СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка, 41-а, смт Семенівка, Полтавська область, 38200

тел. (05341) 9-17-39, факс (05341) 9-17-39, 9-15-37

Справа №547/356/20

Провадження №2/547/29/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року смт Семенівка, Полтавська область

Семенівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді В.Ф.Харченка,

за участі секретаря судового засідання С.А.Сінельник,

представника позивача - адвоката В.В.Трембача,

представників відповідача ОСОБА_1 - адвокатів М.О.Мірошника, І.В.Близнюка,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у порядку загального позовного провадження, в залі судових засідань № 2, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа Семенівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним розпорядження у частині передачі земельної ділянки у приватну власність, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом, предмет якого було уточнено у вересні 2019 року, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.10.2004, що видане нотаріусом Семенівської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке зареєстроване у Спадковому реєстрі за № 1381, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 532458800:00:001:0237 площею 3,858 га розташовану на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, номер запису про право власності 31494468, реєстрація проведена 03.05.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1826678553245, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_4 від 15.01.2007 на ім`я ОСОБА_1 , площею 3,858 га розташовану на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області кадастровий номер 532458800:00:001:0237, визнати недійсним розпорядження Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області № 630 від 16.12.2005 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки розміром 3,86 га, розташованої на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області та визнати за позивачем ОСОБА_5 ,право в порядку спадкування за заповітом на земельну частку (пай) розміром 4,7 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_5.

В обґрунтування позову вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер вітчим позивача - ОСОБА_4 , який на момент смерті проживав разом з позивачем у с. Мирони Семенівського району Полтавської області. Після смерті ОСОБА_6 залишилась спадщина, яка складається із земельної частки (паю) розміром 4,7 в умовних кадастрових гектарах, розташованої на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області. ОСОБА_6 05.08.1999 було складено заповіт, посвідчений секретарем виконкому Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, яким все своє майно він заповів позивачеві. До 2019 року позивач до нотаріуса з метою оформлення успадкованої нею після смерті ОСОБА_6 земельної частки (паю) не зверталася, оскільки не знала про складений заповіт на її ім`я. Була повідомлена про його існування представником Устимівської сільської ради лише в липні 2019 року, що підтверджується датою видачі дублікату заповіту. 10 грудня 2019 року позивач звернулась до Семенівської державної нотаріальної контори з метою оформлення земельної частки (паю), розміром 4,7 в умовних кадастрових гектарах, розташованої на території Устимівської сільської ради як спадкового майна, але нотаріусом було повідомлено, що племінником померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 - ОСОБА_3 (відповідачем), на підставі рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 13.04.2004, було подано заяву до Семенівської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, в зв`язку з чим, було відкрито спадкову справу № 413/2004 та видано свідоцтво про право на спадщину на майно померлого. На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину та розпорядження Семенівської державної адміністрації в подальшому було видано державний акт серія НОМЕР_4 на право власності на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324588000:00:001:0237, площею, 3,86 га на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області. На час смерті ОСОБА_4 діяв ЦК УРСР, тому позивач ОСОБА_5 вважає, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , шляхом проживання за однією адресою на момент смерті спадкодавця.

Представник позивача - адвокат В.В.Трембач у судовому засіданні позов підтримав повністю із наведених у ньому підстав. Заперечував проти заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки про існування заповіту позивач дізналася лише у липні 2019 року. Довідка сільської ради 2019 року є правдивою. Заповіт також вказує на проживання спадкоємця у с. Мирони. У справах, що розглядалися Семенівським районним судом Полтавської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідачами завжди були відповідні сільські ради. Опитування адвокатом свідка ОСОБА_7 не має доказового значення, оскільки він не допитувався у судовому засіданні. Позивач вважає, що був позбавлений права на спадкування через не обізнаність про існування заповіту і не повідомлення його про це особами, які оформляли відповідну спадщину і посвідчували заповіт, зокрема виконавчим комітетом Устимівської сільської ради і державним нотаріусом. Останні не встановлювали коло можливих спадкоємців у 2004 році. На час смерті спадкодавця його племінники не могли бути його спадкоємцями за законом.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат І.В.Близнюк відзивом заперечував проти задоволення позову, оскільки як зазначено у позовній заяві та не заперечується відповідачем ніхто із спадкоємців протягом 6 місяців не вступив в управління або володіння спадковим майном та не подав заяву про прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину не було видано. Таким чином відповідач ОСОБА_1 , як спадкоємець за правом представлення після смерті свого батька, який є рідним братом померлого ОСОБА_4 , звернувся до Семенівського районного суду Полтавської області. 13.07.2004 було винесено рішення та продовжено строк для прийняття спадщини та встановлено факт, того, що ОСОБА_1 є племінником померлого ОСОБА_4 . Після набрання рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 13.07.2004 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин та про продовження строку для прийняття спадщини, яке набрало законної сили, було подано заяву до Семенівської державної нотаріальної контори та видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряв усі факти, у тому числі і наявність спадкової справи, заповіту за даними Єдиного реєстру заповітів, інших спадкоємців які прийняли спадщину та ін., що виключає доводи про те, що свідоцтво про право на спадщину було видане з порушенням закону особі, яке не мала права на спадкування. Позивачем не наданого жодного доказу того, що вона прийняла спадщину, а саме вступила в управління або володіння спадковим майном чи подала у встановлений законом 6-ти місячний строк заяву до державної нотаріальної контори. Відсутнє рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_4 , відтак не може йти мова про те, що позивач фактично прийняв спадщину (а.с. 60-63).

