ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2021 р. Справа№ 910/11991/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 15.03.2021

за апеляційною скаргою Державного підприємства «Держвуглепостач»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 (повний текст складено 01.10.2020)

у справі № 910/11991/19 (суддя - Гумега О.В.)

за позовом Державного підприємства «Держвуглепостач»

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

про розірвання договору,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

У вересні 2019 року Державне підприємство «Держвуглепостач» (далі - ДП «Держвуглепостач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - ПАТ «Центренерго»), в якому просив з 01.09.2019 розірвати договір поставки вугілля від 11.07.2019 № 111/31, укладений між ПАТ «Центренерго» та ДП «Держвуглепостач» на підставі судового рішення, визначивши наступні наслідки розірвання даного договору для його сторін: 1.1. Позивач: на умовах договору поставки вугілля № 111/31 від 11.07.2019 здійснить поставку вугілля, відвантаженого до 31.08.2019. 1.2. Відповідач: на умовах договору поставки вугілля № 111/31 від 11.07.2019 прийме поставлене постачальником вугілля, оплатить вартість поставленого вугілля та вартість його доставки залізничним транспортом. 1.3. За неналежне виконання зобов`язань, виконання яких сторонами вже почалося або вчинене станом на 31.08.2019 включно, сторони несуть відповідальність у відповідності до умов договору поставки вугілля № 111/31 від 11.07.2019 (далі - договір 31).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2020, зокрема, позов ДП «Держвуглепостач» до ПАТ «Центренерго» у справі залишено без розгляду в частині позовних вимог, викладених у п. 1.1., 1.2. та 1.3. прохальної частини позовної заяви № 0747/06 від 02.09.2019.

Так, суд першої інстанції прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, подану 12.05.2020 через відділ діловодства суду та розглядав позовні вимоги ДП «Держвуглепостач» до ПАТ «Центренерго» про розірвання договору поставки вугілля від 11.07.2019 № 31, укладеного між ПАТ «Центренерго» та ДП «Держвуглепостач», на підставі судового рішення з 01.09.2019 (в редакції заяви позивача про уточнення позовних вимог).

Позовні вимоги про розірвання договору обґрунтовані тим, що з моменту укладання договору 31 відбулася істотна зміна обставин, а саме: відповідач порушив свої зобов`язання по оплаті вугілля за іншими договорами (договором поставки вугілля від 12.06.2019 № 111/23 та договором поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25), укладеними до дати укладання договору 31, на суму 338 824 953, 72 млн. грн, що унеможливлює виконання всіх зобов`язань позивача за договором 31 в зв`язку із нестачею коштів, необхідних для здійснення розрахунків з вугледобувними підприємствами, оплати вартості доставки вугілля залізничним транспортом, сплати податків/зборів, поповнення електронного рахунку ПДВ, оплати зарплати працівникам. Позивач стверджує, що вжив заходи, направлені на усунення наслідків істотної зміни обставин, а саме запропонував відповідачу варіанти вирішення ситуації, однак відповідач не надав відповідь на жодну з пропозицій позивача та не підписав змін до договору 31.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення обґрунтовано тим, що договір 31 між сторонами було укладено 11.07.2019, а відтак позивачу на момент його укладання було відомо про заборгованість відповідача за поставлене вугілля по договору 23 і договору 25, відповідно, позивач міг передбачити істотну зміну обставин та не укладати спірний договір 31.

Крім того, наявність заборгованості відповідача по договорам 23 та 25 в будь-якому разі не може бути істотно зміною обставин по відношенню до договору 31, оскільки кожний окремий, укладений між сторонами, договір в силу приписів ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленістю його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а в силу приписів ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, суд першої інстанції зазначив, що встановлення факту заборгованості відповідача за договорами 23, 25, 31 не є предметом дослідження у даній справі. Виникнення у відповідача перед позивачем простроченої заборгованості не може бути визнане істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні договору 31.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, ДП «Держвуглепостач» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 повністю та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП «Держвуглепостач», встановлено учасникам справи строк для подачі відзивів та заяв. Справу призначено до розгляду на 15.03.2021.

У судове засідання 15.03.2021 з`явилися представники сторін - позивача та відповідача.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду - скасувати. Представник відповідача проти доводі апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

ДП «Держвуглепостач» не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції зробив безпідставний висновок про те, що оскільки договір 31 був підписаний 11.07.2019, на момент коли було відомо про заборгованість відповідача за поставлене вугілля по договору 23 і договору 25, позивач міг передбачити істотну зміну обставин та не укладати спірний договір 31. На переконання скаржника суд не обґрунтував це твердження та не навів пояснення, яким чином позивач мав передбачити істотну зміну обставин, a саме виникнення згодом простроченої заборгованості у відповідача на суму 338 824 953, 72 грн.

Також, на переконання скаржника, суд безпідставно звузив зміст ст. 652 Цивільного кодексу України, обмеживши застосування терміну «істотна зміна обставин» лише по відношенню до прав та обов`язків за спірним договором. В Цивільному кодексі України застосовано термін «обставини», який має значно ширше значення, ніж терміни «права за договором», «обов`язки за договором», «умови договору». В Цивільному кодексі України відсутні обмеження, які визначають, що істотна зміни обставин має стосуватися виключно спірного договору. Це суперечить змісту терміну «зміна обставин», який має зовнішній/загальний характер і не регулюється договірними зобов`язаннями.

Крім того, скаржник зазначає, що в судовому рішенні безпідставно не надано оцінки тому, що крім листування з органами, які мають повноваження впливати на управлінські рішення відповідача та права керувати мажоритарною часткою акцій відповідача, яка належить Державі, позивач неодноразово писав листи і до відповідача з приводу простроченої заборгованості та шляхів усунення негативних наслідків (розірвання договору, продовження строку поставки).

Скаржник також вказує, що із оскаржуваного рішення не зрозуміло, де саме в спірних договорах або в звичаях ділового обороту на сторону договору прямо покладено несення ризику зміни обставин, яка полягає у виникненні простроченої заборгованості по іншим договорам у однієї сторони договору перед іншою.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Клопотання про продовження строку для подачі відзиву не заявлялося.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, між ДП «Держвуглепостач» (постачальник) та ПАТ «Центренерго» (покупець) (далі - сторони) укладено договір поставки № 31 від 11.07.2019, відповідно до п. 1.1 якого постачальник поставить (передасть) у власність покупця, а покупець прийме і оплатить вугільну продукцію (далі - вугілля) на зазначених у договорі умовах.

Згідно з п. 1.2 договору 31 необхідні для виконання договору відомості вказуються в специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною договору.

Вугілля поставляється виключно при наявності та на підставі відповідних підписаних сторонами специфікацій. Право власності на вугілля постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля згідно з умовами договору (п. 2.4, 2.5 договору 31).

Відповідно до п. 6.7 договору 31, оплата вартості вугілля та відшкодування його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 календарних днів з моменту підписання відповідних актів. Покупець має право до моменту підписання відповідних актів приймання-передачі вугілля здійснити попередню оплату в розмірі 90% вартості вугілля, яке надійшло на залізничну станцію призначення, що підтверджується календарним штемпелем прибуття вантажу на станцію призначення в паперовій залізничній накладній чи відображенням дати прибуття вантажу на електронній накладній.

Згідно зі специфікацією № 07/19-В-Т-З від 11.07.2019 до договору 31 (далі - специфікація) постачальник зобов`язується поставити (передати), а покупець прийняти й оплатити вугілля в обсязі 150 (+/- 5%) тис. т (пункт 1 специфікації); строк (термін) поставки (передачі) вугілля: 12 липня 2019 року - 31 серпня 2019 року (пункт 2 специфікації).

Так, звертаючись з даним позовом, позивач стверджував, що з моменту укладання договору 31 відбулася істотна зміна обставин, а саме: відповідач - ПАТ «Центренерго» порушив свої зобов`язання по оплаті вугілля за іншими договорами (договором поставки вугілля від 12.06.2019 № 111/23 та договором поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25), укладеними до дати укладання договору 31 на суму 338 824 953, 72 млн. грн, що унеможливлює виконання всіх зобов`язань позивача за договором 31 в зв`язку із нестачею коштів.

Листом № 0729/06 від 22.08.2019 позивач повідомив відповідача, що вважає за необхідне розірвати укладений з ПАТ «Центренерго» договір 31 та надав останньому для підписання угоду від 22.08.2019 про розірвання договору поставки вугілля 31 від 11.07.2019 з 22.08.2019. Указаний лист отримано відповідачем, однак угоду про розірвання договору 31 ним не підписано.

Враховуючи, що сторони не досягли згоди щодо розірвання договору 31, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про розірвання зазначеного договору на підставі судового рішення з 01.09.2019. Позивач зазначив, що здійснює закупівлю у державних вугледобувних підприємств вугільної продукції та централізоване постачання цієї продукції у власність єдиної державної енергогенеруючої компанії - ПАТ «Центренерго». Укладання договорів між відповідачем та позивачем відбувається в результаті проведення відповідачем біржових торгів на ТБ «Українська енергетична біржа». У результаті проведення торгів між відповідачем та позивачем було укладено договір поставки вугілля 31, договір поставки вугілля № 111/23 від 12.06.2019 (далі - договір 23) та договір поставки вугілля № 111/25 від 18.06.2019 (далі - договір 25).

Звертаючись з позовом, позивач стверджував, що загальна прострочена заборгованість ПАТ «Центренерго» перед ДП «Держвуглепостач» за договорами 23 та 25 станом на 28.08.2019 становить 338 824 953, 72 грн, а саме: за договором 23 - 128 675 675, 35 грн, з яких 111 155 609, 98 грн є простроченою заборгованістю; за договором 25 - 247 905 419, 6 грн, з яких 227 669 343, 74 грн є простроченою заборгованістю. На підтвердження заборгованості відповідача у наведених сумах за договором 23 та за договором 25 позивач надав акти приймання-передавання вугільної продукції разом з актами відшкодування вартості доставки вугілля, згідно зі складеними ним реєстрами первинних документів, що підтверджують заборгованість за договором 23 та за договором 25.

Укладаючи з відповідачем договори 23 та 25, позивач розраховував на одержання прибутку, досягнення економічного ефекту та вчасне і належне виконання відповідачем умов цих договорів стосовно оплати поставленого вугілля. На момент укладання договору 31, як стверджував позивач, у відповідача була відсутня прострочена заборгованість перед позивачем по оплаті за відвантажене вугілля за іншими договорами.

Під час укладання договору 31, позивач не знав і не міг знати ту обставину, що відповідач порушить свої зобов`язання щодо оплати поставленого вугілля по договорам 23 та 25 і його заборгованість буде становити 338 824 953, 72 грн. Зазначена обставина призвела до відсутності обігових коштів у позивача, необхідних для здійснення розрахунків з вугледобувними підприємствами, оплати вартості доставки вугілля залізничним транспортом, сплати податків/зборів, поповнення електронного рахунку ПДВ, оплати зарплати працівникам.

Позовні вимоги заявник обґрунтовував істотною зміною обставин після укладення договору 31, яка за доводами позивача полягала у виникнення у відповідача перед позивачем простроченої заборгованості за договорами 23 та 25 на суму 338 824 953, 72 грн. Така зміна обставин, на твердження позивача, є істотною, оскільки якби він міг передбачити таку обставину, то договір 31 ним не укладався б або укладався на інших умовах, зокрема із застосуванням попередньої оплати поставок вугілля.

При цьому станом на час звернення позивача з позовом до суду (02.09.2019) було відсутнє порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманого вугілля за договором 31. У подальшому, позивач повідомив, що у відповідача виникла прострочена заборгованість перед позивачем за договором 31, яка склала 90 001 140, 34 грн з врахуванням компенсації за транспортування вугілля. На підтвердження зазначеного позивач додав до матеріалів справи акти приймання-передавання вугільної продукції разом з актами відшкодування вартості доставки вугілля. Наявність у відповідача простроченої заборгованості за договором 31 є додатковим обґрунтуванням позивачем наявності підстав для розірвання договору 31.

Листами № 0524/06 від 09.07.2019, № 0731/06 від 23.08.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогами оплатити заборгованість у сумі 303, 1 млн.

Листами № 0693/06 від 14.08.2019, № 0694/06 від 14.08.2019 позивач направив відповідачу претензії щодо здійснення оплати поставленої відповідно до договору 23 та договору 25 вугільної продукції, строк оплати за яку настав.

Листами № 0701/06 від 15.08.2019, № 0702/06 від 15.08.2019 позивач направив відповідачу вимоги про сплату пені та 3 % річних за порушення строків оплати за відвантажену відповідно до договору 23 та договору 25 вугільну продукцію, строк оплати за яку настав.

Також листом № 0696/06 від 14.08.2019 позивач запропонував відповідачу підписати додаткову угоду № 2 від 14.08.2019 до договору 31 щодо продовження строку поставки вугілля до 30.09.2019 (за умови погашення простроченої заборгованості) або зменшення обсягу його поставки за договором 31. А листом № 0729/06 від 22.08.2019 позивач запропонував відповідачу підписати угоду від 22.08.2019 про розірвання договору 31.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Між сторонами склалися правовідносини з поставки вугілля. Спір у справі стосується наявності підстав для розірвання договору поставки.

В силу приписів ст. 631, 651 Цивільного кодексу України розірвати можна лише договір, який діє (строк / термін дії якого не закінчився). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі 910/7981/17, від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 12.02.2020 у справі №911/991/19.

Відповідно до п. 10.1 спірного договору останній набирає чинності з дати його підписання сторонами та отримання сторонами всіх погоджень / затверджень відповідно до вимог чинного законодавства та внутрішніх документів сторін, необхідних для укладення цього договору, і діє по 30.09.2019, а в частині розрахунку - до їх повного виконання.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що договір 31 припинив свою дію 30.09.2019 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, тобто після подання позивачем позову до суду (02.09.2020). А тому, оскільки позивач звернувся з позовом до суду про розірвання договору 31 з 01.09.2019, тобто на час, коли договір 31 діяв, суд першої інстанції правомірно розглянув спір по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Сторони не досягли згоди щодо розірвання договору 31.

Щодо наявності першої умови (п. 1 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України) скаржник зазначав, що в момент укладання договору 31 сторони виходили з того, що позивач поставить вугілля, а відповідач оплатить його поставку відповідно до умов договору 31. У сторін не було інформації, що через 2 місяці заборгованість відповідача перед позивачем досягне суми 338 824 953, 72 грн і це унеможливить подальше виконання договору 31. А тому, в момент укладання договору 31, на переконання скаржника, сторони виходили з того, що прострочена заборгованість відповідача в розмірі 338 824 953, 72 грн не настане.

Щодо наявності другої умови (п. 2 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України) скаржник зазначав, що з метою усунення негативних наслідків нестачі коштів, крім звернення до відповідача з претензіями, вимогами та пропозиціями щодо внесення змін або розірвання договору 31, позивач звернувся з приводу заборгованості відповідача по оплаті за поставлену вугільну продукцію до Кабінету Міністрів України, Міненерговугілля України, Фонду державного майна України, Ради національної небезпеки України, представника Президента у Кабінеті Міністрів України та до відповідача з листами № 0526/06 від 09.07.2019, № 0614/06 від 24.07.2019, № 0638/06 від 31.07.2019, № 0670/06 від 06.08.2019. А тому, зміна обставин зумовлена причинами, які позивач не зміг усунути після виникнення їх при всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися.

Щодо наявності третьої умови (п. 3 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України) скаржник стверджував, що співвідношення майнових інтересів сторін під час укладання договору 31 полягало в тому, що позивач розраховував отримати вчасно оплату за відвантажене вугілля, натомість відповідач розраховував отримати вчасно вугілля відповідно до умов договору 31. Однак, обставини які виникли після укладання договору 31, а саме заборгованість відповідача за вугілля в розмірі 338 824 953, 72 грн, дають підстави вважати, що навіть при отриманні відповідачем вугілля у повному обсязі за договором 31 вчасна оплата поставленого вугілля не відбудеться. Відповідно, виконання договору 31 порушить співвідношення майнових інтересів сторін та позбавить заявника можливості вчасно отримати оплату за відвантажене вугілля.

Щодо наявності четвертої умови (п. 4 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України) скаржник вказував, що з договору 31 або звичаїв ділового обороту не випливає, що позивач як заінтересована особа має нести самостійно ризик відсутності обігових коштів, у разі зміни обставин, а саме виникнення великої дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем, що і призвело до відсутності обігових коштів у позивача. Саме бездіяльність відповідача щодо погашення дебіторської заборгованості призвела до зміни обставин та відсутності обігових коштів у позивача. А тому, із суті договору 31 або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе лише позивач.

Крім того, скаржник посилався на те, що має зобов`язання на поставку вугілля за договором 31 в обсязі 113, 6 тис. т, строк виконання якого закінчився 31.08.2019. Проте, у зв`язку із істотною зміною обставин до 01.09.2019 заявник не зможе поставити необхідний обсяг вугілля і порушить зобов`язання щодо строків поставки вугілля, що призведе до нарахування відповідачем штрафних санкцій за порушення зобов`язань за договором 31.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до приписів ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналогічні приписи містить ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, якою визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно, сторони договору 31 були вільні у виборі контрагентів та визначенні його умов, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Укладеного між сторонами договір 31 за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а згідно ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України - покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо, вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 675 Цивільного кодексу України товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Аналогічні приписи містить ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, за змістом якої зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Отже, при настанні таких обставин сторони за взаємною згодою можуть розірвати договір. Водночас, частина друга наведеної статті передбачає випадки, коли договір може бути змінений або розірваний на вимогу однієї із сторін.

Так, за приписами ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.06.2018 № 910/14216/17, від 16.10.2018 № 910/17686/17.

Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог.

Відтак, доведенню при вирішенні спору у даній справі підлягає одночасна наявність чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Істотною зміною обставин скаржник визначив виникнення у відповідача перед ним простроченої заборгованості за договорами 23 та 25 на суму 338 824 953, 72 грн, а у подальшому і простроченої заборгованості за договором 31 на суму 90 001 140, 34 грн, що унеможливлює виконання всіх зобов`язань заявника за договором 31 в зв`язку із нестачею коштів. Скаржник вказує, що під час укладення договору 31 не знав і не міг знати ту обставину, що відповідач порушить свої зобов`язання щодо поставленого вугілля за договором 23 та за договором 25.

Водночас, наявність заборгованості відповідача по договорам 23 та 25 не може бути істотно зміною обставин по відношенню до договору 31, оскільки кожний окремий, укладений між сторонами, договір в силу приписів ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленістю його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. А в силу приписів ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними при укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. А тому посилання скаржника на відсутність простроченої заборгованості за іншими договорами (23, 25) на момент укладення спірного правочину (31) не може бути підставою для розірвання такого договору та відхиляється судом як безпідставне.

При цьому встановлення факту заборгованості відповідача за договорами 23, 25, 31 не входить до предмету доведення виходячи з предмету спору. Виникнення у відповідача перед скаржником простроченої заборгованості за договорами 23 та 25, а також прострочення заборгованості за договором 31 на суму 90 001 140, 34 грн, не може бути визнане судом істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні договору 31, а тому правові підстави для розірвання договору 31 відсутні.

Крім того, скаржником не доведено одночасне існування всіх чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідних для розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин.

Так, скаржнику на момент укладання договору 31 (11.07.2019) було відомо про заборгованість відповідача за поставлене вугілля по договору 23 і договору 25. При цьому посилання скаржника на те, що на той момент це не була прострочена заборгованість відхиляється судом з огляду на те, що такі обставини (в широкому розумінні, як їх трактує сам заявник) були відомі стороні. Питання ж прострочення оплати відноситься до комерційних ризиків, які жодна із добросовісних сторін договору не в змозі передбачити на момент укладення договору.

Також з листами, на які скаржник посилався у позові, останній звертався стосовно заборгованості відповідача по договору 23 та договору 25, а не по спірному договору 31. На момент цих звернень не виникла прострочена заборгованість відповідача по спірному договору 31.

Договори 23 та 25 укладені між скаржником та відповідачем, а тому звернення до Кабінету Міністрів України, Міненерговугілля України, Фонду державного майна України, Ради національної небезпеки України, представника Президента у Кабінеті Міністрів України стосовно заборгованості відповідача по оплаті за поставлену вугільну продукцію за вказаними договорами не може бути доказом вчинення позивачем належних дій, направлених на усунення негативних наслідків нестачі у позивача грошових коштів та зменшення заборгованості відповідача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до невиконання відповідачем зобов`язань щодо розрахунку за іншими правочинами, які заявник трактує як «обставини», які змінилися з моменту укладення спірного правочину (в широкому трактуванні обставин).

Водночас в силу приписів ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ч1 ст. 55 Господарського кодексу України).

Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, визначений статтею 44 Господарського кодексу України випливає із ризикованого характеру підприємницької діяльності і передбачає покладання негативних наслідків здійснення підприємницької діяльності безпосередньо на підприємство (підприємця).

Тобто, суб`єкт підприємницької діяльності вправі обирати вид і спосіб здійснення ним підприємницької діяльності, здійснюючи її на свій ризик, і самостійно відповідати за результати своїх дій, він вільний у виборі напрямків і методів роботи, незалежний у прийнятті рішень, діє своєю волею та за своїми інтересами, вільний у встановленні прав і обов`язків по договорам, що укладаються, у визначенні будь-яких умов договорів, що укладаються.

Отже, ризики при підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість підприємства стосується виключно діяльності самого підприємства, в зв`язку з чим, наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Тобто, чинним законодавством та змістом укладеного між сторонами договором 31 встановлено, що ризики зміни обставин несуть його сторони, в тому числі скаржник. А тому доводи скаржника щодо наявності широкого кола обставини, які, на його переконання, є підставою для розірвання договору, відхиляються як необґрунтовані.

Крім того, скаржник не був позбавлений права притримати у себе товар до виконання боржником зобов`язання щодо оплати на підставі ст. 594 Цивільного кодексу України. Не здійснення розрахунку за договором є підставою для звернення з позовом про стягнення заборгованості, а не з позовом про розірвання договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Крім того, наслідки прострочення оплати передбачені ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про те, що скаржник не довів належними та допустимими доказами у розумінні ст. 73, 76 - 79, 269 ГПК України наявності підстав для розірвання договору 31 у зв`язку з істотною зміною обставин (ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України) за одночасної наявності умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ДП «Держвуглепостач» про розірвання договору за недоведеністю обставин, з яким закон пов`язує можливість розірвання правочину.

Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.