Справа № 654/3955/20

Провадження №2/654/262/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2021 року Голопристанський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Сіянко В.М.,

за участю секретаря Петришак В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гола Пристань Херсонської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Державного підприємства «Голопристанське лісомисливське господарство» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству,-

у с т а н о в и в:

16 листопада 2020 року до Голопристанського районного суду Херсонської області надійшла позовна заява ДП «Голопристанське лісомисливське господарство» про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству в розмірі 19157,50 грн з ОСОБА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював у ДП «Голопристанське лісомисливське господарство» на посаді в.о. лісничого Збур`ївського лісництва з 15 вересня 2015 року та 23 грудня 2015 року ОСОБА_1 переведено лісничим Збур`ївського лісництва. 15 вересня 2015 року з ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Наказом від 07.07.2020 ОСОБА_1 звільнено з роботи за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, на підставі п.3 ст. 40 КЗпП. За результатами проведеної інвентаризації 17.07.2020 виявлено нестачу основних засобів та матеріальних цінностей на суму 15964,58 грн. Протоколом інвентаризаційної комісії від 21.07.2020 зафіксована остаточна сума нестачі з урахуванням ПДВ, яка становить 19157,50 грн.

Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку зазначену шкоду відшкодувати не погодився, ДП «Голопристанське лісомисливське господарство» просило стягнути з відповідача 19157,50 грн. завданої матеріальної шкоди, а також судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Коваленко В.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача адвокат Рахімов В.А. позов не визнав, оскільки позивачем не доведено, що саме ОСОБА_1 повинен нести матеріальну відповідальність за недостачу цінностей.

Вивчивши матеріали справи, надавши оцінку доводам та запереченням сторін в сукупності з наданими письмовими доказами, оцінивши докази у справі, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював в ДП «Голопристанське лісомисливське господарство» з 15.01.2015 на посаді майстер лісу обх. №1 Збур`ївського лісництва; з 15.09.2015 на посаді в.о. лісничого того ж лісництва; з 23.12.2015 на посаді лісничого того ж лісництва (а.с. 6).

15 вересня 2015 року між сторонами було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. За даним договором ОСОБА_1 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей.

Згідно з наказом №52-ОС від 07.07.2020 ОСОБА_1 , лісничого Збур`ївського лісництва, звільнено з роботи за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, на підставі п.3 ст.40 КЗпП.

При передачі основних засобів та матеріальних цінностей Збур`ївського лісництва проведеною 07-17 липня 2020 року перевіркою було виявлено нестачу за даними бухгалтерського обліку на суму 15964,58 грн (без ПДВ), а саме: автомобільний GPS трекера, планшет Samsung Galaxy Tab3 SМ-Т, вилка рожкова 3 шт., крісло секційне 2 шт., маска панорамна ППМ-88, 2 група деревина дров`яна НП сосна 14,44 куб.м., пшениця 961 кг, аншлаги 8 шт., граблі 4 шт., клеймо службове 5 шт., комплект постільної білизни 2 шт., протигаз, сітка рабиця 70 м., стенди зі знаками заборони 2 шт., штамп.

Протоколом інвентаризаційної комісії від 21 липня 2020 року зафіксовано розбіжності між фактичною наявністю матеріальних активів та зобов`язань і даними бухгалтерського обліку, на загальну суму 19157,50 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст.134 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (стаття 131 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1, 2, 5 частини першої статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (які досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 135-1 КЗпП України).

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що між ДП «Голопристанське лісомисливське господарство» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, а тому саме відповідач повинен відшкодувати суму нестачі, виявленої під час передачі основних засобів та матеріальних цінностей після звільнення останнього.

Згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_1 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей.

Разом з тим позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження факту передачі ОСОБА_1 та отримання ним будь-яких товарно-матеріальних цінностей, зазначених в акті інвентаризації.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 83, 84, 89, 228, 229, 235 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Враховуючи, що позивачем не надано належних допустимих та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, а саме отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей, зазначених в акті інвентаризації, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.12, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

В позові Державного підприємства «Голопристанське лісомисливське господарство» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Голопристанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складено 19 березня 2021 року.

Суддя В. М. Сіянко