими вимогами.

Судом частково задоволено позовні вимоги, а саме в частині стягнення невиплаченої заробітної плати - 39266,61 грн., та в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 70000,00.

При цьому, суд вважає за необхідне зменшити суму судових витрат, стягнених з відповідача, пропорційно до задоволених вимог , що складає 1092,52 гривень (109266,61х100:496601,29=22,00 % задоволених позовних вимог; 4966,01х22%=1092,52).

Відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Керуючись ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 6, 81, 141, 259, 263-265, 273, 274, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТДВ «Криворізький завод «Універсал», про виплату заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал», код ЄДРПОУ 01234929, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 39266,61грн. (тридцять дев`ять тисяч двісті шістдесят шість гривень шістдесят одна копійка), без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал», код ЄДРПОУ 01234929, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки при звільненні 70000,00 (сімдесят тисяч) гривень.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України .

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал», код ЄДРПОУ 01234929 на користь держави судовий збір у розмірі 1092,52 грн. (одна тисяча дев"яносто дві гривні п"ятдесят дві копійки).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 31 березня 2021 року.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,);

- відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал»» (ЄДРПОУ 01234929, місцезнаходження: м. Кривий Ріг, вул. Домобудівна, б. 8).

Суддя: О. В. Чайкіна