Справа № 461/1500/20 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф.

Провадження № 22-ц/811/2504/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року 22 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мікуш Ю.Р.

суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

секретар: Іванова О.О.

з участю: представника позивача Заставної О.І.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні умісті Львовіцивільну справуза апеляційноюскаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Галицького районного суду м.Львова від 07 липня 2020 року у справі за первісним позовомАкціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання частини кредитного договору недійсним,-

в с т а н о в и в :

18 лютого 2020 року позивач по справі Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 70705,52 грн. та судові витрати по справі.

17 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання положення пункту 6 Договору №Z06.00300.004550780 в частині встановлення комісії недійсними. Зобов`язати ПАТ «Ідея Банк провести перерахунок здійснених платежів згідно Договору № Z06.00300.004550780.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 07 липня 2020 року позов Акціцонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання частини кредитного договору недійсним задоволено частково.

Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 54260,47 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судовий збір у розмірі 1613,07 грн.

Визнати положення п.1.11 Договору № Z 06.00300.004550780 недійсними.

Визнати положення пункту 6 Договору № Z 06.00300.004550780 в частині встановлення комісії недійсним.

Зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» провести перерахунок здійснених платежів згідно Договору №Z06.300.04550780.

В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом та за зустрічним позовом відмовити.

Рішення суду оскаржило Акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі Банк) в особі представника Заставної О.В.

В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду в частині відмови у стягненні з відповідача ОСОБА_1 нарахованої та простроченої плати за обслуговування кредиту в сумі 16445,06 грн..

При цьому, зазначає, що судом не враховано, що Кредитний договір, який є предметом позову у даній справі, укладено 20.11.2018 року, тобто вже під час дії Закону України «Про споживче кредитування» (далі Закон), що набрав чинності 10.06.2017 року. Зазначений Закон був прийнятий на зміну раніше чинній ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого абз.3 частини 4 ст.11 забороняв встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону-втратив чинність ще до укладення Кредитного договору, а саме 10.06.2017 року, а тому посилання суду першої інстанції на цей Закон є помилковим.

У чинному на даний час Законі «Про споживче кредитування» у п.4 ч.1 ст.1 міститься визначення загальних витрат за споживчим кредитом, якими є витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання обслуговування і повернення кредиту. Звертає увагу, що чинне на час укладення кредитного договору законодавство передбачає можливість включення до договорів про споживче кредитування умов, що передбачають сплату споживачами плати за обслуговування кредиту чи кредитної заборгованості.

Просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги позивача АТ «Ідея Банк» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 16445,06 грн. недостягнутих коштів та судові витрати по справі у розмірі 5255 грн. із яких: 2102 грн. судовий збір; 3153 грн. судовий збір за подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 360 Цивільно-процесуального кодексу України (далі ЦПК) відповідач ОСОБА_1 надіслала суду відзив на апеляційну скаргу під заголовком «Додаткові пояснення».

У відзиві зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає плату за надання додаткових послуг несправедливою та такою, що суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частинами 1,2 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга подана в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обгрунтованість рішення лише в цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представника позивача АТ «Ідея-Банк» Заставної О.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що 20.11.2018 року між АТ «Ідея Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №Z 06.00300.004550780 (далі Договір).

Відповідно до Договору Банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредит в розмірі 44800 грн. зі сплатою 21,99% річних з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором Графіком щомісячних платежів.

Банк взяті на себе зобов`язання виконав повністю, що підтверджується меморіальними ордерами. Відповідач ОСОБА_1 недобросовісно віднеслася до виконання своїх обов`язків, внаслідок чого допустила заборгованість по поверненню тіла кредиту та не сплатила нараховані інші платежі, у тому числі проценти за Кредитним договором. Останню проплату відповідач здійснила 21.12.2019 року.

Станом на 28.01.2020 року заборгованість відповідача згідно наданого Розрахунку становить 70705,52 грн. із них: основний борг 42678 грн., прострочений борг-1972,77 грн.; прострочені проценти -6588,95 грн., строкові проценти -214,46 грн., нарахована плата за користування кредитом -1489,64 грн., прострочена плата за обслуговування кредиту -14955,41 грн., пеня -2806, 29 грн. (а.с.19).

10 грудня 2019 року на адресу ОСОБА_1 було направлено Вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань за вих. № 12.4.2/ Z06.00300.004550780, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями списків про згрупування поштових відправлень (а.с. 2022).

На Вимогу відповідач не відреагувала та зобов`язань за вищезгаданим договором кредиту не виконала.

Відмовляючи у задоволенні вимог банку в частині стягнення нарахованої плати за обслуговування кредиту та простроченої плати за обслуговування кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що банк не мав права встановлювати такий платіж у кредитному договорі за дії, які банк вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.

При цьому, суд посилався на вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі ЦК) істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.. 629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5 ч.4 ст.265 ЦПК встановлено, що у мотивувальній частині рішення суду зазначаються норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування в частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит-грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі, якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третім особам є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга ст..8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Разом з тим, відповідно до частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема, інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначених таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі, якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Послуги, які визначені банком платними та надаються банком для обслуговування кредитом визначені у пункті 1.11 Кредитного договору від 20 листопада 2018 року.

Тобто, пунктом 1.11 Кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено.

Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься й у пункті 6 Кредитного договору, а саме Графіку щомісячних платежів.

Відповідно до положень частин першої - п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною третьою цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору.

Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК).

Враховуючи те, що споживачу встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися безоплатно, зазначена плата майже вдвічі перевищує розмір отриманого кредиту без врахування відсотків за користування ним, пункт 1.11 кредитного договору є несправедливим, містить істотний дисбаланс обов`язків на шкоду споживача, суперечить закону, а тому є нікчемним.

Посилання апелянта на те, що Законом «Про споживче кредитування» прямо не передбачено заборону на встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості не спростовують наведених висновків колегії суддів та не впливають на правильність вирішення справи, оскільки, у даному випадку, банком у кредитному договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно, крім цього, сукупний розмір цієї оплати суттєво перевищує отриманий розмір кредиту.

Такий висновок колегії суддів відповідає правовому висновку висловленому у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи щодо відсутності підстав для стягнення плати з обслуговування кредиту, проте суд ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права (Закону, що втратив чинність) в оскаржуваній частині рішення, а тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни рішення в мотивувальній частині з наведених вище підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК суд згідно заяви ОСОБА_1 стягує з позивача АТ «Ідея Банк» витрати за надання правничої допомоги.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 383,384,389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея-Банк» задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції Закону України «Про споживче кредитування».

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея-Банк (код ЄДРПОУ 19390819) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 10000 (десять тисяч) грн.. за надання правничої допомоги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк