печерський районний суд міста києва

Справа № 757/37399/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

за участю позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Олицьої Тетяни Вікторівни ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної Спілки Споживчих Товариств України «Укоопспілка» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , де останній, з урахуванням доповнень, просить суд стягнути заборгованість із заробітної плати з Центральної Спілки Споживчих Товариств України «Укоопспілка» у розмірі 492321,00 грн.

Мотивуючи вимоги ОСОБА_1 вказує, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18.10.2016 у справі № 7542/11553/16-ц за позовом позивача до дочірнього підприємства Укоопспілки "Проектний інститут "Укооппроект" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку позовні вимоги задоволені: стягнуто з підприємства на користь позивача 300 240,00 грн.

Позивач зазначає, що у зв`язку з неможливістю боржника розрахуватися з позивачем заборгованість підприємства із заробітної плати перед позивачем у розмірі 300 240,00 грн, 117 393,84 грн інфляційних нарахувань на суму зазначеної заборгованості за період з червня 2016 року по червень 2019 року, а також 3 % річних у розмірі 12 529,01 грн. відповідно до ст. 625 ЦК України повинен сплатити відповідач.

22.10.2019 до суду надійшов відзив представника відповідача Олицької Т.В.

08.11.2019 позивач ОСОБА_1 подав до суду заперечення на відзив.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість, відсутність правових підстав з якими законодавець пов`язує стягнення заборгованості заробітної плати з третьої особи.

Суд, заслухавши позицію учасників розгляду, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, з урахуванням обставин викладених у відзиві на позов, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18.10.2016 у справі № 7542/11553/16-ц за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства Укоопспілки "Проектний інститут "Укооппроект" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку позовні вимоги задоволені: стягнуто з Підприємства на користь позивача 300 240,00 грн.

12.01.2017 відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового рішення. При цьому з 21.03.2017 боржник перебуває у стані припинення шляхом його ліквідації.

Так, відповідно до частини 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Згідно з частиною 2 зазначеної статті юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (частина 3 статті 96 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Відповідальність Відповідача за зобов`язаннями Підприємства Статутом останнього не передбачена. Відповідно до пункту 4.5 Статуту Підприємства, наданого суду Позивачем, "підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім набутим у процесі господарської діяльності майном, крім майна, переданого Укоопспілкою в оперативне управління. Укоопспілка не відповідає за зобов`язаннями підприємства, а підприємство не відповідає за зобов`язаннями Укоопспілки".

Відповідно до ч. 7 та 8 ст. 111 ГК України споживчі товариства, їх спілки (об`єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб`єкти господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об`єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об`єднань).

Підприємство є дочірнім підприємством відповідача, яке за своєю суттю є унітарним підприємством споживчої кооперації, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 111 ГКУ засновником Підприємства є спілка споживчих товариств.

Відповідальність засновника підприємства споживчої кооперації або його дочірнього підприємства за зобов`язаннями такого підприємства, у тому числі за зобов`язаннями підприємства з оплати праці, законом не передбачена.

Що стосується твердження Позивача щодо субсидіарної відповідальності Відповідача відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зазначаємо наступне.

Згідно з абзацом 2 частини 5 статті 41 цього Закону у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Тобто, субсидіарна відповідальність за цим Законом може бути покладена на засновника боржника за наявності вказаних у статті обставин тільки господарським судом і тільки під час ліквідаційної процедури боржника.

Однак, провадження у справі про банкрутство підприємства не відкривалося, і банкрутом воно не визнавалося.

Натомість, постановою правління Укоопспілки від 01.02.2019 № 8 "Про відміну постанови правління Укоопспілки" ліквідаційна процедура Підприємства припинена і поновлена його господарська діяльність.

Таким чином, з огляду на вищезазначені обставини та приписи зазначених законодавчих актів, слід прийти до висновку що вказане в сукупності жодним чином не підтверджує позовні вимоги, а спростовує їх.

Окрім цього, слід зазначити, що Згідно з підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПК України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами.

Відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.Відповідно до вимог частини 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи зі змісту зазначених приписів Кодексів, обставинами, які мають значення у справі про стягнення заборгованості із заробітної плати, є наявність трудових правовідносин між роботодавцем та працівником та наявність заборгованості з виплати заробітної плати, у тому числі при звільненні працівника.

Однак, позивач не підтвердив факту трудових правовідносин між ним та відповідачем та як наслідок про наявність заборгованості відповідача з виплати заробітної плати позивачу, а також не підтвердив їх належними доказами.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, проте позивач же ні у позовній заяві, ні у будь-яких інших документах не зазначив, які саме, його права були порушені, отже, у позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту в судовому порядку у відповідності до ч 1 ст. 4 ЦПК України, що є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог .

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 10, 76-81, 141, 258-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центральної Спілки Споживчих Товариств України «Укоопспілка» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позивач: ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Центральна Спілка Споживчих Товариств України «Укоопспілка», код ЄДРПОУ 00012635 м.Київ вул. Хрещатик, 7/11.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 16.03.2021.

Суддя Т.Г. Ільєва