І.В.Близнюк у судовому засіданні повністю підтримав вимоги відзиву, наголосив, що суд має віддати превагу довідці сільської ради, що складена у 2004 році діючим тоді складом Устимівської сільської ради, а не довідці 2019 року, що складена іншим складом ради. Позивач спадщину не прийняла. У 2004 році позивач мала б дізнатися про оформлення ОСОБА_1 спадщини спадкодавця ОСОБА_6 у 2004 році отримав судове рішення про поновлення строку на прийняття спадщини як спадкоємець за правом представлення. Наразі спірної земельної частки (паю) не існує, оскільки взамін неї вже складено державний акт. Письмове пояснення свідка ОСОБА_7 , як письмове опитування адвокатом, є достатнім доказом неприйняття спадщини позивачем. Свідок ОСОБА_7 не може з`явитися у судове засідання через стан здоров`я і госпіталізацію. У той час він був сусідом спадкодавця. Представник зробив заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідач Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відзивом від 18.06.2020 просив у задоволенні позову до неналежного відповідача відмовити, застосувати строк позовної давності, розглядати справу без участі його представника (а.с. 51, 52).

Відповідачі Устимівська сільська рада Семенівського району Полтавської області і Семенівська районна державна адміністрація Полтавської області у судові засідання представників не направляли, повідомлені судом про судові засідання належним чином, про причини неявки суд не повідомляли, відзиву не подавали.

Представники Устимівської сільської ради не надали до суду витребуваних доказів у пояснень щодо суперечливого змісту довідок 2004 року і 2019 року щодо одинокого чи не одинокого проживання спадкодавця ОСОБА_6 у с. Мирони .

Третя особа Семенівська державна нотаріальна контора у судове засідання представника не направляла, подала до суду заяви про розгляд справи без участі представника нотаріальної контори та винесення рішення на розсуд суду (а.с. 45).

Ураховуючи зазначені обставини суд, відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, ухвалив здійснити розгляд справи за відсутності інших належно повідомлених про судове засідання учасників справи.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Суд, за правилами загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та робить такі висновки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Шепелівка Семенівського району Полтавської області помер вітчим позивача - ОСОБА_4 , на що вказує відповідне свідоцтво про смерть (а.с. 8).

05.08.1999 ОСОБА_6 було складено заповіт, посвідчений секретарем виконкому Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, яким ОСОБА_6 заповів усе своє майно позивачеві ОСОБА_2 , "що проживає у с. Мирони Семенівського району Полтавської області". Заповіт згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі зареєстровано 30.01.2007 за № 41640095 (а.с. 9, 10).

Згідно Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року N 22/5 підставі наказу Міністерства юстиції N 33/5 від 07.04.2005 була доповнена пунктом 40-1, згідно якого відомості про посвідчення посадовими особами заповітів підлягають обов`язковому внесенню до Спадкового реєстру у порядку, передбаченому Положенням про Спадковий реєстр.

Але раніше, пунктами 5, 6 наказу Міністерства юстиції України N 51/5 від 17.10.2000 "Про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ" установлено, що всі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину з 01.12.2000 підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр. Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням юстиції, державному підприємству "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в строк до 01.05.2001 забезпечити реєстрацію в Єдиному реєстрі заповітів, складених та посвідчених, змінених у встановленому законодавством порядку, заведених спадкових справ та виданих свідоцтв про право на спадщину до 01.12.2000 відповідно до розділу 4 Положення про Єдиний реєстр.

