Дата документу 09.03.2021 Справа № 336/3088/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/3088/20 Головуючий у 1 інстанції: Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/1022/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Крилової О.В.

при секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року (справа № 336/7573/17) задоволено її позов до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення банківського вкладу за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070223661900 від 14 серпня 2014 року на загальну суму 148518,49 грн.

Проте, станом на дату подання цього позову рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року відповідачем не виконано.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути АТ КБ «ПриватБанк» на її користь втрати від інфляції у розмірі 25395,66 грн., три відсотки річних у розмірі 11286,66 грн. та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 1635188,57 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1671871,33 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 10510 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що в контексті ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» поняття «загальна вартість замовлення» та «вартість роботи (послуги)» не є тотожними, і в даному випадку пеня повинна вираховуватися виходячи із вартості фінансової послуги за день у розмірі 9%, з урахуванням періоду прострочення та складає - 270 грн. Також відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшено за рішенням суду, у разі якщо він значно перевищує розмір збитків. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані ЗУ «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. За розрахунком банку розмір 3% річних складає 7594,52 грн. Враховуючи, що розмір грошового зобов`язанні встановлено договором та складає 100000 грн., суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо стягнення інфляційних витрат виходячи із суми, визначеної судовим рішенням. За розрахунком скаржника розмір інфляційних витрат складає 17456,12 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 просить залишити без змін рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року, а апеляційну скаргу - без задоволення. Оскільки Відповідач не повертав кошти протягом тривалого часу ОСОБА_1 було здійснено у позовній заяві розрахунок пені виходячи із строку спливу семиденного строку від дня пред`явлення до АТ КБ «ПриватБанк» вимоги про повернення вкладу по дату подання позову, а саме з 28 листопада 2017 року (дата сплаву семиденного строку від дня отримання вимоги про повернення вкладу) по 09.06.2020 (дата подання позову). Отже твердження Відповідача про необхідність здійснення розрахунку заборгованості із застосуванням Постанови Верховного Суду від 21 лютого 2018 у справі 759/13827/15-ц, є безпідставним. Наданий Відповідачем розрахунок заявленої до стягнення суми не відповідає нормам чинного законодавства. Крім того, аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року за результатами розгляду справи № 755/3653/17 про захист прав споживачів. Верховним Судом надано правовий висновок, що стягнення з банку пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за прострочення зобов`язання з видачі клієнтові належних йому за договором банківського рахунку сум, обраховується від суми утримуваних банком коштів, тобто суми депозиту з нарахованими відсотками, (копія постанови до заяви додається).

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 92-94), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно частини другоїстатті 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, за приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини третьоїстатті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З Єдиного державного реєстру судових рішень та з резолютивної частини копії рішення, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року (справа № 336/7573/17) залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у розмірі 152555,97 грн. згідно договору банківського вкладу від 14 серпня 2014 року №SAMDNWFD0070223661900 (а.с. 19).

Вищезазначеним рішенням також встановлено, що 14 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу №SAMDNWFD0070223661900, тип вкладу «Депозит плюс», строк договору 3 місяці. На підставі договору банківського вкладу відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_1 , на який позивачем внесено грошові кошти. Станом на 11 квітня 2018 року на рахунку № НОМЕР_1 знаходиться 152555,97 грн.

Під час розгляду справи № 336/7573/17 судом було встановлено, що 10 листопада 2017 року на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» представником ОСОБА_1 направлено вимогу про повернення банківського вкладу. Відправка вказаного листа підтверджується описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком від 10 листопада 2017 року № 0469. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті Укрпошти, поштове відправлення №6910501078814 було вручено відповідачу 20 листопада 2017 року.

Постановою головного державного виконавця від 16 липня 2020 року закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 336/7573/17 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду (а.с. 82-83).

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність").

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статтею 1073 цього Кодексу.

Невиконання або неналежне виконання зобов`язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку, встановленої договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Суд першої інстанції, встановивши факт неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків, щодо повернення банківського вкладу з нарахованими відсотками позивачу, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення штрафних санкцій.

При цьому, не можуть бути прийняті колегією суддів посилання АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 20 січня 2016 року, наведену у справі № 6-2759цс, відповідно до якої правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», та до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Так, у постанові від 30 січня 2019 року справа № 755/10947/17, провадження № 14-435цс18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульованіЗаконом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) (див. пункт 32.1 постанови від 16 травня 2018 року).

Подібний правовий висновок наведено також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року справа № 910/10156/17, провадження 12-14гс18, згідно з яким грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних від простроченої суми відповідно до частини другоїстатті 625 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність у АТ КБ «ПриватБанк» вини, оскільки тривале невиконання рішення відбулося саме з вини ОСОБА_1 , яка свідомо не вчиняла дії щодо звернення рішення до виконання, також не приймаються колегією суддів, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі на застосування до спірних відносин позовної давності, зокрема на ч. 2 ст. 258 ЦК України, відповідно до якої стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, не приймається колегією суддів, оскільки нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» надавали до суд першої інстанції відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . Зазначені вище обставини свідчать про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, та не був позбавлений можливості заявляти клопотання та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченимиЦПК України. Отже судом дотримано принцип рівності та змагальності сторін.

Однак, на протязі усього часу розгляду справи в суді першої інстанції відповідач, маючи звернутися до суду із таким клопотанням до суду із заявою про застосування строку позовної давності не звертався.

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2018 року справа № 530/606/16-ц врахована правова позиція викладена Верховним Судом України у справі № 6-780цс15 від 30 вересня 2015 року, про те, оскількистаття 267 ЦК Україниє нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Суд першої інстанції перевіряючи правильність наданого представником позивача розрахунку заборгованості, погодився із сумою нарахованих останнім трьох відсотків річних, що становить 11286,10 грн., індексу інфляції 25395,66 грн., пені 1635188,57 грн. та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позову.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується частково, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції задоволено вимоги позивача, щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 28 листопада 2017 року по 09 червня 2020 року у розмірі 1635188,57 грн.

Колегія суддівзазначає,що розрахунокзаборгованості проведенийв межахстроку позовноїдавності,у відповідностідо вимогзаконодавства,з урахуваннямсуми боргувідповідно додовідки наданої Банком станом на 11 квітня 2018 року, згідно якої борг є меншим між стягнуто за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року у цивільній справі №336/7573/17, однак зазначення саме такого розміру боргу на обрахування пені є правом позивача. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з наданим розрахунком, та відхиляє розрахунок наданий відповідачем в апеляційній скарзі, оскільки такий здійснений виходячи із суми грошового зобов`язання по договору у розмірі 100000 грн., враховуючи, що зазначена сума жодним документом не підтверджена.

Що стосується розміру інфляційних витрат та 3% річних, стягнутих судом першої інстанції у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України, то суд апеляційної інстанції погоджується з періодом їх нарахування та розміром, та з аналогічних підстав відхиляє контррозрахунок відповідача у справі, враховуючи, що відповідачем застосовано при розрахунку суму грошового зобов`язання за договором, яка не підтверджена належними та допустимими доказами.

Разом з тим, суд першої інстанції стягуючи пеню у розмірі, який більше ніж у 10 разів перевищує розмір заборгованості за депозитом та відсотками, не врахував висновки щодо застосування положень статті 551 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у справах: № 761/26293/16-ц, № 757/32522/17-ц, № 201/18575/17, № 757/18977/18-ц, № 757/53464/18, № 757/49408/18-ц.

Висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду та вирішенню справи, у зв`язку з чим, розмір пені підлягає зменшенню у відповідності до ч. 3 ст. 551 ЦК України до розміру заборгованості за депозитом у сумі 148518,49 грн.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині розміру стягнутої на користь позивача пені шляхом її зменшення з 1635188,57 грн. до 152555,97 грн., та відповідного зменшення загальної суми стягнутих коштів з 1671871,33 грн. до 185200,25 грн.

Приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до п. 39 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у разі якщо суд на підставічастини третьоїстатті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

За таких обставин апеляційним судом розподіл судових витрат не змінюється.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року - змінити, зменшивши розмір коштів, який підлягає стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 з 1671871,33 гривень до 185200 (сто вісімдесят п`ять тисяч двісті) гривень 25 копійок.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 18 березня 2021 року.

Головуючий:

Судді: