Провадження №2/748/9/21 Єдиний унікальний № 748/707/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2021 р.м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області

в складі:

головуючого - судді: Меженнікової С.П.,

при секретарі: Красній О.А.,

з участю прокурора - Косової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Чернігівська обласна прокуратура, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними вимогами, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.08.2020. (а.с.146-151), до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 12.06.2015 відносно нього правоохоронними органами - СУ УМВС України в Чернігівській області розпочато досудове розслідування з метою притягнення його до кримінальної відповідальності за скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.2 ст.307 КК України. З цього ж числа його права обмежувалися та порушувалися проведенням щодо нього негласних слідчих дій, зокрема аудіо та відеоконтролю, прослуховування особистого телефону, здійснення обшуку в помешканні, в якому мешкали він та члени його родини, тощо. 13.08.2015 його було повідомлено про підозру. Цього ж дня Новозаводським районним судом м. Чернігова застосовано до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави у сумі 25000,00 грн.

17.08.2015 було внесено заставу, а 18.08.2015 ОСОБА_1 було звільнено з СІЗО м. Чернігова.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09.10.2015, за клопотанням СУ УМВС України в Чернігіській області, ОСОБА_1 продовжено до 09.11.2015 строк дії обов"язків покладених судом у зв"язку з внесенням застави.

29.10.2015 ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова ОСОБА_1 та його захиснику було встановлено строк - два робочі дні для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Дане питання розглядалося за клопотанням слідчого та прокурора, які звернувшись з даним клопотанням до суду обмежили його строк на ретельне вивчення матеріалів кримінального провадження.

30.10.2015 прокурором відділу прокуратури Чернігівської області був затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12015270000000252 від 12.06.2015 за обвинуваченням ОСОБА_1 та остаточно визначено правову кваліфікацію за ч.1 ст.307, ч.2 ст.307 КК України.

09.11.2015 ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області під час підготовчого засідання відносно ОСОБА_1 у зв"язку із внесенням застави було продовжено строк дії покладених на нього обов"язків до 08.01.2016.

29.02.2016 Чернігівським районним судом Чернігівської області ухвалено відносно ОСОБА_1 виправдувальний вирок, яким його визнано невинуватим за ч.1, ч.2 ст.307 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв"язку з недоведенням вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Запобіжний захід у виді застави було скасовано та прийнято рішення про повернення внесеного розміру застави - 25 000,00 грн.

Вироком апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 вирок суду першої інстанції було скасовано та постановлено обвинувальний вирок, яким ОСОБА_1 було визнано винним за ч.1 та ч.2 ст.307 КК України, та призначено остаточне покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

02.08.2017 на виконання вироку апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 ОСОБА_1 було затримано та поміщено до СІЗО м. Чернігова, а в подальшому направлено для відбуття покарання до Бориспільської виправної колонії №119.

12.04.2018 Верховним Судом ухвалено про скасування вироку апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а ОСОБА_1 звільнено з-під варти.

17.04.2018 ОСОБА_1 було звільнено з Бориспільської виправної колонії №119.

22.04.2019 Чернігівським апеляційним судом постановлено ухвалу про залишення виправдувального вироку Чернігівського районного суду від 29.02.2016 без змін.

06.11.2019 постановою Верховного Суду вирок Чернігівського районного суду від 29.02.2016 та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 22.04.2019 - залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Із урахуванням зазначених обставин ОСОБА_1 просив стягнути на його користь суму у розмірі 685257,00 грн, яка складається з 530 000,00 грн моральної шкоди та 155257,00 грн матеріальної шкоди, зазначаючи, що в період з 12.06.2015 по 06.11.2019 він не мав можливості працювати та втратив заробіток.

Відповідач - Державна казначейська служба України, у поданому відзиві, у задоволенні позовних вимог просить відмовити, вказуючи, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства не може нести і відповідальність по даній справі. Крім того зазначає, що факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади повинен підтверджуватися відповідним рішенням суду. Однак дії Казначейства відносно позивача незаконними не визнано. Також відсутнє судове рішення щодо визнання незаконними дій органів досудового розслідування і прокуратури. До того ж вказує, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідача та моральними стражданнями, на які він посилається у позові, відсутнє належне обґрунтування та розрахунок моральної шкоди. Позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди вважає необґрунтованими, позивачем не надано доказів на підтвердження втраченого заробітку, що його було відсторонено від роботи (посади). За таких обставин вважає, що у позивача відсутні законні підстави для стягнення матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованість позовних вимог ( а.с.178-182).

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 13 липня 2020 року з метою захисту інтересів Держави допущено до участі у даній справі Чернігівську обласну прокуратуру.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09 грудня 2020 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

В судове засідання позивач та його представник повторно не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить розписка в матеріалах справи. За таких обставин, у суду наявні підстави, передбачені п.2 ч.3 ст.223 ЦПК України, для розгляду справи за відсутності позивача та його представника.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явилася, надала клопотання про розгляд справи у її відсутність ( а.с.202).

Представник Чернігівської обласної прокуратури в судовому засіданні позов не визнала, вказуючи, що позивачем не наведено конкретних і суттєвих обставин в чому виражається завдана йому моральна шкода та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральних чи фізичних страждань, які б полягали б у фізичному або душевному болю, погіршення здібностей позивача або позбавлення його можливості їх реалізації, не доведено зв`язок указаних факторів з можливими неправомірними діями прокуратури Чернігівської області та наявності інших складових, які підлягають доказуванню у суді, а також обґрунтованого їх розміру, що свідчить про безпідставність позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Крім того зазначає, що відсутні обгрунтованні нормативно-правові підстави для задоволення вимоги про стягнення матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку в сумі 155257,00 грн, оскільки як на момент оголошення підозри, так і в подальшому, у період кримінального переслідування, ОСОБА_1 не працював. Фактів увільнення його з роботи, не прийняття на роботу та у зв`язку з цим неотримання заробітної плати не доведено. За таких обставин в задоволенні позову просила відмовити ( а.с.204-208).

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали даної справи та матеріали кримінальної справи №748/3070/15-к, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 13.08.2015 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч.2 ст.307 КК України.

12.08.2015 ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.

14.08.2015 ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова відносно нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в сумі 25 000,00 грн.

18.08.2015 ОСОБА_1 був звільнений з Чернігівського слідчого ізолятора під заставу в розмірі 25000,00 грн.

09.10.2015 ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова Дьошеву В.В. продовжено строк дії обов"язків, покладених ухвалою слідчого судді від 14.08.2015 у разі внесення застави, до 09.11.2015.

Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29.02.2016 позивача ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч.2 ст.307 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв"язку з недоведенням вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Запобіжний захід обраний ОСОБА_1 у вигляді застави - скасовано.

20.07.2017 вироком апеляційного суду Чернігівської області апеляційну скаргу прокурора задоволено і скасовано вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29.02.2016. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч.2 ст.307 КК України та призначено остаточне покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

02.08.2017 позивача ОСОБА_1 на підставі вироку апеляційної інстанції від 20.07.2017 затримано.

Постановою Верховного Суду від 12.04.2018 вирок апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_1 з-під варти звільнено.

17.04.2018 позивач ОСОБА_1 був звільнений з-під варти з Бориспільської виправної колонії (№119) на підставі постанови Верховного Суду від 12.04.2018.

Під час нового розгляду Чернігівським апеляційним судом 22.04.2019 постановлено ухвалу, якою виправдувальний вирок Чернігівського райнного суду від 29.02.2016 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 вирок Чернігівського районного суду від 29.02.2016 та ухвала Чернігівського апеляційного суду від 22.04.2019 - залишено без змін.

Таким чином, період перебування позивача під кримінальним переслідуванням становить з 13.08.2015 (дата повідомлення про підозру) по 06.11.2019 (набрання законної сили реабілітуючого рішення), що загалом складає 50 повних місяців + 19 днів у серпні 2015 року + 6 днів у листопаді 2019 року.

У цей період ОСОБА_1 знаходився під вартою в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» та у Бориспільській виправній колонії (№119) з 12.08.2015 по 18.08.2015 (шість днів) та з 02.08.2017 по 17.04.2018 ( сім повних місяців+30 днів у серпні 2017 року + 16 днів у квітні 2018 року).

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно із п.5 ст. 3 Закону №266/94-ВР у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.13 Закону №266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 2.12.2015 у справі №6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати, яка визначена на час розгляду справи - у сумі 6000 грн.

Згідно зі ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Встановивши, що за результатом обвинувачення ОСОБА_1 було визнано невинуватим та постановлено виправдувальний вирок у зв"язку з недоведенням вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч.2 ст.307 КК України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди.

Проте суд не погоджується з розміром моральної шкоди, визначеним стороною позивача.

Враховуючи обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача під слідством і судом, з урахуванням засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що позивачеві слід відшкодувати завдану йому моральну шкоду у розмірі 304 838 грн 75 коп., який визначено, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, визначеної законодавством на момент відшкодування (6000 грн), за кожен місяць перебування під слідством чи судом, тобто за період з 13 серпня 2015 року по 06 листопада 2019 року, що складає 50 місяців 25 днів.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції від 30.01.2013, далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 35, 38 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Безспірне списання коштів Державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у Державному бюджеті на зазначену мету.

За приписами статті 176 ЦК юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов`язаннями держави.

Згідно зі статті 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте, Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.

Відповідно до пункту 8 статті 7, пунктів 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України «Про Державний бюджет України».

Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України.

Твердження Державної казначейської служби України, що позивач взагалі не має права на будь-яке відшкодування за рахунок держави, оскільки не існує судового рішення, яким підтверджується неправомірність органів досудового розслідування та місцевої прокуратури, є помилковими, оскільки положеннями ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та вимогами статті 1176 ЦК України не передбачено необхідність встановлення неправомірності таких дій судовим рішенням.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Отже, у цій справі Державна казначейська служба України є компетентним органом, який представляє державу.

Доводи прокурора про недоведення позивачем підстав для відшкодування моральної шкоди спростовуються вищевстановленими обставинами справи.

Розглядаючи позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення на його користь майнової шкоди в розмірі 155 257 грн, яка полягає в тому, що він втратив заробіток, оскільки був позбавлений можливості реалізації свого конституційного права на працю, виходячи із кількості мінімальних заробітних плат за кожен місяць його перебування в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності, суд виходить з таких мотивів.

Так, у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. В пункті 8 Положення про застосування Закону №226/94-ВР від 01.12.1994 року зазначено, що суми втраченого заробітку обчислюються виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Отже, аби позивач мав право претендувати на відшкодування заробітку, він мав би такий заробіток попередньо втратити, тобто мати його на час повідомлення його про підозру. Жодних доказів, які свідчили б про отримання позивачем тих чи інших сум заробітку на час вказаного вище кримінального провадження, стороною позивача не надано. Доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_1 , не будучи притягненим до кримінальної відповідальності, ймовірно працевлаштувався б, є лише припущенням, а в силу ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також у матеріалах справи відсутні докази того, що мав місце факт відсторонення позивача від посади. За таких обвставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку.

Оскільки згідно з п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» за подачу позовів даної категорії судовий збір не справляється, а тому судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 3, 56 Конституції України, ст.ст. 16, 23, 1176 Цивільного кодексу України, ст.ст. 25, 43, 44 Бюджетного кодексу України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76, 79, 80, 81, 89, 95, 259, 263, 265, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (ЄДРПОУ 37567646, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) 304 838 (триста чотири тисячі вісімсот тридцять вісім) гривень 75 копійок компенсації на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування та прокуратури.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду через Чернігівський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.03.2021.

Суддя С. П. Меженнікова