Ульяновський районний суд Кіровоградської області

Справа № 385/81/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"12" березня 2021 р. м. Благовіщенське

Ульяновський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Бондаренка А.А.,

секретар судового засідання Хименко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Благовіщенське Кіровоградської області в залі судових засідань Ульяновського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів ,-

встановив:

22 січня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою стягнути з відповідачки безпідставно набуті кошти в сумі 334321 грн. 00 коп. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що у жовтні 2016 року позивач з відповідачкою під час усної домовленості домовились про придбання позивачем у відповідачки шляхом купівлі-продажу вторинної сировини. Відповідно до досягнутих умов позивач зобов`язався акумулювати на банківському рахунку відповідачки як фізичної особи грошові кошти. А після досягнення необхідної суми грошового накопичення відповідачка взяла на себе зобов`язання продати позивачеві як фізичній особі вторинну сировину на передану суму після укладення договору купівлі-продажу. На виконання зазначеної угоди позивач протягом 2016 та 2017 років перерахував на картковий рахунок відповідача 369321 грн.00 коп. Навесні 2018 року відповідачка повідомила позивачеві, що відмовляється від продажу обумовленої вторинної сировини та від укладення договору купівлі-продажу і погодилась повернути позивачеві отримані від нього кошти частинами. Протягом 2018 року відповідачка повернула позивачеві частину коштів. Від повернення решти коштів ухиляється. Залишок неповернутих коштів становить 334321 грн. 00 коп.

Вважаючи, що кошти, отримані відповідачем, є майном, набутим без достатньої правової підстави, позивач просить на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнути з відповідачки на свою користь 334321 грн. 00 коп.

Позивач, його представник, повідомлені належним чином про місце і час судового розгляду, в судове засідання не з`явились. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача. Відповідачка, повідомлена належним чином про місце і час судового розгляду, в судове засідання не з`явилась, відзову на позов, інших заяв, клопотань до суду не подавала.

Як убачається з копії виписки по картці №U50243PF14LINGMIO від 18.12.2018 року позивач протягом 18.10.2016 - 04.12.2017 року перерахував на карту ПриватБанку через додаток АПриват24 ОСОБА_2 369321 грн.00 коп.

Як судом встановлено з копії дублікату квитанції №67842702860213057457 від 11.05.2018 року ОСОБА_2 перевела на карту ПриватБанку на рахунок позивача 10000 грн. 00 коп.;

Як судом встановлено з копії дублікату квитанції №67842702896412616037 від 22.06.2018 року ОСОБА_2 перевела на карту ПриватБанку на рахунок позивача 5000 грн. 00 коп.;

Як судом встановлено з копії дублікату квитанції №67842702821510188061 від 21.07.2018 року ОСОБА_2 перевела на карту ПриватБанку на рахунок позивача 5000 грн. 00 коп.;

Як судом встановлено з копії дублікату квитанції №67842702826670464162 від 27.07.2018 року ОСОБА_2 перевела на карту ПриватБанку на рахунок позивача 5000 грн. 00 коп.;

Як судом встановлено з копії дублікату квитанції №67842702882126509750 від 29.09.2018 року ОСОБА_2 перевела на карту ПриватБанку на рахунок позивача 5000 грн. 00 коп.;

Як судом встановлено з копії дублікату квитанції №67842702864698641767 від 09.09.2018 року ОСОБА_2 перевела на карту ПриватБанку на рахунок позивача 5000 грн. 00 коп.;

У графі призначення платежу вказані квитанції мають відмітку «Перевод на карту Приватбанка з наведенням номеру.

Як убачається з матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідачки на його користь незаконно отримані грошові кошти в сумі 334321 грн. 00 коп., набуті ним в розрахунок у майбутньому за вторинну сировину, які відповідачка зобов`язалась передати позивачеві. Однак, договір купівлі-продажу не було укладено, з підстави відмови відповідачки, тому позивач вважає, що відповідач є недобросовісним володільцем зазначених грошових коштів, набутих нею без достатньої правової підстави, та зобов`язана повернути позивачу незаконно отримані ним кошти, оскільки відсутній договір, за яким вказані кошти було передано відповідачцы.

Статтею 387 Цивільного кодексу України закріплено право витребування власником свого майна у особи, яка безпідставно заволоділа цим майном.

