ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року Справа № 160/17438/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)», в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)», що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19 858, 06грн. ОСОБА_1 ;

- стягнути з Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19 858, 06грн.;

- стягнути з Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по день звернення до суду, а саме: до 28.12.2020 у сумі 30004, 80грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 09.04.2004 по 24.11.2020 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578, встановлено право осіб рядового і начальницького складу під час звільнення зі служби, зокрема, отримати грошову компенсацію за речове майно, яке не було ними отримано на день звільнення. Оскільки на день звільнення - 24.11.2020 позивачу не була виплачена вказана компенсація, він 25.11.2020 звернувся до відповідача із заявою щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. 07.12.2020 відповідачем була видана довідка №24 про загальну суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої сума до виплати становить 19 858, 06грн., але компенсація на час звернення до суду не виплачена. Оскільки грошова компенсація за речове майно не була виплачена відповідачем на день звільнення ОСОБА_1 зі служби, позивач, посилаючись на положення ст. ст. 116, 117 Кодексу Законів про працю України, просить також стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 24.11.2020 по 28.12.2020 (день звернення до суду).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 02.02.2021 року о 11:30.

29 січня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх неправомірністю. Так, посилаючись на абзац 2 пункту 22 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578, яким передбачено виплату грошової компенсації за умов наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі, та відсутність на поточних рахунках установи та у кошторисних призначеннях на 2020 - 2021 роки коштів на цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим у 2020 році працівникам, відповідач зазначає, що установа не мала та не має можливості виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Крім того, відповідачем зазначено, що з урахуванням положень абз. 2 п. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також беручи до уваги, що позивач зі списків особового складу та всіх видів забезпечення був виключений 24 листопада 2020 року, а з заявою про виплату грошової компенсації за речове майно звернувся 25 листопада 2020 року, тобто після закінчення перебування на військовій службі, правила щодо виплати грошової компенсації на нього не поширюються. Також, на думку відповідача, підставою для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно є звільнення військовослужбовця з військової служби, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині виплати середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

У судовому засіданні 02.02.2021 розгляд справи відкладений на 02.03.2021 о 11:30.

Позивач 04.02.2021 надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що законодавство, на яке посилається відповідач у відзиві на позов, регулює порядок виплати грошової компенсації за належне до видачі речове майно для військовослужбовців, а тому не розповсюджується на працівників кримінально-виконавчої служби, яка підпорядкована Міністерству юстиції України. Єдиним нормативно-правовим актом, який регулює, зокрема, порядок забезпечення речовим майном та виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна працівників кримінально-виконавчої служби, є Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578. Пунктами 27 та 60 вказаного Порядку виплата грошової компенсації за належне до видачі речове майно при звільненні не поставлене в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а тому не може бути підставою позбавлення права на отримання такої компенсації ,у зв`язку з чим просив позов задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 02 березня 2021 року сторони не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача подав до суду клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження

Представник відповідача подав клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи наведені положення процесуального законодавства, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи, у період з 09.04.2004 по 24.11.2020 позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Наказом Міністра юстиції України від 19.11.2020 № 3466/к підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 було звільнено з 24.11.2020 з посади начальника державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» за власним бажанням, відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до п. 3 вищенаведеного наказу Державній установі «Ігренський виправний центр (№ 133)» наказано здійснити всі необхідні розрахунки.

25 листопада 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна особистого користування.

Державною установою «Ігренський виправний центр (№ 133)» 07 грудня 2020 року було видано довідку №24 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума грошової компенсації, яка належить до виплати, становить 19 858, 06грн., однак сама компенсація виплачена не була.

Указані обставини і слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною 5 вищенаведеної статті визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, Міністерством юстиції України було видано наказ від 28.03.2018 № 925/5, яким затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно пункту 3 розділу І вказаного Порядку грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 глави 22 розділу ІІ означеного вище Порядку днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.

Правовий статус персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено статтею 21 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Частиною 5 вказаної статті визначено, що особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 було затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок № 578) та Норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно пункту 8 Порядку № 578 речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення № 1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13.

Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають, зокрема, особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади.

Пунктом 9 вищенаведеного Порядку (в редакції, чинній на момент звільнення) визначено, що забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в міжрегіональних територіальних органах, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, закладах освіти, державній установі "Центр пробації" та уповноважених органах з питань пробації, державній установі "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" та закладах охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби, черговій частині державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Пунктом 23 вищенаведеного Порядку, зокрема, визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.

Згідно пункту 60 Порядку № 578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Отже, положення вищенаведеного законодавства передбачають право працівників кримінально-виконавчої служби під час звільнення зі служби отримати речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або грошову компенсацію за нього, та встановлюють порядок такого отримання.

Як було зазначено вище, 25.11.2020 позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна особистого користування.

Відповідачем було видано довідку № 24 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума грошової компенсації, яка належить до виплати, становить 19 858, 06 грн.

Таким чином ОСОБА_1 скористався своїм правом на отримання грошової компенсації за речове майно особистого користування, визначеним п. 27 Порядку № 578, подав заяву, відповідно до п. 23 Порядку № 578, а Державна установа «Ігренський виправний центр (№ 133)» лише частково виконала вимоги п. 60 вказаного Порядку, а саме - оформила довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, але не провела відповідні розрахунки та виплати.

З урахуванням положень вищенаведеного законодавства та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд вважає бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19 858, 06грн. протиправною.

Посилання відповідача на абзац 2 пункту 22 Порядку № 578, а також на відсутність на поточних рахунках установи та у кошторисних призначеннях на 2020 - 2021 роки коштів на цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим у 2020 році працівникам Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)», суд оцінює критично з огляду на таке.

Відповідно до пункту 22 Порядку № 578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.

Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Таким чином, виплата грошової компенсації за наявність коштів в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі, передбачена абзацом 2 пункту 22 Порядку № 578, стосується осіб рядового і начальницького складу, які продовжують проходити службу в органах кримінально-виконавчої служби.

В даній справі предметом позову є виплата грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна особам рядового і начальницького складу під час звільнення зі служби, яка регулюється пунктами 27 та 60 Порядку № 578, і яка не поставлена в залежність від наявності коштів в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Стосовно посилання відповідача на відсутність на поточних рахунках установи та у кошторисних призначеннях на 2020 - 2021 роки коштів на цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим у 2020 році працівникам, суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини в рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд вважає необґрунтованими висновки відповідача в частині непоширення на позивача правил щодо виплати грошової компенсації відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16.03.2016 № 178, оскільки наведене законодавство регулює порядок виплати грошової компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не є військовослужбовцем, а проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, яка підпорядкована Міністерству юстиції України, і механізм забезпечення речовим майном, а також виплата грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна працівників даної служби визначено Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578.

Враховуючи все вищезазначене та з метою належного захисту порушених прав позивача, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19 858, 06грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по день звернення до суду, а саме 28.12.2020, у сумі 30004, 80 грн., суд зазначає таке.

З системного аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч. 6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навивши у рішенні відповідні доводи.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження служби у кримінально-виконавчій службі, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ст. 7 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, у постанові від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, водночас, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З вказаного слідує, що передбачений ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Проте на час звернення позивача до суду з позовом щодо нарахування та виплати середнього заробітку, передбаченого ст.117 КЗпП України, остаточний розрахунок по виплаті належних позивачеві сум грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ще не відбувся.

Таким чином, враховуючи відсутність такої юридично значимої обставини, як факту проведення з позивачем остаточного розрахунку, підстави для застосування до відповідача відповідальності саме за період, передбачений ст.117 КЗпП України, на час розгляду цієї справи в суді відсутні.

Отже, права особи на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, передбаченого ст.117 КЗпП України відповідачем, ще не порушено.

Згідно зі статтею 5 КАС України, судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Враховуючи те, що відповідач не відмовляв позивачеві у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як наслідок питання щодо його виплати відповідачем не вирішувалося, суд доходить висновку щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Аналогічна правова позиція наведена у постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.09.2020 у справі № 120/1407/19-а.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Стягнення судових витрат не здійснюється, з огляду на те, що позивач був звільнений від їх сплати.

Керуючись ст. 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» (49115, м. Дніпро, вул. Бехтерєва, буд. 5, ЄДРПОУ 08563027) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)», що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19858 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 06 копійок.

Стягнути з Державної установи «Ігренський виправний центр (№ 133)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19858 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 06 копійок.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 02.03.2021.

Суддя О.В. Царікова