Справа № 353/539/20

Провадження № 2/353/17/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 рокум.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Луковкіної У.Ю.,

за участю: секретаря судового засідання - Мороз М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумачі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області, Фермерського господарства «Гордійчук Ігор Григорович», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року та визнання договору оренди землі від 11.08.2015 року недійсним, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області з позовом до ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області, ФГ «Гордійчук І.Г.», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року, визнання договору оренди землі від 11.08.2015 року недійсним, а також просив судові витрати покласти на відповідачів. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 11.08.2017 року між ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, відповідно до якого останньому передано в користування з державної власності земельну ділянку розміром 5,5 га (пасовище) для ведення фермерського господарства. Вважає, що даний договір оренди землі повинен бути визнаний судом недійсним з тих підстав, що договір оренди землі: укладений без отримання витягу про нормативно грошову оцінки землі; порушено порядок надання дозволу на розробку землеустрою; проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки не містить необхідних погоджень; землі сільськогосподарського призначення (пасовища) не можуть бути передані для ведення фермерського господарства та будівництва свиноферми. Вказав, що відповідачем ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області в порушення положень ЗК України, Закону України «Про фермерське господарство» безпідставно відведено ОСОБА_2 земельну ділянку в оренду площею 5,5 га, що знаходиться за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, для ведення фермерського господарства. На вказаній земельній ділянці без зміни її цільового призначення відповідач ОСОБА_2 здійснює будівництво свиноферми в урочищі Замлаки, с. Грушка Тлумацького району Івано-Франківської області, яке буде знаходитися на відстані 1-1,3 км від його будинку, що становитиме загрозу порушення гарантованого ст. 50 Конституції України його права на безпечне життя та здоров`я довкілля. Також просив поновити йому пропущений строк на звернення до суду, про що подав відповідну заяву, оскільки він пропустив його з поважних причин. Так, після отримання копії оспорюваного договору оренди землі 05.12.2016 року, він звернувся з відповідним позовом до адміністративного суду. Однак, після розгляду справи ВП ВС 15.05.2018 року, він змушений був звернутись з аналогічним позовом в суд загальної юрисдикції. Крім того просив врахувати, що на території України з 30.03.2020 року діяли карантинні обмеження.

Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 13.07.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та справу призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалами Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 08.09.2020 року та 01.02.2021 року представнику ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області було надано можливість брати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 23.11.2020 року підготовче судове засідання закрито та призначено справу до судового розгляду.

06.08.2020 року на адресу суду від відповідача - ФГ «Гордійчук І.Г.» надійшов відзив на позов від 04.08.2020 року, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити. Вказав, що ОСОБА_1 не є ні законним власником, ні користувачем землі, яка передана в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, не є суміжником, не є стороною оспорюваного договору оренди, а тому у позивача відсутнє порушене право чи інтерес, а також підстави для його захисту. Не наведено ОСОБА_1 в позовній заяві та не надано доказів існування такого порушення. Щодо твердження позивача про порушення його конституційного права на безпечне для життя довкілля вважає, що він не вказав в чому конкретно проявилося порушення такого права і не навів докази існування такого порушення. Вказав, що підстави для скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року та договору оренди землі від 11.08.2015 року відсутні, оскільки виділення та надання ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки площею 5,5 га, що розташована за межами с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, здійснено у відповідності до вимог законодавства, чинного на час звернення останнього із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства, оскільки підстав, визначених ч. 3 ст. 123, ч. 6 ст. 186-1 ЗК України не було. Також зазначив, що до істотних умов договору оренди землі не належить нормативна грошова оцінка земельної ділянки чи витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі. Вважає, що визначення в договорі оренди землі орендної плати у відсотках до нормативно грошової оцінки земельної ділянки є достатньо, а тому не оформлення і не надання витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за межами населеного пункту не була розроблена і Тлумацькою районною радою не приймалось рішення про її затвердження, не знівельовує факт визначення цієї оцінки в договорі оренди та нарахування відповідно до неї розміру орендної плати. Також, згідно ст. 16 Закону України «Про фермерське господарство», умов договору оренди землі та містобудівних умов, передана в оренду земельна ділянка може бути використана для будівництва свиноферми, оскільки це не суперечить виду використання земельної ділянки. Крім того вважає, що позивачем пропущений строк для звернення до суду, а тому просив про застосування строків позовної давності (том 1 а.с. 115-126).

