Справа № 297/124/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого Гал Л. Л., за участю секретаря Адамчо К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики,

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Івасишин З.З., звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики в розмірі 120 736 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн..

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 , як позичальник уклав з ОСОБА_1 договори позики від 20.04.2018 року на 1 500 доларів США та 01.09.2018 року на 1000 євро, що по перерахунку на гривні по курсу НБУ станом на 25.01.2021 становить 42 240 гривень та 34 250 гривень відповідно. На підтвердження укладення договорів позики та отримання грошей були присутні свідки та відповідачем власноручно написані та видані позивачу розписки. Кошти відповідач зобов`язався повернути за розпискою від 20.04.2018 року до 20.06.2018 року, а за розпискою від 01.09.2018 року до 01.10.2018 року. Відповідачем отримані кошти не були повернуті. Від зустрічі з позивачем для вирішення питання боргу. Відповідно до розрахунку заборгованості від 25.01.2021 року, сума заборгованості за договорами позики станом на 25.01.2021 року становить 120 736 грн.. А саме розрахунок заборгованості станом на 25 січня 2021 року за договором позики від 20.04.2018 - 1 500 доларів США, що по перерахунку на гривні по курсу НБУ станом на 25.01.2021 становить 42 240 гривень. Кількість днів прострочення позики - 950 днів з 21.06.2018 по 25.01.2021 року. Розрахунок інфляційних втрат за формулою: (сума боргу х індекс інфляції %) - сума боргу = інфляційні втрати - 7 984 гривні. Розрахунок 3% річних, згідно ст. 625 ЦК здійснюється за формулою: сума боргу х 3%/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення - 3 295 грн. Розрахунок процентів за користування позикою згідно ч.1 ст.1048 ЦК відповідно до облікової ставки НБУ здійснюється за формулою: сума боргу х відповідний відсоток облікової ставки НБУ / 365 (кількість днів у році) х кількість днів. Сума відсотків відповідно до облікової ставки НБУ становить 14 520 грн..

Згідно позовнихвимог загальнасума боргуза договоромпозики станомна 25.01.2021складається з: позики 42 240 грн., інфляційні втрати-7984грн., 3%річних -3295грн., відсотки за користування позикою - 14 520 грн., що в сукупності становить 68 039 грн..

Сума позики від 01.09.2018 року - 1 000 євро, що по перерахунку на гривні по курсу НБУ станом на 25.01.2021 становить 34 250 гривень. Кількість днів прострочення позики - 847 днів з 01.10.2018 по 25.01.2021 року. Розрахунок інфляційних втрат за формулою: (сума боргу х індекс інфляції %) - сума боргу = інфляційні втрати 6 474 гривні. Розрахунок 3% річних згідно ст. 625 ЦК здійснюється за формулою: сума боргу х 3%/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення - 2 398 грн. Розрахунок процентів за користування позикою згідно ч.1 ст.1048 ЦК відповідно до облікової ставки НБУ здійснюється за формулою: сума боргу х відповідний відсоток облікової ставки НБУ / 365 (кількість днів у році) х кількість днів. Сума відсотків відповідно до облікової ставки НБУ становить 9 575 грн..

Згідно позовнихвимог загальнасума боргуза договоромпозики станомна 25.01.2021складається зпозики 34250грн.,інфляційні втрати-6474грн., 3%річних -2398грн.,відсотки закористування позикою-9575грн., тобто сума боргу становить 52 697 грн..

Загальна сума заборгованості за двома договорами позики становить - 120 736 грн., що представник позивача просить стягнути з відповідача.

Крім того, представник просить згідно з вимогами ст. 133 ЦПК України, стягнути з відповідача понесені позивачем документально підтверджені витрати, а саме витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн. і суму сплаченого судового збору в розмірі 1207,36 грн..

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, згідно якого вважає позов не обґрунтованим та незаконним, заперечує проти заявлених вимог позивача та не визнає вимоги.

У відзиві відповідач зазначив, що він справді надав ОСОБА_1 розписки та отримав у нього кошти в сумі 1500 доларів США та 1000 євро. Однак, позивач не зазначив у позові тих сум коштів, які були оплачені відповідачем особисто позивачу, на які він не надав жодних документів відповідачу, а також тих коштів які були ним перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 , на його ж прохання. Тому відповідач стверджує, що ОСОБА_1 в своєму позові надає недостовірну інформацію та просить суд стягнути з відповідача повну суму за договорами позики, при цьому він сплатив позивачу кошти зазначені в даних розписках, однак розписки позивач, йому, відповідачу, їх не повернув. Також вважає неправомірним те, що позивач вимагає від нього відсотки за користування позикою, оскільки позивач зичив кошти йому без відсотків, що підтверджується змістом розписок.

Крім того, відповідач зазначив, що згідно з позицією Верховного Суду України вимога щодо інфляційних витрат є повністю безпідставною, оскільки позика надавалася в іноземній валюті, а саме в доларах та євро і жодної прив`язки до національної валюти - гривні не було. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, що передбачено у ст. 99 Конституції України, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Тобто, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ч. 2 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, та сторонами дані обставини визнані, що 20.04.2018 року ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 1 500 доларів США, про що надав розписку, в якій також зобов`язався повернути кошти в строк до 20.06.2018 року. Крім того, 01.09.2018 року ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 1000 євро, про що надав також розписку, в якій вказав, що зобов`язується повернути кошти в строк до 01.10.2018 року.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Отже, суд дійшов до висновку про те, що між сторонами виникли відносини позики і ОСОБА_2 свої зобов`язання за вказаними розписками належним чином не виконав у повному обсязі.

Зокрема, відповідачем надано суду доказів на підтвердження того, що ним лише частково був повернутий борг позивачу ОСОБА_1 , а саме згідно дублікатів квитанцій та платіжного доручення були перераховані грошові кошти на рахунок позивача: 02.10.2018 року 4500 грн., 01.11.2018 року 4500 грн., 07.12.2018 року 3500 грн., 21.01.2019 року 5000 грн., 02.03.2019 року 4000 грн., всього 21500 грн. (а.с. 32-36).

Отже, сума боргу за договорами позики у розмірі 76490 грн. (сума позики від 20.04.2018 - 1 500 доларів США, що по перерахунку на гривні по курсу НБУ станом на 25.01.2021 становить 42 240 гривень та сума позики від 01.09.2018 року - 1 000 євро, що по перерахунку на гривні по курсу НБУ станом на 25.01.2021 становить 34 250 гривень) підлягає частковому стягненню з відповідача на користь позивача, тобто з урахуванням повернених відповідачем суми позивачу, а саме 21500 грн., стягненню підлягає 54 990 грн..

Згідно статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,якщо іншийрозмір процентівне встановленийдоговором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню також не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Враховуючи наведене, а також те, що згідно умов договорів позики (розписок) сторони визначили, що позичальник бере на себе зобов`язання повернути кошти в тому з розмірі, тобто євро і долари США, нарахована позивачем сума інфляційних втрат стягненню з відповідача не підлягає.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_2 процентів від суми позики, суд констатує наступне.

Так, предметом спірних договорів позики є іноземна валюта - долари США та євро, та розмір одержання процентів умовами розписок не передбачено.

Згідно ст.1048ЦК Українипозикодавець маєправо наодержання відпозичальника процентіввід сумипозики,якщо іншене встановленодоговором абозаконом.Розмір іпорядок одержанняпроцентів встановлюютьсядоговором.Якщо договоромне встановленийрозмір процентів,їх розмірвизначається нарівні обліковоїставки Національногобанку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позикивважається безпроцентним,якщо вінукладений міжфізичними особамина суму,яка неперевищує п`ятдесятикратногорозміру неоподатковуваногомінімуму доходівгромадян,і непов`язанийіз здійсненнямпідприємницької діяльностіхоча боднією ізсторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Правова позиція про наявність права на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другоїстатті 1048 ЦК України, навіть у тому випадку, якщо договором не передбачено нарахування та одержання зазначених коштів висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.

Отже частиною першоюстатті 1048 ЦК Українипередбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

За змістомстатті 1 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України» облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаютьсяКонституцією України, цимЗакономта іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).

Пунктом 1 частини першоїстатті 15 цього Законупередбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.

Відповідно достатті 27 Закону № 679-XIVНБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Згідно Положення про процентну політику НБУ, затвердженогопостановою ПравлінняНБУ від21квітня 2016року №277 Облікова ставка Національного банку (далі - облікова ставка) - ключова процентна ставка Національного банку, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку.

Облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком.

Рішення щодо розміру облікової ставки затверджується Правлінням Національного банку України на засіданні з питань монетарної політики на підставі пропозицій Департаменту монетарної політики та економічного аналізу після обговорення на засіданні Комітету з монетарної політики.

Національний банк щодня публікує розмір облікової ставки в засобах масової інформації та/або оприлюднює через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації, у тому числі на сторінці офіційного Інтернет-представництва Національного банку.

За таких обставин, можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Враховуючи, що частиною першоюстатті 1048 ЦК Українивизначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривнях, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першоїстатті 1048 ЦК Українине можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченогоЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третійстатті 1049 ЦК Українищодо обов`язку позичальника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2019 року справа № 464/3790/16-ц зробила такі вищенаведені висновки.

Статтею 1046ЦК Українипередбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першоюстатті 1049 ЦК Українивстановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно достатті 192 ЦК Україниіноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з чинним законодавством гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею193, частиною четвертою статті524 ЦК України,Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»,Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі Декрет № 15-93),Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбаченезакономчи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Томуяк укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першоїстатті 1046 ЦК України, а також частини першоїстатті 1049 ЦК Україниналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Частиною першоюстатті 1048 ЦК Українипередбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною,змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першоїстатті 1048 ЦК Українине можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченогоЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першоюстатті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

За таких обставин, вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів від суми позики згідно із частиною першоюстатті 1048 ЦК України, які надавались у валюті, є безпідставними.

Щодо вимог в частині стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, суд приходить до наступного висновку.

Частиною першоюстатті 1050 ЦК Українипередбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другоїстатті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другоюстатті 625 ЦК Українинарахування 3%річних маєкомпенсаційний,а нештрафний характер,оскільки виступаєспособом захистумайнового правата інтересу,який полягаєв отриманнікомпенсації відборжника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і ВеликаПалата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

Стаття 625 ЦК Українирозміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

У частині другійстатті 625 ЦК Українипрямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

За таких обставин, вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних в розмірі 3 295 грн. за договором позики від 01.04.2018 року на 1500 доларів США, що станом на 25.01.2021 року становить 42 240 грн., а також 3%річних врозмірі 2398грн.за договоромпозики від01.09.2018року на1000євро,що станомна 25.01.2021року становить 34250грн.підлягають до часткового задоволення, а саме з відповідача підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 3294,72 грн. за договором позики від 01.04.2018 року, а також 3 % річних в розмірі 2381,55 грн. за договором позики від 01.09.2018 року, оскільки розрахунки 3 % річних надані суду представником позивача, були неточними, так як згідно формули (сума боргу х3%/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення) саме такі розміри 3% річних становлять за договорами позики.

Крім того, в позовній заяві представник позивача ОСОБА_3 просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати з отриманням правової допомоги в розмірі 5000 гривень та сплачений судовий збір.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Велика Палата Верховного Суду висловила наступну правову позицію у постанові від 19 лютого 2020 р. N 14-382цс19.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, при зверненні до суду із вказаною позовною заявою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 до позовної заяви додала ордер ІФ №098075 від 25.01.2021 року про надання правової допомоги ОСОБА_1 .. До вказаного представник також додала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

При цьому, представником не додано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, на підставі вищенаведених норм закону з урахуванням того, що представником позивача до позовної заяви не долучені докази щодо понесення позивачем ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн., тому в задоволенні таких вимог слід відмовити, оскільки вони документально не підтверджені.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 606,67 грн. (розмір заявлених вимог 120 736 (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню 60666,27 грн. (50,25 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом 1207,36 грн. (1207,36 грн. х 60666,27 грн.:120 736 грн. = 606,67 грн.).

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 141, 263, 265, 280, 284, 288, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 612, 625, 1046, 1048, 1050 ЦК України,

рішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в користь ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , суму боргу за договорами позики в розмірі 60 666 (шістдесят тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 27 копійок.

В решті позовних вимог відмовити

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 606 (шістсот шість) гривень 67 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана до суду апеляційної інстанції через Берегівський районний суд.

Суддя Гал Л. Л.