Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 544/425/19

провадження № 61-10034св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістик-Транс Сервіс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2019 року у складі судді Ощинської Ю. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Кривчун Т. О., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи:

ОСОБА_2 , Головний сервісний центр Міністерства внутрішній справ України (далі - Головний сервісний центр МВС України), Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістік - Транс Сервіс» (далі - ТОВ «Логістік - Транс Сервіс»), про звернення стягнення на предмет застави.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 03 вересня 2012 року між

АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 910.17763, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 54 153, 42 грн, у тому числі на купівлю транспортного засобу марки ЗАЗ TF, 2012 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер

НОМЕР_2 , з кінцевим терміном повернення кредиту до 03 вересня 2017 року.

21 вересня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 укладено договір застави зазначеного вище транспортного засобу, який належав ОСОБА_3 на праві власності.

На порушення умов договору застави та відсутності письмової згоди АТ «Ідея банк», транспортний засіб, який є предметом застави (автомобіль марки ЗАЗ TF, 2012 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ), відчужено на користь ОСОБА_1 з видачею нового реєстраційного номеру НОМЕР_3 .

Посилаючись на те, що при відчуженні предмету застави на користь іншої особи, без згоди заставодержателя та за наявності зареєстрованого обтяження, застава зберігає свою дію, а також на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на станом на

11 жовтня 2014 року (день смерті позичальника) заборгованість за ним становила 37 283,69 грн, яка складається з простроченого боргу у розмірі

35 590,91 грн, прострочених процентів у розмірі 209,45 грн, інших штрафних санкцій у розмірі 1 483,33 грн, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- вилучити у ОСОБА_1 транспортний засіб, який є предметом застави, а саме автомобіль марки ЗАЗ TF, 2012 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , актуальний реєстраційний номер

НОМЕР_3 , та передати його АТ «Ідея Банк» на період до його реалізації;

- у рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором №910.17763, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 ,. в сумі 37 283, 69 грн, яка складається з: простроченого боргу у розмірі 35 590, 91 грн, прострочених процентів у розмірі 209, 45 грн, інших штрафних санкцій у розмірі

1 483, 33 грн, звернути стягнення на предмет застави, який належить ОСОБА_1 , а саме автомобіль марки ЗАЗ TF, 2012 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2019 року позовні вимоги АТ «Ідея Банк» задоволено.

Звернуто стягнення на предмет застави, на підставі договору застави від

21 вересня 2012 року № 910.17763, укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та

ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т. Я., зареєстрованого в реєстрі за № 9606, - транспортний засіб марки ЗАЗ, модель TF698K, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 (на даний час НОМЕР_3 ), зареєстрований Вінницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 31 серпня 2012 року, який належить ОСОБА_1 на праві власності, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 03 вересня 2012 року № 910.17763, укладеним між ПАТ «Ідея Банк» та

ОСОБА_2 у розмірі 37 283, 69 грн, яка складається з: 35 590,91 грн - прострочений борг; 209,45 грн - прострочені проценти; 1 483,33 грн - інші штрафні санкції, шляхом його вилучення у ОСОБА_1 та передачі АТ «Ідея Банк», на період до реалізації.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» судовий збір у розмірі

1 921,00 грн.

Рішення суду першої інстанцій мотивовано тим, що відчуження спірного автомобіля, який є предметом застави, на користь ОСОБА_1 здійснено за відсутності згоди заставодержателя АТ «Ідея Банк», та за наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису про обтяження такого майна у вигляді заборони на його відчуження, у зв`язку із чим відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про заставу», частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» застава зберігає чинність при переході права власності до іншої особи та на неї може бути звернуто стягнення на підставі умов договору застави від 21 вересня 2012 року, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 , та статей 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» право власності на спірний автомобіль не набувало, у правовідносинах купівлі-продажу виступало установою-посередником, що лише оформила довідку-рахунок, на підставі якої право власності на автомобіль перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності суд визнав необгрунтованими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу АТ «Ідея Банк» задоволено, рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2019 року змінено.

Викладено абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції у новій редакції.

Звернуто стягнення на предмет застави, на підставі договору застави від

21 вересня 2012 року № 910.17763, транспортний засіб марки ЗАЗ, модель TF698K, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 (на даний час НОМЕР_3 ), зареєстрований Вінницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 31 серпня 2012 року, що належить ОСОБА_1 на праві власності, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 03 вересня

2012 року № 910.17763, укладеним між ПАТ «Ідея Банк» з ОСОБА_2 , у розмірі 37 283, 69 грн, яка складається з: 35590,91 грн - прострочений борг; 209,45 грн - прострочені проценти; 1483,33 грн - інші штрафні санкції.

Вилучено у ОСОБА_1 зазначений транспортний засіб та передано АТ «Ідея Банк» на період до його реалізації.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 881,50 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована посиланням на те, що висновок суду першої інстанції про збереження права застави у АТ «Ідея Банк» при відчуженні спірного автомобіля на користь ОСОБА_1 є правильним, оскільки на момент його придбання у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був запис про обтяження спірного автомобіля на підставі договору застави із забороною здійснення його відчуження, та була відсутня згода банку на відчуження предмету застави. Обгрунтованим є також висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» у правовідносинах купівлі-продажу спірного автомобіля виступало лише як установа-посередник. Позовна давність, про застосування якої заявляла ОСОБА_1 , не пропущена.

Разом з тим вказав, що суд першої інстанції неправильно виклав резолютивну частину рішення в частині вирішення питання про передачу на зберігання АТ «Ідея Банк» предмета застави до його реалізації, що є підставою для її зміни у цій частині.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від

24 лютого 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилалася на виняткове значення справи для неї, оскільки через фізичні вади вона є інвалідом другої групи, а спірний автомобіль є її єдиним засобом пересування.

Зазначала, що спірний автомобіль вона придбавала не у заставодавця

ОСОБА_2 , а у ТОВ «Логістик-Транс Сервіс», яке є суб`єктом господарювання та здійснює господарську діяльність з торгівлі автомобілями та легковими транспортними засобами. Ураховуючи наведене вказувала на те, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зареєстроване обтяження на зазначений автомобіль не зберігає свою дію при переході до неї права власності на нього. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що транспортний засіб був відчужений без згоди та письмового повідомлення обтяжувача є таким, що грунтується на припущеннях. Доказів відсутності згоди заставодержателя на зняття спірного автомобіля з обліку для його продажу позивачем не надано і судом не встановлено. Вона є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки на момент його придбання не знала про наявність заборони на його відчуження, у виданому при первинній реєстрації технічному паспорті спірного автомобіля не було застережень щодо заборони його відчуження. Автомобіль вона придбала відкрито, за договором купівлі-продажу у суб`єкта господарювання, який здійснював торгівлю транспортними засобами, зареєструвала право власності у встановлений законом спосіб, отримала правовстановлюючий документ на придбане майно та відкрито користувалась ним з 27 грудня 2013 року.

Вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.

Також судами попередніх інстанцій неправильно встановлено початок перебігу позовної давності, який необхідно відраховувати з дати видачі заставодавцем доручення на зняття спірного автомобіля з обліку, або ж з дати його придбання нею.

Суд першої інстанції задовольнив клопотання її представника про витребування у ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» документів, на підставі яких була видана довідка-рахунок на підтвердження договору купівлі-продажу спірного автомобіля, однак зазначена ухвала залишилася без виконання, і суд не вжив заходів процесуального примусу для її виконання, а тому на підставі частини десятої статті 84 ЦПК України повинен був дійти протилежного висновку в частині визнання обставин відчуження спірного автомобіля без згоди заставодержателя.

Крім того, суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули з неї судовий збір, у розмірі 4 802,50 грн (1 921,00грн - за рішенням суду першої інстанції,

2 881,50 грн - за постановою апеляційного суду), не звернувши увагу на те, що вона як інвалід ІІ групи звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника АТ «Ідея Банк» - Жовтонецького В. М. на касаційну скаргу, обгрунтований посиланням на те, що оскаржувані судові рішення є законним та обгрунтованими, а касаційна скарга ОСОБА_1 необгрунтованою. Суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, зокрема щодо належності спірного автомобіля лише двом власникам - ОСОБА_2 (заставодавець) та

ОСОБА_1 , операція купівлі-продажу автомобіля проводилась між фізичними особами, ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» не набуло право власності на предмет застави, а діяло у спірних правовідносинах лише як організація, яка оформляла довідку-рахунок. Договір комісії є правочином щодо надання послуг, а не договором відчуження. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу не повинно містити відомості про те, що автомобіль перебуває у заставі.

ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем, оскільки набула у власність транспортний засіб під час перебування його у заставі АТ «Ідея Банк», відомості про що наявні у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна ще з

14 листопада 2012 року і залишаються чинними по теперішній час. Банк згоди на відчуження предмета застави не надавав. Відчуження предмета застави без припинення його обтяження не припиняє заставу, а тому вона зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи. ОСОБА_1 мала реальну можливість перевірити відомості щодо обтяження зазначеного майна у Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна. Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що початок перебігу позовної давності відраховується від вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки вимога про звернення стягнення на предмет застави є похідною від неї. Позовна давність обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, у заставодержателя відсутній обов`язок здійснювати перевірку наявності транспортного засобу у заставодавця.

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшли пояснення Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, у яких третя особа повідомила, що документи, які були підставою для реєстрації, перереєстрації спірного транспортного засобу у них відсутні. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів: 31 серпня 2012 року відбулась реєстрація транспортного засобу в торговельній організації на підставі довідки-рахунку ДПІ 46312 від 31 лютого 2012 року, ПрАТ «Вінниччина - Авто», власник

ОСОБА_2 ; 24 грудня 2013 року - зняття з обліку для реалізації транспортного засобу, на підставі доручення виданого ОСОБА_4 ; 27 грудня 2013 року - вторинна реєстрація транспортного засобу, на підставі довідки - рахунку № ВІА 229984 від 25 грудня 2013 року виданої ТОВ «Логістик-Транс Сервіс», власник ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд врахував, що справа є малозначною в силу пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте касаційна скарга подавалась на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки справа має виняткове значення для заявника.

31 липня 2020 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 03 вересня 2012 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 910.17763, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 54 153, 42 грн, у тому числі на купівлю транспортного засобу марки ЗАЗ TF, 2012 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер

НОМЕР_2 , на строк до 03 вересня 2017 року.

21 вересня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 укладено договір застави транспортного засобу №910.17763, згідно умов якого позичальник передав у заставу належний йому автомобіль марки ЗАЗ TF, 2012 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер

НОМЕР_4 .

14 листопада 2012 року відомості про реєстрацію обтяження зазначеного транспортного засобу внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Термін дії обтяження до 14 листопада 2017 року.

24 грудня 2013 року зазначений автомобіль знято з реєстрації для реалізації, на підставі доручення, виданого ОСОБА_4

27 грудня 2013 року, на підставі довідки-рахунку № ВІА 229984 від 25 грудня 2013 року виданої ТОВ «Логістик-Транс Сервіс», зареєстровано право власності на автомобіль за ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

З наданого АТ «Ідея Банк» розрахунку, заборгованість за кредитним договором станом на 11 жовтні 2014 року становить 37 283, 69 грн, та складається з: простроченого боргу у розмірі 35 590, 91 грн; прострочених процентів у розмірі у розмірі 209,45 грн; інших штрафних санкцій у розмірі 1 483, 33 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» та статті 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною четвертою статті 577 ЦК України передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до частини першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Статтею 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах: від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13, від

19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14 та в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 463/3582/17 (провадження № 61-13383св19).

Згідно зі статтею 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.

Частиною четвертою статті 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначається реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п`яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п`ятирічний строк.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постановах: від 06 лютого 2018 року у справі

№ 333/6700/15-ц (провадження № 61-2859св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 573/1105/17 (провадження № 61-29747св18), від 25 листопада

2019 року у справі № 757/17150/17-ц (провадження № 64-45097св18), від

18 грудня 2019 року у справі № 619/4033/18 (провадження № 61-16542св19).

Встановивши, що ОСОБА_1 придбала спірний автомобіль, що перебував у заставі АТ «Ідея Банк», за відсутності згоди банку на його відчуження та за наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про його обтяження, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про збереження застави при переході права власності до ОСОБА_1 та можливості звернення на нього стягнення на підставі договору застави від

21 вересня 2012 року №910.17763, укладеного між АТ «Ідея Банк» та

ОСОБА_2 .