06.08.2020 року на адресу суду від відповідача - ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області надійшов відзив на позов від 03.08.2020 року, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вказав, що позивач просить суд визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року та договір оренди землі від 11.08.2015 року, проте жодним чином не надає значення тому факту, що він не є стороною у виниклих правовідносинах, а зазначені документи не стосуються його прав, свобод, інтересів та обов`язків. Позивачем ОСОБА_1 не вказано у позовній заяві права, які були б на час подання позову порушені оспорюваним договором, не наведено доказів існування порушення його особистого суб`єктивного майнового або немайнового права та не обґрунтовано правомірність використання способу захисту права, із вимогою застосування якого він звертається до суду. Вважає, що позивач не мав права звертатись до суду з такими позовними вимогами. Також зазначає, що твердження позивача про те, що надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою повинна була видавати Тлумацька РДА, а не ГУ Держгеокадастру, є помилковим, оскільки Закон України «Про фермерське господарство» слід застосовувати тільки в тій частині, що не суперечить ЗК України. Зазначає, що на даний час свиноферма фермерським господарством не будується, а при поданні ОСОБА_2 заяви до ГУ Держземагентства про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, останнім на підтвердження досвіду роботи в сільському господарстві або наявності освіти здобутої в аграрному закладі було надано диплом про закінчення Тлумацького сільськогосподарського технікуму. Вважає, що при розгляді та погодженні технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 було враховано нормативно-грошову оцінку землі, оскільки про це зазначено в договорі, а тому при укладенні оспорюваного договору всі необхідні істотні умови були до нього включені. Твердження позивача про невідповідність земель, переданих в оренду для ведення фермерського господарства, їх цільовому призначенню (в частині будівництва свиноферми) є необґрунтованими та не відповідають дійсності (том 1 а.с. 131-144).

08.09.2020 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив від 08.09.2020 року, в якому позивач виклав свої аргументи на заперечення відповідачів, викладені у їх відзивах, та просив позов задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що будівництво свинокомплексу, яке заплановано на 4,95 тис. голів свиней, становить підвищену екологічну небезпеку, а у разі збільшенні поголів`я свиней, його житло буде знаходитись в санітарно-захисній зоні (1,5 км) запланованого відповідачем свинокомплексу. Тому, хоча і свиноферма на даний час існує лише в проектній документації, він вважає за необхідне захистити своє право на безпечне життя та здоров`я, до настання реальної небезпеки. Вважає, що лист Грушківської сільської ради від 02.06.2015 року не може вважатись погодженням, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, а тому погодження мала би надавати Тлумацька РДА. Крім того, відповідні рішення щодо регулювання земельних відносин приймаються виключно на пленарних засіданнях рад. Також, оскільки відповідачем планувалось будівництво свиноферми на орендованій земельній ділянці, останній був зобов`язаний погодити відповідний проект з землеустрою з підрозділом з питань містобудування та архітектури РДА, однак цього не зробив. Просив звернути увагу, що відповідачі не заперечують, що витяг про нормативно-грошову оцінку землі не оформлявся та не затверджувався, що є порушенням ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» (том 1 а.с. 151-156).

24.09.2020 року на адресу суду від відповідача ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області надійшли заперечення на відповідь на відзив від 21.09.2020 року, в якому відповідач виклав свої заперечення на відповідь на відзив від 08.09.2020 року та просив в задоволенні позову відмовити. Просив звернути увагу на те, що позивач зазначив про порушення його в прав в майбутньому, однак реальна загроза його прав на даний час відсутня (том 1 а.с. 186-190).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 своїм правом щодо подання письмових пояснень щодо позову не скористався.

В судовому засіданні 09.12.2020 року позивач ОСОБА_1 позов підтримав з підстав зазначених в позовній заяві та відповіді на відзив на його позов. Також просив поновити строк звернення до суду і задовольнити позов. Щодо пропуску строку звернення до суду та застосування строків позовної давності пояснив, що в грудні 2016 році він отримав копію оспорюваного договору оренди земельної ділянки, після чого він одразу звернувся до адміністративного суду з першим позовом, оскільки вважав, що позовні вимоги підвідомчі саме цьому суду. Суди першої та апеляційної інстанцій його позовні вимоги задовольнили, однак відповідно до Постанови ВП ВС від 15.05.2018 року провадження по справі було закрито, оскільки встановлено, що спір носить приватноправовий характер, а його розгляд має здійснюватися в порядку цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу. Тому він звернувся уже з другим позовом в порядку цивільного судочинства, який його позовні вимоги задовольнив. Однак апеляційний суд, висновки якого підтвердив ВС своєю постановою від 28.05.2020 року, рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у позові, оскільки місцевим судом йому, як позивачу, не було роз`яснено право на пред`явлення позовних вимог до належного кола відповідачів, а саме до ФГ «Гордійчук І.Г.». Після отримання постанови ВС він одразу ж звернувся до загального суду з новим позовом, визначивши належне коло відповідачів. З врахуванням наведеного та того, що справа має великий суспільний інтерес та стосується широкого кола громадян України, вважає, що є достатні підстави для поновлення строку звернення до суду. Щодо позовних вимог зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області порушено порядок надання земельної ділянки, оскільки ділянка знаходиться поза межами населеного пункту і ОСОБА_2 мав звертатись з заявою до Тлумацької РДА, а не до Грушківської сільської ради. Також при зверненні до ГУ Держгеокадастру ОСОБА_2 не надав довідку про досвід роботи в сільському господарстві або документ про профільну сільськогосподарську освіту. Крім того, згідно норм законодавства необхідно було розробити нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, однак така оцінка не проводилась. Наголосив на тому, що згідно довідки Держкомзему спірна земельна ділянка є пасовищем, рішення про зміну її цільового призначення не приймалось, а тому на ній не може бути побудований свинокомплекс, дозвіл на побудову якого відділом архітектури не надавався. Пояснив, що ФГ «Гордійчук І.Г.» почав будівництво свинокомплексу, однак після звернення його до суду припинив будівництво, виривши тільки котлован. Зараз будівництво зупинене. Зазначив, що запланова свиноферма в с. Грушка буде знаходитися на відстані 1-1,3 км від його будинку, що становитиме загрозу порушення гарантованого статтею 50 Конституції України права на безпечне життя та здоров`я довкілля, оскільки функціонування свиноферми становить ризики для довкілля та становить підвищену екологічну небезпеку на тільки йому безпосередньо, а й іншим мешканцям ближніх сіл, які виступають проти будівництва відгодівельного свинокомплексу.

Представник відповідача - ФГ «Гордійчук І.Г.» - адвокат Мазур В.В. в судовому засіданні 09.12.2020 року проти позовних вимог заперечував. Зазначив, що до 2013 року надання земельної ділянки за межами населеного пункту здійснювалось РДА, а пізніше - обласними Держземагентствами. Щодо не проведення нормативно грошової оцінки земельної ділянки пояснив, що вона була проведена для всіх земель ще в 1995 році і затверджена районною радою. Після цього здійснювалась лише її індексація. Вважає, що цього достатньо для укладення договору оренди. Ствердив, що зараз будівництво свинокомплексу не ведеться, виритий тільки котлован, завершення будівництва не планується.

Позивач ОСОБА_1 та представники відповідачів: ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області Романишин К.В. та ФГ «Гордійчук І.Г.» - адвокат Мазур В.В. в судове засідання 24.03.2021 року не з`явились, подали заяви про подальший розгляд справи без їхньої участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 в судове засідання 24.03.2021 року не з`явився, причин відсутності не повідомив, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Вислухавши думку позивача ОСОБА_1 та представника відповідача - ФГ «Гордійчук І.Г.» - адвоката Мазура В.В., вивчивши заяви сторін по справі, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про підставність позовних вимог, а тому позов ОСОБА_1 слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області та ГУ Держземагенства в Івано-Франківській області із заявами про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства площею 5,5000 га терміном на 21 рік. За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 Грушківською сільською радою Тлумацького району Івано-Франківської області надано лист № 2-24/119 від 02.06.2015 року, яким погоджено надання дозволу ГУ Держземагенства в Івано-Франківській області на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства площею 5,5000 га, яка розташована за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області (том 1 а.с. 62).