З контексту вказаної норми вбачається, що позивачем може бути лише законний власник, особа, яка володіє майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступає особа, яка заволоділа чужим майном, або набула його за відповідним правочином з третьою особою. Незаконне володіння -це фактичне володіння, яке не спирається на правовий титул. Незаконні володільці відповідають перед власником майна неоднаково, залежно від того, чи є вони добросовісними або недобросовісними набувачами майна.

Частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами ч. 3 ст. 397 Цивільного кодексу України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із Закону або рішення суду. Таким чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном. В свою чергу позивач має підтвердити своє право власності на спірне майно.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, даною статтею передбачена можливість виникнення недоговірних зобов`язань двох видів: внаслідок безпідставного набуття майна за рахунок іншої особи та внаслідок безпідставного збереження майна за рахунок іншої особи. Умовами виникнення зобов`язань внаслідок безпідставного набуття майна є: збільшення майна у однієї особи; втрата майна іншою особою; причинний зв`язок між збільшенням майна у однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа зобов`язана повернути безпідставно придбане або безпідставно збережене майно. Такий же обов`язок виникає, коли підстава, на якій придбане майно, згодом відпала. Таким чином, стаття 1212 Цивільного кодексу України не ставить обов`язок повернути безпідставно придбане чи збережене майно в залежність від добросовісності чи недобросовісності набувача майна.

Норми цивільного законодавства про витребування майна з чужого незаконного володіння за своєю метою є такими, що спрямовані на вирішення спору між особами, які не перебувають між собою у договірних відносинах з приводу витребуваного майна. Це означає, якщо власник передав своє майно за договором іншій особі, то він має право витребувати його за підставами, передбаченими нормами, які регулюють відповідні договірні відносини.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення позивача, заперечення відповідача та їх уповноважених представників, надавши оцінку показам свідків, суд дійшов висновку про безпідставність звернення позивача з даним позовом до відповідача в межах правил, визначених ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою урегульовано обов`язок недобросовісного набувача майна, тобто такого, яким набуто майно без відповідної правової підстави, повернути потерпілому це майно, оскільки правила даної статті регулюють правовідносини між особами, які не перебувають між собою у договірних відносинах з приводу витребуваного майна.

Аналізуючи характер правовідносин, що відповідно до позову склались між сторонами, суд виходить з таких положень цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму є договором купівлі-продажу.

Частина 1 статті 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Стаття 993 ЦК України передбачає існування договору купівлі продажу, за яким оплата товару здійснюється до його передання продавцем (попередня оплата).

Стаття 701 ЦК України передбачає договір купівлі-продажу з умовою про прийняття покупцем товару у встановлений строк.

Таким чином суд констатує наявність відносин купівлі-продажу між сторонами і передачу позивачем коштів на їх підставі.

При цьому п.3) ч.1 ст.208 ЦК України передбачає, що правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу належить вчиняти у письмовій формі.

Тому вказаний правочин підлягав вчиненню у письмовій формі.

Однак, відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Сторонами не надано суду доказів визнання вказаного правочину недійсним.

Таким чином, судом достовірно встановлено наявність саме договірних відносин між сторонами, оскільки кошти, що становлять об`єкт предмета спору, були передані відповідачці в розрахунок майбутнього укладення договору - купівлі-продажу вторинної сировини, що вказав позивач. Тому встановлено відсутність безпідставного набуття майна, так як позивачем не доведено факт збільшення без достатньої правової підстави майна у відповідача за рахунок позивача, при цьому підтвердивши наявність між сторонами договірних зобов`язань з приводу укладення договору купівлі-продажу сировини, які не урегульовано правилами статті 1212 Цивільного кодексу України, тому в розрізі даного спору наявне право позивача за підставами, передбаченими відповідними нормами, що регулюють дані договірні відносини.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення вказаний коштів як безпідставно отриманих, є таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене та керуючись ст.13 Конституції України, ст.ст. 328, 387, 397, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 57, 58, 60, 88, 208, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову відмовити.

Відмовити ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_2 безпідставно набутих кошти в розмірі 334321 (триста тридцять чотири тисячі триста двадцять одну) грн. 00 коп.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Особи, які беруть участь у справі:

Позивач:

- ім`я: ОСОБА_1 ;

- місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

Відповідач:

- ім`я: ОСОБА_2 ;

- місце проживання: АДРЕСА_2 ;

- реєстраційний номер облікової картки платника податків: не відомий.

Суддя: А. А. Бондаренко