РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року справа № 580/271/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

25.01.2021 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов до Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, 240; код ЄДРПОУ 20001740) (далі - відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при його звільненні;

стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 22.07.2017 до 22.12.2020 включно в сумі 439005,00грн.

Додатково просив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач зі значним порушенням нормативно встановлених строків виплатив йому грошову компенсацію в загальній сумі 14012,36грн. за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (прострочення 840днів). Тому вважає, що набув права на отримання відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) компенсації.

Ухвалою суду від 01.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву та доказів, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання. Згідно з даними рекомендованих повідомлень про поштове вручення вказану ухвалу позивач отримав 09.02.2021, а відповідач - 08.02.2021.

25.02.2021 на адресу суду надійшов відзив (вх.№6300/21) відповідача, в якому просив відмовити повністю у задоволені позовної заяви. В обґрунтування зазначено, що останній день проходження військової служби позивачем є 15.08.2017. Одноразову грошову допомогу при звільненні відповідач виплатив 30.08.2017, грошову компенсацію за неотримане речове майно - 11.12.2017, індексацію грошової компенсації за речове майно - 22.11.2019. Виплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, проведена 23.12.2020 згідно з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі №580/4257/20. Остання виплата від 23.12.2020 позивачу не є датою остаточного розрахунку щодо попередніх виплат, оскільки даній справі спір стосується саме права на виплати. Тому вона не утворює ознаки триваючого правопорушення у взаємозв`язку зі ст.ст.116, 117 КЗпП. Акцентує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах і на такі правовідносини не поширюють дію норми КЗпП України.

17.03.2021 суд ухвалами відмовив повністю у задоволенні клопотань відповідача про залишення без розгляду позовної заяви та розгляд справи з повідомленням учасників справи.

Всі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів адміністративної справи, як докази.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням та викликом суду не надійшло, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з посвідченням від 05.05.2015 серії НОМЕР_2 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, учасників бойових дій.

З даних витягу з наказу від 14.08.2017 №88-ОС суд встановив, що позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу за підп. «а» п.61 та підп. «а» п.62 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (у зв`язку із закінченням строку контракту) з 15.08.2017.

Довідкою відповідача від 10.02.2021 №21/4 та №21/322 підтверджується, що позивачу проведені такі виплати:

одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 50044,16грн. перерахована платіжним дорученням від 30.08.2017 №1263;

компенсація за речове майно в сумі 10693,29грн. перерахована платіжним дорученням від 11.12.2017 №1846;

доплата за речове майно (донараховано за результатами внутрішнього аудиту) в сумі 5584,20грн. перерахована платіжним дорученням від 22.11.2019 №2004;

грошова компенсація за невикористані 42 календарні дні відпустки на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі №580/4257/20 в сумі 14012,36грн. перерахована платіжним дорученням від 23.12.2020 №2089.

Довідкою відповідача від 10.02.2021 №21/323 підтверджується, що позивачу нараховане та виплачене грошове забезпечення за останні повні два місяці, які передують його звільненню - 15.08.2017:

за червень 2017 року - за 30 календарних дні грошове забезпечення склало 9816,60грн.;

за липень 2017 року - за 31 календарний день грошове забезпечення склало 10005,59грн. (разом - 19822,19грн., середній заробіток - 324,95грн.)

У подальшому між сторонами вирішений спір Черкаським окружним адміністративним судом рішенням від 24.11.2020 (справа №580/4257/20), що набрало законної сили 25.12.2020. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації позивачу за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року до 2017 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 липня 2017 року. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані 42 календарних дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року до 2017 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 липня 2017 року.

Даними виписки з карткового рахунку позивача підтверджується зарахування 23.12.2020 коштів згідно зі вказаним рішенням суду.

Вважаючи не обґрунтованою затримку у виплаті вказаних коштів, позивач звернувся в суд зі вказаним вище позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з ч.8 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, нарахування та виплата компенсації з невикористаної відпустки є складовою для повного розрахунку при звільненні особи.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) (пункт 34) у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1ст.12 Закону № 3551-XII.

Згаданим вище рішенням Черкаського окружного адміністративного суду підтверджено, що відповідач протиправно не нарахував позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій. Водночас частиною 4 ст.77 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за неотримане речове майно не в день звільнення позивача сторонами визнана та підтверджена вказаними вище доказами (довідками та відомостями щодо перерахування позивачу коштів, що мали бути виплачені на дату звільнення його зі служби). Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивача, що бездіяльність відповідача щодо невчасного повного розрахунку при звільненні є протиправною.

Доводи відповідача щодо непоширення на заявлені спірні правовідносини норм КЗпП України не є обґрунтованими з огляду на таке.

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 КЗпП України у відносинах публічної служби в постановах Верховного Суду (далі - ВС): від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні.

ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до ст.20 Закону України від 03.07.2020 №2229-XII "Про Службу безпеки України" (далі - Закон №2229-XII) умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Стаття 21 Закону №2229-XII визначає правове регулювання трудових відносин працівників Служби безпеки України, відповідно до якої трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, регулюються законодавством України про працю.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України.

Згідно зі ст.117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Доводи відповідача з приводу відсутності чіткого законодавчого врегулювання статусу вказаної відпустки та часу встановлення єдиної судової правозастосовної практики не спростовують наявності визначеної судом у згаданому вище рішенні протиправності його бездіяльності щодо необхідності нарахування та виплати компенсації позивачу невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Отже, спірна бездіяльність відповідача є триваючим проступком, що закінчився датою остаточної виплати позивачу спірних сум коштів, пов`язаних із проходженням публічної служби, та не відповідає закону з часу його звільнення до часу фактичного повного розрахунку.

Встановлені вище обставини спору свідчать що відповідач виплатив належні позивачу при звільненні (15.08.2017 - дата звільнення) грошові компенсації з пропуском строку:

одноразову грошову допомогу при звільненні - 30.08.2017, тобто пропущено 10 днів;

компенсацію за речове майно - 11.12.2017, отже, з пропуском 82 дні;

доплату за речове майно виплачена позивачу 22.11.2019 з пропуском 568 днів;

грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки - 23.12.2020, тобто з пропуском 840 днів.

Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку за весь стверджуваний ним у позові період затримки розрахунку доведене.

Щодо його розміру суд урахував.

ВС у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з висновком Великої Палати ВС у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, який обов`язковий для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Суд взяв до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору.

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою відповідача від 10.02.2021 №21/323 про нараховані суми грошового забезпечення позивача місячний розмір його грошового забезпечення за останні 2 місяці роботи станом на день звільнення з військової служби складав 19822,19грн. (за червень (30днів) 9816,60грн. + за липень (31день) 10005,59 грн.). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 324,95грн.

Розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів у сумах:

50044,16грн - за одноразову грошову допомогу: 324,95грн.(середньоденне грошове забезпечення позивача) * 10 днів (кількість днів прострочення) = 3249,50грн.;

10693,29грн - компенсація за речове майно: 324,95грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 82 дні (кількість днів прострочення) = 26645,90грн;

5584,20грн - доплата компенсації за речове майно: 324,95грн.(середньоденне грошове забезпечення позивача) * 568 днів (кількість днів прострочення) = 184571,60грн;

14012,36грн - компенсація за невикористану додаткову відпустку: 324,95грн грн.(середньоденне грошове забезпечення позивача) * 840 днів (кількість днів прострочення) = 272958,00грн.

Вказана сума коштів є істотно більшою, аніж належна до виплати позивачу станом на день звільнення.

Тому суд врахував, що судовий спір позивача з приводу виплати компенсації невикористаної відпустки під час звільнення виник на підставі його позовної заяви, поданої через 3 роки після його звільнення. Зокрема, звільнення позивача відбулося згідно з наказом від 17.06.20178 №668-ОС, а до відповідача в досудовому порядку позивач звернувся заявою 31.07.2020. Відповідно до ухвали Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/4257/20 від 06.10.2020 позивач саме в жовтні 2020 року звернувся з позовом до відповідача щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації за невикористанні 42 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 до 2017 року. Рішення вказаного суду ухвалене 24.11.2020. Кошти виплачені згідно з платіжним дорученням від 23.12.2020 №2089 до набрання ним законної сили та становили 14012,36грн. Несвоєчасність виплати коштів стосувалася спірних сум, стягнення яких ініційоване позивачем до вирішення через 3 роки після звільнення. Така поведінка позивача свідчить, що невиплата при звільненні компенсації його невикористаної додаткової відпустки на час його звільнення не була для нього істотною та достатньо важливою. Відповідач добросовісно та невідкладно виплатив вказану спірну суму коштів. Несвоєчасна виплата інших сум не мала тривалого строку.

Тому суд дійшов висновку, що вказані обставини дають підстави для зменшення суми коштів, для виплати позивачу в порядку ст.117 КЗпП України, зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище судовій справі.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат позивача із-за неповного розрахунку при звільненні, обґрунтованим є стягнення з відповідача відшкодування середнього заробітку пропорційно виплаченим із затримкою коштів, зважаючи, що загальна сума доходу, що мала бути виплачена позивачу на день звільнення згідно з наказом відповідача від 14.08.2017 №88-ос, 15.08.207 становить 80334,01грн. = 50044,16грн. (одноразова грошова допомога при звільненні) + 10693,29грн. (грошова компенсація за речове майно) + 5584,20грн. (доплата за речове майно) + 14012,36грн. (компенсація невикористаної додаткової відпустки, присудженої судом).

1) Щодо безспірних сум коштів, що мали бути виплачені відповідачем позивачу на дату звільнення 15.08.2017:

1.1. одноразова грошова допомога при звільненні, що виплачена 30.08.2017 в сумі 50044,16грн:

співвідношення (майнові втрати) становить 1,6 від загального до виплати доходу: 80334,01грн / 50044,16грн =1,6;

1.2. компенсація за речове майно, що виплачена 11.12.2017 в сумі 10693,29грн:

співвідношення (майнові втрати) становить 7,51 від загального до виплати доходу: 80334,01грн / 10693,29грн =7,51;

1.3. доплата за речове майно, що виплачена 22.11.2019 в сумі 5584,20грн:

співвідношення (майнові втрати) становить 14,38 від загального до виплати доходу: 80334,01грн /5584,20грн =14,38

2) Щодо виплаченої 23.12.2020 компенсації додаткової відпустки в розмірі 14012,36грн, присудженої рішенням суду:

співвідношення (майнові втрати) присудженої судом виплати компенсації додаткової відпустки позивача становить 5,7 від загального до виплати доходу: 80334,01грн/14012,36грн = 5,7.

За порушення строків виплати коштів позивачу має бути виплачена частина середнього заробітку:

щодо прострочення у 10 днів виплати одноразової грошової допомоги при звільненні - 3249,50грн. / 1,6 = 2030,94грн.;

щодо прострочення на 82 дні компенсації за речове майно - 26645,90грн / 7,51 = 3548,06грн.;

за прострочення 568 днів доплати за речове майно - 184571,60грн. / 14,38 = 12835,30грн.;

щодо простроченої на 840 днів компенсації додаткової відпустки - 272958,00грн / 5,7 = 47887,37грн.

Отже, загальна сума коштів за порушення відповідачем строку розрахунку з позивачем при звільненні становить 66301,67грн. Тому позовні вимоги є обґрунтованими та задоволенню підлягають виключно у частині наявності підстав для стягнення з відповідача вказаної суми. В іншому розмірі - не доведені.

Зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 134-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18000, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Гоголя, будинок 240; код ЄДРПОУ 20001740) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо не проведення ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку під час його звільнення з військової служби 15.08.2017.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, 240; код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 66301,67грн (шістдесят шість тисяч триста одну гривню шістдесят сім копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 23.03.2021.