Дата документу 24.03.2021 Справа № 323/11/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №323/11/20 Головуючий у 1 інстанції Плечищева О.В.

Провадження № 22-ц/807/458/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суд уз позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що 26 вересня 2019 року відповідач, керуючи транспортним засобом - трактором МТЗ-80.1 державний номер НОМЕР_1 в с. Омельник по вулиці Горького не витримав безпечний інтервал з зустрічним автомобілем ДЕО ЛАНОС, державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , та скоїв з ним зіткнення. Власником транспортного засобу є ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Постійним користувачем транспортного засобу ДЕО ЛАНОС, державний номер НОМЕР_2 є позивач 2.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивачів зазнав механічних пошкоджень. Внаслідок чого позивачу 2, як власнику пошкодженого майна, було завдано матеріальних збитків на суму 16576 грн. 04 коп., що підтверджується звітом про оцінку вартості матеріального збитку КТЗ № 698/11-19 від 26.11.2019 року.

Просили суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на відшкодування упущеної вигоди, завданої внаслідок ДТП у сумі 16020 грн., а також матеріальні збитки у вигляді сплати єдиного соціального внеску за час простою транспортного засобу у сумі 2754,18 грн.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у сумі 10 000 грн.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті адвокатських послуг у сумі 3000 грн. та судового збору у сумі 768 грн. 40 коп.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 матеріальний збиток, завданий ДТП у сумі 16576 грн. 04 коп.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по проведенню оцінки вартості матеріального збитку у сумі 2500 грн., відправки повідомлення відповідачу для проведення оцінки у сумі 132 грн. 60 коп., усього 2632 грн. 60 коп. та судового збору у сумі 768 грн. 40 коп.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану дорожньо -транспортною пригодою в сумі 16 576 грн. 04 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по проведенню оцінки вартості матеріального збитку в сумі 2500 гривень, по відправці повідомлення відповідачу про проведення оцінки в сумі 132 грн. 60 коп., сплаченого судового збору при зверненні до суду з позовом у сумі 768 грн. 40 коп., сплаченого судового збору за подання заяви про забезпечення позову у сумі 420 грн. 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави не сплачений судовий збір за вимогу нематеріального характеру в сумі 2102 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норм матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду змінити, скасувавши рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Вирішити питання судових витрат.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії".

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Вищезазначеним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржено, тому апеляційним судом не переглядається.

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на праві приватної власності автомобіль DAEWOO LANOS, 2008 року випуску, реєс. № НОМЕР_2 належить позивачу по справі - ОСОБА_2 , про що вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

Постановою Оріхівського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. (а.с. 16).

Позивачем ОСОБА_2 в якості доказу про понесені витрати подані: квитанція до прибуткового касового ордеру № 152 від 26.11.2019 р. на суму 2500 грн. за проведення експертизи; специфікація замовлення № 91370 від 06.11.2019 р. на відправку електронного повідомлення № 000145 на суму 132,60 грн.; що судом приймаються як належні та допустимі докази у відповідності до вимог законодавства.

На підставі звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу від 26.11.2019 р., вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - легкового автомобіля DAEWOO LANOS складає 16576,04 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 упущеної вигоди в сумі 16020 грн. та матеріальних збитків у вигляді сплати єдиного соціального внеску за час простою транспортного засобу у сумі 2 754,18 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів здійснення ним підприємницької діяльності (господарської діяльності) у сфері перевезення пасажирів автомобільним транспортом (таксі) як то ліцензія на здійснення послуг перевезення пасажирів автомобільним транспортом (таксі) та договір оренди транспортного засобу ДЕО ЛАНОС, державний номер НОМЕР_2 , що давало б підстави дійти висновку про наявність упущеної вигоди.

Положеннями ч.2 ст. 22 ЦК України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У реальні збитки включається фактична оцінка тих матеріальних витрат, які зазнала особа, а також ті додаткові витрати, яких зазнала чи повинна (може) зазнати особа для поновлення цивільного права для повернення до первісного стану (стану, що передував порушенню).

Упущеною вигодою є ті втрати, яких зазнала особа внаслідок порушення цивільного права та інтересу, тобто ті доходи, які особа, яка зазнала посягання, могла б отримати у разі відсутності порушення цивільного права чи протиправного посягання.

Колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що предметом позовних вимог позивача ОСОБА_1 не є реальні збитки чи упущена вигода, тобто в неотриманні доходу у розмірі 16020,00 грн. та в реальних збитках у вигляді сплаченого соціального внеску у розмірі 2754,18 грн.

Відповідно до п.п. 24 ч.1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 р. № 222-VIII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 222-VIII), ліцензуванню підлягає господарська діяльність з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом (далі - Господарська діяльність).

Законодавство у сфері ліцензування Господарської діяльності складається з постанов Кабінету Міністрів України: від 05.08.2015 № 609 «Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Перелік органів ліцензування) зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 № 829; від 02.12.2015 № 1001 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» (далі - Ліцензійні умови).

Ліцензування у сфері перевезень автомобільним транспортом спрямованого на допуск до ринку транспортних послуг автомобільних перевізників, що відповідають кваліфікаційним (кадровим), організаційним та технологічним вимогам в установленому Ліцензійними умовами, та на забезпечення виконання ліцензіатами Ліцензійних умов під час провадження Господарської діяльності.

Процес оформлення ліцензії на здійснення діяльності в області внутрішніх пасажирських перевезень на таксі є комплексом складних процедур, які вимагають від ліцензіата певних знань і навичок. Складність оформлення ліцензії полягає в тому, що суб`єкт ліцензування в обов`язковому порядку для отримання ліцензії повинен надати Державній службі Україні з безпеки на транспорті підтверджену інформацію про те, що останній відповідає ліцензійним умовам, надавши підтвердні документи та заповнивши відповідні форми відомостей.

Зокрема, до таких вимог відносяться: відомості про матеріально-технічну базу ліцензіата; відомості про власні та орендовані транспортні засоби ліцензіата; відомості про спеціальне устаткування автомобіля-таксі; відомості про кваліфікацію персоналу автомобільного перевізника.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем ОСОБА_1 не було надано суду належних та допустимих доказів щодо здійснення ним підприємницької діяльності (господарської діяльності) у сфері перевезення пасажирів автомобільним транспортом (таксі) як то, ліцензію на здійснення послуг перевезення пасажирів автомобільним транспортом (таксі) та договір оренди транспортного засобу - DAEWOO LANOS, 2008 року випуску, реєс. № НОМЕР_2 тощо, що давало б суду підстави дійти висновку про наявність упущеної вигоди.

Посилання скаржника на виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяг з реєстру платників єдиного податку та Книга обліку доходів не є належними та допустимими доказами здійснення позивачем ОСОБА_1 ліцензійної діяльності у сфері таксі.

Таким чином, скаржником ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції не доведено що легковий автомобіль DAEWOO LANOS, 2008 року випуску, реєс. № НОМЕР_2 , використовувався для здійснення підприємницької діяльності з перевезення пасажирів і є єдиним джерелом доходу.

Вирішуючи вимоги позовної заяви щодо єдиного соціального внеску, судом першої інстанції вірно встановлено, що це обов`язковий платіж до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Він є внеском у загальнодержавну систему соціального страхування з метою захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат. Таким чином, сплата ОСОБА_1 єдиного соціального внеску не є реальними збитками.

При вирішені питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд керувався положеннями ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року зі змінами та доповненнями.

Разом з цим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довів перед судом наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, в чому саме полягали душевні страждання (хвилювання) чи додаткові зусилля по організації його життя, так як неможливість повноцінно заробляти на життя в порушення законів України не є підставою для захисту права.

Колегія суддів в повній мірі не погоджується з вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода - це такі наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати у: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Як зазначено в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зі змінами та доповненнями (далі - Постанова ПВСУ), що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону «Про інформацію», ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Оріхівського районного суду Запорізької області від 24.10.2019 року про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ДТП, яке сталося 26.09.2019 р. потерпілим визнано саме ОСОБА_1 та встановлено, що саме він керував транспортним засобом, якому спричинені механічні пошкодження з вини відповідача.

Таким чином, саме ОСОБА_1 є потерпілим в ДТП та зазначав психологічні негативні наслідки вказаного ДТП.

Моральні страждання ОСОБА_1 виявилися в тому, що він як водій транспортного засобу, з яким сталося зіткнення, хвилювався за стан свого здоров`я та за стан автомобіля, який належить його матері.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 доведено спричинення йому моральної шкоди, які виявилися в душевних стражданнях та хвилюваннях.

Крім того, встановлена наявність вини відповідача, причинний зв`язок між діями відповідача та заподіяною моральною шкодою ОСОБА_1 .

Колегія суддів, вирішуючи питання, що пов`язані з розміром відшкодування моральної шкоди, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, дійшла висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 суму моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволені частково, рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 2102 грн., який підлягав сплаті за позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, підлягає скасуванню.

Враховуючи положення ч.1 ст. 141 ЦПК України та часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягають стягнення витрати зі сплати судового збору, сплачені ним за подання позовної заяви в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 768 грн.

Разом з цим, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачам у стягненні судових витрат на послуги адвоката.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

1. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із правилами пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Виходячи із положень статей 133, 137, 141 ЦПК України, статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці; крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481), книга повинна бути прошнурована та пронумерована.

Ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано копій з книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці; крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність візуально відсутні ознаки того, що вони були прошиті та пронумеровані, а у графі реквізити документа, що підтверджує понесені витрати, реквізити наданих копій товарних чеків відсутні.

Враховуючи складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, відсутності належним чином підтверджених витрат на правову допомогу, відсутності розрахунку таких витрат, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог щодо стягнення судових витрат на послуги адвоката.

Як зазначила Велика Палата Верховного суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем надано договір про надання юридичних послуг № 11/2019 від 04.12.2019 року.

Разом з цим ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції доказів на підтвердження оплати гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) не надавалися, як і не надавався детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимог позивачів про стягнення витрат на правову допомогу за недоведеність.

За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні моральної шкоди та судових витрат з ОСОБА_1 в сумі 2 102 грн. з прийняттям в цій частині постанови про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 3 000 грн. та судового збору в сумі 768 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2020 року у цій справі в частині відмови в стягненні моральної шкоди та судових витрат з ОСОБА_1 в сумі 2 102 грн. скасувати та прийняти постанову в цій частині наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 грн.

В іншій частині позову відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 30 березня 2021 року.

Головуючий

Судді: