КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 755/14034/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/1975/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Галаган В.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.

17 березня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів - Рейнарт І.М., Махлай Л.Д.,

при секретарі - Ткаченко Ю.М.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шишкіна Алла Олександрівна, про розірвання договору довічного утримання, -

В С ТА Н О В И В :

ОСОБА_2 , звернувся до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що в травні 2019 року до нього звернулись особи, які назвались соціальними працівниками та запропонували йому послуги по утриманню. 13.05.2019 року вказаними працівники було укладено з ним Договір про надання соціальних послуг та Договір про надання послуг, відповідно до яких ГО «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів «Пенсіон» взяла на себе зобов`язання надавати позивачу соціальні послуги, а позивач зобов`язався оплачувати вказані послуги.

Від укладення договору довічного утримання він відмовився.

Однак, в червні 2020 року його племінниця ОСОБА_3 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналась, що квартира, яка належала йому на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на підставі Договору довічного утримання від 13.05.2019 року.

Відповідно до умов Договору довічного утримання відповідач зобов`язалась сплатити позивачу одноразове грошове утримання в розмірі 35 000,00 грн., сплачувати щомісячно 1 300,00 грн. та оплачувати житлово-комунальні послуги.

Зазначає, що одноразового грошового утримання він не отримав, а грошового утримання у розмірі 1 300,00 грн. позивачу не вистачає.

26.06.2020 року він направив на адресу відповідача Лист з вимогою збільшити грошове утримання, а також сплатити одноразово 35 000,00 грн., однак відповідачем не вчинено дій щодо виконання та зміни умов Договору довічного утримання, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Просив суд розірвати договір довічного утримання від 13 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А.О, зареєстрований в реєстрі за № 2261.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року позов задоволено.

Розірвано Договір довічного утримання від 13 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А.О, зареєстрований в реєстрі за № 2261.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач звернувся до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» з проханням розглянути можливість укладення договору довічного утримання.

Позивач погодив усі бажані істотні умови та підписав паспорт до договору довічного утримання.

При укладанні договору були дотримані всі вимоги, відповідачем своєчасно та в повному обсязі виконувались усі умови договору, а позивачем навпаки не доведено порушення ОСОБА_1 умов договору довічного утримання.

Крім того, судом першої інстанції порушено ст. 274 ЦПК України та помилково віднесено справу до категорії малозначних.

ОСОБА_2 18 грудня 2020 року подав нотаріально завірену заяву про визнання апеляційної скарги та не заперечував проти її задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заяву позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.05.2019 року між ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався надати клієнту юридичні та інші інформаційно-консультаційні послуги, пов`язані з укладення в подальшому договору довічного утримання відносно об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-15).

13.05.2019 року між ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів «Пенсіон» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання соціальних послуг, відповідно до умов якого Центр допомоги прийняв на обслуговування отримувача соціальних послуг та надає соціальні послуги на підставі заяви отримувача та відповідно до індивідуального плану надання соціальної послуги за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-13).

В той же день - 13.05.2019 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А.О., зареєстрований в реєстрі за № 2261, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 , яка на момент укладення цього договору належала ОСОБА_2 на праві власності, на підставі Договору міни, зареєстрованого на Київській Універсальній біржі 07.07.1995 року, за реєстровим № А1745/4766, право власності зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації 11.07.1995 року та записано в реєстрову книгу № 6390 (а.с. 6-9, 46-48, 50).

Згідно п.п. 5, 7, 8 Договору, ОСОБА_1 зобов`язалась довічно утримувати ОСОБА_2 , забезпечувати грошовими ресурсами, утримання оцінено сторонами за спільною згодою у розмірі 1 300,00 грн. на місяць.

Крім того, набувач зобов`язалась щомісячно оплачувати житлово-комунальні послуги на квартиру у строки, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг.

Одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 35 000,00 грн., які відчужувач отримав повністю перед підписанням цього Договору.

Згідно п. 11 Договору, цей Договір може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін - у судовому порядку. При розірванні Договору у добровільному порядку відчужувач зобов`язаний повернути набувачу усі витрати, які набувач поніс при виконання Договору протягом його дії згідно п.п. 5, 7 цього Договору, а також всі фактичні витрати щодо підготовки та оформлення документів для укладення даного Договору.

За змістом частини першоїстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до статті 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до частини першої ст. 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

У статті 749 ЦК України закріплено обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду), якими можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (частина перша цієї статті).

Відповідно до пункту 13 Договору довічного утримання, цей Договір може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін - у судовому порядку.

Як встановлено судом, 23.06.2020 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 надіслано Лист, відповідно до якого відчужувач повідомив набувача про необхідність внесення змін до Договору довічного утримання в частині збільшення розміру щомісячного утримання до 10 000,00 грн., зазначаючи, що визначеної раніше суми -1300 грн. йому вкрай не вистачає, також повідомлено про необхідність сплати 35 000,00 грн. одноразового грошового утримання. (а.с. 17, 18, 19)

З розписки від 13.05.2019 року вбачається, що ОСОБА_2 підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 35 000,00 грн. (а.с. 49)

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 отримував щомісячне грошове забезпечення, передбаченое Договором щомісячного грошового утримання у розмірі 1 300,00 грн. з травня 2019 року по жовтень 2020 року, в матеріалах справи містяться і квитанції про оплату витрат за житлово-комунальні послуги.

За змістом пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Положення частини першої статті 755 ЦК України не містить визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому вирішуючи зазначене питання, суд має ураховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.

Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно ч. 2 ст. 749 ЦК України, якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з вищевикладеного та враховував, що такий вид Договору укладається людьми похилого віку, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснити свої життєві потреби. Відтак змушені укладати такі договори, та передавати у власність своє житло, як правило - стороннім особам. Натомість, очікуючи від цього - поваги, турботи, допомоги, піклування, а найголовніше - небайдужості.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_1 в повному обсязі виконувались умови договору щодо довічного утримання ОСОБА_2 , виходячи з наступного.

Аналізуючи укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Договір довічного утримання від 13.05.2019 року та наявні у справі докази, враховуючи положення цивільного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для розірвання Договору довічного утримання від 13 травня 2019 року, укладеного між сторонами спірних правовідносин, - оскільки визначене сторонами щомісячне грошове утримання у розмірі 1 300,00 грн. є недостатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня позивача - відчужувача за Договором, який є особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має фізичної можливості на самостійне матеріальне забезпечення та потребує більшого фінансового забезпечення, про що позивачем письмово було повідомлено відповідача - набувача за Договором, задля подальшого укладення Додаткової угоди про внесення змін у спірний Договір довічного утримання про збільшення суми щомісячного утримання, доказів прийняття якого відповідачем не надано суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу переказувались грошові кошти в сумі по 1300 грн. щомісячно, починаючи з травня 2019 року по жовтень 2020 року.

Проте, з наданих документів вбачається, що переказ коштів за травень-жовтень 2019 року здійснював ОСОБА_4 , при цьому перекази за червень-липень 2019 року позивачем отримані не були, та були повернуті платнику.

Також з квитанцій про оплату комунальних послуг вбачається, що з травня 2019 року по вересень 2019 року таку оплату проводив ОСОБА_5 .

Проте, відповідно до п.14 Договору довічного утримання від 13 травня 2019 року, укладеного між сторонами, вбачається, що обов`язки набувача за договором можуть бути передані по додатковій угоді за згодою відчужувача іншій особі за спільною згодою сторін договору.

Будь-яких додаткових угод між сторонами правочину не укладалось.

Відповідно до ч. 1 статті 752 ЦК України, обов`язки набувача можуть бути передані тільки за нотаріальною згодою відчужувача. Якщо договір потребує нотаріального посвідчення, то всі зміни до нього мають бути засвідчені нотаріально.

За ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як зазначає ст. 611 ч.1 п.1 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , укладаючи договір довічного утримання, сподівався, що його буде забезпечено достатнім для гідного проживання доглядом, в тому числі і грошовим забезпеченням.

Проте сума у розмірі 1300 грн., вочевидь, є меншою за прожитковий мінімум встановлений державою для непрацездатних осіб у 2019-2020 роках, та не може забезпечити гідний рівень проживання людини похилого віку, враховуючи, що окрім грошового забезпечення, інші види утримання, як то: забезпечення продуктами харчування, ліками, доглядом, договір не передбачає.

До апеляційного суду позивачем було надано заяви про відмову від позову, про визнання апеляційної скарги, в яких він крім іншого зазначав, що претензій до відповідача не має, позовну заяву не подавав.

У зв`язку з надходженням заяв суперечливого змісту, судом була визнана явка позивача обов`язковою, та в судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що заяви він підписував, проте не пам`ятає їх зміст, зазначав, що підписував якійсь договір, прізвище відповідача йому знайоме, але він не може пригадати, чи бачив ОСОБА_1 і коли.

Пояснити обставини укладання договору довічного утримання не може, зазначаючи, що нічого не пам`ятає, дійсно має потребу у допомозі та догляді, зараз знаходиться під доглядом племінниці - ОСОБА_3 та хоче, щоб квартира, яка йому належить, після його смерті перейшла у спадок його племінниці.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2012 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори, яким заповів все своє майно ОСОБА_3 (а.с. 16)

Допитаний в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_4 , показав, що зі ОСОБА_2 він і його дружина ОСОБА_1 вперше побачились 13 травня 2019 року в нотаріальній конторі перед укладанням договору довічного утримання, обговорили зі ОСОБА_2 усі істотні умови щодо грошового забезпечення.

Зазначив, що його дружина дійсно отримувала лист від позивача щодо збільшення розміру щомісячного утримання до 10000 грн., проте, вони не погоджуються з таким розміром грошового утримання, вважаючи його необґрунтовано завищеним.

ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції пояснив, що свідка бачив, проте назвати його прізвище та ім`я не зміг.

Колегія суддів, враховуючи обставини справи, пояснення позивача, що ОСОБА_2 не має наміру в подальшому отримувати від відповідача будь-яку допомогу, послуги та кошти, оцінивши наявні у справі докази та покази свідка у їх сукупності, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо розірвання договору довічного утримання, укладеного 13 травня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді даної справи у спрощеному провадженні як малозначної, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.. 274 ЦПК України, упорядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 4 даної статті впорядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;

2) щодо спадкування;

3) щодо приватизації державного житлового фонду;

4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу;

5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.

Даний спір до категорії справ, визначених у ч. 4 ст. 274 ЦПК України, не відноситься.

Щодо порушення процесуального права при розгляді судом першої інстанції клопотання про допит свідка, - судом апеляційної інстанції заявлене клопотання задоволено, свідок ОСОБА_4 допитаний в судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції норми процесуального права не призвели до неправильного вирішення даного спору.

Оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані, відповідають обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений 22 березня 2021 року.

Головуючий

Судді