Справа № 344/1762/17

Провадження № 2/344/228/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради та державного акту про право власності на землю,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради та державного акту про право власності на землю. Позовні вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належить квартира № 2 у будинку по АДРЕСА_3 . Власником іншої частини вказаного будинку квартири № 1 була ОСОБА_2 . На обслуговування вказаного будинку була виділена земельна ділянка площею 0,746 га. Івано-Франківська міська рада 12.09.2006 року на 8 сесії п`ятого демократичного скликання прийняла рішення, яким затверджено п. 4 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів із приводу суміжного землекористування від 17.02.2006 року №66, затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації та передано у власність земельну ділянку площею 0,0446 га. на АДРЕСА_3 гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку 0,0446 га кадастровий номер 2610100000030060070. Рішення Івано-Франківської міської ради 8 сесії 5 демократичного скликання від 12.09.2006 р., державний акт на право власності на земельну ділянку, а також технічна документація, яка передувала їм, виготовлені та надані відповідачам в порушення Закону України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 р. та п.3.2.2 Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів від 26.08.97, який діяв на той час, оскільки не враховано те, чи претендують співвласники обидвох квартир на землі спільного користування, які призначені для обслуговування вказаного будинку. Все це призвело до ухвалення неправомірного рішення, а тому оскаржуване рішення Івано-Франківської міської ради та виданий на підставі нього державний акт на землю підлягає визнанню недійсними та скасуванню.

22.10.2019 року представник Івано-Франківської міської ради надав відзив на позов відповідно до якого повідомив, що рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних документів. Рішенням сесії Івано-Франківської міської ради восьмого демократичного скликання від 12.09.2006 року "Про матеріали міського управління земельних ресурсів, щодо передачі громадянам земельних ділянок у власність та надання у користування земельних ділянок" затвердженого п. 4 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів із приводу суміжного землекористування від 17.02.2006 року №66 та затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації та передано у власність земельну ділянку площею 0,0446 га на АДРЕСА_3 гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. ТзОВ «Інформаційно-консультаційний центр «Інформ-Ініціатива» розробив технічну документацію із землеустрою, щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_2 . Вирішуючи питання про затвердження технічної документації та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0446 га по АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд Івано-Франківська міська рада взяла до уваги технічну документацію із землеустрою виконану із дотриманням вимог чинного законодавства України представлених ОСОБА_2 . У зазначеній технічній документації наявні висновки управління архітектури містобудування, Івано-Франківського міського управління земельних ресурсів, акт обстеження і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі, план земельної ділянки, витяг з протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування, розрахунок ідеальних часток в загальній власності на будинковолодіння виготовлено ОБТІ та документів власності відповідача на нерухоме майно. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були співвласниками житлового будинку, однак не на праві спільної сумісної власності, а з визначенням частки кожного співвласника майна, згідно розрахунку ідеальних часток у будинковолодінні. Будинок по АДРЕСА_3 не є багатоквартирним, так само і не створено об`єднання співвласників. ОСОБА_2 набула право власності на квартиру №1 по АДРЕСА_3 на підставі договору дарування квартири від 28.12.2005 року, а відтак право власності на земельну ділянку виникло одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Земельний кодекс передбачає приватизацію земельної ділянки відповідно до розміру відокремлених у будинковолодінні часток та не обмежує право на приватизацію окремої земельної ділянки. Право власності на земельну ділянку визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Оскільки, суміжним землекористувачем не було погоджено межі земельної ділянки, то у відповідності до вимог Земельного кодексу, земельний спір розглядався на засіданні узгоджувальної комісії. Протоколом N66 від 17.02.2006 р. Комісією вирішено рекомендувати затвердити матеріали земельно-кадастрової інвентаризації, представлені ОСОБА_2 та передати їй у власність земельну ділянку площею 0,0446 га без погодження суміжного землекористувача ОСОБА_3 . Таким чином, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність якщо вони діяли добросовісно. Тому, оскаржуване рішення міської ради від 12.09.2006 «Про матеріали міського управління земельних ресурсів, щодо передачі громадянам земельних ділянок у власність та надання в користування земельних ділянок» є законним, оскільки прийняте в межах повноважень органу місцевого самоврядування в сфері земельних відносин, у спосіб, передбачений законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним кодексом України, на підставі технічної документації виготовленої розробниками документації із землеустрою, що отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону(а.с.122-124).

22.10.2020 року представник Івано-Франківської міської ради подав заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до якої повідомив, що позивачка звернулася до суду з позовом у лютому 2017 року про визнання недійсним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 12.09.2006 року, тобто більше ніж 10 років з часу прийняття оскаржуваного рішення. З первинних матеріалів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення відомо, що на засіданні узгоджувальної комісії від 17.02.2006 року розглядалося звернення гр. ОСОБА_2 , яка виступила замовником по оформленню документів для передачі земельної ділянки на АДРЕСА_3 у власність. Межа земельної ділянки не погоджена суміжним землекористувачем ОСОБА_4 , яка просила врахувати її інтереси при приватизації цієї земельної ділянки. Таким чином, ОСОБА_4 було відомо ще у лютому 2006 року, про те що ОСОБА_2 розпочато процес приватизації земельної ділянки, а відтак могла дізнатися про прийняття оскаржуваного рішення. Позивач є власником квартири №2 в будинку по АДРЕСА_3 та просила врахувати її інтереси при приватизації ОСОБА_2 цієї земельної ділянки, а відтак це свідчить про обізнаність позивача з 2006 року про обставини, з якими вона пов`язує підстави для звернення до суду з цим позовом. Матеріали справи не містять доказів наявності непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів в межах строку встановленого Цивільним Кодексом України.(а.с.142-143).

27.02.2020 року ухвалою Івано-Франківського міського суду за клопотанням позивачки замінено первісного відповідача ОСОБА_2 належним - ОСОБА_5 (а.с.175).

Позивачка, представник позивача вимоги заявленого позову підтримали з підстав викладених в позовній заяві, просили позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача Івано-Франківської міської ради проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову застосувавши строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з"явилась з не відомих суду причин, хоча про день та час слухання справи була повідомлена належним чином.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 20.11.2002 року виданого госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду квартира, яка знаходиться по АДРЕСА_1 належить на праві сумісної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім"ї ОСОБА_6 - брату, ОСОБА_7 - дочці, ОСОБА_8 -сину в рівних долях(а.с.147).

Відповідно до копії договору дарування від 28.12.2005 року ОСОБА_2 набула у власність безоплатно квартиру №1 в АДРЕСА_3 (а.с.135,136).

Відповідно до ч.1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно ч.1, 3 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України(в редакції 2001 року), громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до копії технічної документації по проведенню земельно-кадастрової інвентаризації земельної ділянки та оформленню документа, що посвідчує право приватної власності на земельну ділянку вбачається, що ОСОБА_2 12.01.2006 року звернулася до міського голови З. Шкутяка із заявою про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки на АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку(а.с.77).

З довідки ОБТІ вбачається, що належна частка квартири №1 будинку АДРЕСА_3 складає 49/100 ч., квартири №2 - 51/100 ч.(а.с.88).

Відповідно до висновку Івано-Франквськогоміського відділу земельних ресурсів погоджено передачу земельної ділянки площею 0,0446 га у приватну власність ОСОБА_2 (а.с.79 на звороті ст.).

Актом встановлення та виносу зовнішніх меж землекористування 2006 року проведено встановлення на місці меж земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_4 (а.с.80 на звороті ст.).

Відповідно до висновку Управління архітектури і містобудування погодило передачу у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_4 ОСОБА_2 (а.с.79).

З копії технічного паспорту виданого 05.11.2001 року вбачається, що власником квартири №1 по АДРЕСА_4 є ОСОБА_9 (а.с.83).

Як вбачається з витягу з протоколу №66 від 17.02.2006 року Засідання узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування, рекомендовано міськвиконкому затвердити матеріали земельно-кадастрової інвентаризації, представлені ОСОБА_2 та передати їй земельну ділянку площею 0,0446 га на АДРЕСА_4 , у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, без погодження суміжного землекористувача ОСОБА_4 (а.с.81).

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку виданого 31.10.2006 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0446 га у межах згідно з планом, що розташована по АДРЕСА_4 (а.с.3).

Велика Палата у постановах від 20.03.2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс 18) та у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18) вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки поповинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови,такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають, виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Таким чином, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність, якщо вони діяли добросовісно.

