ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" березня 2021 р. Cправа № 902/79/21

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Данила Галицького, 27, м. Вінниця, 21036)

до: Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" (вул. 600-річчя, 17, м. Вінниця, 21021)

про стягнення 90 889,32 грн. інфляційних втрат та відсотків річних

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 27.01.2021 надійшла позовна заява №64 від 26.01.2021 Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" про стягнення 90889,32 грн, з яких, 31341,14 грн - 3% річних та 59548,18 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 28.01.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/79/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Вказана ухвала вручена позивачу, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень, яке наявне в матеріалах справи.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Ухвала суду, направлена на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: вул. 600-річчя, 17, м. Вінниця, 21021. Конверт з ухвалою повернуто до суду 15.02.2021 з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну "місцезнаходження юридичної особи"» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями "місцезнаходження юридичної особи" і не містять визначень щодо "фактичної" чи "юридичної" адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов`язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Обґрунтовуючи позовні позивач посилається на наступне.

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа №902/300/18 за позовом ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК» «Автомобільні дороги України» до ПАТ «Уманьавтодор» про стягнення помилково перерахованих коштів.

За результатами її розгляду 07.12.2018 року судом постановлено рішення, яким стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор» на користь Дочірнього підприємства «Вінницький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 399382,24 грн. - безпідставно отриманих коштів, 11301,89 грн.- інфляційних втрат та 6160,26 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили 02.01.2019 видано наказ про виконання рішення господарського суду у справі №902/300/18.

Станом на дату подання даного позову сума заборгованості у розмірі 399382,24 грн. не повернута і станом на 27.01.2021 року в обліку позивача рахується дебіторська заборгованість.

Порушення відповідачем строків повернення помилково перерахованих коштів в розмірі 399382,24 грн стали підставою для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, розмір яких, за розрахунком позивача становить: 31341,14 грн - 3% річних та 59548,18 грн - інфляційних втрат.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів вбачається, що при розгляді справи № 902/300/18 судом встановлено наступні обставини, а саме позивачем, платіжним дорученням №1308 від 17.06.2015, перераховано на рахунок відповідача суму в розмірі 1240000,00 грн, яка із врахуванням попередніх платежів перевищує борг позивача перед відповідачем, погашення якого відбувалося в рамках виконавчого провадження №44072047 на 399382,24 грн.

Таким чином, позивачем вірно визначено суму 399382,24 грн, як помилково сплачену.

Окрім того, зазначене також підтверджується листом позивача №394 від 08.07.2015, адресованого начальнику відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГУЮ у Вінницькій області, в якому адресант просить зарахувати перераховані кошти в сумі 840617,76 в рахунок погашення заборгованості згідно виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа по справі №902/273/14. При цьому, в додаток до листа додано вищезазначене платіжне доручення №1308.

Як встановлено судом, 17.06.2015 на рахунок відповідача було зараховано 399382,24 грн, тоді як зобов`язання у позивача перед відповідачем згідно рішення суду у справі №902/1149/15 щодо сплати відсотків та річних, нарахованих в зв`язку з порушенням строків виконання мирової угоди у справі №902/273/14 (про яке останній зазначив у листі №1261 від 28.12.2015) виникло лише 23.10.2015 (після набрання рішення суду у справі №902/1149/15 законної сили). Дана обставина виключає можливість застосування положення ст.601 ЦК України. Таким чином, відповідач, набувши 17.06.2015 кошти, що перераховані позивачем згідно платіжного доручення №1308, за відсутності на те підстав.

Також суд зазначив про відсутність документального підтвердження зарахування помилково сплаченої грошової суми в рахунок погашення заборгованості встановленої рішенням суду у справі №902/1149/15 від 08.10.2015. Так, в листі №12584/02.1-25/9 від 01.10.2018 Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області повідомляє, що кошти в розмірі 399382,24 грн, в межах виконавчого провадження 49236491 (по виконанню наказу суду від 23.10.2015 по справі №902/1149/15) на рахунок ПАТ "Уманьавтодор" державним виконавцем не перераховувались.

В зв`язку із невизнанням позивачем дій відповідача стосовно "зарахування зустрічних однорідних вимог", станом на час вирішення спору у справі №902/300/18 відсутні відомості стосовно звернення відповідача до суду з позовом про захист цивільних прав, яким є визнання припиненими господарських правовідносин (право на відповідний судовий захист, зокрема роз`яснено постановою Вищого господарського суду від 22.07.2004 у справі №15-03/186).

З огляду на викладене судом у рішенні від 07.12.2018 у справі 902/300/18 визнано обґрунтованими доводи позивача про стягнення 399382,24 грн. безпідставно отриманих коштів, крім того судом встановлено факт, що відповідач є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, саме після спливу семиденного строку від дня отримання вимоги №71 від 02.02.2018 про повернення помилково сплачених коштів.

З огляду на викладене рішенням у справі 902/300/18 крім суми безпідставно отриманих коштів стягнуто з відповідача 11301,89 грн - інфляційних втрат за період з 12.02.2018 по 13.06.2018 згідно розрахунку проведеного судом.

Згідно ч. 4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.12.2018 у справі №902/300/18 обставини мають преюдиційне значення для вирішення даного спору, в якому беруть участь ті ж самі сторони.

Таким чином, факт безпідставного отримання відповідачем коштів у розмірі 399382,24 грн. не потребує повторного доведення, зокрема, і не потребує повторного доведення факт допущення відповідачем прострочення виконання грошового зобов`язання.

02.01.2019 на виконання рішення суду від 07.12.2018 у справі №902/300/18 видано відповідний наказ.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, статті 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Судом встановлено, що судове рішення у справі №902/300/18 відповідачем не виконано. Так, на день розгляду даної справи за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 399382,24 грн..

З огляду на викладене, в зв`язку з порушення відповідачем строків повернення безпідставно отриманих коштів, позивачем нараховано три відсотки річних за період з 14.06.2018 по 25.01.2021 у розмірі 31341,14 грн та інфляційні втрати за період з 14.06.2018 по 31.12.2020 у розмірі 59548,18 грн.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем є доведеним фактом, який приймається судом при вирішенні даної справи. Відсутність доказів погашення вказаної заборгованості свідчить про її наявність, станом на час здійснення позивачем заявлених до стягнення нарахувань. Наявність же такої заборгованості, в силу ст. 625 ЦК України є підставою для нарахування інфляційних та 3 % річних. Так, згідно вищевказаної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, судом враховується п. 5.1. Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.13р. № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, де вказано, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Також судом відмічається, що нарахування річних та інфляційних до моменту подання позову також є обґрунтованим, оскільки узгоджується з позицією ВГС України, викладеною у п. 7. 1. вищевказаної постанови Пленуму, де вказано, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. При цьому, судом відмічається відсутність доказів виконання рішення суду у справі №902/300/18.

Перевіривши правильність здійсненого розрахунку 3% річних, суд доходить висновку, що вони здійсненні правомірно, в межах можливих нарахувань, а тому позовні вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних за період з 14.06.2018 по 25.01.2021 у розмірі 31341,14 грн підлягають задоволенню.

Разом з тим, здійснивши підрахування інфляційних втрат за період з 14.06.2018 по 31.12.2021 судом визначено суму - 56832,06 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 59548,18 грн нарахованих на безпідставно набуті кошти підлягає задоволенню в розмірі визначеному судом.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому ч. 1 ст. 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Натомість відповідачем не надано суду належних доказів на спростовування заявлених позовних вимог.

За вказаних обставин у своїй сукупності, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" (вул. 600-річчя, 17, м. Вінниця, 21021, код ЄДРПОУ 14196857) на користь Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Данила Галицького, 27, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 32054743) 31341,14 грн - 3% річних; 56832,06 грн - інфляційних втрат та 2202,16 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. В позові в частині стягнення 2716,12 грн - інфляційних втрат відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відому суду електронну адресу позивача vinoblavtodor@ukr.net.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 24 березня 2021 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Данила Галицького, 27, м. Вінниця, 21036)

3 - відповідачу (вул. 600-річчя, 17, м. Вінниця, 21021)