Пунктом 4.1 п. 4 "Перехідні положення" Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ передбачено, що заповіти, складені та посвідчені в установленому законодавством порядку, заведені спадкові справи до введення в дію Єдиного реєстру підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиному реєстрі.

Пунктом 7 наказу Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року N 51/5 установлено з 01.05.2001 обов`язкову перевірку наявності (відсутності) заповіту та наявності (відсутності) заведеної спадкової справи за даними Спадкового реєстру згідно з пунктами 2.4, 3.3 Положення про Спадковий реєстр.

Натомість судові не надано доказів реєстрації у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ заповіту ОСОБА_6 від 05.08.1999.

Суд надалі оцінить аргумент ОСОБА_3 і його представника про відсутність відповідного заповіту у Спадковому реєстрі, яким користувався нотаріус складаючи спірне свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 .

Листом відділу у Семенівському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 17.09.2019 № 823/115-19 повідомлено, що відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) КСП ім. Шевченка Семенівського району Полтавської області гр. ОСОБА_4 отримав сертифікат серія НОМЕР_5 від 01.09.1997 за реєстраційним № 599 на земельну частку (пай) площею 4,7 умовних кадастрових гектарів, державний акт на право власності на земельну ділянку взамін сертифіката не отримував. Перехід права власності на земельну ділянку по сертифікату серії НОМЕР_5 реєструвався на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія НОМЕР_6 виданого ОСОБА_1 . Відомості щодо видачі державного акта на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії НОМЕР_6, у відділі відсутні (а.с. 12).

Нормативна грошова оцінка права на земельну частку (пай) на території КСП ім. Шевченка Устимівської сільської ради на 01.01.2020 складає 160355,95 грн (а.с. 13).

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 13.07.2004 справа № 2-381, ОСОБА_1 продовжено строк для прийняття спадщини за правом представлення, яка залишилась після смерті його дядька ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Шепелівка Семенівського району Полтавської області. Встановлено факт, що ОСОБА_1 є племінником померлого ОСОБА_6 Рішення набрало законної сили (а.с. 64, 100).

На підставі вказаного рішення Семенівською державною нотаріальною конторою 04.10.2004 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 , зареєстровано в реєстрі за №1381, спадкова справа № 413/2004 (а.с. 65).

Рішення у справі № 2-381 не вказує на будь-яких інших учасників справи, окрім позивача (відповідачів) чи з`ясування судом або будь-яким учасником справи обставин про наявність у ОСОБА_6 спадкоємців, у т.ч. за відомим Устимівській сільській раді заповітом на ім`я позивача.

Жоден з доказів не має наперед встановленої сили.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ про спадкування, лист від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 зазначив таке.

Суди по різному тлумачать пункти 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК та необґрунтовано застосовують правила книги шостої ЦК до спадкових правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК 2003 року, та не враховують роз`яснення, які містяться в абз. 3 п. 1 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7.

Судам слід звернути увагу, що на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Пунктом 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину. ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави.

Отже, норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

Натомість спадкодавець ОСОБА_6 помер значно раніше - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Свідоцтво про право на спадщину за законом № 1381 від 04.10.2004 вказало, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем земельної частки (паю) ОСОБА_6 за сертифікатом серія НОМЕР_5 від 01.09.1997 за реєстраційним № 599 на земельну частку (пай) площею 4,7 умовних кадастрових гектарів (а.с. 65).

Розпорядженням Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області № 630 від 16.12.2005 посвідчено право власності на земельну ділянку державним актом за сертифікатом на право на земельну частку (пай) площею 3,86 га, розташованої на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, стосовно ОСОБА_3 , рядок № 180 додатку № 1 (а.с. 15).

Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 3,86 га, кадастровий номер 5324588000:00:001:0237, розташовану на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, серія НОМЕР_7, що виданий 15.01.2007 Семенівською районною державною адміністрацією Полтавської області, засвідчує право власності ОСОБА_1 на таку ділянку (а.с. 66, 67).

Відповідно витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.05.2019 №166159950, державним реєстратором Заїчинської сільської ради Семенівського району Полтавської області було внесено запис про реєстрацію речового права ОСОБА_1 на нерухоме майно на підставі державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_4; індексний номер 46806256 від 11.05.2019; номер запису про право власності 31494468 від 03.05.2019, реєстраційний номер нерухомого майна 1826678553245 (а.с. 16,17).

У грудні 2019 року позивач звернулась до Семенівської державної нотаріальної контори з метою оформлення земельної частки (паю) розміром 4,7 га в умовних кадастрових гектарах розташованої на території Устимівської сільської ради як спадкового майна, але нотаріусом було повідомлено, що племінником померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , на підставі рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 13.04.2004, було подано заяву до Семенівської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, в зв`язку з чим було відкрито спадкову справу № 413/2004 та видано свідоцтво про право на спадщину на майно померлого (а.с.18).

Із матеріалів спадкової справи на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 Кропивки № 413/2004 вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1 , та яким до спадкової справи надано оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_6 та сертифікат на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_5 виданий на ім`я ОСОБА_6 , зареєстрований 01.09.1997 у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №599, без зазначеної дати видачі, а також витяг з технічної документації № 405 по грошовій (нормативній) оцінці земель. Вартість земельної частки (паю) складає 46117,41 грн та довідка виконавчого комітету Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області від червня 2004 року № 461, у якій зазначено, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав постійно у с.Шепелівка Семенівського району Полтавської області з 1939 року, проживав одиноко. Спадкоємців першої черги немає. Залишився живий племінник ОСОБА_3 , син померлого брата ОСОБА_9 (а.с.96-104).

Також із матеріалів вказаної спадкової справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини 10.12.2019 звернулась ОСОБА_5 , але їй листом від 10.12.2019 повідомлено, що заява про прийняття спадщини за заповітом не була вчасно подана. До заяви ОСОБА_5 було додано дублікат заповіту від 05.08.1999 у якому ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_10 , а також довідку Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 09.07.2019 №798, у якій вказано, що ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті був зареєстрований та проживав у с. Шепелівка Семенівського району Полтавської області. З січня 1994 року до березня 1999 року фактично мешкав та вів спільне господарство із співмешканкою ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та її донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка була зареєстрована в с. Мирони, фактично проживала в с. Шепелівка. З березня 1999 до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом із ОСОБА_2 за адресою реєстрації її місця проживання в с. Мирони Семенівського району Полтавської області. Помер ІНФОРМАЦІЯ_1 свідоцтво про смерть видане Погребняківською сільською радою, похований на кладовищі с.Мирони. Заповіт Устимівською сільською радою складався та посвідчувався 05.08.1999 (а.с. 104, 111).

Згідно довідки Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 09.07.2019 №798, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент смерті був зареєстрований в с.Шепелівка Семенівського району Полтавської області. З січня 1994 року до березня 1999 року фактично проживав та вів спільне господарство разом із співмешканкою ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та її донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка була зареєстрована в с.Мирони, а фактично проживала у с. Шепелівка. З березня 1999 року до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав з ОСОБА_2 за адресою її реєстрації в с.Мирони Семенівського району Полтавської області, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт Устимівською сільською радою складався та посвідчувався 05.08.1999 (а.с.11,109).

Згідно довідки Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області № 461 від червня 2004 року, що міститься в матеріалах спадкової справи, значиться, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживав у с.Шепелівка Семенівського району Полтавської області з 1939 року, проживав одиноко, спадкоємців першої черги немає. Залишився живий племінник ОСОБА_1 , син померлого брата ОСОБА_9 (а.с.103).

Щодо змісту довідки № 461 від червня 2004 року суд зазначає, що посадова особа Устимівської сільської ради посвідчувала заповіт ОСОБА_6 , а відтак достовірно знала про існування у нього спадкоємця за заповітом і про існування заповіту. Натомість у довідці сільська рада обмежилася лише відомостями про відсутність спадкоємців першої черги, не вказавши що є заповіт спадкодавця на ім`я позивача і чи є спадкоємці другої черги.

Надані до суду письмові пояснення свідка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , опитаного адвокатом М.О.Мірошником, який пояснив, що у 2000 році мешкав за адресою: АДРЕСА_1 . Померлий ОСОБА_4 доводився йому сусідом, проживав разом із ним в одному селі. Він знав його добре, часто спілкувався як односельчанин. Йому відомо, що у 2000 році ОСОБА_6 помер. При цьому до моменту його смерті він постійно мешкав у селі Шепелівка самостійно, з ним ніхто не проживав. Він інколи їздив у село Мирони до ОСОБА_12 та її дочки ОСОБА_2 , допомагав їм по господарству, проте разом вони ніколи не проживали і спільного господарства не мали (а.с.179-180).

Згідно ч. 7 ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою.

Відповідно до ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 230 ЦПК України кожний свідок допитується окремо. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими учасниками справи, роз`яснює його права і з`ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань.

Відтак суд відхиляє як доказ письмове пояснення свідка ОСОБА_7 , оскільки останній не був допитаний у судовому засіданні і саме його усні покази судові могли б стати доказом у справі, а не складене як опитування письмове пояснення, що адресоване адвокату.

На час смерті ОСОБА_4 діяв ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Суд наголошує, що спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У цій справі спадкодавець складав заповіт.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття (ст. 548 ЦК УРСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ч.ч. 1, 2 ст. 548 ЦК УРСР).

Позивач до липня 2019 року не знала про існування заповіту на її ім`я. Позивач на час смерті спадкодавця не була віднесена ні до першої, ні до другої черги спадкоємців за законом. Тому щодо неї, як до такої, що не знала про існування заповіту на її ім`я до липня 2019 року, не може йтися про прийняття спадщини до липня 2019 року.

Адвокати В.В.Трембач і І.В.Близнюк звертали увагу суду на спільне чи не спільне проживання спадкодавця ОСОБА_6 із спадкоємцем за заповітом ОСОБА_5 , як на доказ прийняття чи не прийняття спадщини.

Щодо цього суд зазначає, що діючий на час смерті ОСОБА_6 ЦК УРСР не передбачав такого способу прийняття спадщини як постійне чи не постійне спільне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Такий спосіб прийняття спадщини з`явився лише у ч. 3 ст. 1268 ЦК України після 01.01.2004.

Відповідно до п. 209 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 N 20/5, при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

У разі наявності спадкового договору нотаріус вимагає подання йому примірника цього договору, якщо з витягу з Єдиного реєстру не буде вбачатися предмет спадкового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України "Про нотаріат", у редакції на час видачі спірного свідоцтва про право на спадщину, державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Спадкова справа не мітить відомостей про перевірку нотаріусом можливого існування заповіту спадкодавця ОСОБА_6 до складення свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_3 , тобто будь-яких запитів до реєстру заповітів чи спадкового реєстру (а.с. 96-111).

Заповіт від 05.08.1999 було зареєстровано у Спадковому реєстрі 30.01.2007 (а.с. 110), у той час як він мав бути зареєстрований до 01.05.2001 (див. посилання вище на пункти 5, 6 наказу Міністерства юстиції України N 51/5 від 17.10.2000 "Про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ").

Суд повторює, що складена Устимівською сільською радою у 2004 році за № 461 довідка обмежилася лише вказівкою на відсутність спадкоємців за законом першої черги. Про достовірно відомий сільській раді заповіт сільська рада нікого не повідомляла.

Одними із засад цивільного законодавства та цивільних відносин є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливість, добросовісність та розумність (п.п. 2, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно абзацу третього п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" відповідно до ст. 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видано, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відтак доводи позову про незаконність складення спірного свідоцтва про право на спадщину за законом, наступних розпорядження Семенівської РДА і державного акта на право власності на земельну ділянку - є обґрунтованими, доведеними і законними.

Стосовно доводів про необхідність відмови у позові через сплив строку позовної давності суд зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі "Ілхан проти Туреччини" (22277/93, 27 червня 2000 р. пар. 59), правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропущенням строку звернення, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично та не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Позивач довідалася про порушення свого права відповідачем отримавши 09.07.2019 довідку у якій зазначено, що Устиміською сільською радою складався та посвідчувався заповіт 05.08.1999 та отримавши відповідний дублікат вказаного заповіту (а.с. 9-11).

Доказів більш раннього поінформування позивача про неможливість оформлення спадщини, аніж у липні 2019 року, судові не надано.

Доказів більш ранньої обізнаності позивача про існування заповіту на її ім`я судові не надано.

З позовом позивач звернулася до суду у квітні 2020 року, тобто з дотриманням можливо пропущеного на думку відповідача строку позовної давності.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення приватного нотаріуса) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України №1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Ураховуючи зазначене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд робить висновок, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а, відтак, суд задовольняє позов частково.

Визнаючи недійсним спірне свідоцтво про право на спадщину за законом від 04.10.2004, спадкова справа № 413/2004, зареєстроване у реєстрі за № 1381, суд також визнає незаконним і скасовує розпорядження Семенівської РДА № 630 від 16.12.2005 в частині посвідчення права власності на земельну ділянку державним актом за сертифікатом на право на земельну частку (пай) площею 3,86 га, розташованої на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, стосовно ОСОБА_1 , рядок № 180 додатку № 1, визнає недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 3,86 га, розташовану на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, серія НОМЕР_7, що виданий 15.01.2007 Семенівською РДА на ім`я ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5324588000:00:001:0237; скасовує рішення державного реєстратора про проведену державну реєстрацію права власності, індексний номер 46806256 від 11.05.2019, ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324588000:00:001:0237, площею 3,858 га на території Устимівської сільської ради, номер запису про право власності 31494468 від 03.05.2019, реєстраційний номер нерухомого майна 1826678553245, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК). Отже, належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на в порядку спадкування. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.03.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування").

Наразі позивач не надала до суду доказів неможливості отримання у нотаріуса свідоцтва про право спадщину на спірну земельну частку (пай). Відповідна постанова нотаріусом не приймалася. Звернення з останньою позовною вимогою до суду також наразі є передчасним, оскільки після скасування (визнання не дійсними) спірних свідоцтва про право на спадщину, розпорядження Семенівської РДА, державного акту позивач не позбавлена можливості звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і, можливо, довести факт належного прийняття спадщини за ЦК УРСР.

Наразі належних і допустимих доказів прийняття спадщини позивачем у способи, передбачені ст. 549 ЦК УРСР, судові не надано.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України суд повністю покладає судові витрати зі сплати судового збору 4966,76 грн на відповідача Устимівську сільську раду, оскільки спір виник внаслідок її неправильних дій, зокрема, не інформування у 2004 році відповідача ОСОБА_1 і державного нотаріуса про існування заповіту спадкодавця ОСОБА_6 на ім`я позивача ОСОБА_5 ; невжиття заходів щодо реєстрації заповіту у відповідному Спадковому реєстрі до 01.05.2010; обмеженості складеної у 2004 році довідки відомостями лише про не існування спадкоємців за законом першої черги, достовірно при цьому знаючи про посвідчений 05.08.1999 посадовою особою Устимівської сільською радою заповіт ОСОБА_6 на ім`я позивача ОСОБА_5 .

Керуючись ст.ст. 11-13, 76-83, 89, 141, 174-181, 258, 259, 264, 265, 272, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Задоволити позов частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 04.10.2004, спадкова справа № 413/2004, зареєстроване у реєстрі за № 1381, яке видане державним нотаріусом Семенівської державної нотаріальної контори Н.В.Трембач на ім`я спадкоємця ОСОБА_3 .

Визнати незаконним і скасувати розпорядження Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області № 630 від 16.12.2005 в частині посвідчення права власності на земельну ділянку державним актом за сертифікатом на право на земельну частку (пай) площею 3,86 га, розташованої на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, стосовно ОСОБА_3 , рядок № 180 додатку № 1.

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 3,86 га, розташовану на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, серія НОМЕР_7, що виданий 15.01.2007 Семенівською районною державною адміністрацією Полтавської області на ім`я ОСОБА_3 , кадастровий номер земельної ділянки 5324588000:00:001:0237.

Скасувати рішення державного реєстратора про проведену державну реєстрацію права власності, індексний номер 46806256 від 11.05.2019, ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324588000:00:001:0237, площею 3,858 га на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, номер запису про право власності 31494468 від 03.05.2019, реєстраційний номер нерухомого майна 1826678553245, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.

У задоволенні позову про визнання за ОСОБА_2 права в порядку спадкування за заповітом на земельну частку (пай) розміром 4,7 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ПЛ № 0168941, - відмовити.

Стягнути з Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської на користь ОСОБА_2 4966,76 грн судових витрат.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_2 , Полтавська обл., Семенівський р-н, с. Мирони, РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - Устимівська сільська рада Семенівського району Полтавської області, Полтавська обл., Семенівський р-н, с. Устимівка, вул. Шевченка, 20, ідентифікаційний код 22548773.

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава, вул. Уютна, 23, ідентифікаційний код 39767930.

Відповідач - Семенівська районна державна адміністрація Полтавської області, Полтавська обл., смт. Семенівка, вул. Незалежності, 44, ідентифікаційний код 04057528.

Третя особа - Семенівська державна нотаріальна контора, Полтавська обл., смт Семенівка, вул. Шевченка, 31.

Повне судове рішення складено 25.03.2021.

Суддя В.Ф.Харченко