22-ц/804/593/21
263/1738/20
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 березня 2021 року місто Маріуполь
справа № 263/1738/20
провадження № 22-ц/804/593/21
Донецький апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Пономарьової О.М.,
суддів Зайцевої С.А., Ткаченко Т.Б.,
сторони:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України
розглянув за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Ікорської Є.С. від 18 грудня 2020 року, повний текст рішення виготовлено 21 грудня 2020 року,
в с т а н о в и в:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
20 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та компенсацію втрати частини доходів.
Позовна заява мотивована тим, що з 04 липня 2019 року ОСОБА_1 працював на посаді охоронника 3 розряду Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області.
07 січня 2020 року позивач повідомив відповідача, що 08 січня 2020 року він зобов`язаний з`явитись до Першотравневого районного військового комісаріату Донецької області для з`ясування ступеню придатності та звірки облікових даних.
08 січня 2020 року позивач прибув до військового комісаріату за повісткою.
09 січня 2020 року позивач уклав контракт на проходження військової служби в Збройних силах України (56 окрема мотопіхотна Маріупольська бригада) строком на три роки.
10 січня 2020 року Першотравневий районний військовий комісаріат Донецької області листом № 10/116 повідомив начальника Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про вибуття позивача до військової частини НОМЕР_1 .
Зазначений лист отриманий відповідачем 13 січня 2020 року.
Наказом відповідача № 7 від 11 січня 2020 року позивача звільнено з 08 січня 2020 року за грубе порушення трудової дисципліни не прибуття на роботу без поважних причин, на підставі ст. 40 КЗпП України.
Зазначений наказ є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки відповідно до вимог ст. 119 КЗпП України за позивачем повинно бути збережено робоче місце, посада та середній заробіток.
Позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України № 7 від 11 січня 2020 року про звільнення його з роботи на підставі ст. 40 КЗпП України, зобов`язати відповідача поновити позивача на роботі з 08 січня 2020 року, нарахувати та виплатити суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коригування на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів та суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з пропущенням строків їх виплати за період з 08 січня 2020 року до дати набрання рішенням суду законної сили.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано наказ Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України № 7 від 11 січня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі ст. 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника 3 розряду Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області.
Зобов`язано Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коригування на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів за період з 08 січня 2020 року по 18 грудня 2020 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України на користь держави судовий збір у сумі 2 522,40 грн, на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 1 800 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки вступ позивача на військову службу здійснювався під час дії особливого періоду в Україні, а тому на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України. Керівництво позивача було обізнано про його відсутність на робочому місці у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом, тож повинно було вжити відповідних заходів за для забезпечення позивач його конституційних прав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
16 січня 2021 року відповідач Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимогу.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що він належним чином повідомив керівництво про поважні причини відсутності на робочому місці 08 січня 2020 року.
Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади, начальник Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області мав належне і достатнє документальне підтвердження відсутності у позивача правових підстав для невиходу на роботу 08 січня 2020 року.
Доводи інших учасників справи
09 лютого 2021 року до апеляційного суду надійшов відзив позивача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти змісту та вимог апеляційної скарги та вважав рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, суд зробив належну правову оцінку наданим сторонами доказам та поясненням.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 січня 2021 року визначений склад суду: ОСОБА_2 (суддя-доповідач), Зайцева С.А., Ткаченко Т.Б.
Ухвалою апеляційного суду від 15 січня 2021 року у справі відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою апеляційного суду від 25 січня 2021 року справа призначена до судового розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
З 04 липня 2019 року ОСОБА_1 працював на посаді охоронника 3 розряду Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України, що підтверджується копією наказу Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області № 72 о/с від 04 липня 2019 року (а.с.103-104).
Згідно з рапортом командира взводу ОО ПБ роти ФБ Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області Бадасена П., ОСОБА_1 без поважних причин не прибув на службу 08 січня 2020 року та 09 січня 2020 року, на телефонні дзвінки не відповідав, заздалегідь командира не повідомив (а.с.105).
Згідно з наказом Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області № 7 від 11 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено за грубе порушення трудової дисципліни неприбуття на роботу без поважних причин, на підставі ст. 40 КЗпП України (а.с.11).
Відповідно до повістки на ім`я ОСОБА_1 , останній зобов`язаний з`явитись до Першотравневого районного військового комісаріату Донецької області 08 січня 2020 року о 09:00 годині для з`ясування ступеню придатності та звірки облікових даних. Зазначена повістка має відмітку про прибуття ОСОБА_1 до військового комісаріату 08 січня 2020 року о 09:00 годині та його відбуття 08 січня 2020 року о 16:00 годині (а.с. 8).
09 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України (56 окрема мотопіхотна Маріупольська бригада) на строк три роки (а.с.9-10).
Відповідно до листа Першотравневого районного військового комісаріату Донецької області № 10/116 від 10 січня 2020 року, який отримано відповідачем 13 січня 2020 року, начальника Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області повідомлено про вибуття ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби (а.с.12).
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України однією із підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявність особливого періоду.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийняв умови контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного з Міністерством оборони України, строком на три роки, з 09 січня 2020 року відповідно до контракту (а.с. 9-10).
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
За загальними вимогами вказаних вище норм матеріального права гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України поширюються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
Питання наявності особливого періоду в Україні поза межами строків мобілізації було предметом розгляду Вищого адміністративного суду України, який у постанові від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14 дійшов висновку, що закінчення заходів мобілізації не припиняє особливий період. Крім того, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» особливий період не пов`язується з проведенням мобілізації та введенням воєнного стану.
Верховний Суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17), в якій зазначено, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». До теперішнього часу рішення про функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Таку саму правову позицію сформовано і в інших постановах Верховного Суду, зокрема від 14.02.2018 року у справі № 131/1449/16-ц; у справі №727/2187/16-ц; у справі № 640/4439/16-ц ; у справі 211/1546\16-ц.
Згідно зі ст. 40 ч. 1 п. 4 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
За вказаних підстав був звільнений позивач, проте відповідачем не враховано, що позивач був відсутній на роботі з поважних причин, оскільки 08 січня 2020 року перебував у Першотравневому районному військовому комісаріаті Донецької області, що підтверджено відповідними доказами.
Встановивши з досліджених доказів, що позивача звільнено з займаної посади з порушенням норм законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недотримання роботодавцем норм законів, які регулюють спірні відносини, що призвело до незаконного звільнення позивача.
Апеляційний суд вважає, що звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Доводи апеляційної скарги про те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем не було надано доказів, на підтвердження наявності у нього поважних причин для відсутності на роботі 08 січня 2020 року та попередження керівництва про вступ його на військову службу за контрактом, спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами, які суд визнав належними та допустимими.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують обгрунтованих та правильних висновків суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано.
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом, і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду про задоволення позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує.
Керуючись ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу відповідача Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст. 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Суддя-доповідач О.М. Пономарьова
Судді С.А. Зайцева
Т.Б. Ткаченко
