ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«23» березня 2021 року
м. Харків
справа № 953/22517/19
провадження № 22ц/818/1354/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М.
за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 , представниця позивачки - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2020 року в складі судді Якуші Н.В.
в с т а н о в и в:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачем з 12 жовтня 2007 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2018 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею, проти чого відповідач не заперечував.
Вказала, що відповідач сплачує аліменти, однак іншої добровільної участі у вихованні та утриманні сина не бере. Зустрічатися чи спілкуватися він також не бажає. Вона вимушено залишила квартиру, придбану у шлюбі, аби уникнути негативного впливу на дитину.
Зазначила, що ані у шлюбі, ані після його розірвання відповідач не виявляв зацікавленості у вихованні сина, не переймався його розвитком та навчанням, не виявляв бажання спілкуватися та навіть телефонувати. Після рідких зустрічей з батьком дитина потребувала часу для того, щоб опанувати себе, доволі часто доводилось звертатися до шкільного психолога.
Вказала, що вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням надати нотаріально посвідчену заяву щодо згоди на виїзд сина за кордон, проте, її прохання залишилось поза увагою. Відсутність такої згоди створює для неї та дитини незручності.
Просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено; попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_4 і покладено на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги; вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив висновки щодо бажання відповідача спілкуватися з сином лише з його слів, не врахувавши, що протягом розгляду справи він не вжив жодних заходів щодо налагодження відносин з сином. Вказала, що суд першої інстанції з формальних підстав не погодився з висновком органу опіки та піклування. Зазначила, що відповідач з серпня 2020 року не працює, аліменти не сплачує, не бере участі у вихованні сина, не цікавиться його життям, умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав щодо сина та необхідністю попередження його про зміну ставлення до виховання дитини з метою стимулювання до належного виконання батьківських обов`язків.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 12 жовтня 2007 року перебували у шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7, 8).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2018 року, та до його повноліття (а. с. 9).
ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї від 25 жовтня 2018 року, однак фактично ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором оренди від 14 серпня 2019 року та актом обстеження умов проживання від 17 лютого 2020 року (а. с. 10, 11-12, 86).
Як вбачається з характеристики Комунального закладу «Харківська санаторна школа №13» Харківської обласної ради, ОСОБА_4 навчається у цьому закладі з першого класу. В позаурочний час відвідує гуртки. Мати приділяє належну увагу сину, підтримує зв`язки з класним керівником та вихователями. Кожного дня приводить та забирає дитину зі школи, сплачує проїзд та участь у конкурсах (а. с. 13).
Крім того, ОСОБА_4 відвідує заняття з англійської мови з вересня 2019 року та заняття з плавання. Відвідуванням та оплатою занять опікується мати дитини (а. с. 14-15).
З психологічного висновку на учня 5 класу Комунального закладу «Харківська санаторна школа №13» Харківської обласної ради Тищенка Д. вбачається, що метою обстеження є перехід до школи середньої ланки, адаптація нових умов навчання. У висновку викладено припущення, що спілкування з батьком впливає на дитину негативно, і може бути пов`язано з некоректною поведінкою батька щодо сина. Зі слів матері, 19 вересня 2019 року після зустрічі з батьком у дитини був психологічний зрив (а. с. 18).
Як вбачається з висновку невролога медичної частини Комунального закладу «Харківська санаторна школа №13» Харківської обласної ради від 15 жовтня 2019 року, ОСОБА_4 гіперзбуджуваний. Протягом місяця після стресової ситуації інколи має головні болі, емоційно лабільний, має неспокійний сон, нав`язливі рухи (а. с. 17).
З інформації адміністрації Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка №23», де ОСОБА_4 перебуває під наглядом фахівців з народження вбачається, що вихованням та забезпеченням дитини займається мати. Амбулаторні прийоми лікаря ОСОБА_4 відвідує у супроводі матері. Батько дитини до поліклініки не звертався, станом здоров`я не цікавиться (а. с. 77).
Як вбачається з характеристики ОСОБА_1 з місця роботи, вона розлучена, має сина 11 років, працює на посаді комерційного директора у фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 , відповідальна, неодноразово була організатором серії благочинних акцій та спеціальних заходів для дітей (а. с. 78).
З характеристики на інструктора виробничого навчання дитячої залізниці «Мала Південна» відокремленого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця» Державного підприємства «Українська залізниця» ОСОБА_3 вбачається, що він трудову діяльність розпочав у 2001 році, зарекомендував себе лише з позитивної сторони, користується повагою та авторитетом в трудовому колективі, проводить профорієнтаційну роботу серед школярів, організовує заняття в гуртках (а. с. 49).
Як вбачається з відповіді виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця» Державного підприємства «Українська залізниця» від 29 листопада 2019 року, з лютого 2019 року аліменти утримуються та перераховуються на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 згідно реквізитів, наявних в заяві в повному обсязі. Борг, який утворився з 26 жовтня 2018 року по 31 січня 2019 року у розмірі 6411,09 грн, утримано та перераховано в повному обсязі. Зазначене підтверджується також долученими розрахунками заробітної плати (а. с. 42-47).
ОСОБА_3 пройшов наркологічний та психіатричний огляд (а. с. 50).
Висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав від 27 лютого 2020 року №157 встановлено, що доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо його малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 83-85).
Із змісту висновку вбачається, що, розглянувши питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо його малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування з`ясував, що батько дитини тривалий час вихованням та утриманням сина не займався, не цікавився станом здоров`я сина, його навчанням та дозвіллям. Заборгованість по сплаті аліментів відсутня. ОСОБА_3 за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває. Малолітній ОСОБА_4 повідомив, що підтримує позовні вимоги матері та підтверджує, що батько тривалий час не приймає участі у його житті. Враховуючи вищезазначене та рекомендації Комісії, керуючись статтями 19, 164 СК України в інтересах дитини, Департамент служб, який діє від імені органу опіки та піклування, вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо його малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14 лютого 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Служби у справах дітей із заявою про визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини. Також, у липні 2020 року та вересні 2020 року звернувся з відповідними заявами особисто до ОСОБА_1 (а. с. 99-105, 136-146).
Допитаний судом першої інстанції малолітній ОСОБА_4 зазначив, що у нього є лише погані спогади про батька, у яких батько на нього кричав, не приходив на його свята, а якщо приходив, то все псував, оскільки зловживав алкоголем. Також наголосив на тому, що у батька є його мобільний телефон, проте він йому не пише та не телефонує, інтересу до нього не проявляє. Згадав про неприємні розповіді матері за часи, коли він був маленький і підтвердив суду, що мати сама починає розповідати ці історії. На питання суду відповів, що якщо б батько до нього прийшов і виявив бажання спілкуватися та при цьому б змінив свою поведінку, перестав на нього кричати, то він би не заперечував проти цього.
Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що працює вихователем у Харківській санаторній школі №13, де вже протягом п`яти років навчається ОСОБА_4 . Дитину охарактеризувала як активну, здібну, талановиту, відповідальну, лідера у класі. Зазначила, що активну участь у вихованні ОСОБА_4 приймає його мати ОСОБА_1 , яка забирає його зі школи, сплачує необхідні кошти. Батька ОСОБА_4 у школі бачили лише один раз, коли він прийшов на останній дзвоник і був у нетверезому стані і наголосила, що ОСОБА_4 у той день сторонився свого батька. Підтвердила, що за період навчання до ОСОБА_4 у школу окрім матері приходять бабуся та дідусь зі сторони батька, сестра позивачки та її батьки.
Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі, шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC],N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров`ю.
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.
Згідно пунктів 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто, прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків та саме ухилення від здійснення своїх батьківських обов`язків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачкою не доведено.
Належних і допустимих доказів винного свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, ОСОБА_1 не надано.
Саме по собі невідвідування відповідачем навчального закладу сина та закладу охорони здоров`я, де він перебуває під наглядом, не є належним доказом його свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов`язків.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 237/1752/18, провадження № 61-14989св19, від 01 вересня 2020 року у справі № 202/6809/17, провадження № 61-22800св19.
Отже, судом враховано прагнення відповідача до налагодження стосунків з сином, звернення до позивачки та органу опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дитини, та намір ОСОБА_3 на відновлення відносин з сином.
Факт стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання сина також не може свідчити про його свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 05 березня 2018 року, справа № 523/20084/14-ц, провадження № 61-4802св18; від 25 жовтня 2018 року, справа № 522/7992/15-ц, провадження № 61-30611св18; від 16 січня 2019 року, справа № 199/5032/16-ц, провадження № 61-33806св18; від 28 березня 2019 року, справа № 559/1553/16-ц, провадження № 61-2322св19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2019 року, справа №317/4102/17, провадження №61-7875св19; від 19 вересня 2019 року, справа № 459/1736/16-ц, провадження № 61-33492св18.
Твердження ОСОБА_1 щодо того, що відповідач з серпня 2020 року не працює, аліменти не сплачує, не підтверджені належними доказами, зокрема, в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, сама по собі заборгованість зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Необхідність для позивачки отримувати згоду ОСОБА_3 на вчинення тих чи інших дій щодо дитини, зокрема, на виїзд за кордон тощо, також не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Крім того, тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини, і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період з визначенням його початку й закінчення. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №712/10623/17 (провадження №14-244 цс 18).
Доказів того, що відповідач певним чином негативно впливає на дитину, та що саме зустрічі з батьком призводять до психологічної травми дитини, ОСОБА_1 не надано.
Судом першої інстанції обґрунтовано надано оцінку поясненням малолітнього ОСОБА_4 , який повідомив, що у нього погані спогади про батька, зокрема, й зі слів матері, однак разом з тим вказав, що якщо б батько до нього прийшов і виявив бажання спілкуватися та змінив би свою поведінку, перестав на нього кричати, то він би не заперечував проти цього. Тобто, думка дитини з приводу спілкування з батьком не є достатньо послідовною, сформована під впливом конфліктних відносин між батьком та матір`ю, отже не може бути покладена в основу рішення про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
Встановивши, що ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів умисного невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, винної поведінки ОСОБА_3 щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування ним своїми обов`язками, а також враховуючи, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав категорично заперечує, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для застосування до нього такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав
Доводи ОСОБА_1 , що суд з формальних підстав не погодився з висновком органу опіки та піклування, судова колегія відхиляє, виходячи з наступного.
У силу вимог частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Як вбачається з висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав від 27 лютого 2020 року №157, він ґрунтується на підставі пояснень матері і дитини та відомостей з навчальних закладів і закладів охорони здоров`я. У вказаному висновку не наведено безперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування із відповідачем щодо врегулювання спірних відносин, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина. Він не містить висновків про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить такі інтереси.
Висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Отже, суд першої інстанції мав підстави не погодитись з таким висновком.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції зробив висновки щодо бажання відповідача спілкуватися з сином лише з його слів, не врахувавши, що протягом розгляду справи він не вжив заходів щодо налагодження відносин з сином, судова колегія відхиляє, адже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач виявив намір щодо підтримання спілкування з сином, звернувся до органу опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні сина, що з огляду на неприязні стосунки між сторонами є доцільним способом вирішення спірних питань.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Аналізуючи обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на відповідача як на особу, що не у повній мірі здійснює виконання батьківських обов`язків, не слід вважати таким, що відповідатиме інтересам дитини, що мають найістотніше значення при розгляді такої категорії справ, та стимулюватиме батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків.
Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, виходячи з інтересів дитини, обґрунтовано попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина і поклав на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
При цьому, невиконання відповідачем рішення суду в частині попередження його про необхідність змінити ставлення до виховання сина є підставою для повторного звернення позивачки до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
Виходячи з викладеного, підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А.В. Котелевець
О.М. Хорошевський
Повний текст постанови складено 26 березня 2021 року.
