КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/6177/17

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3568/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М.,

за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Костишеної Вікторії Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року у складі судді Чех Н.А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Одинадцята київська державна нотаріальна контора про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та про визнання права власності на ј частку спадкового майна, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Одинадцята київська державна нотаріальна контора про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та про визнання права власності на ј частку спадкового майна.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 .

За життя батькові належала на праві власності земельна ділянка, площею 0,0660 га, кадастровий номер 8000000000:66:610:0003, розташована в АДРЕСА_1 .

27.06.2002 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів вказану земельну ділянку та судовий будинок своєму сину ОСОБА_1

30.11.2007 року позивач подав до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, реєстровий № 1633/10. Свідоцтва про право на спадщину він не отримував, але з 2001 року по 2017 рік безперешкодно користувався земельною ділянкою, сплачував всі необхідні платежі та членські внески, був прийнятий до складу учасників СТ «Сілікатчик». Батько власноручно передав йому правовстановлюючі документи на земельну ділянку - оригінал акту на землю серії 1-КВ № 153663 від 29.08.2002 року та довіреність на управління майном.

Також, на цій ділянці діти позивача побудували садовий будинок. Проте, 31.03.2017 року ОСОБА_1 отримав позовну заяву про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованого об`єкту, до якої було долучено свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02.10.2003 року, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори, зареєстрований у реєстрі за № 8-553.

Однак, позивач є непрацездатною особою, як за віком, так і у зв`язку з інвалідністю першої групи, що дає йому право на обов`язкову частку.

05.03.2018 року була подана заява про уточнення позовних вимог, де позивач просив внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.03.2012 року, зобов`язати нотаріальну контору видати відповідачу нове свідоцтво та визнати за ним право власності на 1/4 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Костишена В.Л. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вказано, що позивач є особою, яка має право на обов`язкову частку в спадщині після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 та пропустив шестимісячний строк для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини з поважних причин, які були для нього пов`язані з об`єктивними, істотними та непереборними труднощами.

Зазначено, що скаржник, в силу свого похилого віку, групи інвалідності та непрацездатності, за законом претендує фактично на обов`язкову частку у спадщині у вигляді 1/4 земельної ділянки, площею всього 0,0630 га. розташованої в АДРЕСА_1 , на якій фактично побудований житловий будинок ОСОБА_1 .

Також зазначено, що позивач, будучи впевненим у тому, що прийняв від покійного батька у спадщину вказану земельну ділянку, поводився як власник, не обмежуючи себе у розпорядженні даною земельною ділянкою. Разом зі своїми дітьми розпочав будівництво будинку, вклав грошові кошти, поки 31.03.2017 року не отримав позовну заяву про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованого об`єкта. ОСОБА_1 дізнався про те, що земельну ділянку площею 0,0630 га, розташовану в м. Києві у Дніпровському районі після смерті батька отримала тільки донька ОСОБА_2 . Дана справа - №755/3267/17 перебуває у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва, розгляд даної справи зупинено ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва №755/3267/17 від 26.06.2017 р. до вирішення даної справи №755/6177/17.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 та Одинадцята київська державна нотаріальна контора заперечують проти задоволення апеляційної скарги та просять рішення районного суду залишити без змін (а.с.111-116, 123 т. 3).

Колегія суддів вислухавши пояснення ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 , які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну такою, що не підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є рідними дітьми ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с.6 т. 1).

Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з земельної ділянки, площею 0,0630 га, кадастровий номер 8000000000:66:610:0003, розташована в АДРЕСА_1 .

Встановлено, що ОСОБА_3 мешкав та був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 .

28.12.2010 року ОСОБА_2 , яка зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3 , подала до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом, яку вона фактично прийняла після смерті батька ОСОБА_3 (а.с. 143 т. 1).

02.10.2003 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів все своє майно ОСОБА_2 (а.с. 147 т.1).

28.12.2010 року Одинадцята київська державна нотаріальна контора відкрила спадкову справу № 1633/10 щодо майна померлого ОСОБА_3 (а.с. 6-41 т.2).

13.03.2012 року Одинадцята київська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірну земельну ділянку (а.с.24 на звороті т.2).

25.05.2013 року ОСОБА_1 подав до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та заповіт ОСОБА_3 від 07.06.2002 року (а.с. 160 т.1).

На час смерті спадкодавця ОСОБА_1 проживав та був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_4 та не проживав зі спадкодавцем.

30.05.2013 року Одинадцята київська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 про пропуск встановлено шестимісячного строку для прийняття спадщини та про заповіт, який складено в 2003 році на іншу особу (а.с. 30 т. 2).

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що позивач пропустив строк подачі заяви про прийняття спадщини.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Убачається, що позивач звернувся у суд з указаним позовом та просив внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.03.2012 року, зобов`язавши нотаріальну контору видати відповідачу нове свідоцтво та визнати за ним право власності на 1/4 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

Між тим, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до задоволення позову.

Так, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч.1 ст. 1220 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частинами 1 та 3 статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст. 1270 ЦК України).

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Зі справи убачається, що за життя, 27 червня 2002 року ОСОБА_3 склав заповіт на ім`я свого сина ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Долговою З.М., яким заповів належну йому на праві особистої власності земельну ділянку, площею 0,600 га, ділянка АДРЕСА_5 (а.с.35 т.1).

Відповідно до положень ч.2 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь- який час скласти новий заповіт.

Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частці, в якій він йому суперечить.

02.10.2003 року ОСОБА_3 склав заповіт на ім`я доньки ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В. В., яким заповів останній все свої майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі, все те, що йому буде належати на день смерті і на що за законом він матиме право (а.с.204-205 т.1).

13.03.2012 року Одинадцята київська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірну земельну ділянку (а.с.24 т.2).

Спадкування обов`язкової частки в спадщині здійснюється на підставах, встановлених законом, шляхом прийняття спадщини в порядку, визначеному статтями 1268,1269 ЦК України.

У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на обов`язкову частку в спадщині, така відмова може бути оскаржена до суду.

Встановлено, що ОСОБА_1 не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття обов`язкової частки, документів що він є непрацездатним та інвалідом 1 групи, не подавав й згідно вимог ст. 1276 ЦК України до нього не переходить право на прийняття обов`язкової частки у спадщині після померлого ОСОБА_3 .

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 звертався до Дніпровського районного суду м. Києва із позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті свого батька в задоволенні якого рішенням суду від 05.03.2019 року було відмовлено. Зазначене судове рішення залишено без змін судом апеляційної інстанції.

Зокрема, з постанови Київського апеляційного суду від 23 травня 2019року убачається, що обґрунтовуючи зміст вимог, ОСОБА_1 зазначав, що є непрацездатною особою як за віком так і в зв`язку з інвалідністю першої групи й має право на обов`язкову частку у спадщині, проте нотаріусом не було з`ясовано коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку. Неподання до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори у визначений законом шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини обумовлено станом здоров`я. Між тим, судом визнано доведеним, що позивач не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, наявність заповіту на його ім`я не позбавляло останнього необхідності у визначений строк звернутися до нотаріальної контори з відповідною заявою й не з`ясування нотаріусом тієї обставини, що існує спадкоємець, який має право на обов`язкову частку у спадщині, в своїй сукупності не є свідченням наявності у позивача об`єктивних та непереборних перешкод для подання відповідної заяви у визначений законом строк (а.с.69-74 т.2).

Отже, судовим рішенням визнано доведеним, що ОСОБА_1 , незважаючи на те, що має право на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилася після смерті його батька, не набув прав на спадкування майна, остільки у встановлений законом строк не звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Згідно положень ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропущено строк для прийняття спадщини з поважних причин; що нотаріусом під час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, порушено право позивача на обов`язкову частку; що позивач був упевнений про існування одного заповіту і лише на його ім`я,- колегія суддів визнає безпідставними, необґрунтованими.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 пропущено строк для прийняття обов`язкової частки у спадщині після померлого ОСОБА_3 , додатковий строк для прийняття спадщини в установленому законом порядку йому не визначався.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення районного суду, висновки якого відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального й процесуального права районним судом застосовано правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Костишеної Вікторії Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 18 березня 2021 року.

Суддя-доповідач:

Судді: