Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 березня 2021 року м. Київ № 640/6867/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
третя особа: Державна податкова служба України (код ЄДР: 43005393)
про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДР: 43141267), в якому (а.с. 39, а.с. 40-43 - уточнена редакція) просить суд:
1) визнати протиправними дії відповідача щодо винесення вимоги про сплату боргу від 15.05.2019 № Ф-275399-17;
2) скасувати вимогу про сплату боргу від 15.05.2019 № Ф-275399-17, прийняту ГУ ДПС у м. Києві відносно позивача про сплату боргу у розмірі 23785,08 грн.
Орієнтовний розрахунок судових витрат визначено на рівні 1000 грн. (а.с. 43).
Позиція позивача.
Позивач зазначає, що в кінці грудня 2019 р. йому стало відомо, що в Єдиному реєстрі боржників наявна інформацію про позивача як боржника перед ГУ ДПС у м. Києві.
Після цього, як зазначено у позові, 08.01.2020 під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження у Шевченківському районному відділі ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві позивач з`ясував, що 15.05.2019 ГУ ДПС у м. Києві було винесено вимогу про сплату боргу № Ф-275399-17.
В подальшому було подано до ДПС України скаргу на податкову вимогу № Ф-275399-17 від 15.05.2019. Листом від 12.02.2020 р. ДПС України було залишено скаргу на податкову вимогу без розгляду. Підставою залишення скарги без розгляду ДПС України зазначила пропущення строку для звернення з даною скаргою.
Згідно вказаної вимоги ГУ ДПС у м. Києві повідомляє, що заборгованість складає 23 785,08 гри.
Крім того, як зазначає позивач, у вимозі зазначено, що ГУ ДПС у м. Києві вимагає сплатити 21 030,90 грн. Проте, будь-яких актів перевірки податкового органу на адресу позивача не находило. З вимоги податкового органу позивачу є незрозумілим, по якому зобов`язанню надіслана ця вимога.
Позивач наполягає, що він не отримував від податкового органу ні акту перевірки останнього за результатом моєї діяльності, ні податкового повідомлення-рішення згідно якого мені нараховано грошове зобов`язання ні самої вимоги про сплату боргу № Ф-275399-17.
Позивач вважає оскаржувану вимогу податкового органу про сплату боргу № Ф-275399-17 від 15.05.2019 безпідставною та незаконною.
Так, звертає увагу, що не займається підприємницькою діяльністю вже протягом декількох років. Більш того, вже не один рік офіційно працює за межами України.
Підтвердженням наведеного позивач просить враховувати довідку Державної прикордонної служби та зазначає, що не був резидентом України.
Враховуючи те, що він не займається підприємницькою діяльністю, 23.12.2019 р. ним були подані документи на припинення підприємницької діяльності. Зазначає, що у реєстрі наявний запис від 23.12.2019 про припинення підприємницької діяльності.
Позивач знову зазначає у позові про необхідність акту перевірки, наказу про проведення перевірки та звертає увагу на механізм направлення податкових повідомлень-рішень, хоча у даному випадку йде мова про ЄСВ.
Наполягає, що з довідки прикордонної служби вбачається, що він сукупно перебував в Україні протягом 2017, 2018 та 2019 менше 183 днів у кожному році, мав постійне місце проживання у Польщі та тісні економічні зв`язки, де і отримує дохід, а відтак позивач не є платником ПДФО.
Позиція відповідача.
У відзиві (а.с. 71-80) відповідач просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на правомірність оскаржуваного рішення.
Крім іншого, звертає увагу на те, що з 01.01.2017 Законом № 2464 обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження діяльності. З 01.01.2018 Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 внесено зміни, а саме, для бази нарахування єдиного внеску змінено період (рік на квартал). Згідно з пунктом 5 частини першої ст. 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахункове як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Згідно з нормами частини 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для зазначених категорій платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відсотки до бази нарахування єдиного внеску. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 і частини першої ст. 4 Закону №2464, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. третій ч. 8 ст. 9 Закону №2464). Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята ст. 9 Закону № 2464).