Звернення стягнення на предмет застави на підставі чинного договору застави та зареєстрованого обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є належним та ефективним способом реалізації прав позивача, передбаченим статтями 16, 589 ЦК України, статтею 20 Закону України «Про заставу» та пунктом 1 параграфу 5 договору застави від 21 вересня 2012 року №910.17763, а тому доводи ОСОБА_1 про обрання позивачем неналежного способу захисту є неспроможними.

Відсутність запису щодо заборони відчуження спірного автомобіля у його технічному паспорті, виданого ОСОБА_2 при первинній реєстрації, за наявності такого запису у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, не свідчить про відсутність застави та добросовісність набуття ОСОБА_1 зазначеного рухомого майна, яка не була позбавлена можливості перевірити наявність такого запису.

Посилання у касаційній скарзі на наявність виключень щодо збереження застави при переході права власності до іншої особи, передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Судами попередніх інстанцій установлено, що власниками спірного автомобіля був ОСОБА_2 (з 31 серпня 2012 року) та ОСОБА_1 (з 25 грудня

2013 року). ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» права власності на спірний автомобіль не набувало і не виступало його продавцем, а лише здійснило оформлення договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 25 грудня 2013 року шляхом видачі довідки-рахунку № ВІА 229984 від 25 грудня

2013 року.

Доводи заявника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині не застосування заходів процесуального примусу щодо виконання вимог суду про витребування документів у ТОВ «Логістик-Транс Сервіс», та у зв`язку з цим помилкового не застосування положень частини десятої статті 84 ЦПК України, є необгрунтованими. Суд сприяв відповідачу в наданні доказів, постановивши ухвалу про їх витребування. Обставини відчуження спірного автомобіля судами попередніх інстанцій установлено на підставі наданих сторонами доказів та відомостей з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а тому відсутні правові підстави для застосування частини десятої статті 84 ЦПК України.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною другою статті 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Ураховуючи, що застава спірного автомобіля є способом забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 03 вересня 2012 року №910.17763, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 , правильними є висновки судів про те, що початок перебігу позовної давності починає свій відлік з моменту невиконання позичальником основного зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За змістом частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до пункту 9 параграфу 10 кредитного договору від 03 вересня 2012 року №910.17763, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 , сторонами погоджено збільшений строк позовної давності - п'ять років.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті статті 261 ЦК України).

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Установивши, що договором кредиту від 03 вересня 2012 року № 910.17763, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 , передбачено виконання зобов`язань шляхом сплати щомісячних платежів, останній щомісячний платіж здійснено позичальником 03 жовтня 2014 року, а ураховуючи визначений пунктом 9 параграфу 10 кредитного договору строк позовної давності п`ять років, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що звернення 26 березня 2019 року АТ «Ідея Банк» із зазначеним позовом до суду, відбулося в межах позовної давності.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закон України «Про судовий збір» відсплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

У випадку розподілу судових витрат на підставі статті 141 ЦПК України, звільненими від сплати судового збору за результатами розгляду справи, є особи, які зазначені у статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Ураховуючи, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, вона відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, в тому числі його розподілу, здійсненого судом відповідно до статті 141 ЦПК України, а тому стягнення судом першої інстанції з неї на користь позивача в порядку розподілу судових витрат судового збору у розмірі

1 921,00 грн, а також судом апеляційної інстанції - 2 881,50 грн, є помилковим.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на наведене, судовий збір, який в порядку розподілу судових витрат необхідно стягнути на користь позивача, підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов АТ «Ідея Банк» про звернення стягнення на предмет застави, суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, надали належну оцінку наданим у справі доказам у їх сукупності та застосували норми матеріального права, у зв'язку із чим касаційна скарга ОСОБА_1 у цій частині не підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Суди попередніх інстанцій при розподілі судових витрат помилково стягнули з ОСОБА_1 судовий збір у загальному розмірі 4 802,50 грн, яка звільнена від його сплати на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закон України «Про судовий збір», а тому оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про компенсацію позивачу судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2019 та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року скасувати у частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 , ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Витрати, понесені Акціонерним товариством «Ідея Банк» по сплаті судового збору у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 4 802,50 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від

19 листопада 2019 та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко