Провадження №2/760/314/21

Справа №760/31884/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді: Оксюти Т.Г.

при секретарі: Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про відібрання дитини від матері та визначення місця проживання дитини з батьком та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 та відібрати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 та передати на проживання батьку ОСОБА_1 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він з 15.01.2005 року по 03.08.2015 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ), та від даного шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З травня 2014 року сторони почали проживати окремо, син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишився проживати разом з матір`ю.

Рішенням суду від 07.12.2015 року позивачу було визначено графік зустрічей з сином та зобов`язано відповідача не чинити перешкод у цьому.

Відповідач ігнорувала рішення суду та жодного разу не допустила його побачити сина.

28.12.2017 року позивач звернувся до суду з позовом про зміну способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23.10.2018 року змінено порядок участі позивача у вихованні сина та встановлено наступний графік: щомісяця кожної суботи з 10.00 год. до 18.00 год. без присутності матері дитини; два тижні влітку для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини без присутності матері дитини.

Зазначив, що відповідач не виконала жодного рішення суду, сина переховує і вживає всіх дій для того, щоб виїхати з ним до Німеччини, оскільки вона уклала шлюб з ОСОБА_5 громадянином ФРН , змінила прізвище на ОСОБА_2 , а в подальшому змінила своє ім`я ОСОБА_8 на ОСОБА_2 .

Зазначив, що відповідач схильна до неконтрольованої агресії, слідує за своєю нав`язливою ідеєю виїхати з України та вивезти сина за кордон.

Протягом тривалого часу відповідач приховує сина від позивача, утримує його в ізоляції, не надає повноцінного розвитку, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості здійснювати свої права як батько відносно малолітнього сина ОСОБА_3 .

На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 в якому просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , від якого вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу син сторін залишився проживати разом з нею.

Матір`ю ОСОБА_2 за місцем фактичного проживання малолітнього сина за адресою: АДРЕСА_1 , створені всі необхідні умови для його проживання, навчання та відпочинку. Весь свій час позивачка за зустрічним позовом проводить з сином та дочкою, проявляє материнську турботу, піклується про здоров`я, організовує і контролює їх особистий розвиток, навчання, створює належні умови для розвитку їх природних здібностей.

У малолітнього ОСОБА_3 існує дуже міцний емоційний зв`язок з мамою та маленькою сестричкою, син позитивно характеризується в школі, водночас він потребує постійного піклування за станом здоров`я з боку матері. Позивач за зустрічним позовом перебуває у декретній відпустці по догляду за молодшою дитиною, весь свій час присвячує донці та сину. Вона фізично здорова, шкідливих звичок не має, за місцем проживання характеризується позитивно.

Таким чином, вирішуючи даний спір, необхідно врахувати, що між інтересами батьків та дитини повинна існувати справедлива рівновага. Дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Така правова позиція зазначена в Рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року по справі «Хант проти України».

Натомість батько проти проживання сина з матір`ю заперечує, з вигаданих обставин звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним.

При цьому задоволення судом зустрічного позову про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю, унеможливлює задоволення вимог за первісним позовом про визначення місця проживання дитини з батьком, у зв`язку з чим просила відмовити у задоволенні первісного позову.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 25.11.2019 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

28.01.2020 року від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, заява про залучення до участі у справі третіх осіб та поданий зустрічний позов.

15.02.2021 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду.

16.02.2021 року від Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації надійшов висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.02.2021 року за №109/04/40-806.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що сторонами в справі надані пояснення та заперечення, підстави, визначені законом для відкладення розгляду справи та оголошення в ній перерви відсутні, суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності позивача за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом та його представника.

Від представника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом надійшла заява про розгляд справи без їх участі. Проти задоволення первісного позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні. Зустрічний позов просили задовольнити.

Третя особа Орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації надіслала на адресу суду заяву в якій просила справу розглядати без участі її представника.

Третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання свого представника не направила, надала висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Врахувавши заяву представника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.01.2005 року по 03.08.2015 року, що підтверджується рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03.08.2015 року.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Від вказаного шлюбу сторони мають малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 та відібрати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 та передати на проживання батьку ОСОБА_1 .

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Суд, перевіривши доводи, на які посилались сторони як на підставу своїх позовних вимог, прийшов до висновку, що проживання малолітнього сина разом з матір`ю, буде відповідати його інтересам, з огляду на наступне.

Встановлено, що після розірвання шлюбу син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати з матір`ю ОСОБА_2 .

Також документально підтверджується, а ОСОБА_1 не заперечується, що у зв`язку з укладенням шлюбу з громадянином Федеративної республіки Німеччини ОСОБА_5 (дата і місце укладення шлюбу 02.02.2016 року місто Зігмарінген ФРН) прізвище ОСОБА_4 змінено на ОСОБА_2 .

У подальшому власне ім`я ОСОБА_12 було змінено на ОСОБА_2, про що 14 липня 2016 року Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено відповідний актовий запис №103, прізвище, власне ім`я, по батькові після державної реєстрації зміни імені - ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до вимог ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до вимог ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За правилами, встановленими ст.ст. 164, 170 Сімейного кодексу України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а саме, якщо мати, батько: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно правил ст. 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Частиною 3 ст. 163 Сімейного кодексу України обумовлено, що суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Таким чином, враховуючи наведені вище приписи законодавства, а також положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, частини 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Звертаючись до суду з вимогами про відібрання малолітнього сина від матері та визначення місця його проживання з батьком, ОСОБА_1 посилається на ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду щодо участі ОСОБА_1 у вихованні дитини, неналежне виконання нею батьківських обов`язків, утриманні сина за місцем проживання з психічно хворим братом ОСОБА_2 , в ізоляції від інших дітей.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом також стверджує, що ОСОБА_2 схильна до проявів неконтрольованої агресії та переймається виключно нав`язливою ідеєю виїхати з України та вивезти дитину.

Проте, зазначені твердження належним чином не обґрунтовані та не підтверджені належними та допустимими доказами, з огляду на наступне.

На підтвердження вищевказаних обставин позивачем за первісним позовом, відповідачем за зустрічним позовом надано копії постанов державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Марків Яною Сергіївною: 1) про відкриття виконавчого провадження №58836153 від 10.04.2019 року; 2) про накладення штрафу від 14.05.2019 року, 3) про арешт коштів боржника від 14.05.2019 року, а також 4) повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 14.05.2019 року.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили 23 листопада 2018 року, встановлено регламент побачень ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: щомісяця кожного суботи з 10.00 год. до 18.00 год. без присутності матері дитини; два тижні влітку для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, без присутності матері дитини.

На підставі згаданого рішення 04 березня 2019 року було видано виконавчий лист, який звернутий ОСОБА_1 до примусового виконання тільки 10 квітня 2019 року, тобто більше, ніж через чотири місяця після набрання рішенням суду законної сили.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 після відкриття виконавчого провадження №58836153 від 10.04.2019 року узгоджував з ОСОБА_2 час і місце зустрічі з дитиною, а ОСОБА_2 перешкоджала йому у таких зустрічах в узгодженому сторонами місці та часі.

Так, в повідомленні про кримінальне правопорушення зазначено, що 20.04.2019 року така зустріч не відбулася у зв`язку з твердженням ОСОБА_2 про хворобу дитини, а 11.05.2019 року - у зв`язку з тим, що на численні дзвінки двері квартири за адресою АДРЕСА_2 не відчинено.

Проте, матеріали справи не містять доказів про час з`явлення державного виконавця та чи узгоджувався даний час з ОСОБА_2 для перевірки виконання рішення суду, тому підстав вважати, що ОСОБА_2 умисно ухиляється від виконання рішення суду немає.

Відомостей про існування для ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у інші дні або у проведенні сумісного відпочинку з сином та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини - матеріали справи не містять взагалі, а існування таких обставин спростовується документально.

За таких обставин посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення суду про встановлення регламенту його спілкування з сином не є доведеними у встановленому законом порядку, ґрунтуються на припущеннях та є передчасними.

Посилання позивача на два випадки, коли він нібито не мав можливості зустрітися з сином, є об`єктивно недостатнім для твердження про наявність підстав для відібрання сина від матері.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також, суд критично ставиться до долученої до матеріалів справи копії повідомлення про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення від 14.05.2019 року, а саме про невиконання нею рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року у справі №760/29040/17 з огляду на правила встановлені ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України виключно вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, та лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

До того ж за правилами ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Згідно вимог ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Інших відомостей, які б відповідно до вимог ст.ст. 164, 170 Сімейного кодексу України для суду можуть бути підставою для постановлення рішення про відібрання дитини, а саме, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводиться з дитиною, є хронічним алкоголіком або наркоманом, вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракування та бродяжництва, а також, що залишення дитини у матері є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання - матеріали справи не містять.

Відповідно до положень принципу 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання; ця відповідальність покладена перш за все на батьків.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до вимог ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не наведено посилань на існування жодних виняткових обставин, які б свідчили про необхідність розлучення малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю, об`єктивно вбачається, що його вимога про відібрання дитини від матері на користь ОСОБА_1 явно суперечить інтересам дитини, отже не підлягає до задоволення.

Посилання позивача ОСОБА_1 на неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків та про її схильність до проявів неконтрольованої агресії є вигаданими і не підтверджені жодними доказами.

Натомість, в матеріалах справи наявні докази того, що ОСОБА_2 піклується про здоров`я дитини. Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позитивно характеризується за місцем навчання та дитячим психологом. ОСОБА_2 разом з чоловіком ОСОБА_5 та дітьми проживає окремо у двокімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1 , у якій створені всі необхідні умови для проживання, навчання та відпочинку дитини. За місцем проживання ОСОБА_2 характеризується позитивно.

Вказане підтверджується актами обстеження умов проживання дитини від 21.01.2020 року, 12.10.2020 року.

До того ж, згідно висновку №31 від 14.03.2017 року психологічного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у нього було визначено високий рівень прихильності до мами та бабусі ОСОБА_14 . Визначається емоційний зв`язок ОСОБА_3 з ОСОБА_5 , хлопчик вважає його за батька.

Отже, у малолітнього ОСОБА_3 існує дуже міцний емоційний зв`язок з мамою.

Встановлено, що ОСОБА_2 перебуває у декретній відпустці по догляду за молодшою дитиною.

Твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 намагається без погодження на те батька вивезти дитину за кордон на постійне проживання, а також про те, що дитина проживає з психічно хворою людиною, є надуманими.

Натомість є факти недотримання ОСОБА_1 встановленого судом графіку спілкування з дитиною, що підтверджується актами про порушення регламенту встановленого рішенням суду від 01.12.2018 року, 08.12.2018 року, 15.12.2018 року, 22.12.2018 року, та заявою ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ) від 12.05.2016 року

Крім того, ОСОБА_1 сплачує аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нерегулярно, а з серпня 2019 року повністю припинив таку сплату, що підтверджується випискою по рахунку ПриватБанку.

Водночас твердження ОСОБА_1 про те, що він матеріально та житлом забезпечений не мають вирішального значення для правильного вирішення справи.

Слід зазначити, що згідно долученої позивачем до матеріалів справи копії акту №215 від 16.10.2019 року, складеного завідувачем та головним спеціалістом сектору соціально-правового захисту дітей Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (а.с. 16) за результатами обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , яка на праві приватної власності належить бабусі ОСОБА_16 , у квартирі вже проживають і мають постійне місце реєстрації окрім ОСОБА_1 його дружини - ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , їх малолітні діти від другого шлюбу, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згадана квартира складається з двох кімнат, житловою площею 33,8 кв.м, отже на кожну зареєстровану у квартирі особу припадає 8,45 кв.м житлової площі, а у разі проживання у згаданому житловому приміщенні п`ятьох осіб, на кожну особу припадатиме 6,76 кв.м житлової площі, що є значно нижчим 13,65 кв. м. на одну особу, встановлених ст. 47 Житлового кодексу України, та 9 кв.м - для міста Київ.

Більше того, матеріали справи не містять інформації про стан здоров`я ОСОБА_1 та членів його сім`ї, підтвердження того, що він не зловживає алкогольними напоями та не перебуває на обліку у нарколога, що у нього відсутні психічні або інші хронічні хвороби.

До того ж ОСОБА_1 не надано жодних відомостей щодо згоди його дружини ОСОБА_17 на проживання третьої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею і її двома рідними дітьми, як і згоди власниці житлового приміщення - ОСОБА_16 , на реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у належній їй на праві власності квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

В судовому засіданні достовірно встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляє бажання проживати разом з матір`ю.

П. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У відповідності до ч.1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Суд звертає особливу увагу на той факт, що дитина є малолітньою, згідно психологічним висновком при емоційно прив`язаний до мами та схильний до неї, а тому його сумісне проживання разом з батьком у квартирі, може призвести до негативних наслідків у формі психічних розладів.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 звертаючись з позовом до суду про відібрання від матері малолітнього ОСОБА_3 виходить лише з власних інтересів, а не інтересів малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього.

При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

За правилами, встановленими ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації №109/04/40-806 від 05.02.2021 року вбачається, що Орган вважає, що малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 доцільно проживати разом з матір`ю ОСОБА_2 , що забезпечить найкращі інтереси дитини.

Отже, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, є надуманими і безпідставними, не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать інтересам дитини.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язком батьків утримувати дитину.

Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

З матеріалів справи вбачається існування між колишнім подружжям особистого конфлікту, проте зазначений конфлікт не повинен впливати на дитину.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, беручи до уваги особу ОСОБА_2 , яка характеризується позитивно, специфіку їх з ОСОБА_1 особистих відносин, які мають конфліктний характер, суд вважає недоцільним визначення проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, оскільки хлопчик емоційно прив`язаний до матері та до молодшої сестри.

Судом на даний час не встановлено, що проживання сина з батьком позитивно сприятиме його розвитку з урахуванням того, що ОСОБА_1 має дружину та ще двох синів, які проживають разом з ним.

Враховуючи, що між сторонами існує конфлікт на ґрунті особистих відносин та мати не перешкоджає батьку спілкуватись з сином, а ОСОБА_1 сам не виявляє бажання спілкуватись та бачитись з сином за узгодженням з ОСОБА_2 , різка зміна постійного місця проживання ОСОБА_3 може негативно вплинути на його психологічний стан.

Також, суд враховує висновок органу опіки та піклування від 05.02.2021 року за №109/04/40-806 відповідно до якого орган вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Виходячи з викладеного вище, обставин, встановлених в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що проживання дитини з матір`ю відповідає його інтересам у зв`язку з чим вважає необхідним визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат, які складаються з суми судового збору 840,80 грн.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», принципами Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 141, 157, 159,160, 161 СК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про відібрання дитини від матері та визначення місця проживання дитини з батьком відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІПН НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя