Об`єднана палата також зауважила, що прийняття Закону №1791-VIII цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і внесення змін до ПК України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід уважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини».

Підстави повторної передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»).

За приписами частини другої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Тобто, фактично Об`єднана палата у своєму рішенні висловила правову позицію, аналогічну тій, від якої виявила намір відступити колегія суддів, передаючи справу на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ключовим питанням спору як у справі, що розглядається, так і в справі №357/14346/17, вирішеній Об`єднаною палатою, є застосовність до спірних правовідносин законів України про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 та 2018 роках, відповідно.

Оскільки наразі справа перебуває на розгляді Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, і така палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, єдиним можливим процесуальним наслідком такої незгоди є передача справи на розгляд до Об`єднаної палати.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

26 червня 2018 року Пнівською сільською радою прийнято рішення №3-24/2018 «Про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) на 2019 рік на території, що перебуває у підпорядкуванні Пнівської сільської ради», яке набрало чинності з 1 січня 2019 року.

Пунктом 1 цього рішення встановлено на території Пнівської сільської ради ставки земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання, на 2019 рік (згідно з додатком), а пунктом 2 рішення визначено оприлюднити його зміст на офіційному веб-сайті Пнівської сільської ради або на дошці оголошень сільської ради.

Як зазначалося вище, відмовляючи у задоволенні позову Товариству, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки за приписами Закону №2245-VIII до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів вимоги Закону №1160-IV у 2018 році не застосовуються, відтак Сільська рада не була зобов`язана дотримуватися обов`язкової регуляторної процедури під час розробки та прийняття спірного рішення. Також, встановивши, що на території, яка перебуває у підпорядкуванні Пнівської сільської ради, відсутні друковані засоби масової інформації, суди визнали, що це унеможливлювало оприлюднення відповідачем оскаржуваного рішення у встановленому законом порядком, і такий було правомірно оприлюднено на офіційному вебсайті Пнівської сільської ради.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду у справі.

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1 Конституції України). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Крім того за імперативними приписами до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу або положення міжнародного договору. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі вирішує питання про звернення до Конституційного Суду України (далі - КСУ) щодо конституційності такого закону, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України (частина 4 цієї ж статті).

Таким чином, перевірка закону на відповідність Конституції України є необхідною передумовою до його застосування, а в разі, коли твердження про його невідповідність покладені в основу позову, - суду слід ретельно проаналізувати такі доводи особи з викладенням відповідних висновків та обґрунтувань у судовому рішенні відповідно до вимог статті 246 КАС України. У випадку, що розглядається, від цього залежить питання набрання чинності нормативно-правовим актом, що оскаржується.

Відповідно до частин другої, третьої статті 22 Основного закону, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Так, зокрема, кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними (стаття 57 Конституції України).

Влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб. З принципу «правової держави» витікає вимога законності та узгодженості діяльності її органів. Саме тому на рівні Основного закону закріплено, що органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Частиною першою статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Отже, кожен орган влади, використовуючи визначені для нього законом владні дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом, на кожній стадії такого провадження та за його наслідками.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР; тут і далі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України; тут і далі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин). Він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Ним також закріплено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Частиною другою статі 5 Податкового кодексу України закріплено пріоритет податкового законодавства, й імперативно визначено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. У продовження та на доповнення цієї норми частина перша статті 2 Кодексу чітко й безальтернативно визначає, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Отже Податковий кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, й, відповідно, має пріоритет у застосуванні до правовідносин з питань оподаткування. Будь-яка зміна (у т ч зупинення дії) приписів цього Кодексу можлива винятково шляхом внесення змін безпосередньо до тіла цього закону.

Статтею 4 ПК України встановлено галузеві принципи оподаткування, дотримання яких є обов`язком усіх учасників податкових правовідносин. Серед них, зокрема, загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність, -відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов`язкових елементів податку. Цією ж статтею кодексу визначено, що загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають (пункт 4.2 статті 4) та приписано Верховній Раді України, а також Верховній Раді Автономної Республіки Крим, сільським, селищним, міським радам та радам об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, встановлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснювати відповідно до цього Кодексу (пункт 4.4 статті 4).

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо податків та зборів регламентовані статтею 12 ПК України.

Так, зокрема, за приписами пункту 12.3 цієї статті сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пункт 12.3.1). При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пункт 12.3.2).

За вимогами пункту 271.2 статті 271 ПК України, яка міститься саме у Розділі XII цього Кодексу, рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Так само за загальною нормою пункту 12.3.4 рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, - передбачає пункт 12.3.5 цієї статті.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті, - додатково закріплює і пункт 12.5 статті 12 ПК України.

У свою чергу, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування регламентує Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР; тут і далі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Так, відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Поряд з тим, частиною одинадцятою цієї ж статті визначено, що акти (без зазначення їх виду) органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Що ж стосується актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, - то вони, за приписами частини дванадцятої цієї ж статті, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Отже, ця норма відсилає до законодавства, яке є спеціальним для даного виду правових норм.

Отже, одразу три частини однієї статті по-різному регулюють питання оприлюднення актів органів місцевого самоврядування. Подібне є неприпустимим за правилами нормотворення у разі, якщо такі норми є однопредметними. Однак при більш ретельному аналізі норми з`ясовується, що ці приписи такими не є, про що чітко свідчить їх зміст. Частина п`ята є найбільш загальною з них, а частина одинадцята служить чітко визначеним цілям, зазначеним у ній. Застосуванню до спірного рішення підлягає саме сукупність бланкетної норми частини 12 цієї статті зі спеціальними нормами Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", що регулюють спірне питання.

Аналіз повноважень ради був предметом тлумачення Конституційного суду України у рішенні 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009. Зокрема, абзацом третім пункту 4.1 цього рішення повноваження Ради щодо встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом (пункт 24), прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах (пункт 28), встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету (пункт 29), затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад (пункт 35), та повноваження, визначені частиною другою статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори", - віднесені до повноважень в галузі планування та в бюджетно-фінансовій сфері, закріплених у частині першій статті 26 Закону, що узгоджується з приписами частини 12 статті 59 Закону № 280/97-ВР.

Згідно з преамбулою Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 року №1160-IV (далі - Закон №1160-IV; тут і далі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин) він визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (стаття 1 Закону №1160-IV).

Згідно зі статтею 4 статті Закону №1160-IV одними з основних принципів державної регуляторної політики є:

збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави;

передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 1 Закон №1160-IV регуляторний акт - це, зокрема, прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону №1160-IV, яка регламентує порядок підготовки аналізу регуляторного впливу, стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Статтею 9 Закону №1160-IV регламентовано порядок оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій.

За приписами частини п`ятої статті 12 Закону №1160-IV регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Статтею 13 Закону №1160-IV визначено способи оприлюднення документів, підготовлених у процесі здійснення регуляторної діяльності. Так, повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Порядок здійснення державної регуляторної політики органами та посадовими особами місцевого самоврядування регламентовано Розділом VI Закону №1160-IV (статті 31 - 38), зокрема особливості оприлюднення проектів регуляторних актів, прийняття яких належить до компетенції органів та посадових осіб місцевого самоврядування, з метою одержання зауважень і пропозицій, визначено статтею 35 Закону №1160-IV.

Згідно зі статтею 36 Закону №1160-IV регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений. У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

Отже, положеннями цього закону визначено обов`язок, строки і порядок офіційного оприлюднення самих регуляторних актів, а також обов`язок, строки і порядок оприлюднення документів, підготовлених у процесі здійснення регуляторної діяльності, з метою одержання зауважень і пропозицій. Однак виявлення порушення будь-якої з викладених умов унеможливлює прийняття чи схвалення такого регуляторного акта.

Поряд з тим, станом на час виникнення спірних правовідносин у відповідача існує й обов`язок інформувати суспільство про результати своєї діяльності як органу місцевого самоврядування, у тому числі й шляхом опублікування прийнятих ним рішень як нормативного, так і індивідуального характеру. Однак правова природа такого обов`язку різна, так само як і спричинені його виконанням правові наслідки. У першому випадку це набрання чинності нормативно-правового акта і його загальнообов`язковість (обов`язок виконання на відповідній території), у другому - підтвердження здійснення органом владних повноважень із додержанням фундаментальних принципів гласності й відкритості, підконтрольності й підзвітності суспільству.

Проаналізувавши наведені вище положення законодавства, Судова палата дійшла наступних висновків:

Орган місцевого самоврядування як регуляторний орган (стаття 1 Закону № 1160-IV), в межах наданих йому законом повноважень має право приймати регуляторні акти, спрямовані на регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами та суб`єктами господарювання на місцевому рівні.

У свою чергу процедура прийняття регуляторних актів регламентована Законом №1160-IV, неухильне дотримання якої є обов`язковою передумовою законності таких актів. Слід враховувати, що визначений Законом №1160-IV порядок прийняття таких актів є досить складним і багатоетапним. У той же час, такі суворі вимоги, які ставляться до регуляторної процедури, є цілком виправданими, оскільки дозволяють забезпечити прозорість, виваженість, збалансованість і передбачуваність у правовому регулюванні господарських відносин.

З урахуванням викладеного встановлені Конституцією і наведеними законами України приписи щодо порядку здійснення органами місцевого самоврядування повноважень, зокрема, в частині підготовки, прийняття й офіційного оприлюднення рішень про встановлення ставок місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги і є тими правилами, що суворо регламентують рішення і дії ОМС в цій частині.

Разом з тим суд як правозастосовчий орган, контролюючи дотримання адміністративним органом норм і правил, теж обмежений приписами Кодексу адміністративного судочинства України, який є тим законом, що визначає повноваження суду та порядок здійснення судочинства в адміністративних судах (стаття 1 КАС України).

Сторонами у цій справі не заперечувалось, що оскаржуване рішення Сільської ради є регуляторним актом. Не заперечувалась відповідачем і та обставина, що передбачена Законом №1160-IV процедура прийняття спірного акта, як регуляторного, ним дотримана не була.

Виправдовуючи такі дії та наполягаючи на правомірності їх наслідків, відповідач в судах попередніх інстанцій посилався на факт прийняття Верховною Радою України Закону України №2245-VIII, яким, на його переконання, скасовано вимоги щодо обов`язкового застосування вимог Закону №1160-IV до рішень органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів.

Таким чином, застосовність до спірних правовідносин Закону №2245-VIII стала ключовим питанням спору.

Так, дійсно, 7 грудня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України №2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році».

Означеним Законом було ініційовано окремі зміни до статті 12 Податкового кодексу України (а саме: пункт підпункт 12.3.3 пункту 12.3 викладено у новій редакції та пункт 12.5 Кодексу доповнено абзацом другим), які набрали чинності з 1 січня 2018 року.

На відміну від цього, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2245-VIII було установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4 (щодо стабільності податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року), підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 (щодо оприлюднення рішень про встановлення місцевих податків та зборів до початку бюджетного року) Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже, була зупинена дія норм ПК України про таке:

підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України - рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

підпункт 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України - до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

пункт 12.5 статті 12 ПК України - офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.