-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2021 року м. Харків Справа № 913/705/20
Провадження № 30/913/705/20
Суддя господарського суду Луганської області Голенко І.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Пирятинський делікатес», с. Дейманівка Пирятинського району Полтавської області
до відповідача Приватного підприємства «Сільськогосподарська виробнича фірма «Агро-Лугань», с. Передільське Станично-Луганського району Луганської області
про стягнення 26877 грн 76 коп.
В С Т А Н О В И В:
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитки від інфляції в сумі 9404,88 грн, 3 % річних в сумі 1288,34 грн, пеня в розмірі 16184,54 грн (за неналежне виконання умов договору поставки № 02/09-2019-АЛ від 02.09.2019), а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перерахував попередню оплату на виконання умов договору, проте відповідачем недопоставлено товар частково, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з листом про повернення попередньої оплати недопоставленого у строк товару. Відповідач повернув попередню оплату несвоєчасно, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 04.01.2021 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 913/705/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи.
23 грудня 2020 року на адресу господарського суду Луганської області від відповідача у справі ПП «СВФ «Агро-Лугань», надійшли письмові пояснення б/н та без дати, якими відповідач проти позову заперечує, вважає заявлені вимоги необґрунтованими та безпідставними, оскільки договірні зобов`язання виконанні, заборгованості немає, але відповідачу є незрозумілим та не надано підтвердження заявлених розрахунків.
Згідно із ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
18.03.2021 на адресу електронної пошти суду від позивача надійшла електронна копія клопотання про долучення до матеріалів справи документів (доказів) згідно додатку до нього.
Згідно з приписами ст. 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом; учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом; копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
У зв`язку з викладеним, вказані копії електронних доказів не вважаються засвідченими в порядку, встановленому чинним законодавством, а тому, до уваги судом не беруться.
Розглянувши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини.
02 вересня 2019 року між сторонами у справі було укладено договір поставки № 02/09-2019-АЛ (далі договір, а. с. 5-7), відповідно до умов п.п. 1.1 та 1.2 якого, відповідач (продавець/постачальник) зобов`язався передати у власність позивачу (покупцеві) пшеницю 4-го класу українського походження насипом врожаю 2019 року в обсязі 500,00 тонн +/-10% (далі товар), а останній, в свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах даного договору.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна товару за одну метричну тону без ПДВ становить 3312,50 грн.
Згідно з п. 3.2 договору загальна сума договору визначається як загальна вартість товару та разом з ПДВ становить 1987500,00 грн +/-10%.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що продавець зобов`язується передавати покупцеві товар в узгодженій кількості та асортименті в строк з 02.09.2019 року по 15.09.2019 року, включно.
Відповідно до п.п. 4.1.1 договору поставка здійснюється на умовах FCA (завантажено в автомобільний транспорт) (Інкотермс 2010). Місце поставки товару за адресою: Луганська область, Станично-Луганський район, с. Передільське, вул. Миру, буд. 100.
Згідно з п. 4.2 договору покупець здійснює оплату за товар наступним чином:
- 80% вартості товару протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту підписання договору;
- 20% вартості товару протягом 3 (трьох) робочих днів після реєстрації податкових накладних, за умови надання усіх оригіналів документів на поставлений товар.
Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що у разі порушенням строків поставки товару, продавець сплачує на користь покупця, за його вимогою, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент поставки, від вартості недопоставленого у строк товару, за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 6.6 договору, за порушення зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, здійснивши попередню оплату вартості обумовленого договором товару, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями: № 3973 від 04.09.2019 на суму 798975,00 грн, № 4010 від 05.09.2019 на суму 798975,00 грн, № 5082 від 07.10.2019 на суму 147075,00 грн, всього на загальну суму 1745025,00 грн (а.с. 13-15).
На виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар лише на суму 1699590,76 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справі видатковими накладними (а.с. 16-20).
Вартість недопоставленого за договором товару складає - 45434,24 грн.
Після неодноразового направлення листів та претензій, відповідач 16.10.2020 року повернув позивачу суму недопоставленого товару в розмірі 45434,24 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 505 від 16.10.2020, наявним у матеріалах справи (а.с. 22).
Зважаючи на тривалий час неповернення відповідачем на вимогу позивача суми попередньої оплати товару, позивачем на підставі п. 6.2 договору за період з 16.09.2019 по 15.10.2020 нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 16184,54 грн.
Крім того, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем за період з 16.09.2019 по 25.08.20200 нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 9404,88 грн та 3 % річних в сумі 1288,34 грн.
Вказане стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідач доказів, які б спростовували доводи позивача, суду не подав.
На підставі ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Судом встановлено, що спір виник через порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються положення Цивільного кодексу України.
Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи доведено та сторонами не спростовано, що позивач виконав договірні зобов`язання щодо перерахування попередньої оплати у повному обсязі, проте відповідач не допоставив товар на суму 45434,24 у встановлений договором строк (до 15.09.2019, включно)
Отже, у даному випадку у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 16.09.2019 року.
Сума попередньої оплати фактично була повернута 16.10.2020 (а. с. 22).
Тобто правовідношення, в якому у зв`язку з фактичним закінченням строку поставки у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 ст. 625 ЦК України.
Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 22.09.2020 у справі № 916/631/19.
Таким чином, позивачем за період з 16.09.2019 по 25.08.20200 нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 9404,88 грн та 3 % річних в сумі 1288,34 грн, згідно розрахунку наведеному у позовній заяві.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача 3% річних встановив, що розрахунок позивачем здійснено арифметично невірно.
За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", сума 3% річних в межах періоду заявленого позивачем (з 16.09.2019 по 25.08.2020) становить 1285,91 грн.
Обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 3% річних - 1285,91 грн. за період з 16.09.2019 по 25.08.2020.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 9404,88 грн (за період з 16.09.2019 по 25.08.2020), суд дійшов висновку, що він не відповідає фактичним обставинам з наступних підстав.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа (включно) відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця.
За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця,
а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Така правова позиція Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Таким чином, належним періодом нарахування інфляційних втрат є жовтень 2019 року серпень 2020 року (включно), з урахуванням чого, сума інфляційних втрат буде становити 819,50 грн.
Обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума інфляційних втрат - 819,50 грн. за період жовтень 2019 року серпень 2020 року (включно).
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідальність у вигляді пені за невиконання умов договору щодо строків постачання товару, передбачена сторонами пунктом 6.2 договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент поставки, від вартості недопоставлених у строк товарів, за кожний день прострочення.
Так, за порушення відповідачем строків договірного зобов`язання позивачем здійснено нарахування пені в розмірі 16184,54 грн за період з 16.09.2019 по 15.10.2020 (згідно розрахунку наведеному у позові).
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Пунктом 6.2 договору встановлено, що у випадку порушення строків постачання товарів, продавець сплачує на користь покупця, за його вимогою, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент поставки, від вартості недопоставленого у строк товару, за кожен день прострочення.
Таким чином, вказаний пункт договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням «до дати фактичного виконання», тощо.
Отже, умову, передбачену у п. 6.2. договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Така правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.
Перевіривши розрахунок пені в розмірі 16184,54 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійснені розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Таким чином, здійснивши перевірку розрахунку, враховуючи строк сплати (повернення) відповідачем грошових коштів 16.10.2020, суд зазначає, що строк нарахування пені закінчився 15.03.2020 року (включно).
Отже, враховуючи вищевикладене до стягнення з відповідача підлягає пеня в розмірі 6358,43 грн за період з 16.09.2019 по 15.03.2020 (включно), а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частинами 1 та 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).
Доводи відповідача за поясненнями є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.
З урахуванням викладеного вище, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та її обставинами частково, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 819,50 грн, 3% річних в сумі 1285,91 грн, пені в розмірі 6358,43 грн.
Вирішуючи питання щодо судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як встановлено судом, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 379/1418/18, яка в силу положень ч. 4 ст. 236 ГПК України судом враховується при виборі і застосуванні норм права.
Крім того, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така правова позиція викладена в постанові ОП КГС Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
В якості доказів понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач подав суду:
- оригінал ордеру серії КС № 781252 від 22.12.2020 (а.с. 8);
- посвідчену належним чином копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2459 виданого 10.01.2019 (а.с. 9);
- посвідчену належним чином копію договору про надання правової допомоги № 01/20 від 01.07.2020 (а.с. 10-11);
- посвідчену належним чином копію Акту № 2 від 10.12.2020 приймання-передачі наданих послуг, що включає підготовку позовної заяви, збір доказів та подання позовної заяви до суду, вартість яких становить 5000,00 грн (а.с. 12).
Дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката; ці витрати пов`язані безпосередньо з розглядом цієї справи, розмір заявлених витрат є обґрунтованим.
Таким чином, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 5000,00 грн документально доведено та не спростовано іншим учасником справи (відповідачем).
Частина 2 ст. 126 ГПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, сума судових витрат на правову допомогу покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1574,50 грн.
Судовий збір у розмірі 661,92 грн покладається на відповідача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 91, 120, 123, 129, 178, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Сільськогосподарська виробнича фірма «Агро-Лугань», 93615, Луганська область, Станично-Луганський район, с. Передільське, вул. Миру, буд. 100, ідентифікаційний код 37779608, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пирятинський делікатес», 37050, Полтавська область, Пирятинський район, с. Дейманівка, вул. Наглого Марка, буд. 46, ідентифікаційний код 36313601, інфляційні втрати в сумі 819,50 грн, 3% річних у сумі 1285,91 грн, пеню в розмірі 6358,43 грн, витрати на судовий збір у розмірі 661,92 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1574,50 грн. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. 214 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ст. 256 ГПК України та в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України з урахуванням приписів п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Рішення складено 19.03.2021.
Суддя І.П. Голенко
скопійовано
-
скопійовано
-
