Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 157/3194/17-ц

провадження № 61-14317св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Громадська організація «Товариство мисливців «Цир»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12 січня 2018 року у складі судді Гордійчук В. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Товариство мисливців «Цир» (далі - ГО «Товариство мисливців «Цир») та просив визнати недійсним рішення загальних зборів членів ГО «Товариство мисливців «Цир» від 17 березня 2017 року.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що він, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є засновниками ГО «Товариство мисливців «Цир». 15 червня 2016 року головою правління ГО «Товариство мисливців «Цир» обрано ОСОБА_4 , про що внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У 2017 році ініціативна група у складі:ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , які не є і ніколи не були членами товариства, без передбачених статутом повноважень ініціювала зібрання Загальних зборів Громадської організації.

Зборами вказаної ініціативної групи, затвердженими протоколом № 1 засідання позачергових Загальних зборів членів ГО «Товариство мисливців «Цир» 17 березня 2017 року, вирішено обрати головою громадської організації ОСОБА_27 , заступником голови -ОСОБА_7 , секретарем - ОСОБА_5 , членами правління: ОСОБА_30 , ОСОБА_28 , ОСОБА_14 , ОСОБА_26 , членами ревізійної комісії: ОСОБА_31 , ОСОБА_22 , ОСОБА_8 , а також вирішено, що юридичною адресою громадської організації вважається будинок АДРЕСА_1 .

Оскільки статутом громадської організації не передбачено можливість скликання загальних зборів на вимогу ініціативної групи, учасники якої не є членами громадської організації, рішення, прийняті ініціативною групою та затверджені протоколом № 1 засідання позачергових Загальних зборів членів ГО «Товариство мисливців «Цир» 17 березня 2017 року, є неправомірними та такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним рішення загальних зборів ГО «Товариство мисливців «Цир» від 17 березня 2017 року.

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що громадяни, які проводили загальні збори ГО «Товариство мисливців «Цир» є її членами, а тому рішення прийняті на цих загальних зборах є правомірними.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що загальні збори проведені не членами громадської організації, тому його доводи є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися доказування.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив із того, що згідно даних протоколу від 17 березня 2017 року № 1, відбулося засідання позачергових загальних зборів членів ГО «Товариство мисливців «Цир», на якому були присутні 26 членів організації. Визнаючи зазначені позачергові загальні збори легітимними, оскільки на них були присутні більше половини членів вказаного товариства, суди не вбачали підстав для визнання їх рішень недійсними.Проте вказаний висновок не відповідає фактичним обставинам справи та є передчасним, оскільки судами не встановлено і не перевірено, чи зверталися особи з «ініціативної групи» із заявами про прийняття їх до членів організації, чи було дотримано ними порядок такого звернення та чи включені зазначені особи до реєстру членів об'єднання, як того вимагає пункт 3.1. статуту.

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 червня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що учасники позачергових загальних зборів від 17 березня 2017 року - «члени ініціативної групи» набули прав та виконували обов`язки, як члени ГО «Товариство мисливців «Цир». Ці обставини позивачем належними та допустимими доказами не спростовані. Про проведення зборів завчасно повідомлені усі члени ГО «Товариство мисливців «Цир», у тому і числі сам позивач. ОСОБА_1 всупереч вимог статей 12, 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів та не доведено обставин, які б свідчили про недійсність рішення загальних зборів ГО «Товариство мисливців «Цир» від 17 березня 2017 року.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12 січня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що висновки судів про їх участь в діяльності ГО до її рейдерського захоплення, про подачу ними заяв на вступ до цієї організації, зроблені суто на неправдивих показаннях 14 з 26 осіб, які були допитані як свідки і є зацікавленими у розгляді справи на їхню користь. Із 26 чоловік «ініціативної групи» 12 показань суду не давали, будь-яких заяв, пояснень йому не подавали і відомостей про їх звернення до ГО із будь-якими заявами матеріали справи взагалі не містять. Суди, визнавши осіб із «ініціативної групи» членами цієї організації, які такого членства в ній у встановленому порядку не набули, фактично своїми рішеннями надали їм такого членства, чим вийшли за межі своїх повноважень. Захоплення товариства сторонніми особами вивело його діяльність за межі правового поля і порушує його статутні права на участь у його правовій статутний діяльності, як члена цього об`єднання.

У вересні 2019 року ГО «Товариство мисливців «Цир» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що особи, які були присутні під час проведення загальних зборів 17 березня 2017 року з часу створення ГО «Товариство мисливців «Цир» приймали участь у її діяльності, як її члени, що підтверджується відповідними заявами про прохання порушити клопотання перед Камінь-Каширською райдержадміністрацією про надання дозволу на користування мисливськими угіддями на землях Нуйнівської та Заліської сільських рад за межами населених пунктів. Позивачем належними доказами не доведено, що загальні збори проведені не членами громадської організації', тому його доводи є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися доказування.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_32 на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Ступак О. В. Визначено склад колегії суддів для розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 127/21764/17.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року відновлено касаційне провадження.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Статтею 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню із закриттям провадження у справі з таких підстав.

Обставини встановлені судами

13 грудня 2013 року відбулася реєстрація ГО «Товариство мисливців «Цир», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію громадського об`єднання як громадської організації чи громадської спілки № НОМЕР_1 , засновниками якої були ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Цього ж дня наказом Камінь-Каширського районного управління юстиції у Волинській області за № 53/01-2.04 зареєстровано статут ГО «Товариство мисливців «Цир».

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 статуту ГО «Товариство мисливців «Цир», затвердженого установчими зборами 31 жовтня 2013 року, вказана громадська організація створена у формі товариства, яке є юридичною особою, має відособлене майно на праві власності, самостійний баланс, може набувати майнові та особисті немайнові права, відкривати банківські рахунки, мати печатку зі своєю назвою, штампи, символіку.

Пунктами 3.1, 3.2 статуту визначено, що в товаристві є тільки індивідуальне членство, яке є фіксованим і підтверджується записом у реєстрі членів об`єднання. Прийом громадян у члени товариства проводиться згідно з письмовою заявою, яка подається кандидатом особисто на ім`я голови правління товариства.

13 червня 2014 року на позачергових зборах ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 внесені до керівних органів ГО «Товариство мисливців «Цир», а саме до складу Правління.

Відповідно до реєстру членів ГО «Товариство мисливців «Цир», станом на 03 січня 2017 року, членами громадської організації було 20 осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_1 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 .

На позачергових зборах 17 березня 2017 року замінено керівництво товариства, а саме: головою обрано ОСОБА_27 , заступником голови - ОСОБА_24, секретарем обрано ОСОБА_5 , обрано членів правління: ОСОБА_30 , ОСОБА_28 , ОСОБА_14 , ОСОБА_26 , обрано членів ревізійної комісії: ОСОБА_31 , ОСОБА_22 , ОСОБА_8 та членами ревізійної комісії обрано ОСОБА_31 , ОСОБА_22 , ОСОБА_8 , а також змінено юридичну адресу організації - АДРЕСА_1 .

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, вказував на те, що рішення загальних зборів ГО «Товариство мисливців «Цир» від 17 березня 2017 року є недійсними, оскільки статутом громадської організації не передбачена можливість скликання загальних зборів на вимогу ініціативної групи, учасники якої неє членами громадської організації.

Нормативно-правове обґрунтування

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Наведене дає підстави для висновку, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Відповідно допункту 11 частини першої статті 92 Конституції України законами України визначаються, зокрема, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об`єднань громадян.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання» (далі - Закон № 4572-VI) встановлено, що самоврядність громадського об`єднання передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Статтею 22 Закону № 4572-VI визначено, що Держава забезпечує додержання прав громадських об`єднань. Втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об`єднань, так само як і втручання громадських об`єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.

У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.

На час звернення позивача до суду під юрисдикцію суду підпадали будь-які правовідносини, в яких їх сторона вважала, що її права порушено, оспорено чи не визнано. Обмеження доступу до правосуддя чітко регламентувалося лише волевиявленням особи вирішити спір у позасудовому порядку, а також якщо такий спір стосувався створення громадської організації, питань її внутрішньої організації, взаємовідносин членів об`єднань громадян, їх підрозділів, статутної відповідальності членів цих об`єднань, які базуються на законі, що визначено у Конституції України та розтлумачено у рішеннях Конституційного Суду України, які є обов`язковими до виконання.

З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що у статті 3 Закону № 4572-VI передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ.

У статті 8 Закону № 4572-VI вказано, що членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.

Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об`єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.

У статті 21 Закону № 4572-VI перелічені права громадського об`єднання. Також окремо зазначені права громадського об`єднання зі статусом юридичної особи, зокрема: право бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.

Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як Цивільного процесуального Кодексу, так і Господарського процесуального кодексу України залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

З урахуванням вимог Закону № 4572-VI можна зробити висновок, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.

Отже, внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.

У цій справі ОСОБА_1 подано позов на захист права на участь у діяльності органу управління громадського об`єднання мисливців, тобто в управлінні об`єднанням, оскільки позивач не погоджується із порядком скликання загальних зборів членів ГО «Товариство мисливців «Цир», порядком їх проведення, відповідно правомочністю рішень цих зборів.

Оскаржувані позивачем рішення зборів зачіпають права позивача щодо участі в управлінні юридичною особою як членом та засновником такої юридичної особи, а тому він наділений правом на їх оскарження з підстав порушення процедури прийняття таких рішень.

З цього питання у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом свободи, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 04 квітня 2017 року у справі «Ловрич проти Хорватії», пункт 71). При цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Тебієті Мухафізе Джемієті та Ісрафілов проти Азербайджану»). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.

Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею та реалізацію ним права здійснювати керування юридичною особою як органом управління, обраним у встановленому порядку, дотримання порядку скликання та правомочності загальних зборів членів громадської організації, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності.Отже цей спір підвідомчий суду.

Проте, потребує вирішенню питання чи підвідомчий цей спір цивільному суду.

Верховним Судом враховано, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом та розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом, як і стаття 20 цього Кодексу у чинній редакції, відносять до кола справ, які підлягають розгляду в господарському суді, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

У справі, яка переглядається, у листопаді 2017 року позивач - засновник та член товариства мисливців звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними рішення загальних зборів, яке оформлене протоколом проведення позачергових загальних зборів членів ГО «Товариство мисливців «Цир», про зміну голови громадської організації, зміну заступника голови, обрання секретаря, переобрання членів Правління, обрання членів Ревізійної комісії, зміну юридичної адреси; призначення повноваженої особи, яка має представляти організацію.

За статтею 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку.

За приписами статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

З огляду на положення статті 85 ЦК України, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 86 ЦК України такі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати і підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначається Законом № 4572-VI, який набрав чинності з 01 січня 2013 року і спрямований на приведення аспектів створення і діяльності громадських організацій до вимог європейських стандартів.

За змістом статті 1 Закону № 4572-VI громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п`ята статті 1 Закону № 4572-VI).

Згідно зі статтею 2 Закону № 4572-VI чинність цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань в Україні.

У статті 3 Закону № 4572-VI передбачені принципи утворення і діяльності громадського об`єднання.

Як вказувалось судом раніше, одним із таких принципів є відсутність майнового інтересу, який передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи) (частина шоста статті 3 Закону № 4572-VI).

Громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об`єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг.

Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.

Як установили суди та вбачається з матеріалів справи, відповідно до положень статуту ГО «Товариство мисливців «Цир», товариство є самостійною юридичною особою з дати його державної реєстрації, має відособлене майно на праві власності, самостійний баланс, може від власного імені набувати майнові та особисті немайнові права, відкривати банківські рахунки та інші реквізити, мати печатку зі своєю назвою, штампи, символіку. Товариство як громадське об`єднання зі статутом юридичної особи, є непідприємницькою організацією, основною метою якого не є одержання прибутку. Для виконання своїх завдань, досягнення своєї мети (цілей) товариство може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо одержання прибутку при цьому не є основою метою. Товариство може здійснювати підприємницьку діяльність і через створені ним юридичні особи. Мета ГО «Товариство мисливців «Цир» - охорона, відтворення, збереження, раціональне використання тваринного світу, задоволення та захист законних соціальних, економічних, екологічних спортивних та інших інтересів громадян України.

ГО «Товариство мисливців «Цир» як юридична особа, для виконання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане його членами або державою, набуте як членські внески, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, набуте у результаті діяльності товариства.

Джерела формування ГО «Товариство мисливців «Цир» складаються з: вступних і членських внесків, дотацій або субсидій з державного чи місцевого бюджетів, а також з державних цільових фондів, добровільних пожертв членів.

Вищим органом управління товариства є загальні збори, які серед іншого приймають рішення щодо кількісного та персонального складу правління, обирають правління, голову правління, ревізійну комісію та вносять зміни щодо їх персонального складу. Правління забезпечує діяльність товариства у період між загальними зборами.

З наведеного можна дійти висновку, що члени товариства мисливців, яке є господарською організацією, беруть участь в управлінні ним та здійснюють інші правомочності, встановлені законом і статутними документами товариства.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на порушення своїх прав як члена товариства мисливців на участь у загальних зборах та в управлінні товариством. Тобто між юридичною особою та її учасником (членом) виник спір, пов`язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою.

Крім того, оскільки у вказаній справі підставою для звернення особи з позовом було визнання незаконним рішення зборів товариства через недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання і проведення загальних зборів господарського товариства, що є порушенням прав учасника на управління товариством, то спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і, відповідно, має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК Українигосподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31)).

Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.

Відповідно до статті 167 ГК Україникорпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд дійшов висновку, що розглядуваний спір за своєю природою є корпоративним, оскільки спірміж членом (учасником) юридичної особи та цією ж юридичною особою, пов`язаний з діяльністю та управлінням останньої, є корпоративним, а тому відповідно до статті 20 ГПК України, підлягає розгляду господарським судом.

Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України.

У частині другій вказаної статті передбачено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття цивільного провадження у цій справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Щодо наслідків закриття провадження у справі

Верховний Суд бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-ІХ, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Законом № 460-ІХ внесено зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного перегляду.

Так, за пунктом 8 Закону № 460-ІХ абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 255, 259 409, 414, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12 січня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Товариство мисливців «Цир» про визнання недійсним рішення загальних зборів від 17 березня 2017 року, закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко