Справа № 755/4179/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретаря - Передрій І.В.,

учасники справи:

представник позивача - адвокат Тураш С.М.;

відповідач - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків (шкоди), -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду м. Києва звернулись представники Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Філія ДВРЗ АТ «Українська залізниця») - адвокат Тураш С.М. та директор філії - Кузнецов Є.М. з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків (шкоди).

Згідно заявлених позовних вимог, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Філії «Дарницький вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, встановленого вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 14 травня 2019 року по справі №755/6816/18 в сумі 1 088 834,59 грн, а також суму судових витрат за проведення незалежної оцінки визначення ринкової вартості майна для відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 4800,00 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працював у Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» на посаді інженера з метрології І категорії центральної заводської лабораторії Філії з 18 квітня 2011 року по 30 червня 2017 року. Відповідно до посадової інструкції інженера з метрології І категорії центральної заводської лабораторії Філії, відповідач, окрім іншого, забезпечував технічний облік засобів вимірювальної техніки в ЦЗЛ, контролював своєчасне проведення та якість ремонту засобів вимірювальної техніки (ЗВТ), нестандартизованих засобів вимірювальної техніки (НЗВТ) і засобів допускового контролю (ЗДК) в калібрувальній лабораторії, виконував інші завдання та обов`язки, які стосувались взаємодії матеріальними цінностями (майном) Філії. 30 травня 2017 року між Філією та відповідачем укладено договір про повну матеріал відповідальність, відповідно до умові якого відповідач приймає на себе повну матеріальну відповідальність за всі передані йому матеріальні цінності та нього покладені такі обов`язки, як сумлінно відноситися до переданих на зберігання або для інших цілей матеріальних цінностей, вживати заходів для запобігання збитку, вчасно оповіщати адміністрацію Філії про всі обставини, що загрожують забезпеченню цілості довірених йому матеріальних цінностей, проводити облік, складати і надавати у встановленому порядку товарно-грошові і інші звіти про рух і залишки довірених йому матеріальних цінностей, брати участь у інвентаризації довірених йому матеріальних цінностей, відшкодувати шкоду, заподіяну відповідним товарно-матеріальним цінностям, у випадку знищення, пошкодження, зниження якості або псування, що була завдана з вини відповідача. Відповідач у період з 30 травня 2017 року по 30 червня 2017 року, діючи з корисливих мотивів, всупереч врегульованих законом суспільним відносинам у сфері власності та всупереч інтересам філії ДВРЗ, привласнив та розтратив майно філії ДВРЗ, яке було ввірене йому і перебувало в його віданні з метою виконання посадових обов`язків, здійснення повірки матеріальних цінностей Філії, здійснив кримінальний злочин за ч. 1 ст. 191 КК України. Відповідач, діючи умисно, достовірно знаючи про умови укладеного з ним договору про повну матеріальну відповідальність, переслідуючи корисливий мотив, привласнив та розпорядився на власний розсуд належними філії ДВРЗ матеріальними цінностями, завдавши Філії матеріальних збитків на загальну суму 1 088 834,59 грн., яка не відшкодована відповідачем. Вироком Дніпровського районного суду міста Києва

від 14 травня 2019 року у справі №755/6816/18 ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України та йому призначено покарання у виді 2 років обмеження волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. Вирок суду набрав законної сили

10 вересня 2019 року. Цивільний позов у кримінальній справі не заявлявся.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 17 березня 2020 року дану позовну заяву повернуто позивачеві, з підстав, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України. (а.с.14-16)

Постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 17 березня 2020 року, справу направлено до суду першої інстанції для продовження вирішення питання про відкриття провадження. (а.с.60-62)

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 вересня 2020 року відкрито провадження в даній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. (а.с.102-104)

30 вересня 2020 року представником Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» отримано копію ухвали про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.119).

Відповідачем ОСОБА_1 копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримано 02 жовтня 2020 року, що також підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.120).

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 09 лютого 2021 року, закінчено підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.186-187).

Представник позивача - адвокат Тураш С.М. в судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити та надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, додатково зазначив, що до посадових обов`язків відповідача, серед іншого, належало вивезення матеріальних цінностей на повірку. Відповідач вивіз матеріальні цінності, що належали позивачеві, та не повернув їх, був визнаний винним вироком суду. Позивач, як потерпілий у кримінальному провадженні, цивільний позов не подавав. У 2018 році було проведено оцінку матеріальних цінностей, розмір завданої підприємству шкоди становить 1088834,59 грн. Зазначив, що збитки підлягають стягненню не за первинною балансовою вартістю, а за цінами, що діють на даний час, з урахуванням ПДВ. Пояснив, що на заміну приладам, якими заволодів відповідач, нові не придбавались, проте при закупівлі через «Прозоро» сплачується ПДВ. При цьому, деякі прилади, якими заволодів відповідач вже не випускаються, тому була проведена оцінка їх аналогів. Відповідачем збитки компенсовані не були, що є підставою для звернення до суду з даним позовом. Також зазначив, що позивачу стало відомо про заподіяну шкоду та про особу, яка її заподіяла, після постановлення обвинувального вироку. Вказав, що позов подано до суду з підстав, визначених ст.1166 ЦК України та зазначив, що положення КЗпП України на дані правовідносини не розповсюджуються, оскільки вони встановлені в кримінальному провадженні, а вина встановлюється судом. Тому положення КЗпП України застосуванню не підлягають, а підлягає застосуванню загальна позовна давність, оскільки позов подано не до працівника, а до особи, яка вчинила злочин.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, заяв чи клопотань до суду не подав.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, а також матеріали кримінального провадження (справа №755/6816/18), всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, правовими підставами позову вказані положення ст. 16, 22, 1166 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

З огляду на ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 працював у Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» на посаді інженера з метрології центральної заводської лабораторії з 18 квітня 2011 року (наказ № 473/ос від 18 квітня 2011 року) по 30 червня 2017 року (наказ № 773/ос від 17 липня 2017 року). Звільнений з роботи за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.70).

Згідно посадової інструкції інженера метрології І категорії центральної заводської лабораторії, затвердженої начальником Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» 03 лютого 2017 року, з якою відповідача ознайомлено під підпис, інженер метрології І категорії центральної заводської лабораторії, серед іншого, забезпечує технічний облік засобів вимірювальної техніки в центральній заводській лабораторії; контролює своєчасне проведення та якість ремонту засобів вимірювальної техніки, не стандартизованих засобів вимірювальної техніки і засобів допускового контролю в калібрувальній лабораторії (п.п.2.13, 2.15 інструкції), а також несе повну матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну філії при виконанні трудових обов`язків (п.4.9 інструкції) (а.с.71-74).

30 травня 2017 року між Філією ДВРЗ АТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 укладено договір №69 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (справа №755/6816/18 т.1 а.с.233-234).

Відповідно до довідки №98 від 10 березня 2020 року на балансі Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» станом на 10 березня 2020 року знаходяться:

1.лазерний нівелір Roteo 35 WMR (інвентарний № 5850411001846) первісна вартість 1 874,00 грн;

2. ключ динамометричний Р-0127 (інвентарний № 5850600004021) первісна вартість 1564,00 грн;

3. пірометр MS6550B (інвентарний № 5850411001767) первісна вартість

2 136,00 грн;

4. прилад Р40102 (інвентарний № 5850411001716) первісна вартість 9 668,00 грн;

5. прилад для визначеності твердості резини 2033 (інвентарний № 5850411001827) первісна вартість 1 287,00 грн;

6. тахометр (інвентарний № 5850902036273) первісна вартість 0,01 грн;

7. кінцева міра 1000 (інвентарний № 5850902036274) первісна вартість 0,01 грн;

8. прилад газопроникності пісчаних форм (інвентарний № 5850905036826) первісна вартість 4 000 грн;

9. термометр термоелектричний цифровий ТТЦА-16 (інвентарний №5850411001826) первісна вартість 146,00 грн;

10. дефектоскоп УД4-94-ОКО-01 (інвентарний № 5850411001672) первісна вартість 52 092,00 грн;

11. ключ динамометричний 20-30 кгс (інвентарний № 5850600003908) первісна вартість 938,00 грн;

12. нутромір НМ-600 (інвентарний № 5850411001848) первісна вартість 970,00 грн;

13. нутромір НМ-600 (інвентарний № 5850411001849) первісна вартість 970,00 грн;

14. нутромір для вимірювання діаметру отворів маточин коліс мод.4153 (інвентарний № 5850411001795) первісна вартість 2 603,00 грн (а.с.75).

В матеріалах кримінального провадження наявна довідка №2646 від 21 липня

2017 року ідентичного змісту (справа №755/6816/18 т.1 а.с.228).

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14 травня 2019 року, який набрав законної сили 10 вересня 2019 року, ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України і призначено йому покарання за цей злочин у виді двох років обмеження волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку у вигляді одного року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (а.с.83-84, справа №755/6816/18 т.2 а.с.7-10).

Вказаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу № 473

від 18 квітня 2011 року був прийнятий на посаду інженера з метрології центральної заводської лабораторії Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця». 30 травня 2017 року з ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність за всі передані йому матеріальні цінності. Також зазначеним договором на нього покладені обов`язки: сумлінно відноситися до переданих на зберігання або для інших цілей матеріальних цінностей, вживати заходів для запобігання збитку, вчасно оповіщати адміністрацію філії «ДВРЗ» ПАТ «Укрзалізниця» про всі обставини, що загрожують забезпеченню цілості довірених йому матеріальних цінностей, проводити облік, складати і надавати у встановленому порядку товарно-грошові й інші звіти про рух і залишки довірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації довірених йому матеріальних цінностей, відшкодувати шкоду, заподіяну відповідним товарно-матеріальним цінностям, у випадку їх знищення, пошкодження, зниження якості або псування, що була завдана з вини працівника. ОСОБА_1 , у період з 30 травня 2017 року по 30 червня 2017 року, у невстановлені досудовим слідством час і місці, діючи умисно, достовірно знаючи про умови укладеного з ним договору про повну матеріальну відповідальність, переслідуючи корисливий мотив, привласнив та розпорядився на власний розсуд належними Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця», засобами: лазерним нівеліром Roteo 35 WMR (інвентарний № 5850411001846) балансовою вартістю

1 874,00 грн, ключем динамометричним Р-0127 (інвентарний № 5850600004021) балансовою вартістю 1564,00 грн, пірометром MS6550B (інвентарний № 5850411001767) балансовою вартістю 2 136,00 грн, приладом Р40102 (інвентарний № 5850411001716) балансовою вартістю 9 668,00 грн, приладом для визначеності твердості резини (інвентарний № 5850411001827) балансовою вартістю 1 287,00 грн, тахометром (інвентарний № 5850902036273) балансовою вартістю 0,01 грн, кінцевою мірою (інвентарний № 5850902036274) балансовою вартістю 0,01 грн, приладом газопроникності пісчаних форм (інвентарний № 5850905036826) балансовою вартістю 4 000,00 грн, термометром термоелектричним цифровим ТТЦА-16 (інвентарний № 5850411001826) балансовою вартістю 146,00 грн, дефектоскопом УД4-94-ОКО-01 (інвентарний

№ 5850411001672) балансовою вартістю 52 092,00 грн, ключем динамометричним 20-30 кгс (інвентарний № 5850600003908) балансовою вартістю 938,00 грн, нутроміром НМ-600 (інвентарний № 5850411001848) балансовою вартістю 970,00 грн, нутроміром НМ-600 (інвентарний № 5850411001849) балансовою вартістю 970,00 грн, нутроміром для вимірювання діаметру отворів маточин коліс мод.4153 (інвентарний № 5850411001795) балансовою вартістю 2 603,00 грн, завдавши матеріальної шкоди на суму 78 248, грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, факт заподіяння майнової шкоди Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» внаслідок вчинення злочину ОСОБА_1 встановлено судом у кримінальному провадженні та не підлягає доказуванню в ході розгляду даної цивільної справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно звіту №18/05/08 про оцінку майна, а саме приладів та інструментів

(14 найменувань) які обліковуються на балансі Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця», проведеного на замовлення позивача оцінювачем УУБ «Капітал» - Котовим І.Б. 03 травня 2018 року, ринкова вартість майна: лазерний нівелір Roteo 35 WMR, ключ динамометричний моментний Р-0127, пірометр безконтактний інфрачервоний MS6550B, прилад Р40102, прилад для визначення твердості резини 2033, тахометр ТЧ10-Р, кінцева міра довжини 0-1000мм №9, прилад газопроникності піщаних форм 042М, термометр Testo 905-Т2 (2 одиниці), дефектоскоп, ключ динамометричний TOPTUL АNAA2450, нутромір мікрометричний НМ-600 (2 одиниці), нутромір мікрометричний НМ175, міри установчі до нутромірів мікрометричних (в комплекті до нутромірів) 3 комплекти, дефектоскоп УД4-94-ОКО-01, з урахуванням ПДВ, становить - 1 097 195,59 грн, без ПДВ - 914 329,65 грн (а.с.80-82, 126-175).

Разом з тим, як установлено в судовому засіданні, до вказаних у звіті приладів та інструментів, за якими проведена оцінка, включені міри установчі до нутромірів мікрометричних (в комплекті до нутромірів) 3 комплекти, які не відображені в довідках №98 від 10 березня 2020 року та №2646 від 21 липня 2017 року та у вироку суду, а вартість термометру Testo 905-Т2 (аналог термометру термоелектричного цифрового ТТЦА-16) визначена за 2 одиниці, тоді як у довідках та у вироку суду відображена одна одиниця.

Отже вартість мір установчих до нутромірів мікрометричних (в комплекті до нутромірів) 3 комплекти та одного термометру Testo 905-Т2 підлягає виключенню з суми заподіяної шкоди, як інструментів, що не знаходились на балансі підприємства позивача.

Таким чином, розмір завданої відповідачем підприємству позивача шкоди становить 1 084 986,59 грн (з ПДВ), без ПДВ - 904 155,49 грн.

Як роз`яснено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 3 від 28.03.97, N 12 від 03.12.97) розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд визначає відповідно до ст.135-3 КЗпП, Закону України N 217/95-ВР від 6 червня 1995 р. "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" і затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 116 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1996 р. N 1009 та від 20 січня 1997 р. N 34). Визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирішення справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на добавлену вартість, акцизний збір тощо.

Аналогічні роз`яснення викладені в п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 31 березня 1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92, N 12 від 03.12.97), які носять рекомендаційний характер.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил

ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Разом з тим, доказів на підтвердження того, що Філією ДВРЗ АТ «Українська залізниця» були придбані прилади та інструменти на заміну тих, які привласнив та розтратив відповідач, стороною позивача не надано.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем фактичних витрат на придбання приладів та інструментів, з урахуванням ПДВ.

При цьому слід також зазначити, що 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, яким визначено, що об`єктом обкладення ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України (пп. 185.1 ПК України). Проте не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням унаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів (пп. 14.1.191 ПК України). Тому на суму відшкодування збитків ПДВ не нараховують, оскільки не відбувається поставки товарів (робіт, послуг), переходу права власності чи розпорядження товарами до крадія, тобто відсутній об`єкт оподаткування.

Крім того, на підтвердження витрат в розмірі 4800,00 грн на проведення незалежної оцінки визначення ринкової вартості майна для відшкодування матеріальної шкоди, стороною позивача надано: Акт прийому-передачі звіту (а.с.79) та рахунок-фактура №СФ-0000011 від 04 травня 2018 року на суму 4800,00 грн (а.с.78).

Проте доказів у розумінні ст.77-80 ЦПК України на підтвердження здійснення позивачем оплати за проведення оцінки майна суду не надано.

При цьому, в позові зазначено, що відповідач, діючи умисно, достовірно знаючи про умови укладеного з ним договору про повну матеріальну відповідальність, переслідуючи корисливий мотив, привласнив та розпорядився на власний розсуд належними філії ДВРЗ матеріальними цінностями, завдавши Філії матеріальних збитків на загальну суму 1 088 834,59 грн, які підлягають стягненню на підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України, яка передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд не погоджується з доводами сторони позивача, викладеними в позовній заяві та наведеними представником позивача в судовому засіданні про те, що між сторонами виник цивільно-правовий спір.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення, виходячи з природи спірних правовідносин, суд вирішує, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

За змістом ч. 1 ст.9 ЦК України визначено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, лише в разі якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Разом з тим, за змістом ч.1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Судом установлено, що завдання відповідачем шкоди позивачу було вчинено під час виконання ним трудових обов`язків - перебування на посаді інженера з метрології центральної заводської лабораторії Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця».

Таким чином, шкоду було завдано спеціальним суб`єктом - працівником, що передбачає застосування спеціальних норм законодавства при стягненні заподіяної шкоди, що врегульовано нормами ст. 134 КЗпП України, за якою працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах

від 28 березня 2018 року в справі № 132/2083/16-ц (провадження № 61-7240св18),

від 16 жовтня 2019 року у справі № 380/1242/16-ц (провадження № 61-29687св18).

Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, виходячи зі змісту позовних вимог та природи спірних правовідносин, вбачається, що у даному випадку має місце спір трудовий, а саме покладення на працівника матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини підприємству у випадку, коли шкода завдана діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, тобто згідно п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, яка передбачає випадки повної матеріальної відповідальності, а саме відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Разом з тим, ч.3 ст. 233 КЗпП України передбачено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган установленого ст. 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником.

Судом установлено та вбачається з досліджених у судовому засіданні матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , що 26 червня 2017 року головним інженером Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» затверджено Акт проведення інвентаризації основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів ЦЗЛ (справа №755/6816/18 т.1 а.с.244).

20 липня 2017 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про повернення Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» засобів вимірювальної техніки (справа №755/6816/18 т.1 а.с.245), яка отримана ОСОБА_1 28 липня 2017 року (справа №755/6816/18 т.1 а.с.246).

При цьому 18 липня 2017 року директор та головний інженер Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» звернулись до начальника Дніпровського УП ГУНП у місті Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій просили порушити кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 185, 191 КК України за фактом крадіжки працівником Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 вказаних у заяві приладів (справа №755/6816/18 т.1 а.с.204-206).

З обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , затвердженого 27 квітня 2018 року, вбачається, що потерпілим у кримінальному провадженні є ДВРЗ АТ «Українська залізниця» (справа №755/6816/18 т.1 а.с.2-7)

В матеріалах кримінального провадження також наявна копія звіту №18/05/08 про оцінку майна, а саме приладів та інструментів (14 найменувань) які обліковуються на балансі Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця», проведеного на замовлення позивача оцінювачем УУБ «Капітал» - Котовим І.Б. 03 травня 2018 року (справа №755/6816/18 т.1 а.с.156-203), яка подана стороною позивача й в даній цивільній справі.

Як убачається з додатків до цього звіту, він замовлений Філією ДВРЗ АТ «Українська залізниця» з метою підготовки позовної заяви (справа №755/6816/18 т.1 а.с.184).

За змістом правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові

№6-216цс16 від 27 квітня 2016 року, день прийняття постанови про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов`язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації. Отже, прийняття постанови про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, здатних підтвердити початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Отже, ухвалення судом вироку чи іншого рішення у кримінальній справі, яким відповідача визнано винним, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах

від 07 серпня 2019 року в справа № 366/1618/16-ц (провадження № 61-22962св18), від 28 жовтня 2020 року в справі № 132/2083/16-ц (провадження № 61-14825св19).

Таким чином, можна дійти висновку, що за змістом ч.3 ст. 233 КЗпП України день ухвалення обвинувального вироку в кримінальному провадженні щодо відповідача не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності доказів доведеного факту завдання шкоди.

Отже не можна вважати днем виявлення шкоди, заподіяної працівником, як і днем встановлення особи такого працівника, день ухвалення судом обвинувального вироку, тому відповідні доводи представника позивача є безпідставними.

Так у даному випадку днем виявлення шкоди є 26 червня 2017 року - день затвердження головним інженером Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» Акту проведення інвентаризації основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів ЦЗЛ.

При цьому, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України.

Спірні правовідносини в даній справі регулюються положеннями КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам роз`яснено, що необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України

від 27 квітня 2016 року у справі № 6-216цс16, та в подальшому в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року в справа № 366/1618/16-ц (провадження № 61-22962св18) від 16 жовтня 2019 року в справі № 380/1242/16-ц (провадження № 61-29687св18),

від 13 листопада 2019 року в справі № 363/1566/16-ц (провадження № 61-9656св18),

від 28 жовтня 2020 року в справі № 132/2083/16-ц (провадження № 61-14825св19),

від 03 лютого 2021 року в справі № 536/1116/19 (провадження № 61-15259св20).

Таким чином, про наявність заподіяної відповідачем шкоди Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» стало відомо 26 червня 2017 року, що підтверджується Актом проведення інвентаризації основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів ЦЗЛ.

З позовом до суду позивач звернувся у березні 2020 року, тобто з пропуском установленого ч.3 ст. 233 КЗпП України річного строку для звернення до суду з позовом про відшкодування заподіяної працівником шкоди.

Під час розгляду справи стороною позивача поважних причин пропуску строку звернення до суду наведено не було, відповідними доказами їх наявність не доведена, належних підстав для поновлення цього строку судом не встановлено.

Доводи представника позивача про те, що позивачеві стало відомо про вчинення кримінального правопорушення та про особу правопорушника лише після ухвалення судом обвинувального вироку спростовуються наведеними вище доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.

При цьому Філія ДВРЗ АТ «Українська залізниця», як потерпілий у кримінальному провадженні, не скористалась своїм правом на подання цивільного позову в кримінальному провадженні, не зважаючи навіть на те, що на замовлення Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» ще 03 травня 2018 року було проведено оцінку майна, а саме приладів та інструментів (14 найменувань) які обліковуються на балансі Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» та складено відповідний звіт, копія якого наявна в матеріалах кримінального провадження.

Також не заслуговують на увагу доводи представника позивача про те, що до вказаних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК України про позовну давність та визначений нормами вказаного закону загальний строк позовної давності.

Так у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада

1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з подальшими змінами) роз`яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Вказаний строк не є строком позовної давності.

До такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року в справі № 536/1116/19 (провадження № 61-15259св20).

Таким чином, до даного спору слід застосувати спеціальний преклюзивний строк, встановлений ст. 233 КЗпП України, та визначати момент з якого необхідно відраховувати даний строк, а саме коли керівництву Філії ДВРЗ АТ «Українська залізниця» стало відомо про наявність завданої ОСОБА_1 підприємству шкоди, в результаті чого суд дійшов висновку про те, що вказаний строк, встановлений ст. 233 КЗпП України, сплинув.

Наведене повністю узгоджується також з правовим висновком Верховний Суд, викладеним у постанові від 16 жовтня 2019 року в справі № 380/1242/16-ц (провадження № 61-29687св18).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що вина відповідача ОСОБА_1 та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою встановлено вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14 травня 2019 року, враховуючи також, що розмір завданої підприємству шкоди доведено не в повному обсязі, проте Філією ДВРЗ АТ «Українська залізниця» пропущено спеціальний преклюзивний строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків (шкоди).

З наведених у рішенні підстав також не підлягають задоволенню вимоги позовної заяви про стягнення з відповідача витрат на проведення оцінки майна.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивача було звільнено від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1, 9, 22 Цивільного кодексу України, статтями 3, 130, 134, 135, 135-1, 233, 234 Кодексу законів про працю України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 209, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Алматинська, буд. 74, ЄДРПОУ 40081262) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про відшкодування матеріальних збитків (шкоди) - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Повний текст рішення суду складено 24 березня 2021 року.

Суддя: