Справа № 146/918/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2021 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря Ковбасюка Б.Р.

розглянувши у підготовчому засіданні у залі суду в смт. Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Липівська сільська рада Томашпільського району Вінницької області, Томашпільська селищна об`єднана територіальна громада

вимоги позивача: про визнання майнового права на земельну частку (пай) та зобов`язання вчинити дії

представник позивача: адвокат Семко В.М.

представник відповідача Томашпільської селищної об`єднаної територіальної громади: Щербатий А.І.

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

22 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, в якому просить визнати за нею право на земельну частку (пай), в розмірі 2 в умовних кадастрових гектарах, по Липівській сільській раді Томашпільського району Вінницької області, як члена колективного сільськогосподарського підприємства, корпорація «Липівка». Зобов`язати Липівську сільську раду Томашпільського району Вінницької області виділити їй, в натурі, земельну ділянку в розмірі 2га на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, як члену колективного сільськогосподарського підприємства, корпорація «Липівка»

Даний позов обґрунтовано наступним.

17 лютого 1995 року позивач була прийнята в члени корпорації «Липівка». У зв`язку з реорганізацією остання була перейменована в СТОВ «Липівка», куди позивач була переведена на роботу.

Позивач наголошує, що як член КСП мала право на земельну частку (пай) даного КСП, так як на дату видання Державного акта на право колективної власності на землю перебувала у членах СТОВ «Липівка».

10 лютого 1996 року рішенням загальних зборів корпорації «Липівка» позивачу, як члену КСП було видано сертифікат на право на земельну частку, який було зареєстровано у книзі реєстрації сертифікатів за № 230. Позивач вказує, що на її заяву про виділення належної їй земельної частки отримав відповідь, сільської ради, що в Липівській сільській раді немає земельних ділянок для виділення під земельні частки (паї).

Позивач зазначає, що відповідно до довідки відділу Держгеокадастру від 14 липня 2019 року вартість земельної частки (паю) по Липівській сільській раді Томашпільського району складає 58344,46 гривень.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 23 вересня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 05 листопада 2020 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 05 листопада 2020 року підготовче засідання у справі відкладено на 10 грудня 2020 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 10 грудня 2020 року підготовче засідання у справі відкладено на 19 січня 2021 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 19 січня 2021 року відкладено підготовче засідання на 16 березня 2021 року, залучено до участі в справі в якості співвідповідача Томашпільську селищну об`єднану територіальну громаду.

Доводи учасників справи.

В судовому засіданні представникпозивача, адвокат Семко В.М.позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити за обставин зазначених у позові.

Представник відповідача, Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області в судове засідання не з`явився, проте надіслав до суду заяву пророзгляд справи без його участі.

Представник відповідача, Томашпільської селищної об`єднаної територіальної громади в судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю та не заперечував проти їх задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Суд, розглянувши заяву відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність і достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст.. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.

Спірні правовідносини виникли з цивільних відносин та регулюються ст.328 ЦК України,ст.ст.22,23 ЗК України (в ред. 1990 року) п.2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720 від 8.08.1995 року,п.3 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних ділянок (паїв),затвердженого ПКМУ від 4.02.2004 року № 122.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 передано право на земельну частку (пай) розміром 2 га в умовних кадастрових гектарах відповідно до сертифікату серії ВН № 230, виданого на підставі рішення загальних зборів від 10 лютого 1996 року (а.с.9).

Згідно копії рішення Томашпільського районного суду від 01.06.2020 року встановлено факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як члену СТОВ «Липівка» (корпорація «Липівка») на підставі рішення загальних зборів вказаного товариства від 10 лютого 1996 року (рішення зборів №1) сертифікату серії ВН№230 на право на земельну частку (пай) розміром 2 ум.кад.га на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, виданого на ім`я « ОСОБА_1 ».

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 з 17.02.1995 рокуприйнята в члени корпорації «Липівка», яка була реорганізована у СТОВ «Липівка» (а.с.7).

Відповідно до довідки відділу Держгеокадастру від 17 липня 2020 року вартість земельної частки (паю) по Липівській сільській раді Томашпільського районустаном на 13.07.2020 року становить 58344 грн 46 коп.

Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відсутність будь-яких строків для звернення із сертифікатом для виділення земельної ділянки в натурі.

Наведена правова позиція збігається з позицією викладеною в постанові Верховного Суду у цивільній справі № 323/323/17.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 року, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно ст.1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до заяви про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), ОСОБА_1 20.07.2020 року звернулася до Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області з клопотання про виділення їй земельної частки (паю) відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) виданого 10 лютого 1996 року корпорацією «Липівка» Томашпільського району Вінницької області. (а.с. 11)

Згідно рішення Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 08.09.2020 року № 759 на заяву ОСОБА_1 стосовно виділенняїй земельної частки (паю) згідно сертифікату на земельну частку (пай), останній відмовлено в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) згідно сертифікату на право на земельну частку (пай). Відмова мотивована тим, що по Липівській сільській раді не було створено резервного фонду земель для подальшого розподілу власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай). (а.с.12)

Як роз`яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у справі № 819/570/18 підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише, зазначена у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Підстав відмови, які передбачені цією нормою, відповідачами не наведено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у справі № 825/602/17 у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Згідно рішення №10 1 сесії 8 скликання ІІ пленарного засідання від 04 грудня 2020 року Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про припинення юридичної особи Липівської сільської ради в результаті реорганізації шляхом приєднання до Томашпільської селищної ради, розташованої за адресою: Вінницька область, смт Томашпіль, пл.Т.Шевченка, 1. Томашпільська селищна рада вважається правонаступником активів та пасивів, всіх майнових прав та обов`язків Липівської сільської ради.

Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясовування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно ч.ч.1-5ст.263ЦПК України, судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин судвраховує висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, зокрема визнання відповідачем, Томашпільською селищною об`єднаною територіальною громадою, до складу якої ввійшла Липівська сільська рада, позову, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб ті обставини, що вимоги позивача про визнання майнового права на земельну частку (пай) та зобов`язання до вчинення дій є законними та достатньо вмотивованими і ґрунтуються на наявних у справі доказах, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень (а.с.1), а тому враховуючи вимоги ч.1 ст. 142 ЦПК України, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 420,40 гривень.

Керуючись ст.ст.254, 256, 257, 261, 267, 328, 392 ЦК України, ст.ст.22,23 ЗК України (в ред. 1990 року), ст.ст. 1, 2, 3, 5, 9 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», ст. ст.2, 4, 10, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, Томашпільської селищної об`єднаної територіальної громади про визнання майнового права на земельну частку (пай) та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), в розмірі 2 умовних кадастрових гектари, по Томашпільській селищній об`єднаній територіальній громаді Тульчинського району, Вінницької області, як члена колективного сільськогосподарського підприємства, корпорація «Липівка».

Зобов`язати Томашпільську селищну об`єднану територіальну громаду виділити ОСОБА_1 , в натурі земельну ділянку в розмірі 2 га на території Томашпільської селищної об`єднаної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області, як члену колективного сільськогосподарського підприємства, корпорація «Липівка».

Повернути ОСОБА_1 50 відсотків сплаченого нею за квитанцією №45 від 20.07.2020 року судового збору, а саме в сумі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 16.09.2009 року Томашпільським РВГУМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Липівська сільська рада Томашпільського району Вінницької області, адреса: 24206, Вінницька область, Тульчинський район, с.Липівка, вул. 40-річчя Перемоги, 1;

відповідач: Томашпільська селищна об`єднана територіальна громада Вінницької області, адреса: 24200, Вінницька область, смт Томашпіль, пл.Т.Шевченка, 1.

Повний текст рішення виготовлено: 26 березня 2021 року

Суддя: О. В. Пилипчук