КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/5240/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (відповідач) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:

- визнати протиправними дій відповідача у ненаданні адміністративної послуги по заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 16.09.2020 відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про адміністративні послуги" у строк, встановлений Земельним кодексом України;

- визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 15.10.2020 № 11-14292/14-20-СГ;

- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою реалізації свого права на отримання до 2,00 га землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, подав заяву до Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2,00 га, однак у встановлений законом строк відповіді не отримав. Однак, за результатами розгляду заяви спірним у справі наказом відповідачем відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки запропонована позивачем для передачі у власність земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення. Разом з тим, позивач зазначає, що відповідно до наданої інформації Світловодського лісгоспу щодо категорії земель, вищевказана земельна ділянка не є землями лісогосподарського призначення. Позивач вважає, що відмова відповідача суперечить ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, а оскаржуваний наказ є протиправним. Також позивач просить суд не виходити за межі позовних вимог і не приймати рішення щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву.

Представник відповідача у поданому до суду відзиві позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні повністю, обґрунтовуючи це тим, що Головне управління розглянувши заяву позивача від 16.09.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га (пасовища), із земель державної власності сільськогосподарського призначення, за межами населених пунктів на території Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, повідомило про відмову у задоволенні заяви позивача шляхом винесення наказу від 15.10.2020 №11-14292/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою". Підставою відмови стало те, що земельна ділянка, зображена на графічних матеріалах, відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, тому згідно до ст.122 Земельного кодексу України Головне управління не є розпорядником даної земельної ділянки. Відповідач зазначає, що під час перевірки доданих матеріалів до заяви позивача встановлено, що бажане місце розташування земельної ділянки зазначене на поданому графічному додатку з Публічної кадастрової карти відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, що підтверджується інформацією щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 3525285200:02:000. Також відповідач наголошує на тому, що Головне управління має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на затвердження (розробку) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності. Також вказує, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є адміністративною послугою у розумінні Закону України "Про адміністративні послуги" (а.с.65-73).

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що позивач звернулася до відповідача із заявою від 16.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (в межах норм безоплатної приватизації) на земельну ділянку орієнтовною площею 2,00 га (за межами населених пунктів, Микільської сільської ради Світловодського району) за рахунок вільних земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства. До заяви також додано, зокрема, графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки з Публічної кадастрової карти (а.с.19-23).

Наказом від 15.10.2020 р. №11-14292/14-20-СГ відмовлено позивачу у наданні такого дозволу.

Відмова вмотивована тим, що подані позивачем матеріали не відповідають вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою техніко-економічних обґрунтувань використання і охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (а.с.24).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Щодо визнання протиправними дій відповідача у ненаданні адміністративної послуги по заяві відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про адміністративні послуги" в строк, передбачений Земельним кодексом України, суд зазначає наступне.

Так, правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг визначає Закон України "Про адміністративні послуги" від 06.09.2012 №5203-VI (далі - Закон №5203-VI).

За визначеннями, наведеними у статті 1 цього Закону №5203-VI: 1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону; 2) суб`єкт звернення-фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг; 3) суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Відповідно до частин 2, 3 статті 3 Закону №5203-VI надання адміністративних послуг здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами, які регулюють суспільні відносини у відповідних сферах, зокрема Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

До адміністративних послуг також прирівнюється надання органом виконавчої влади, іншим державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державним реєстратором, суб`єктом державної реєстрації витягів та виписок із реєстрів, довідок, копій, дублікатів документів та інші передбачені законом дії, у результаті яких суб`єкту звернення, а також об`єкту, що перебуває в його власності, володінні чи користуванні, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт.

Згідно зі статтею 5 Закону №5203-VI, виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються: 1) найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання; 2) суб`єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги; 3) перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги; 4) платність або безоплатність надання адміністративної послуги; 5) граничний строк надання адміністративної послуги; 6) перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги.

Адміністративні послуги визначаються виключно законом.

Відповідно до частини 1, 2 статті 8 Закону №5203-VI суб`єктом надання адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку він надає відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки, а у разі якщо суб`єктом надання є посадова особа, - органом, якому вона підпорядковується.

Інформаційна картка адміністративної послуги, що надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, іншого державного органу, їх посадовими особами, які уповноважені відповідно до закону надавати адміністративну послугу, затверджується на підставі типової інформаційної картки, затвердженої відповідним центральним органом виконавчої влади, іншим державним органом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №5203-VI адміністративні послуги надаються суб`єктами надання адміністративних послуг безпосередньо або через центри надання адміністративних послуг.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 5 статті 10 Закону №5203-VI граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом.

У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.

Суб`єкт надання адміністративних послуг надає адміністративну послугу, а центр надання адміністративних послуг забезпечує організацію надання такої послуги у найкоротший строк та за мінімальної кількості відвідувань суб`єктом звернення.

Адміністративна послуга вважається наданою з моменту отримання її суб`єктом звернення особисто або направлення поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) листа з повідомленням про можливість отримання такої послуги на адресу суб`єкта звернення. У випадках, передбачених законодавством, відповідний документ може бути надісланий поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку. При цьому строк доставки поштової кореспонденції не зараховується до строку надання адміністративної послуги.

Статтею 16 Закону №5203-VI передбачено, що реєстр адміністративних послуг (далі - Реєстр) формується і ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері надання адміністративних послуг, з метою: 1) ведення обліку адміністративних послуг; 2) забезпечення відкритого і безоплатного доступу до інформації про адміністративні послуги.

Реєстр містить інформацію про: 1) перелік адміністративних послуг; 2) правові підстави надання адміністративних послуг; 3) суб`єкта надання адміністративних послуг; 4) розмір плати (адміністративний збір) за адміністративну послугу (у разі надання послуги на платній основі); 5) інші відомості, визначені Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №835 від 01.08.2011 року "Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг", якою затверджено Перелік платних адміністративних послуг, що надаються Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами (додаток 2), а також Перелік адміністративних послуг, що надаються Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами на безоплатній основі (додаток 3).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №523-р від 16.05.2014 року "Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг" затверджено перелік адміністративних послуг органів виконавчої влади, які надаються через центр надання адміністративних послуг, згідно з додатком.

Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру відповідно до статей 8, 9 та 19 Закону України "Про адміністративні послуги" було видано наказ №280 від 17.07.2020 року "Про затвердження типових Інформаційних та Технологічних карток адміністративних послуг, які надаються територіальними органами Держгеокадастру".

На виконання цього наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області видано наказ №623 від 16.11.2017 "Про затвердження типових Інформаційних та Технологічних карток адміністративних послуг, які надаються Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області".

До переліку адміністративних послуг, які надаються територіальними органами Держгеокадастру, затверджених вищевказаними нормативними актами, не включений такий вид адміністративної послуги як видача дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно переліку адмінпослуг, які надає Держгеокадарст (https://land.gov.ua/icat/administratyvni-posluhy/) такий вид адміністративної послуги, як надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутній.

Згідно з даними Єдиного державного порталу адміністративних послуг, який є офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг в Україні, такий вид адміністративної послуги також не вказаний у переліку послуг, що надаються Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://my.gov.ua/info/department/1575/services/1)

Таким чином, відповідач як територіальний орган Держгеокадастру не є суб`єктом надання такої адміністративної послуги, а норми Закону України "Про адміністративні послуги" не поширюються на процедуру отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки.

Разом з тим, частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Матеріалами справи підтверджено, що заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 16.09.2020 р. направлена позивачем на адресу відповідача поштовою кореспонденцією "Укрпошта", що підтверджує відповідний фіскальний чек №00027613900022 від 17.09.2020 р. (а.с.20).

Згідно відстеження поштового відправлення за тек-номером: 2750003893738 вбачається, що адресат отримав таке поштове відправлення 18.09.2020 р. (а.с.21), хоча у відзиві відповідач посилається на дату - 21.09.2020 (а.с.66).

За наслідками розгляду заяви позивача від 16.09.2020 р. відповідачем 15.10.2020 р., тобто у строк, установлений частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, видано спірний наказ № 11-14292/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" (а.с.24).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що відповідач не допустив бездіяльність щодо своєчасного розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Щодо визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 15.10.2020 року №11-14292/14-20-СГ, суд зазначає таке.

Згідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.

Частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з частиною 2 статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Частиною 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, зокрема.

Згідно частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Так, частинами 6 та 7 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини 3 статті 123 ЗК України.

Отже, чинним законодавством передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно до абзацу 1 та 2 частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Наказом від 15.10.2020 р. №11-14292/14-20-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, оскільки подані матеріали не відповідають вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою техніко-економічних обґрунтувань використання і охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (а.с.24).

Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення уповноваженим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Відмовляючи позивачу в наданні такого дозволу відповідачем у спірному наказі не конкретизовано в чому ж полягає невідповідність поданих позивачем графічних матеріалів.

У поданому до суду відзиві представник відповідача уточнив, що підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою стало те, що обрана ним земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, тобто Головне управління не повноважне на розпорядження такою земельною ділянкою.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З огляду на пункт 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до пункту 7 Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Тобто, відповідач є суб`єктом, уповноваженим на розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності.

Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

З огляду на ч.ч.1, 2 ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.

Як встановлено судом, до заяви від 16.09.2020 позивачем додано графічний додаток із зазначенням бажаного місця розташування з Публічної кадастрової карти (а.с.19, 23). У заяві позивачем додатково було зауважено, що земельна ділянка, яка запитується ним до відведення, знаходиться біля земельної ділянки з кадастровим №: 3525285200:02:000:9069 на Публічній кадастровій карті.

В обґрунтування висновку про належність земельної ділянки, відносно якої позивачем подано заяву від 16.09.2020, до категорії земель лісогосподарського призначення відповідачем надано інформацію щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 3525285200:02:000, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу, згідно якої така земельна ділянка належить до земель державної власності запасу лісогосподарського призначення, вкритих лісовою рослинністю (а.с.76).

Натомість, позивачем надано листи ДП "Світловодське лісове господарство" від 07.10.2020 р. №04-11/244 та від 30.12.2020 р. №01-11/318 (а.с.27, 99), відповідно до яких земельна ділянка, яка знаходиться біля земельної ділянки з кадастровим №: 3525285200:02:000:9069 не перебуває в постійному користуванні ДП "Світловодське лісове господарство".

Позивачем також подано копію схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) агрофірми "Русь" Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області (станом на 2000 рік), на якій запитувана земельна ділянка показана як землі фермерських господарств (а.с.87).

Крім того, з огляду на витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30.11.2020 № НВ-1814451692020 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером: 3525285200:02:000:0722 відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства (а.с.91-95).

Ст. 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 р. №3613-VI визначено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Пунктом 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051 встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Відповідно до п. "д" частини 1 статті 13 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, районів, міст, селищ, сіл, районів у містах): відомості про категорії земель у межах адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер), межі категорії земель; опис меж; площа; інформація про документи, на підставі яких встановлено категорію земель.

Частина 1 статті 15 даного Закону передбачає, що до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Згідно з п. "а" частини 2 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення; на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Відповідно до п. 7 Розділу VII Закону України "Про Державний земельний кадастр" до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Відповідачем не надано до суду відповідного рішення у розумінні частини 1 статті 20 Земельного кодексу України щодо віднесення відповідної земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення та/або технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель на території Микільської сільради Світловодського району Кіровоградської області, на підставі якої спірній земельній ділянці встановлено категорію земель землі лісогосподарського призначення.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено факт віднесення обраної позивачем земельної ділянки, відображеної на графічних матеріалах, доданих до заяви від 16.09.2020 р., до категорії земель лісогосподарського призначення, а тому наказ від 15.10.2020 р. №11-14292/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" є необґрунтованим та підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, необхідно зважати на ефективність такого захисту.

Згідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Щодо ефективності обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі № 509/1350/17 зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

Даний висновок узгоджується з ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Враховуючи вимоги частини 7 статті 118 Земельного кодексу України заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розглядається один раз протягом місячного строку. Законодавством не передбачено такого способу реалізації повноважень відповідача, який би дозволяв цьому органу після надання відмови у наданні дозволу повертатися до цього питання з власної ініціативи та наводити інше обґрунтування відмови, фактично змінювати його.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки шляхом прийняття відповідного наказу. Тобто, відповідач вирішив заяву позивача по суті у порядку, що відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, судом в ході розгляду справи встановлено, що даний наказ є необґрунтованим, оскільки не містить жодної визначеної ч.7 ст.118 Земельного кодексу України правової підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Відтак, суд погоджується з позивачем, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Щодо доводів відповідача, що суд не може зобов`язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, то суд зазначає, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Відтак, зазначені доводи представника відповідача суд не приймає до уваги.

Щодо зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення слід зазначає таке.

У Рішенні від 30.06.2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).

Отже, з огляду на вказані положення КАС України вбачається, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений таким правом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019 р. у справі №826/9960/15 було зазначено, що застосування правового інституту подачі звіту є правом суду.

Поряд з цим, позивач не навів причин і не надав доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Відтак, підстави зобов`язувати відповідача подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Так, за змістом ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн. (а.с.42, 44), а тому вказана сума судового збору підлягає присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених (незадоволених) позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 р. по справі №620/1116/20.

Також позивачем заявлено судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6306,00 грн. (а.с.48).

Відповідач подав заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу (а.с.59-63).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

З огляду на п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно ч.6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. № 5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014 у справі "East/West Aliance Limited" проти України») при визначенні судом розміру витрат на правничу допомогу слід враховувати чи були витрати фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. При цьому, обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надано:

- договір про надання правової (правничої) допомоги від 13.11.2020 р. (а.с.49-51);

- додаток №1 до Договору від 13.11.2020 р. (а.с.52);

- акт наданих послуг від 15.11.2020 р. (а.с.53);

- розрахункову квитанцію №162520 від 15.11.2020 р. на суму 6306,00 грн. (а.с.54).

Згідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 13.11.2020 р., Адвокат Левченко Віктор Петрович взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу позивачу (Замовник) в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що Адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень надає Замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, органах прокуратури, національної поліції, державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в усіх судових установах (загальних, місцевих судах, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб; представляє Замовника з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, боржнику у тому числі з правом пред`явлення позову, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред`явлення його до виконання; знайомитись з матеріалами справи, підписувати та подавати документи, зокрема відзиви, заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені Замовника державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах Замовника не передбачених даним Договором; представляє інтереси Замовника в судах, в органах прокуратури, МВС та СБУ під час досудового та судового слідства, кримінального провадження, у справах про адміністративні правопорушення, подавати заяви, клопотання, пояснення, докази та вчиняти інші дії щодо захисту прав та інтересів Замовника (а.с.49).

Згідно Додатку №1 до Договору від 13.11.2020, розрахунок вартості однієї години надання послуг 50% від прожиткового мінімуму на одну особу. Встановленого ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік": 1 051,00 грн. за одну годину роботи адвоката: зустріч та усна консультація Клієнту; збір доказів; підготовка заяв, листів, скарг, позовів та інше; складання адвокатського запиту; складання клопотання. Розрахунок вартості однієї години надання послуг 50% від прожиткового мінімуму на одну особу. Встановленого ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік": 1 051,00 грн. за одну годину роботи адвоката: представництво та захист інтересів Клієнта в суді будь-якої інстанції; представництво та захист інтересів Клієнта перед іншими фізичними особами чи юридичними особами (одна година); юридичне супроводження угоди (участь Адвоката в переговорах з контрагентом Клієнта, консультації з питань, які вини кають під час укладення угоди, юридична експертиза проекту контракту між Клієнтом та його контрагентом) (одна година); представництво інтересів клієнта в органах ДВС; складання скарги, заперечень; юридична експертиза договорів та інших документів (включаючи складання протоколу розбіжностей, додаткової угоди та юридичного висновку); досудове врегулювання спорів (складання претензій, відповіді на претензію); складання позовної заяви, зустрічної позовної заяви, заперечень на позов, складання апеляційних та касаційних скарг. Сума гонорару подвоюється у разі надання Адвокатом послуг Клієнту у неробочий час, вихідні та святкові дні (а.с.52).

Відповідно акту наданих послуг від 15.11.2020, Адвокат передав, а Клієнт прийняв наступні послуги по наданні консультації та за складання позовної заяви до Полтавського окружного адміністративного суду до відповідача Головного Управління Держгеокадастру в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування листа-відмови Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області та зобов`язання вчинити дії, надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області. Відповідно додатку №1 до Договору про надання правової допомоги, розрахунок вартості однієї години надання послуг, становить 50% від прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік": 1 051,00 грн. за одну годину роботи адвоката. Найменування наданих послуг: зустріч, надання консультації та підготовка правової позиції по справі, узгодження правової позиції з клієнтом (1 години 1 051 грн.): підготовка позовної заяви до Кіровоградського окружного адміністративного суду 5 годин (5 х 1 051 грн. = 5 255 грн.) Загальна вартість послуг складає 6306,00 грн. (а.с.53).

Разом з тим договір про надання правової (правничої) допомоги від 13.11.2020 р. стосується широкої сфери юридичних послуг, які можуть надаватися Клієнту, а тому сам по собі не пов`язується із наданням правничої (правової) допомоги позивачу у даній справі.

Водночас, позов у справі поданий до Кіровоградського окружного адміністративного суду стосовно визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області при наданні адміністративної послуги, визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, у той час як акт наданих послуг від 15.11.2020 р. складено за фактом надання послуг з консультації та за складання позовної заяви до Полтавського окружного адміністративного суду до відповідача Головного Управління Держгеокадастру в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування листа-відмови Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області та зобов`язання вчинити дії, надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.

Зазначення в акті наданих послуг від 15.11.2020 серед найменувань наданих послуг про підготовку позовної заяви до Кіровоградського окружного адміністративного суду, не ідентифікує таку позовну заяву із позовною заявою у даній справі.

Крім того, матеріали справі не містять письмових доказів на підтвердження повноваження адвоката Левченка В.П. саме як представника позивача (довіреність, ордер). До матеріалів справи не надано, а у справі відсутні будь-які процесуальні документи, складені адвокатом Левченком В.П. в інтересах позивача.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну (правничу) допомогу адвоката не можуть розцінюватися як докази понесення витрат саме у цій справі, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6306,00 грн..

Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 15.10.2020 №11-14292/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, розташованої на території Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, для ведення особистого селянського господарства.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 39767636) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько