ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року справа №200/9536/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 р. у справі № 200/9536/20-а (головуючий І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання дій незаконними, зобов`язання призначити та виплачувати державну соціальну допомогу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (далі відповідач, УПСЗН), в якому просила: визнати незаконними дій відповідача щодо не призначення державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України «Про державний бюджет України»на відповідні роки на кожну дитину; зобов`язати відповідача призначити та виплачувати державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України «Про державний бюджет України»на відповідні роки на кожну дитину з 04 березня 2020 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що державна допомога дитині померлого годувальника за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. При призначені держаної соціальної допомоги дитині померлого годувальника, її розмір повинен бути не нижчим за прожитковий мінімум для дитини відповідного віку та повинен бути призначений на кожну дитину у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Зазначена позиція висловлена у Рішенні Європейського суду з прав людини від 18 липня 2996 року (заява 63566/00) у справі «ПРОНІНА проти України».

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 , 30.11.1977 року, перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Костянтинівської міської ради з 04.03.2020, як отримувач допомоги дитині померлого годувальника на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою № 01-22-1962 від 06.10.2020.

Відповідно до довідки від 04.03.2020 № 1425-5000275266, ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 .

Донецьким окружним адміністративним судом 07.08.2020 року прийнято рішення у справі № 200/4866/20-а яким задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, а саме: скасовано рішення Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 17.03.2020 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника ОСОБА_4 , який є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зобов`язано Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника ОСОБА_4 , який є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за заявою від 04 березня 2020 року. Вказане рішення набуло законної сили 07.09.2020.

Управлінням соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, на виконання зазначеного вище рішення суду від 07.08.2020 у справі № 200/4866/20-а, призначено з 04.03.2020 ОСОБА_1 державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 150 % прожиткового мінімуму на період з 04.03.2020 по 30.06.2020 у сумі 2457, 00 грн. щомісячно, з 01.07.2020 у сумі 2568,00 грн. щомісячно.

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 06.10.2020 року за № 1962 вбачається, що ОСОБА_1 у березні 2020 року отримала державну соціальну допомогу у розмірі - 2 219, 23 грн., у квітні 2020 року - 2 457, 00 грн., у травні 2020 року - 2 457, 00 грн., у червні 2020 року - 2 457, 00 грн., у липні 2020 року - 2 568, 00 грн., у серпні 2020 року - 2 568, 00 грн., у вересні 2020 року - 2 568, 00 грн. Загальна сума склала 17 294, 23 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимог дійшов до висновку, що державна соціальна допомога дитині померлого годувальника є різновидом допомоги, яка по своїй суті не є єдиним джерелом існування. Відповідачем правомірно призначено позивачу державну допомогу дитині померлого годувальника, виходячи з розміру 150 % розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Стаття 3 Конституції України передбачає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 46 Конституції України гарантовано громадянам України право на соціальний захист.

Забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України - вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю - щомісячна державна допомога, що надається відповідно до норм цього Закону у грошовій формі особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю.

Особа, яка не має права на пенсію, - дитина померлого годувальника (у тому числі народжена до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника), який на день смерті не мав страхового стажу, необхідного для призначення пенсії для особи з інвалідністю III групи (далі - дитина померлого годувальника), особа, яка досягла 65 років та не має права на пенсію відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», громадяни України, які є дітьми померлого годувальника або досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, і не мають права на пенсію, або є особами з інвалідністю і не мають права на пенсію по інвалідності або державну допомогу у зв`язку з інвалідністю та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідностатті 3 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», відповідно до цього Закону призначаються такі види державної соціальної допомоги: державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; державна соціальна допомога на догляд.

За положенням статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка: 1) є дитиною померлого годувальника або досягла віку, встановленогостаттею 1цього Закону, та не мають права отримувати у зв`язку з цим пенсію відповідно до закону, або визнана особою з інвалідністю у встановленому порядку; 2) не одержує пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, передбаченіЗаконом України"Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"; 3) є малозабезпеченою особою (крім осіб з інвалідністю I групи та дітей померлого годувальника); 4) є особою з інвалідністю I групи.

Призначення і виплата державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністюздійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 6 Закону, розмір державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю за умовами, передбаченими частиною 1статті 4цього Закону, встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: особам з інвалідністю I групи, жінкам, яким присвоєно звання "Мати-героїня", на одну дитину померлого годувальника - 100 відсотків, на двох дітей - 120 відсотків, на трьох і більше дітей - 150 відсотків; особам з інвалідністю II групи - 80 відсотків; особам з інвалідністю III групи - 60 відсотків; священнослужителям, церковнослужителям та особам, які протягом не менше десяти років до введення в діюЗакону України"Про свободу совісті та релігійні організації" займали виборні або за призначенням посади у релігійних організаціях, офіційно визнаних в Україні та легалізованих згідно з законодавством України, за наявності архівних документів відповідних державних органів та релігійних організацій або показань свідків, які підтверджують факт такої роботи, - 50 відсотків; особам, які досягли віку, встановленогостаттею 1цього Закону, - 30 відсотків.

За положенням частини 2-3 статті 18 Закону, при визначенні права на призначення державної соціальної допомоги на догляд не можуть застосовуватися вартісні величини, не передбаченіЗаконом України "Про прожитковий мінімум".

При визначенні розмірів державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, та державної соціальної допомоги на догляд може застосовуватися рівень забезпечення прожиткового мінімуму, встановлений законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Призначення і виплата державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю здійснюється відповідно до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2005 року №261(надалі - Порядок №261) (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про призначення державної соціальної допомоги).

Відповідно до пункту 7 Порядок №261, для визначення права на соціальну допомогу застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений на дату звернення за допомогою законом на відповідний рік.

Пунктом 8 Порядку №261 визначено, що соціальна допомога встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у такому розмірі, зокрема, 150 відсотків - на трьох і більше дітей померлого годувальника.

Для визначення розміру соціальної допомоги застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (або рівень забезпечення прожиткового мінімуму - у випадках, встановлених законом), встановлений на дату звернення за допомогою законом на відповідний рік.

У разі збільшення прожиткового мінімуму перерахунок соціальної допомоги здійснюється з дати, з якої встановлений новий розмір прожиткового мінімуму (або рівня забезпечення прожиткового мінімуму - у випадках, встановлених законом).

Таким чином, положеннями Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» та Порядку №261 встановлено, що державна соціальна допомога встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Зазначені положення не скасовані та не визнанні неконституційними.

Європейський Суд у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду).

Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік»встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 01.01.2020 року - 1 638, 00 грн., з 01.07.2020 року - 1 712, 00 грн.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем призначено позивачу таку допомогу на період з 04.03.2020 року по 04.04.2029 року у розмірі 150% відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір соціальної допомоги, яку позивач отримала у період з 04.03.2020 по 30.06.2020 становить по 2 457, 00 грн. щомісяця, а у період з 01.07.2020 по 30.09.2020 становив по 2 568, 00 грн. щомісяця, тобто (150 %розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у відповідні періоди).

Загалом позивачу протягом періоду з березня 2020 року по вересень 2020 року (включно) виплачено 17 294, 23 грн. державної соціальної допомоги, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 06.10.2020 року № 1962.

Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно призначено позивачу державну допомогу дитині померлого годувальника, виходячи з розміру 150 % розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Щодо посилання апелянта на положення статті 46 Конституції України, суд зазначає, що вказана норма не визначає порядок розрахунку та розмір прожиткового мінімуму який повинен застосовуватися при визначенні зазначеної соціальної допомоги.

Урішенні Конституційного Суду України від 7 листопада 2018 року № 9-р/2018у справі № 1-3/2018(2717/14) Велика палата Конституційного Суду України встановила, зі змістустатті 46 Основного Закону Українивипливає, що держава зобов`язана здійснювати соціальний захист насамперед тих осіб, які не можуть самостійно себе забезпечити шляхом реалізації права на працю та/або позбавлені засобів існування. При цьому соціальна орієнтованість держави та принцип соціальної солідарності не можуть замінити особисту відповідальність людини за власну долю та добробут своєї сім`ї. Державна система соціального захисту має заохочувати і не повинна стримувати прагнення особи покращити умови життя для себе і своєї сім`ї.

Посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року (заява № 63566/00) у справі «Проніна проти України», є помилковим, оскільки обставини та підставі у вказаному рішеннях є відмінними від спірних правовідносин.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними і не впливають на правильне по суті рішення суду.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 р. у справі № 200/9536/20-а залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 р. у справі № 200/9536/20-а залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 24 березня 2021 року.

Суддя-доповідач: Е.Г. Казанчеєв

Судді: І.В. Геращенко

Г.М. Міронова