ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2021Справа № 910/20008/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства Компанія "НІКА ПАЛЛАНТ"

до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "САНТРЕЙД"

про стягнення 29314,66 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Компанія "НІКА ПАЛЛАНТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "САНТРЕЙД" про стягнення заборгованості у розмірі 259510,30 грн, 239463,85 грн - основна сума заборгованості, 5888,43 грн - пеня, 1472,11 грн - 3 % річних, 5531,60 грн. - інфляційні втрати, 7154,31 грн - збитки.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого товару за договором поставки №60429561 від 01.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 дана позовна заява залишена без руху.

12.01.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.01.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/20008/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

02.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві на позов відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що всупереч умов договору позивачем не були надані документи, визначені п.п.6.1, 6.2 договору, у зв`язку із чим у відповідача не виникло зобов`язання із здійснення остаточної оплати за товар.

12.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заява про компенсацію судових витрат, заява про перехід в загальне позовне провадження і виклик свідків у справі №910/20008/20, відповідь на відзив.

15.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заява про зменшення розміру позовних вимог, заява про збільшення розміру позовних вимог та письмові пояснення до позовної заяви.

У заяві про зменшення позовних вимог позивач просить суд зменшити розмір позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 239463,85 грн.

У відповідності до ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд встановив, що заява відповідає вимогам ст.46 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим прийнята судом до розгляду.

Суд, розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог, у якій позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 8561,98 грн, 3% річних у сумі 2145,33 грн, інфляційні втрати у сумі 8238,24 грн, збитки у сумі 10369,11 грн, дійшов висновку про прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, у зв`язку із чим має місце нова ціна позову.

Також, розглянувши заяву позивача про перехід в загальне позовне провадження, суд прийшов до висновку про відмову в її задоволенні.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.02.2021 прийняв заяву Приватного підприємства Компанія "НІКА ПАЛЛАНТ" від 21.01.2021 про зменшення розміру позовних вимог; прийняв заяву Приватного підприємства Компанія "НІКА ПАЛЛАНТ" від 21.01.2021 про збільшення розміру позовних вимог; у задоволенні заяви Приватного підприємства Компанія "НІКА ПАЛЛАНТ" про перехід в загальне позовне провадження та виклику свідків у справі №910/20008/20 - відмовив.

15.03.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшли заперечення.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2020 Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією "САНТРЕЙД" (покупець, відповідач) та Приватним підприємством Компанія "НІКА ПАЛЛАНТ" (постачальник або покупець, позивач) укладений договір поставки №60429561 (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язався продати та поставити, а покупець оплатити і прийняти соняшник урожаю 2020 року насипом.

Договір вступає в силу з дати підписання та діє до повного виконання своїх зобов`язань (п.11.1. договору).

Кількість соняшнику 100 метричних тон з опціоном +15,0/-15,0% за вибором продавця (п.3.1. договору).

Згідно із п.5.3 договору визначено, що датою поставки та момент переходу права власності вважається дата (момент) документальної (у відповідній товарно-транспортній накладній та/чи акті приймання-передачі) фіксації факту видачі перевізником товару вантажоотримувачу у пункті поставки.

Відповідно до п.5.2. договору, продавець зобов`язується поставити весь об`єм товару за реквізитами поставки, вказаними у п.5.1. у строк з 01.09.2020 по 07.09.2020, обидві дати включно. Вантажовіправником товару є особа, яка зазначена у відповідній транспортній накладній.

За змістом пункту п.6.1 договору покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний банківський рахунок продавця. Покупець зобов`язується проводити оплату кожної партії товару у два етапи:

- 80% вартості відповідної партії товару сплачується покупцем протягом 2-х робочих днів з дати поставки товару і визначення фактичної кількості та якості поставленого Товару згідно умов цього договору, а також після отримання усіх документів на товар, що визначені у п.6.1.1. цього договору;

- остаточний розрахунок проводиться покупцем протягом 2-х робочих днів після: а) отримання покупцем документів, визначені у п.6.1.1. (якщо їх не було надано раніше) та у п.6.1.2., а також після б) завершення здійснення покупцем перевірки правильності реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН (ст.8 цього договору), за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних.

Згідно із п.7.2 договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов`язується оплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставив відповідачу товар (соняшник врожаю 2020 року) на загальну суму 1197319,24 грн, на підтвердження чого надав суду товарно-транспортні накладні № 004303 від 01.09.2020, № 004308 від 01.09.2020, №004301 від 01.09.2020, № 004302 від 01.09.2020 та видаткові накладні № 229 від 01.09.2020 на суму 601431,36 грн, №231 від 2.09.2020 на суму 595887,88 грн.

Також сторонами складено акт перерахунку ціни партії товару, поставленого згідно видаткової накладної №229 та акт перерахунку ціни партії товару, поставленого згідно видаткової накладної №231. Позивачем сформовані рахунки на оплату №230 від 01.09.2020 на суму 601431,36 грн та №232 від 02.09.2020 на суму 595887,88 грн.

03.09.2020 відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару на суму 957855,39 грн, що підтверджується випискою з рахунку позивача.

Позивач зазначає, що 30.09.2020 на виконання п.6.1.2. договору відповідачу за описом передані документи для здійснення оплати залишку по рахункам №230 від 01.09.2020 та №232 від 02.09.2020 у розмірі 20 % від суми, вказаної у зазначених рахунках, а податкові накладні були передані одразу після їх реєстрації 29.09.2020 в ЄРПН.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки залишок заборгованості має бути сплачений протягом 2-х робочих днів після передачі всього пакету документів, яка відбулась 30.09.2020, то прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання розпочалося з 03.10.2020.

Посилаючись на порушення відповідачем зобов`язань за договором в частині здійснення повної оплати заборгованості у сумі 239463,85 грн, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 239463,85 грн, пені у сумі 5888,43 грн, 3 % річних у сумі 1472,11 грн та інфляційних втрат 5531,60 грн.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення збитки у сумі 7154,31 грн, понесені по договору кредиту "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" №010/Д2-1-КБ/432 від 26.02.2020 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/Р2-01-11-2-0/1 від 09.01.2015, укладеному з АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ".

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків позивач посилається на те, що внаслідок прострочення відповідачем зобов`язань за договором позивач зазнав збитків у вигляді оплачених процентів по договору кредиту "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" №010/Д2-1-КБ/432 від 26.02.2020 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/Р2-01-11-2-0/1 від 09.01.2015, укладеному між позивачем та АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ".

Згідно із поданих позивачем заяв про зменшення та збільшення позовних вимог, позивач заявлено до стягнення: пеню у сумі 8561,98 грн, 3% річних у сумі у сумі 2145,33 грн, інфляційні втрати у сумі 8238,24 грн, нарахованих з 03.10.2020 по 20.01.2021, а також збитки у сумі 10369,11 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, позивач на виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки №60429561 від 01.09.2020 поставив відповідачу, а відповідач прийняв (соняшник врожаю 2020 року) на загальну суму 1197319,24 грн, на підтвердження чого надав суду товарно-транспортні накладні № 004303 від 01.09.2020, № 004308 від 01.09.2020, №004301 від 01.09.2020, № 004302 від 01.09.2020 та видаткові накладні № 229 від 01.09.2020 на суму 601431,36 грн, №231 від 2.09.2020 на суму 595887,88 грн.

У відповідності до ч.1, ч2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

03.09.2020 відповідач здійснив часткову оплату на суму 957855,39 грн, що підтверджується випискою з рахунку позивача та 21.01.2020 здійснив оплату 20% вартості товару у сумі 239463,85 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №20005058 від 20.01.2021 на суму 12028627 грн, №20005059 від 20.01.2021.

Позивач посилається на прострочення відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару з 03.10.2020, оскільки на виконання п.6.1.2. договору 30.09.2020 відповідачу за описом передані документи для здійснення оплати залишку по рахункам №230 від 01.09.2020 та №232 від 02.09.2020 у розмірі 20 % від суми, вказаної у зазначених рахунках.

Відповідач у свою чергу заперечує факт виконання позивачем вимог п.6.1.1 п.6.1.2. договору щодо передачі документів, у зв`язку із чим стверджує про відсутність прострочення грошового зобов`язання.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд зазначає, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Надаючи оцінку доводам сторін судового процесу, дослідивши надані сторонами докази у матеріали справи суд зазначає наступне.

Так, за у відповідності до пункту п.6.1 договору покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний банківський рахунок продавця. покупець зобов`язується проводити оплату кожної партії товару у два етапи:

- 80% вартості відповідної партії товару сплачується покупцем протягом 2-х робочих днів з дати поставки товару і визначення фактичної кількості та якості поставленого Товару згідно умов цього договору, а також після отримання усіх документів на товар, що визначені у п.6.1.1. цього договору;

- остаточний розрахунок проводиться покупцем протягом 2-х робочих днів після: а) отримання покупцем документів, визначені у п.6.1.1. (якщо їх не було надано раніше) та у п.6.1.2., а також після б) завершення здійснення покупцем перевірки правильності реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН (ст.8 цього договору), за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних.

Згідно із п.6.1.1 договору зазначено, що документи для часткової оплати:

а) товарно-транспортні накладні на товар з відміткою вантажоотримувача про прийняття товару по кількості та якості.

б) оригінал акту перерахунку ціни відповідної партії товару;

в) засвідчена печаткою продавця копія реєстру вантажоотримувача про вивантаження транспортних засобів із зазначенням ваги та якості прийнятого товару;

г) оригінал видаткової накладної або акту приймання - передачі на відповідну фактичну кількість поставленого товару;

д) оригінал чи засвідчена продавцем (печатка та підпис) копія рахунку на оплату вартості поставленого товару за ціною згідно з актом перерахунку ціни відповідної партії товару.

У пункті 6.1.2 договору передбачено, що документи для остаточної оплати:

а) оригінал рахунку на оплату вартості отриманого товару за ціною згідно з актом перерахунку ціни відповідної партії товару;

б) засвідчена підписом та печаткою продавця роздруківка електронної квитанції про реєстрацію продавцем відповідної податкової накладної у ЄРПН;

в) оригінали відвантажувальних документів, визначені в п.6.1.1. цього договору (у разі, якщо спочатку для оплати було прийнято засвідчені копії).

У відповідності до ч.1 ст.666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

З аналізу наведених вище положень договору вбачається, що обов`язок відповідача здійснити остаточну плату за отриманий товар обумовлено вчиненням позивачем дій щодо передачі усіх документів на товар, що вказані у п.п.6.1.1, 6.1.2 договору.

Дослідивши наданий позивачем у матеріали справи на підтвердження факту передачі відповідачу документів, визначених у п.п.6.1.1, 6.1.2 договору, опис документів "Документи на 20% ПП Компанія "НІКА ПАЛЛАНТ" судом встановлено, що вказаний документ містить перелік документів, дату 30.09.2020 року та підпис особи.

У зазначеному описі документів зазначені наступні документи: договори з ТОВ "Південь - агро" Н-144, Н-146, додаткові угоди №1, видаткові №№20,21, 24 до договорів Н-144, Н-146, податкові №№1,3,4,10, податкові з ТОВ "Південь - агро" №№21,24, витяг ТОВ "Південь - агро", витяг з реєстру ПДВ ТОВ "Південь - агро", 4-СГ ТОВ "Південь - агро", 4-СГ ДП "СПДКВСУ" (№103), 29-СГ ТОВ "Південь - агро", 29-СГ ДП "СПДКВСУ" (№103), договір підряду №44, договір підряду №200319, відомості з Держреєстру речових прав.

Однак, суд зазначає, що перелік документів, який зазначений в описі не містить переділу документів, які складені за договором №60429561 від 01.09.2020, не відповідає переліку документів, який повинен бути переданий відповідачу відповідно до п.п.6.1.1, 6.1.2 договору.

Зазначення дати та підпису в опису документів здійснено особою, яку неможливо ідентифікувати, так як не зазначено прізвище, ім`я, по-батькові, посадове становище особи, яка отримала вказані документи.

Позивач стверджує, що вказані документи передані працівнику відповідача Попову Р.Б., на підтвердження чого надав довіреність №223 від 01.09.2020. Однак суд зазначає, що надана позивачем довіреність №223 від 01.09.2020 уповноважувала вказаного представника позивача на отримання товарно-матеріальних цінностей - насіння соняшнику та не містила жодних відомостей про уповноваження вказаного представника на отримання документів, визначених у п.п.6.1.1, 6.1.2 договору.

Наданий позивачем у матеріали справи протокол опитування свідка від 21.01.2021 суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.

Положеннями ст.88 ГПК України встановлено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Заява свідка як це передбачено ст.88 ГПК України у матеріали справи позивачем на надана.

Оскільки факти передачі документів можуть встановлюватись виключно відповідними документами (зокрема, супровідними листами, описами, тощо), такі обставини не можуть встановлюватися на підставі показань свідків не підтверджених відповідними документами, з огляду на що, в порядку ст. 86 ГПК України судом вказаний доказ (протокол опитування свідка) відхиляється та не приймається судом до уваги.

Посилання позивача на те, що такі документи, визначені у п.п.6.1.1, 6.1.2 договору були направлені на електронну пошту представника відповідача Джулай О.В. суд відхиляє, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження зазначених обставин.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що позивачем у порушення п.п.6.1.1, 6.1.2 договору поставки №60429561 від 01.09.2020 не надав належних доказів в розумінні Господарського процесуального кодексу України на підтвердження факту передачі відповідачу та отримання останнім документів, а саме: оригіналу товарно-транспортних накладних на товар з відміткою вантажоотримувача про прийняття товару по кількості та якості № 004303 від 01.09.2020, № 004308 від 01.09.2020, №004301 від 01.09.2020, №004302 від 01.09.2020; оригіналів рахунків на оплату вартості поставленого Товару за ціною згідно з актом перерахунку ціни відповідної партії Товару №230 від 01.09.2020 та №232 від 02.09.2020; засвідчених підписом та печаткою продавця роздруківок електронних квитанцій про реєстрацію продавцем відповідних податкових накладних у ЄРПН; реєстрів Вантажоотримувача про вивантаження транспортних засобів із зазначенням ваги та якості прийнятого товару.

При цьому факт здійснення відповідачем оплати за договором поставки №60429561 від 01.09.2020 не заміняє зобов`язання позивача передати відповідачеві визначені у п.п.6.1.1, 6.1.2 договору документи, а також не підтверджує отримання таких документів. Посилання на рахунки під час здійснення платежу з урахуванням обов`язку у п.6.1.1. надати їх копії також не підтверджує факту отримання відповідачем оригіналів таких рахунків.

Направлення позивачем на адресу позивача вимоги № 175 від 19.10.2020, в якій вимагав сплатити заборгованість за рахунками №230 від 01.09.2020 та №232 від 02.09.2020 також не підтверджує виконання позивачем обов`язку передбаченого п.п.6.1.1, 6.1.2 договору, оскільки не містить відомостей про направлення разом із претензією документів визначених у зазначених пунктах договору.

Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до наведених приписів законодавства право на нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені виникає внаслідок факту наявності прострочення стороною, у даному випадку відповідачем, виконання грошового зобов`язання з оплати товару.

Однак, як встановлено вище у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту передачі відповідачу та отримання останнім документів, визначених у п.6.1.1. та у п.6.1.2 договору, з яких можна встановити дату вчинення відповідної дії та визначити початок виникнення обов`язку відповідача із здійснення остаточної оплати за отриманий товар.

З огляду на відсутність доказів направлення та вручення позивачем відповідачу всього переліку документів відповідно до умов договору поставки, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача прострочення із здійснення оплати за отриманий товар за договором, у зв`язку із чим підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про необгурнтвоаність позовних вимог про стягнення пені у сумі 8561,98 грн, 3% річних у сумі у сумі 2145,33 грн та інфляційних втрат у сумі 8238,24 грн.

Щодо заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення збитків у сумі 10369,11 грн, то суд зазначає наступне.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків позивач посилається на те, що внаслідок прострочення відповідачем зобов`язань за договором позивач зазнав збитків у вигляді оплачених процентів по договору кредиту "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" №010/Д2-1-КБ/432 від 26.02.2020 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/Р2-01-11-2-0/1 від 09.01.2015, укладеному між позивачем та АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ".

Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. В силу положень частини другої названої статті збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов`язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв`язку між діями особи та збитками, які складають об`єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення - причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом; суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв`язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Однак, позивачем не доведено наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та сплатою позивачем процентів за користування кредитними коштами по договору кредиту "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" №010/Д2-1-КБ/432 від 26.02.2020 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/Р2-01-11-2-0/1 від 09.01.2015, укладеному між позивачем та АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ".

Зі змісту кредитного договору та договору поставки не вбачається, що обов`язок зі сплати процентів за кредитним договором пов`язаний із виконанням договору поставки від 01.09.2020, який більш того укладений пізніше від кредитного договору.

Наданий позивачем кредитний договір №015/Д2-1-КБ/241 від 27.03.2020, довідки розрахунки також не підтверджують наявності причинно-наслідкового зв`язку між виконанням відповідачем обов`язку за договором поставки та сплатою позивачем процентів за користування кредитними коштами по договору кредиту.

Отже, позивачем не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б у своїй сукупності надали суду можливість встановити обставини, які входять до предмету доказування у даній справі, а саме причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками, а також протиправної поведінки відповідача.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у сумі 10369,11 грн.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства Компанія "НІКА ПАЛЛАНТ" про стягнення з Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "САНТРЕЙД" пені у сумі 8561,98 грн, 3% річних у сумі у сумі 2145,33 грн, інфляційних втрат у сумі 8238,24 грн та збитків у сумі 10369,11 грн.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.03.2021.

Суддя С.О. Турчин