Крім того, відповідач зазначає, що за даними інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управління ДПС у м. Києві (ДШ у Шевченківському районі) як фізична особа - підприємець з 26.01.2000 до 23.12.2019 (дата проведення державної реєстрації припинення) та знаходився на загальній системі оподаткування.
У відповідності до норм Закону №2464, в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується автоматичне нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування єдиного внеску за 2018, 2019 роки, згідно обраної системи оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску.
У зв`язку з тим, що в інтегрованій картці платника сплата єдиного внеску за період перебування на обліку платником не здійснювалась, в картці обліковується правомірна недоїмка.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Таким чином, як зазначає відповідач, засобами інформаційної системи ДФС в автоматичному режимі сформовано та направлено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 15.05.2019 №Ф-275399-17.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-275399-17 була повернута згідно поштового відправлення у зв`язку з «закінченням встановленого строку зберігання», а отже, відповідно до Інструкції №449 - була отримана платником.
Процесуальні дії, вчинені у справі.
Ухвалою від 25.03.2020 позовну заяву залишено без руху, у т.ч. з підстав пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою від 09.04.2020 судом продовжено строку для усунення недоліків, у т.ч. щодо надання перекладу документів, доданих до позову.
Ухвалою від 28.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без проведення засідання та виклику учасників справи.
На час відкриття провадження у справі поновлено строк звернення до суду.
Ухвалою від 20.09.2019 залучено до участі у справі в якості співвідповідача ГУ ДПС у Київській області.
Встановлені судом обставини.
ОСОБА_1 є громадянином України, мешкає (зареєстрований): АДРЕСА_1 ; має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Фізичною особою - підприємцем був зареєстрований 26.01.2000 (дата запису: 21.07.2010; номер запису: 20740170000018128).
Припинена підприємницька діяльність 23.12.2019, номер запису: 20740060003018128, підстава: власне рішення.
Нарахування сум ЄСВ по періодам за 2017, та 2018 - 2019 підтверджується інтегрованою карткою платника податків - позивача, а саме щодо ЄСВ - а.с. 88-89), копія якої також надіслана позивачу (а.с.90).
На підставі даних інтегрованої картки 15.05.2019 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-275399-17, де недоїмка з єдиного внеску до сплати складає 21 030,90 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 4. ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відносно нарахування не на підставі акту перевірки, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 3 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну України від 20 квітня 2015 року № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень, що має місце і у даному випадку.
Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для висновку про протиправність дій відповідача щодо формування оскаржуваної вимоги на підставі даних інформаційних систем.
Власне математичний розрахунок наведено в інтегрованій картці та позивачем не заявлено про наявність помилок у розрахунку.
При цьому, як сформулював правовий висновок Верховний Суд у постанові від 10.12.2019 у справі № 826/25425/15, положеннями законодавства не передбачено обов`язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.
Підсумовуючи оцінку доводів позивача щодо порушення відповідачем формальних правил та процедур, суд звертає увагу, що навіть за наявності окремих недоліків оформлення вимоги, окремі дефекти не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
По суті доводів позивача відносно того, що він припинив підприємницьку діяльність як ФОП, суд вважає, що до моменту припинення реєстрації як ФОП за позивачем зберігався обов`язок сплати єдиного внеску, заборгованість з якого склала суму недоїмки за оскаржуваною вимогою.
Так, відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори (п.1. ч. 2 ст. 92 Конституції України).
Так, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
По суті це зведений внесок за різними видами страхування.
Метою запровадження ЄСВ є необхідність консолідації діяльності фондів в частині розподілу внесків на соціальне та пенсійне страхування.
Цей платіж замінив собою чотири окремих нарахування, які нараховували та утримували на фонд оплати праці працюючих, а саме до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, до фонду із тимчасової втрати працездатності, до фонду від нещасних випадків на виробництві.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону N 2464-VI).
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009 в аспекті положень ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов`язкових платежів) є суб`єкт або платник податку, об`єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги, що застосовно і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов`язкового платежу.
У загальноприйнятому розумінні пільга - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов`язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/борів (обов`язкових платежів) згідно з чинним законодавством
Пільга проявляється в зміні об`єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, її використання зменшує суму зобов`язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір.
Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов`язкові платежі) особливості правового статусу суб`єкта, його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою.
Таким чином, звільнення від обов`язку нарахування та сплати ЄСВ, тобто пільги по нарахуванню/сплаті ЄСВ встановлюється виключно Законом про ЄСВ.
Законом про ЄСВ визначено кілька випадків звільнення від такого обов`язку, зокрема:
- пенсіонерів, осіб з інвалідністю - відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону про ЄСВ, а саме: особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.
- фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями - відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону про ЄСВ, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування";
- відповідно до п. 9-4. розділу VIII Закону про ЄСВ - щодо платників ЄСВ, визначених ст. 4 Закону про ЄСВ, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів де проводилася антитерористична операція;
- відповідно до п. 9-8. розділу VIII Закону про ЄСВ, а саме: платники ЄСВ, визначені статтею 4 цього Закону, якщо вони не є роботодавцями, звільняються від виконання обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 цього Закону, на весь період їх незаконного позбавлення волі на території проведення АТО.
Під час розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України позивачем не надано доказів його належності станом на час нарахування ЄСВ (недоїмки) до категорій вищезгаданих осіб, які мають пільги щодо нарахування/сплати ЄСВ (звільняються від обов`язку).
Відтак, позивач не є особою яка відповідно до Закону про ЄСВ має пільги по нарахуванню та сплаті ЄСВ як фізична особа - підприємець, тобто не звільняється від його сплати.
Щодо наданої довідки прикордонної служби (щодо фактів виїзду за кордон) та фотокопії договору з нерезидентом, а також інших документів на іноземній мові, наданих суду без перекладу та без поважних причин надання такого перекладу, у т.ч. на час розгляду справи, слід зазначити, що зазначені матеріали не свідчать про те, що позивач не був резидентом України та був звільнений від сплати ЄСВ.
Крім цього, слід додати наступне.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» загальнообов`язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами, зокрема:
обов`язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб`єктів підприємницької діяльності
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають, крім іншого:
особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);
особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності.
Як вже зазначалося, позивач, як ФОП, є окремим зареєстрованим платником ЄСВ (у період реєстрації як ФОП).
Частиною першою статті 4 Закону про ЄСВ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4)
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону про ЄСВ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Щодо бази нарахування ЄСВ.
Відповідно до положень ст. 7 Закону про ЄСВ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 28.12.2014 р. N 77-VIII, від 24.12.2015 р. N 909-VIII).
Єдиний внесок нараховується (за період, за який нарахований ЄСВ у даному випадку): для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону про ЄСВ у редакції Закону України від 28.12.2014 р. N 77-VIII).
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону про ЄСВ).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону).
Верховний Суд у постанові від 07.02.2020 у справі № 803/150/17 сформував правову позицію, відповідно до якої за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. Адже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Суд не вбачає підстав для висновку про існування неоднозначності у тлумаченні, чи складності у розумінні вказаних норм під час правозастосування, які чітко та недвозначно встановлюють обов`язки позивача як платника ЄСВ, суб`єкта підприємницької діяльності, щодо сплати ЄСВ, навіть у випадку нездійснення діяльності як підприємця, нездійснення якої є власною волею позивача, як і реєстрація ФОП на власний розсуд та ризик, до яких позивача ніхто не примушував, що передбачає і усвідомлення наслідків такої реєстрації для цілей оподаткування та сплати ЄСВ.
Закон чітко та недвозначно встановлює обов`язок ФОП сплати ЄСВ у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов`язку.
Доводи позивача, у т.ч. наведені у відзиві на відзив, та надані докази, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.
У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Судом не встановлено порушень прав позивача з боку відповідача при нарахуванні ЄСВ за період до припинення підприємницької діяльності позивача як ФОП, а відтак суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної вимоги.
Судові витрати у разі відмови у задоволенні позову не відшкодовуються, а відтак у даному випадку судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя О.А. Кармазін
