ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 березня 2021 року м. Дніпросправа № 160/9757/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Лащенка Р.В.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні в м. Дніпрі

апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року (головуючий суддя Букіна Л.Є.) в адміністративній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАК-Енергетика»

до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАК-Енергетика» (далі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі Відповідач), в якій просило суд:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 липня 2019 року № 0019821406 та №0019831406, винесених на підставі акту перевірки №32068/04-36-14-06/33165522 від 10 червня 2019 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАК-Енергетика» з питань дотримання вимог валютного законодавства України.

В обґрунтування позову зазначено, зокрема про те, що проведення заліку взаємної заборгованості з нерезидентом, в тому числі на підставі додаткової угоди до контракту у сфері ЗЕД (за умови відсутності спору між сторонами з приводу характеру зобов`язань, їх змісту, умов виконання) свідчить, що у нерезидента відсутнє зобов`язання з повернення резиденту України іноземної валюти або товару, з моменту проведення заліку відсутня заборгованість нерезидента в іноземній валюті, а відповідно правові підстави для нарахування резиденту пені на неіснуючу заборгованість відсутні.

17 грудня 2019 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року, в задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 109-113, 206-209).

Постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0019821406 від 08 липня 2019 року, справу №160/9757/19 в цій частині направлено на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0019831406 від 08 липня 2019 - скасовано. Прийнято в цій частині нову постанову, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 08 липня 2019 року №0019831406 (т. 2, а.с. 99-116).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року по справі №160/9757/19 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАК-Енергетика» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено (т. 2, а.с.171-174).

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржило його в апеляційному порядку (т. 2, а.с. 181-184).

В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що суд першої інстанції не дослідив належним чином тих обставин, що виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки у строки, визначені Законом України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті». Аналогічно, законом обмежені строки завершення імпортних операцій резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки. Порушення резидентами цих строків, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Позивачем не дотримані вказані вище строки, у зв`язку з чим контролюючим органом на підставі статті 4 Закону України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті» та статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» прийняте спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування пені.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судовому засіданні 24 березня 2021 року представник Відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Представник Позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, кожного окремо, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між Позивачем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергокомплект», Російська Федерація (покупець) укладено експортний контракт № 0118-Р від 02.02.2018.

На виконання цього контракту Позивачем на адресу нерезидента поставлено обладнання загальною вартістю 4 483 120 російських рублів (1 910 548,40 грн) та отримано оплату в сумі 1 214 080 російських рублів (511 119,32 грн), частину якої зараховано на валютний рахунок та еквівалент в гривні після обов`язкового продажу на поточний розрахунковий рахунок, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк». Під час перевірки Відповідач виходив з того, що станом на 24.05.2019 за вказаним контрактом розрахунки не завершені, існує дебіторська заборгованість у сумі 3269040 російських рублів, у тому числі строк оплати за якою наступив - у сумі 1299420 російських рублів.

Між Позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОКОМПЛЕКТ», Російська Федерація (постачальник) укладено імпортний контракт № ЄД-006218 від 11.04.2018, на виконання якого Позивачем перераховано на адресу нерезидента передоплату та одержано товару на частину цієї передоплати. Під час перевірки Відповідач виходив з того, що дебіторська заборгованість за контрактом склала 1 628 771 російських рублів, у тому числі прострочена - 1 404 835 російських рублів.

29.04.2019 між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОКОМПЛЕКТ» укладено угоду № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 299 420 руб. за експортним контрактом від 02.02.2018 №0118-Р.

У зв`язку з надходженням повідомлень уповноваженого банку АТ КБ «ПриватБанк» від 04.01.2019 № Г-31.0.0.0/1, від 05.02.2019 № Г-31.0.0.0/1-2702 щодо виявлених фактів порушень валютного законодавства України, Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства України при виконанні умов зовнішньоекономічних контрактів від 02.02.2018 № 0118-Р, від 11.04.2018 № ЄД-006218 за період з 02.02.2018 по 24.05.2019, порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна резидента, яке перебуває за межами України.

За результатами цієї перевірки Відповідачем складений акт №32068/04-36-14-06/33165522 від 10.06.2019, у якому відображені порушення статей 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пунктів 2, 3 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» - при виконанні умов зовнішньоекономічного контракту від 02.02.2018 № 0118-Р за період з 02.02.2018 по 24.05.2019 не отримана валютна виручка у сумі 1 299 420 російських рублів, а також не отриманий імпортний товар на суму 1 404 835 російських рублів.

Крім того, в порушення пункту 1 статті 9, пункту 2 статті 10 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» Позивачем не була подана декларація про валютні цінності та інше майно, яке перебуває за межами України (Відповідач вважає, що прострочена дебіторська заборгованість належить до валютних цінностей, які підлягають декларуванню).

У зв`язку з цим Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.07.2019:

№0019821406, яким на підставі статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» N 185/94-ВР від 23 вересня 1994 року (надалі - Закон №185), пункту 5 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII від 21 червня 2018 року (надалі - Закон № 2473) нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 517494,86 грн;

№0019831406, яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, пункту 2.7. Постанови Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. № 49 «Про затвердження Положення про валютний контроль» та пункту 2 статті 16 Декрету КМ України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» нарахована штрафна санкція у сумі 170 грн за порушення термінів декларування валютних цінностей та іншого майна.

Правомірність прийняття Відповідачем податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2019 року №0019821406 є предметом судового розгляду у даній справі.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи рішення по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, зокрема про те, що нарахування пені за період 24.10.2018 року по 06.02.2019 року за період дії Закону №185 є протиправним через відсутність цього закону у переліку нормативно-правових актів, зазначених у ч. 8 ст. 16 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2473, а також у період дії Закону №2473 є протиправним, так як і нарахування пені після 06.02.2019 року є протиправним через відсутність відповідальності за таке порушення у Законі №2473.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N1-рп/99 (справа N 1-7/99), дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Правове регулювання строків здійснення розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності та відповідальності за їх порушення до 07.02.2019 та після цього відрізняється.

Так, до цієї дати був чинним Закон № 185, який визначав вказані строки та встановлював наслідки їх порушення у вигляді стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Умови припинення валютного контролю, у межах якого здійснювалося нарахування частини пені за податковим повідомленням-рішенням від 08.07.2019 №0019821406, у тому числі зняття операції з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов`язань зарахуванням однорідних зустрічних вимог, містилися у пункті 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 №136 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за №338/3631, надалі - Інструкція №136).

Одночасно до 07.02.2019 була чинною Постанова Правління Національного банку України Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України від 13.12.2016 № 410. Пунктом 2 цієї Постанови було запроваджено вимогу щодо обов`язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України частини надходжень в російських рублях із-за кордону на користь юридичних осіб. Крім того, пунктом 4 вказаної Постанови була встановлена заборона уповноваженим банкам знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в російських рублях.

Ця Постанова разом з Інструкцією №136 втратила чинність з 07.02.2019 на підставі Постанови Правління національного банку України від 05.02.2019 №31.

З 07.02.2019 введений в дію Закон №2473, який замість Закону №185 визначив можливість встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Частиною 5 статті 13 цього Закону також передбачене нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Підзаконним нормативно-правовим актом, що регулює нарахування цієї пені, є Інструкція про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 7 (надалі - Інструкція №7).

Підпунктом 5 пункту 10 цієї Інструкції передбачено, що у разі запровадження Національним банком заходу захисту у вигляді обов`язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту товарів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог у російських рублях (незалежно від суми операції).

Таким чином, у періоді, за який Відповідачем була нарахована пеня, були чинними почергово два закони: з 24.10.2018 по 06.02.2019 включно - Закон №185, з 07.02.2019 по 24.05.2019 - Закон №2473. Відповідно, у цьому періоді змінили один одного правові режими валютного контролю та валютного нагляду.

Підзаконні нормативно-правові акти, якими були врегульовані ці режими також змінилися: Інструкція №136 була чинною у період дії Закону №185, після чого з 07.02.2019 втратила чинність, як і Постанова Правління Національного банку України Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України від 13.12.2016 № 410.

При цьому, Верховний Суд в постанові від 10 червня 2020 року у справі №160/9757/19 дійшов висновку про те, що за умови порушення строків, встановлених частинами 1, 2 статті 13 Закону №2473, само по собі зарахування однорідних зустрічних вимог за зовнішньоекономічним контрактом не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності, що передбачена частиною 5 тієї самої статті. Такий правовий висновок ґрунтується на визначеному частиною 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод праві держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Таким чином, регулювання Національним банком України строків та обсягів надходження іноземної валюти шляхом встановлення правил валютного нагляду ґрунтується на законі та має легітимну мету - регулювання курсу національної валюти України у відповідності з економічними інтересами суспільства.

Вказане свідчить про безпідставність доводів Позивача про обмеження свободи підприємництва, неконституційну заборону проведення зарахування у розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами. Право резидента припинити зобов`язання за контрактом шляхом зарахування беззаперечно передбачено нормами цивільного права.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до частини 8 статті 16 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2473 установи, суб`єкти валютних операцій, які до дня введення в дію цього Закону порушили вимоги Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» та (або) нормативно-правових актів Національного банку України з питань валютного регулювання та контролю, несуть відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на день вчинення таких порушень.

З матеріалів справи встановлено, що порушення строків зарахування коштів за зовнішньоекономічними договорами Позивача мали місце до введення в дію Закону №2473.

Однак, як вже зазначалося, частина 8 статті 16 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2473 передбачає можливість притягнення до відповідальності на підставі законодавства, яке діяло раніше, тільки за порушення певного переліку нормативно-правових актів.

До цих нормативних актів належить Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Указ Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» та (або) нормативно-правові акти Національного банку України з питань валютного регулювання та контролю.

Закон №185 відсутній у цьому переліку, у той час як саме за порушення строків, визначених статтею 1 цього закону, можливе нарахування пені.

Зважаючи на це, після 07.02.2019 пеня за порушення строків зарахування валютної виручки на підставі статті 4 Закону №185 нараховуватися не може.

Що стосується нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону №2743, то воно можливо у разі порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно саме із цією статтею. Ці строки встановлюються Національним банком України відповідно до частини 1 статті 13 Закону №2473 та за загальним правилом пункту 21 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 02.01.2019 №5, складають 365 календарних днів з дня митного оформлення продукції, що експортується.

В силу приписів статті 58 Конституції України ці строки не можуть почати обраховуватися до введення в дію Закону №2473, а тому за окремими виключеннями не можуть бути порушені раніше 07.02.2020. Відтак, нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону №2743 до цієї дати неможливе.

Таке застосування законів у часі відповідає правовим позиціям, викладеним у рішеннях Конституційного Суду України.

Зокрема, у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп/1997 Конституційний Суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовує однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Також у пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/1999 зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Під час існування спірних правовідносин Закон №185 втратив чинність без встановлення перехідного періоду, впродовж якого передбачена ним відповідальність може бути застосована. Тому за період після 07.02.2019 нарахування пені на підставі Закону №185 є неправомірним.

Припинення нарахування пені за порушення строків зарахування валютної виручки після 07.02.2019 відповідає меті зміни правового регулювання у цій сфері, якою є лібералізація валютних розрахунків. За відсутності потреби у терміновому надходженні іноземної валюти на рахунки резидентів, така пеня втрачає своє компенсаторне значення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Відповідачем пеня у розмірі 517494,86 грн. відповідно до спірного податкового повідомлення-рішення розрахована за такі періоди:

- з 23.12.2018 року по 24.05.2019 року (153 дні) на суму 260113,65 грн.;

- з 24.10.2018 року по 24.05.2019 року (213 днів) на суму 109593,29 грн.;

- з 08.01.2019 року по 24.05.2019 року (137 днів) на суму 147787,92 грн. (т. 1, а.с. 10).

При цьому, враховуючи вищевикладені висновки, в межах спірних правовідносин пеня Позивачу має бути нарахована за наступні періоди:

- з 23.12.2018 року по 06.02.2019 року (46 днів) на суму 78204,10 грн.;

- з 24.10.2018 року по 06.02.2019 року (106 днів) на суму 54539,39 грн.;

- з 08.01.2019 року по 06.02.2019 року (30 днів) на суму 32362,32 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування податкового повідомлення-рішення №00198214206 на суму 352389,05 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято з порушенням норм матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 09 жовтня 2020 року підлягає скасуванню.

Частиною 6 статті 139 КАС України встановлено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів здійснює розподіл судових витрат шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАК-Енергетика» (код ЄДРПОУ 33165522) судовий збір у розмірі 5285,84 грн.

Керуючись статтями 243, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі №160/9757/19 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАК-Енергетика» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 08 липня 2019 року №0019821406 в частині нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «ДАК-Енергетика» пені в розмірі 352 389,05 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАК-Енергетика» (код ЄДРПОУ 33165522) судовий збір у розмірі 5285 (п`ять тисяч двісті вісімдесят п`ять) гривень 84 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

В повному обсязі постанова складена 31 березня 2021 року.

Головуючий - суддяВ.В. Мельник

суддяС.В. Сафронова

суддяД.В. Чепурнов