Згідно архівного витягу з рішення виконавчого комітету Івано-Франквської міської ради від 29.04.2002 року №134 "Про матеріали міського відділу земельних ресурсів, щодо передачі громадянам земельних ділянок у власність та надання в користування земельних ділянок" п. 23. Затверджено п.4 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 17.02.2006 року №66, затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації та передано у власність земельну ділянку площею 0,0446 га на АДРЕСА_4 ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

56. Визнано за необхідне встановлення земельного сервітуту на використання земельних ділянок і зобов"язано власників земельних ділянок землекористувачів(п.п 1-55) забезпечити цілодобовий доступ до існуючих на території ділянок, інженерних мереж для їх ремонту, обслуговування, дотримуватись правил використання земель в охоронній зоні мереж, згідно вимог інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових, враховувати право проходу та проїзду транспортних засобів, встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів та інші земельні сервітути, запропоновано землекористувачам та власникам земельних ділянок в термін укласти договір сервітуту. В разі їхньої відмови міському управлінню земельних ресурсів та юридичному відділу міськвиконкому підготувати позовну заяву до суду щодо спонукання до укладання такого договору(а.с.74).

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Не заслуговують на увагу посилання позивача, що Івано-Франківська міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення мала керуватися вимогами ст. 89 ЗК України та передати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як співвласникам будинку по АДРЕСА_3 земельну ділянку виключно на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності(спільна сумісна власність).

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були співвласниками житлового будинку, однак не на праві спільної сумісної власності, а з визначенням частки кожного співвласника майна, згідно розрахунку ідеальних часток у будинковолодінні.

Згідно ч.2 ст.120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч.6 ст.120 ЗК України, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Частина четверта ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, при застосуванні положень ст. 120 ЗК України та ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Отже, ОСОБА_2 набула право власності на квартиру №1 по АДРЕСА_3 на підставі договору дарування квартири від 28.12.2005 року, таким чином, право власності на земельну ділянку виникло одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Земельний кодекс передбачає приватизацію земельної ділянки відповідно до розміру відокремлених у будинковолодінні часток та не обмежує право на приватизацію окремої земельної ділянки. Право власності на земельну ділянку визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру правочинів від 25.08.2011 року власником земельної ділянки кадастровий номер: 210100000030060070, яка знаходиться за адресою в АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 25.08.2011 року є ОСОБА_5 (а.с.166).

Статтею 41 Конституції України, статтею 321 Цивільного кодексу України визнано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 сг. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом, ст. 20 ЦК України.

Слід також вказати, що Європейський Суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів(рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 року № 19164/04 у справі «Дія 97 проти України» параграф 47).

Аналізуючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги не знайшли свого підтвердження, позивачка не представила суду доказів, яким чином оскаржуване рішення VІІІ сесії 5 демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 12.09.2006 року порушує майнові права чи інтереси позивачки, а тому суд приходить до обгрунтованого висновку, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним та скасування рішення VІІІ сесії 5 демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 12.09.2006 року, який затверджений п.4 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 17.02.2006 року №66 затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації та передано у власність земельної ділянки площею 0,0446 га на АДРЕСА_4 ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - слід відмовити з підстав необгрунтованісті.

Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0446 га, що знаходиться в АДРЕСА_4 виданого ОСОБА_2 , то вона є похідною від первісної позовної вимоги, а тому до задоволення не підлягає.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду з позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених стороною позивача поважних причин її пропуску.

Оскільки судом встановлено, що права чи інтереси позивачки не порушені, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості, судом не досліджується питання щодо наявності чи відсутності підстав для застосування строку позовної давності.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову позивачці у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України» тоді як ст. 6 Конвенції гарантує право на справедливий суд, ст.6 не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів чи способу їх оцінки. Це питання регулюється, головним чином, національними законодавством та судами. Суд нагадує, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди аргументувати прийняті ними рішення, це не можна розуміти як вимогу надавати вичерпну відповідь на кожне питання, підняте стороною під час судового розгляду справи.

На підставі викладеного, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", 377, 526, 628, 638 Цивільного Кодексу України, ст.ст.120, 123, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 247 ЦПК України, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради та державного акту про право власності на землю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 25.03.2021 року.

Суддя Пастернак І.А.