Наказом ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-439/15-15-СГ від 22.06.2015 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення згаданої земельної ділянки площею 5,5000 га (землі державної власності сільськогосподарського призначення), розташованої за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, з подальшою передачею її в оренду для ведення фермерського господарства (01.02) терміном на 21 рік (том 1 а.с. 16).

На підставі заяви ОСОБА_2 від 01.07.2015 року ПП «ГеоУкрПроект» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (для передачі в користування на умовах оренди терміном на 21 рік) ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, адреса земельної ділянки: за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області (том 1 а.с. 28-35).

Наказом ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області за № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства (01.02) за межами населеного пункту с. Грушка, Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області; надано в оренду ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 5,50 га (кадастровий номер 2625682500:09:005:0040) для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, розташовану за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області; встановлено річний розмір орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою в розмірі 6 відсотків від її нормативної грошової оцінки; доручено відділу Держземагенства у Тлумацькому районі укласти договір оренди земельної ділянки від імені ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області (том 1 а.с. 17-18).

11.08.2015 року між ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області. В оренду передається земельна ділянка державної власності загальною площею 5,5000 га, у тому числі: 5,5000 га пасовище (п. 2 Договору), кадастровий номер земельної ділянки 2625682500:09:005:0040 (п. 4 Договору). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 20.07.2015 року становить 24488,75 грн. і підлягає щорічній індексації (п. 5 Договору). Договір укладено на 21 рік (п. 8 Договору). Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 6% нормативної грошової оцінки, що становить 1469,33 грн. на рік (п. 9 Договору) (том 1 а.с. 21-25).

Відповідно до зареєстрованої 27.05.2016 року декларації про початок виконання будівельних робіт, ФГ «Гордійчук І.Г.» на відведеній земельній ділянці в с. Грушка Тлумацького району Івано-Франківської області здійснює будівництво відгодівельного свинокомплексу на 4,95 тисяч голів (том 1 а.с. 71-73).

Частиною І Детального плану території для будівництва сільськогосподарських будівель і споруд за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради , с. Хотимир Хотимирської сільської ради, с. Гавриляк Гавриляцької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, виготовленої ДП Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» в 2015 році, розроблено Детальний план території для будівництва сільськогосподарських будівель і споруд, в т.ч. за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради щодо земельної ділянки 5,5 га за межами с. Грушка (пасовище), орендованої ОСОБА_2 . На вказаній ділянці планується будівництво свинокомплексу до 12 тис. голів свиней. Планована забудова представлена комплексом будівель для забезпечення закінченого циклу відгодівлі: свинарниками відгодівлі (7 корпусів) та приміщенням адмінбудівлі. Також передбачено гноєсховище - два відкритих резервуари та інші об`єкти. Об`ємно-планувальні рішення прийняті з врахуванням забезпечення технології відгодівлі 12 тис. голів свиней на рік (т.1 а.с. 75-85).

Розпорядженням Тлумацької РДА № 109 від 23.02.2016 року затверджено Детальний план території для будівництва сільськогосподарських будівель і споруд за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради, с. Хотимир Хотимирської сільської ради, с. Гавриляк Гавриляцької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, в т.ч. щодо земельної ділянки, відведеної для фермерського господарства в с. Грушка Грушківської сільської ради площею 5,50 га, кадастровий номер 2625682500:09:005:0040 (т.1 а.с. 86-87).

Щодо права звернення позивача до суду за захистом прав, свобод та інтересів суд зазначає наступне.

Відповідачі вказували про відсутність підстав у позивача для звернення до суду, в т.ч. з вимогами про визнання недійсним договору оренди землі, оскільки він не є його стороною, а також на те, що будь-яке реальне право або інтерес позивача ні оспорюваним наказом, ні договором оренди землі не порушене, а тому вимоги позивача не підлягають задоволенню. Однак ці твердження суд не вважає слушними.

Частиною 1 ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. У справі за зверненнями жителів міста Жовті Води Конституційний Суд України офіційно розтлумачив цю конституційну норму і вирішив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (п. 1 рішення № 9-зп від 25.12.1997).

Частиною 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Цю конституційну норму необхідно застосовувати з урахуванням її офіційного тлумачення, наданого Конституційним Судом України. Зокрема, у справі громадянки ОСОБА_3 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи Конституційний Суд України офіційно розтлумачив ч. 2 ст. 55 Конституції України. Її необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді (ч. 1 п. 1 рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997 року).

Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести (а суд - встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту. В основі прав, свобод та законних інтересів лежать потреби людини (особи) в існуванні та розвитку.

Права особи - це її можливості, змістом яких є домагання щодо вчинення дій (або утримання від них), які забезпечуються юридичним обов`язком іншої сторони.

Свободи особи - це можливості, змістом яких є спроможність діяти відповідно до своїх інтересів і мети, це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення, поведінки (дії або бездіяльності). Свободи забезпечуються негативним юридичним обов`язком необмеженого кола осіб (в т.ч. суб`єктів владних повноважень) не перешкоджати. Свобода особи означає надання їй права вимагати, щоб ніхто не заважав у здійсненні цієї свободи. Для здійснення свобод людини (наприклад, свободи слова чи свободи віросповідання) державі достатньо утримуватися від втручання в їх реалізацію людиною або ж захищати у разі потреби.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. А правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Нормами ч. 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи та правила ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Відповідно до ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід`ємні умови сталого економічного та соціального розвитку України.

Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі ч. 7 ст. 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів ст. 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

Згідно положень п. 3 ст. 2 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (далі - Орхуська конвенція), ратифікованої Україною Законом від 06.07.1999 року, «екологічна інформація» означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про:

а) стан складових навколишнього середовища, таких як повітря й атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт і природні об`єкти, біологічні різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;

б) фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища, зазначені вище в підпункті а), і аналізі затрат і результатів та інший економічний аналіз і припущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища;

с) стан здоров`я та безпеки людей, умови життя людей, стан об`єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища або через ці складові, фактори, діяльність або заходи, зазначені вище в підпункті б).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 2 Орхуської конвенції визначено, що «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може правити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі; для цілей даного визначення недержавні організації, які сприяють охороні навколишнього середовища та відповідають вимогам національного законодавства, вважаються такими, що мають зацікавленість.

Статтею 1 Орхуської конвенції закріплено, що кожна із сторін гарантує серед іншого право на доступ до інформації і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 9 Орхуської конвенції, представники зацікавленої громадськості, які проявляють а) достатню зацікавленість або б) вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, мають право на доступ до правосуддя з метою оскарження законності будь-якого рішення, дії або бездіяльності. В цьому контексті для цілей підпункту «а» достатньо зацікавленості будь-якої неурядової організації, для цілей підпункту «б» - така організація також має право заявляти про порушення своїх прав.

З огляду на викладене, суд зазначає, що позивач підпадає під визначення громадськості (зацікавленої громадськості), який має серед інших прав, право на доступ до інформації та доступ до правосуддя у випадку реалізації рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля, порушивши його права та законні інтереси. Тому доводи відповідачів щодо відсутності у позивача фактично порушених або можливо порушених прав в майбутньому, а відтак, і відсутності права на позов, на думку суду, не є слушними та підставними.

Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду (ч.ч. 1, 2 ст. 293 ЦК України).

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначені основні принципи охорони навколишнього природного середовища, серед яких: гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров`я людей та гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожний громадянин України має право на: безпечне для його життя та здоров`я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об`єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань; вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом; участь у громадських обговореннях з питань впливу планованої діяльності на довкілля.

Екологічні права громадян, серед іншого забезпечуються обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища (ст. 10 вказаного Закону).

Положення ст. 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплено, що при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об`єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об`єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров`я людей.

Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки

її впливу на навколишнє природне середовище і здоров`я людей.

Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об`єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об`єктів на навколишнє природне середовище.

Суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.08.2020 року (справа № 187/687/16-а), відповідно до якого у випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який з членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.

Як свідчать матеріали справи, позивач ОСОБА_1 є жителем прилеглого до будівництва свинокомплексу населеного пункту та є представником громадськості, яка виступає проти будівництва відгодівельного свинокомплексу в с. Грушка Тлумацького району, що підтверджується Протоколом № 1 від 18.09.2016 року зборів жителів с. Тарасівка Тлумацького району Івано-Франківської області, Протоколом № 1 від 03.10.2016 року засідання групи протидії незаконному будівництву свинокомплексу, зверненням Тарасівської сільської ради від 19.09.2016 року зборів жителів с. Тарасівка Тлумацького району Івано-Франківської області, довідка № 129 від 05.07.2020 року, тощо (том 1 а.с. 88-98).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом ст. 124 цього Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, врегульовані також Законом України «Про фермерське господарство».

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Фермерське господарство має найменування та може мати печатки. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Суд зазначає, що згідно з позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до ст. 123 ЗК України.

Статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Так відповідно до ч.ч. 1-2 даної статті для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Згідно ч. 4 ст. 123 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст.186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 186-1 ЗК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Верховний Суд України у постанові від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, зазначив, що розглядаючи заяву громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Як уже встановлено судом, відповідачем ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,5000 га (кадастровий номер 2625682500:09:005:0040), що знаходиться за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, а в подальшому затверджено проект та надано в оренду згадану земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Судом також з`ясовано, що згадана земельна ділянка площею 5,5000 га виділена із земель запасу Грушківської сільської ради та належить до земель державної власності сільськогосподарського призначення, вид угіддя - пасовище, що підтверджується викопіюванням з кадастрової карти Грушківської сільської ради.

Однак, ОСОБА_2 в порушення вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» не звертався до Тлумацької районної державної адміністрації з заявою про надання в оренду земельної ділянки, що знаходиться за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, з метою ведення фермерського господарства.

У відзивах на позов ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області та ФГ «Гордійчук І.Г.» з цього приводу зазначили, що ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Івано-Франківської області, а тому відповідач ОСОБА_2 правомірно звернувся до відповідача ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки, що знаходиться за межами населеного пункту с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, для ведення фермерського господарства. Однак доказів на підтвердження цього суду надано не було.

Однією з умов, необхідних для отримання громадянами в оренду земельної ділянки державної власності, з метою ведення фермерського господарства, ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» визначає досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Долучені до матеріалів справи документів про освіту ОСОБА_2 , а саме: диплом про закінчення ним Тлумацького сільськогосподарського технікуму за спеціальністю «Бухгалтерський облік і аудит» та диплом Тернопільської академії народного господарства за спеціальністю «Економіка підприємства» (том 2 а.с. 57), не є належними документами у розумінні абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки здобута ОСОБА_2 спеціальність «Бухгалтерський обік і аудит» та «Економіка підприємства» не підтверджують підготовку його як фахівця і кваліфікованого працівника сільського господарства.

Зі змісту висновку відділу Держземагенства у Тлумацькому районі від 27.07.2015 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слідує, що виділена ОСОБА_2 земельна ділянка площею 5,5000 га належить до земель сільськогосподарського призначення, в тому числі сільськогосподарські угіддя - 5,5000 га, з них пасовище - 5,5000 (том 1 а.с. 64-65).

Частинами 1, 2 ст. 22 ЗК України встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно пункту «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України, земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених ст.ст. 31, 33-37 цього Кодексу.

Однак, судом встановлено, що на орендованій земельній ділянці, яка належить до сільськогосподарських земель, зокрема, сільськогосподарські угіддя - пасовище, ОСОБА_2 здійснює будівництво відгодівельного свинокомплексу на 4,95 тис голів, тоді як при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки містобудівна документація була відсутня. Відповідачем ОСОБА_2 в порушення вимог ч. 2 ст. 186-1 ЗК України не було долучено до проекту землеустрою погодження структурного підрозділу Тлумацької районної державної адміністрації у сфері містобудування на архітектури.

В пункті 4 наказу ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-439/15-15-СГ від 22.06.2015 року «Про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою» вказано, що при поданні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на затвердження подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Позивач ОСОБА_1 , як представник групи протидії будівництву свиноферми, звернувся із запитом на отримання публічної інформації до начальника ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_4 (як орендодавця по земельній ділянці кадастровий номер 2625682500:09:05:0040, що знаходиться за межами населеного пункту с. Грушка Тлумацького району Івано-Франківської області), в якому просив надати копію витягу про нормативно-грошову оцінку; копію рішення Тлумацької районної ради про затвердження нормативно-грошової оцінки даної ділянки для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 чи ФГ «Гордійчук І.Г.». Відповідно до відповіді на запит № 0-9-0.10-1271/0/2-17 від 09.02.2017 року ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є адміністративною послугою та видається через Центр надання адміністративних послуг, а також он-лайн за допомогою ресурсу Публічна кадастрова карта. Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Тлумацькому районі витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером 2625682500:09:005:0040 площею 5,5 га, що розташована за межами с. Грушка Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, не видавався. Інформацією щодо рішень Тлумацької районної ради ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області не володіє (том 1 а.с. 66).

Також листом № 107/86-17 від 03.04.2017 року було відмовлено у видачі витягу з технічної документації про визначення нормативно грошової оцінки землі, оскільки технічна документація з нормативної грошової оцінки земель за межами населеного пункту нерозроблена, а земельна ділянка, про яку йде мова в заяві, знаходиться на території Грушківської сільської ради за межами с. Грушка (т.1 а.с. 67).

Згідно повідомлення Тлумацької районної ради Івано-Франківської області № 25/01-17/01 від 06.02.2017 року проект рішення «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення на території Грушківської сільської ради» (площа 5,500 га) районною радою не розглядався, а відповідно і рішення по ньому не приймалось (том 1 а.с. 68).

Таким чином, відповідачем оскаржуваний наказ № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року видано за відсутності витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку згаданої земельної ділянки, тоді як п. 3 даного наказу встановлено річний розмір орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою в розмірі 6 відсотків від її нормативної грошової оцінки.

З наведеного слідує, що визначений ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» порядок надання (передачі) земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства дотримано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області в порушення вимог ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», яка є спеціальною по відношенню до ст. 123 ЗК України, затверджено проект землеустрою щодо відведення відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки в оренду площею 5,5000 га (кадастровий номер 2625682500:09:005:0040), що знаходиться за межами населеного пункту с. Грушка, Грушківської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, для ведення фермерського господарства, а тому оскаржуваний наказ № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки» є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України висловленої у справі за № 6-824цс16 від 11.05.2016 року за змістом ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Орендна плата за землю відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10% їх нормативної грошової оцінки.

Частиною 1 п. 289.1 ст. 289 Податкового Кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Враховуючи те, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, помилково вважати факт не проведення нормативної грошової оцінки, у порядку встановленим законодавством, суто формальною підставою для визнання спірного договору недійсним.

Як встановлено судом, що також в судовому засіданні не заперечив представник відповідача - адвокат Мазур В.В., на час укладення договору оренди землі від 11.08.2015 року нормативно грошова оцінка земельної ділянки, яка передавалась оренду, в порядку визначеному діючим законодавством не проводилась, а тому, враховуючи вищенаведене, спірний договір оренди землі від 11.08.2015 року слід визнати недійсним та скасувати.

Щодо застосування у спірних правовідносинах строку позовної давності та вирішення питання про поновлення позивачу строку звернення до суду слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Так судом встановлено та не заперечувалось сторонами під час судового розгляду, що позивач ОСОБА_1 дізнався про існування оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року та договору оренди землі від 11.08.2015 року, укладеного між ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області та ОСОБА_2 , в грудні 2016 року.

Після цього ОСОБА_5 вперше звернувся до суду в травні 2017 року, а саме до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати неправомірним наказ ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року та визнати недійсним договір оренди від 11.08.2015 року, укладеного між ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області та ОСОБА_2 , а також скасувати державну реєстрацію договору оренди, здійснену 13.08.2015 року за № 10791289. Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 16.05.2017 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди та скасування його державної реєстрації, за іншими позовними вимогами відкрив провадження у справі. Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 23.06.2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 року, позов задовольнив, визнав протиправним і скасував наказ ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року. Однак, Постановою ВП ВС від 15.05.2018 року по справі № 809/739/17 провадження по справі було закрито, оскільки встановлено, що спір носить приватноправовий характер, а його розгляд має здійснюватися в порядку цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу (т.1 а.с. 36-44).

В подальшому позивач ОСОБА_1 вдруге, в січні 2018 року, звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства до ГУ Держгеокадастру у Івано-Франківській області, ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача: Центр надання адміністративних послуг Тлумацької РДА, про визнання недійсним договору оренди землі від 11.08.2015 року; визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-485/15-15-СГ від 07.08.2015 року; скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права № 10791289 від 13.08.2015 року оренди земельної ділянки кадастровий номер 2625682500:09:005:0040. Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 27.02.2019 року позовні вимоги були задоволені повністю. Однак Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.07.2019 року, яка залишена без змін Постановою ВС від 28.05.2020 року, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено, оскільки місцевим судом позивачу ОСОБА_1 не було роз`яснено право на пред`явлення позовних вимог до належного кола відповідачів, а саме до ФГ «Гордійчук І.Г.» (т.1 а.с. 49-61).

Тому після отримання в середині червня 2020 року Постанови ВС від 28.05.2020 року, про що свідчить поштовий конверт (т.1 а.с. 45), ОСОБА_1 13.07.2020 року звернувся до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області з новим позовом, визначивши належне коло відповідачів.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Отже, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

При цьому, змістом положень ЦПК України не визначено граничні межі, у яких суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду, а також не містить конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та " Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Отже, з метою уникнення надлишкового формалізму у підході до вирішення справи та враховуючи значущість для позивача питання, яке є предметом розгляду у даній справі, враховуючи наявність причин об`єктивного характеру, а саме те, що судами різних інстанцій тривалий час розглядались позови ОСОБА_1 з однотипним предметом позову, проте суди протягом тривалого часу не могли визначитись з належною юрисдикцією цих справ, суд дійшов висновку, що зазначені причини та незначна тривалість пропуску строку звернення до суду дають підстави суду визнати причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними, а тому клопотання позивача ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необхідність поновлення строку для звернення до суду з відповідним позовом.

Згідно до частин 1 і 2 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При такому вирішенні позову на користь позивача необхідно стягнути з відповідачів - 1681,60 грн. (по 840,80 грн. з кожного) понесенених позивачем судових витрати по сплаті судового збору (квитанція № 0.0.1765057998.1 від 13.07.2020 року (а.с. 102).

На підставі наведеного, ст.ст. 20, 22, 31, 93, 122, 123, 124, 134, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 19, 41, 50, 55, 66 Конституції України, статті 289 Податкового Кодексу України, ст.ст. 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 15, 16, 203, 215, 216, 256, 257, 261, 267, 293, 632 керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 81, 89, 127, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-485/15-15-СГ від 07 серпня 2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки».

Визнати недійсним та скасувати договір оренди землі від 11 серпня 2015 року, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області та ОСОБА_2 .

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, яке знаходиться за адресою: вул. Сахарова, 34, м. Івано-Франківськ, (код ЄДРПОУ 39767437) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , - 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. на відшкодування витрат понесених позивачем по сплаті судового збору.

Стягнути з Фермерського господарства «Гордійчук Ігор Григорович», яке знаходиться за адресою: урочище Замлаки, 1, с. Грушка Тлумацького району Івано-Франківської області, (код ЄДРПОУ 40261172) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , - 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. на відшкодування витрат понесених позивачем по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГоловуючийУ. Ю. Луковкіна

Повний текст судового рішення складено «29» березня 2021 року.