Справа № 199/1313/21

(1-кп/199/351/21)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2021 року місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1

секретар ОСОБА_2

прокурор ОСОБА_3

представники потерпілого - ОСОБА_4 , ОСОБА_5

обвинувачена - ОСОБА_6

захисники - ОСОБА_7 , ОСОБА_8

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі обвинувальний акт у кримінальному проваджені №12020040630000941 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Кірово Немирівського району, Вінницької області, громадянки України, освіта вища, заміжньої, не утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей та працездатних осіб не має, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

1.Встановлені судом першої інстанції обставини.

Відповідно до ст.ст.13,14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст.12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає територіальні громади, сільські, селищні, міські ради, сільських, селищних, міських голів, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, органи самоорганізації населення.

Згідно зі ст.143 Конституції України органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Органом місцевого самоврядування, який розпоряджається земельними ділянками комунальної власності Дніпровської територіальної громади є Дніпровська міська рада.

Відповідно до ч.1 ст.58 Земельного кодексу України та ст.4 Водного кодексу України до земель водного фонду, серед інших, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок та навколо водойм.

Відповідно до ст.89 Водного кодексу України та ст.61 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

У відповідностідо вимогч.4ст.59Земельного кодексуУкраїнигромадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно із ст.60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, ширина яких, зокрема, для малих річок складає 25 метрів.

У відповідності до ст.88 Водного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено підстави набуття права на землю, зокрема, придбання права на землю громадянами та юридичними особами, що здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Статтею 125 Земельного кодексу України проголошено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.І ст.211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідального рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

07.06.2012 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в зеєстрі за № 2333, ОСОБА_6 , разом із ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 набула у спільну приватну власність земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:01:536:0040, загальною площею 0,4960 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Також, 27.08.2012 ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу за № 3826, придбала земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:01:536:0051, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_3 .

Вказані вище земельні ділянки відносяться до земель житлової та громадської забудови, знаходяться у безпосередній близькості одна від одної та межують з прибережною захисною смугою річки Шпакової, яка є лівою притокою річки Дніпро і згідно з ст.79 Водного кодексу України відноситься до малих річок і становить її водний фонд.

Так, у жовтні 2012 року, (більш точну дату та час в ході досудового розслідування встановити не довелося за можливе) розуміючи, що земельні ділянки з кадастровими номерами 1210100000:01:536:0040, 1210100000:01:536:0051 по АДРЕСА_2 , межують з берегом річки Шпакова, тобто мають вільний доступ до води, у ОСОБА_13 виник злочинний умисел направлений на самовільне зайняття прилеглої до них ділянки площею 2948 м2, частина якої є прибережна захисна смуга річки Шпакова.

Далі, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, у жовтні 2012 року, (більш точну дату та час в ході досудового розслідування встановити не довелося за можливе) ОСОБА_6 , перебуваючи на території земельних ділянок з кадастровими номерами 1210100000:01:536:0040, 1210100000:01:536:0051 по АДРЕСА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, самовільно, всупереч встановленого порядку, тобто не маючи необхідних і достатніх прав на володіння, користування або розпорядження вказаною земельною ділянкою, як власник чи як особа якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватись нею, достовірно знаючи, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Водного кодексу у прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється будівництво будь-яких споруд, огородила з обох боків територію зазначеної вище земельної ділянки площе 2948 м2 залізобетонним парканом до урізу води річки Шпакова.

Державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Дніпропетровській області 16.06.2020 проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо використання земельних ділянок із кадастровими номерами 1210100000:01:536:0040 (поштова адреса АДРЕСА_2 ), 1210100000:01:536:0051 (поштова адреса АДРЕСА_3 ) та земельних ділянок, які із ними межують. За результатами проведеної перевірки Управлінням з контролю за використанням та охороною земель складено акт №831-ДК/688/АП/09/01-20 від 16.06.2020 та встановлено, що згідно наявною інформацією земельна ділянка площею АДРЕСА_4 в районі земельних ділянок із кадастровими номерами 1210100000:01:536:0040, 1210100000:01:536:0051 використовується ОСОБА_6 для розміщення та обслуговування будівель та споруд за відсутністю відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність чи користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо неї, доступ до якої обмежено залізобетонним парканом, що є порушенням ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Таким чином, ОСОБА_6 , самовільно зайняла зазначену вище земельну ділянку площею 2948 м2, частина якої є прибережною захисною смугою річки Шпакова, спричинивши при цьому територіальній громаді м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради майнову шкоду на загальну суму 118 604 гривень.

2.Кваліфікація кримінального правопорушення, яке вчинила ОСОБА_6 .

Умисні дії ОСОБА_6 , які виразились у самовільному зайнятті земельної ділянки, кваліфікуються за ч.1 ст.197-1 КК України.

3.Вимоги клопотання та обґрунтування стороною захисту.

01.03.2021 року до суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 , який просить суд звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, яке обвинувачена ОСОБА_6 та захисники підтримали у підготовчому судовому засіданні.

4.Позиції інших учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_14 ,представник потерпілого ОСОБА_5 не заперечували проти закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 з підстав закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності та її звільнення від кримінальної відповідальності на підставіст.49 КК України.

5.Мотиви Суду.

Вислухавши думки учасників судового розгляду, дослідивши доводи заявленого клопотання та матеріали кримінального провадження, суд вважає, що клопотання захисника ОСОБА_7 та обвинуваченої ОСОБА_6 підлягає задоволенню, оскільки є всі підстави, передбаченіст.49 КК України, для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, виходячи та враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1ст.285 КПК Україниособа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.

У разі, якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Відповідно до п. 2 ч. 3ст. 314 КПК Україниу підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другоюстатті 284 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2ст.284 КПК Україникримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

За правилами ч.8ст.284 КПК Українизакриття кримінальногопровадження напідставі,передбаченій п.1ч.2цієї статті,не допускається,якщо підозрюваний,обвинувачений протицього заперечує.В цьомуразі розглядкримінального провадженняпродовжується взагальному порядку,передбаченому цимКодексом.

Положеннями ч.4ст.286 КПК Українивизначено, що, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Правилами ч.3ст.288 КПК Українипередбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, за змістомстатей 284 - 288 КПК Українипроцесуально-правовими підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, притягнення особи як обвинуваченого, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

На виконання вимогст. 285 КПК України, ОСОБА_6 роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності і право заперечувати про закриття кримінального провадження з цієї підстави. Обвинувачений надав свою згоду на закриття кримінального провадження за відповідних підстав.

Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності заст. 49 КК Україниє лише таке закінчення відповідного строку давності, який сплив до дня набрання законної сил и обвинувальним вироком суду щодо особи, яка вчинила злочин певної тяжкості.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п. 1постанови «Про практику застосування судом України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005звільнення особи від кримінальної відповідальності із закриттям справи можливе на будь-яких стадіях судового розгляду справи, за умови вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Особливою частиноюКримінального кодексу України, та за наявності визначених законодавством матеріально-правових підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності

Статтею 44 КК Українипередбачено, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Положеннямист.49 КК Українивизначені строки давності з огляду на тяжкість вчиненого злочину, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення від кримінальної відповідальності; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення та переривання. Строк давності - це передбаченийст. 49 КК Українипевний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.

Таким чином, строк давності спливає і під час досудового розслідування, і під час судового провадження, і після проголошення обвинувального вироку суду. Будь-які процесуальні дії протягом цих строків не припиняють їх перебіг. Якщо строк давності сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження щодо цієї особи.

Відповідно до п.1 ч.1ст.49 КК Українив редакції Закону України № 2341-III від 05.04.2001, яка діяла станом на липень 2012 рокучас вчинення кримінального правопорушення, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Стаття 12 КК Українив редакціїЗакону України № 4025-VI від 15.11.2011, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, відносить злочин за ч.1ст.197-1 КК України, до злочину невеликої тяжкості.

Як вбачається з обвинувального акту та матеріалів кримінального провадження, передбачене ч.1 ст.197-1 КК України кримінальне правопорушення є кримінальним проступком та вчинене ОСОБА_6 у жовтні 2012 року.

Це кримінальне правопорушення відповідно до ч.2 ст.12 КК України на час скоєння є злочином невеликої тяжкості, на теперішній час є кримінальним проступком, тобто, передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі, оскільки за ч.1ст.197-1 КК України карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Статтею 49КК Українивизначено,що особазвільняється відкримінальної відповідальності,зокрема,якщо здня вчиненнянею кримінальногоправопорушення ідо днянабрання вирокомзаконної силиминули такістроки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Відповідно до п.8постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності заст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінально відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є закінчення встановлених ч.1ст.49 КК Українистроків і відсутність обставин, що порушують їх перебіг (ч.ч.2-4ст.49 КК України).

Відповідно до ч.2, 3ст.49 КК Україниперебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду.

У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Судом встановлено,що перебігдавності переривався з 20.08.2020 до 17.02.2021,про щосвідчать постановислідчого з часу винесення постанови про зупинення досудового розслідування до часу винесення слідчим постанови про відновлення раніше зупиненого кримінального провадження.

Разомз цим,суд ненадано жодногодоказу,що ОСОБА_6 вчиняла будь які дії, які б вказували на навмисне переховування її від органів досудового слідства.

Вищевказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_6 не вчиняла ніяких дій, які б вказували на навмисне переховування її від органів досудового слідства, а отже у суду відсутні підстави для застосування положень ч.ч. 2,3ст. 49 КК України.

Більш того, за час судового розгляду судом встановлено, що всі процесуальні дії органу досудового розслідування в період з 20.08.2020 до 17.02.2021 (з часу винесення слідчим постанови про зупинення досудового розслідування до часу винесення слідчим постанови про відновлення раніше зупиненого кримінального провадження), відбувались вже після спливу двох років з часу вчинення кримінального правопорушення жовтень 2021 року, який зазначено в обвинувальному акті від 17.02.2021 та яке кваліфіковано за ч.1ст.197-1 КК України, тобто вже сплинули строки давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, які передбачені п.1 ч.1ст.49 КК України(в редакції ЗУ №2341-ІІІ від 05.04.2001).

Слід зазначити, що частиною 5ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а ч. 6 цієї статті також визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, суд приймає до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.05.2019 № 639/793/17, відповідно до якого закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст.49 КК), пов`язує зупинення строків давності лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства. Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19.03.2015 № 5-1кс15, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосуванняст. 49 ККслід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку із чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження. При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально-процесуальний статус особи, що скоїла злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку. Відповідно до ч.1ст.281 КПК, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови її належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує її в розшук. Причому підстава для оголошення в розшук під час досудового розслідування«місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження. Саме тому зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства. Для застосування положень ч.2ст.49 ККу такому випадку обов`язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.

Окрім цього, в рішенні Єврепойського суду з прав людини в справі Сінькова проти України» (Заява № 39496/11) від 27.02.2018 встановлено, що сам факт «оголошення у розшук» не означає, що особа переховується. Важливим фактором при оцінці ризику ухилення від слідства є реальна поведінка підозрюваного, а не його формальний статус «особи, оголошеної у розшук» (див. рішення у справі «Євгеній Гусєв проти Росії» (заява № 28020/05) пункт 85, від 05.12.2013)

Також, під час досудового розслідування не встановлено фактів вчинення ОСОБА_6 протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості.

Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності є виключно згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.

Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 200/4664/14-к, з системного аналізу норм процесуального законодавства вбачається, що суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду (імперативна норма) у разі настання обставин, передбачених пунктами 1-4 ч. 1ст.49КК України,за наявностізгоди підозрюваного,обвинуваченого,підсудного,засудженого назвільнення напідставі спливустроків давності (справа № 622/96/15-к, провадження № 51-7149км18, Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду).

Також суд зазначає, що відмова суду у звільненні обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності буде порушенням прав обвинуваченого, що є недопустимим.

Крім цього, така відмова може призвести до порушенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо розгляду справи упродовж розумного строку, що є також неприйнятним.

При цьому, суд має з`ясувати думку сторін щодо закриття справи за такою підставою, у разі згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності і виконати вимоги, передбачені статтями284-288,314,315,337КПК України.

Судом обвинуваченій ОСОБА_6 роз`яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України є нереабілітуючою підставою але обвинувачена наполягала на задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 , визнала себе винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України та надала згоду на звільнення від кримінальної відповідальності.

Судом не встановлено обставин і не отримано об`єктивних доказів на підтвердження підстав для зупинення або переривання строків давності, передбачених ч. ч.2, 3 ст.49 КК України.

Також суд зазначає, що дотримання умов, передбачених частинами 1-3ст.49 КК Україниє безумовним і звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов`язковим.

Тобто суд, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження (справа) - досудове розслідування, підготовче судове засідання, судовий розгляд справи судом першої інстанції, на стадії провадження в суді апеляційної інстанції, але до набрання вироком суду законної сили.

Міським головою ОСОБА_15 в інтересах Дніпровської міської ради до обвинуваченої ОСОБА_6 пред`явлено цивільний позов про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 118 604 гривень.

Згідно ч.1ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950pоку,яка закріплюєправо насправедливий суд,кожна людинамає правона справедливийі публічнийрозгляд йогосправи упродовжрозумного строкунезалежним ібезстороннім судом,встановленим законом,який вирішитьспір щодойого правта обов`язківцивільного характеруабо встановитьобґрунтованість будь-якоговисунутого протинього кримінального обвинувачення.

Згідно з положеннямич.1ст.1166Цивільного кодексу України(далі -ЦК)шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2ст.127 КПКшкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Як передбачено у ч.1ст.128 КПК, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч.5ст.128 КПКцивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються нормиЦивільного процесуального кодексу Україниза умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У п.7 ч.1ст.368 КПКзазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Відповідно до положень ч.1, ч.2 і ч.3ст.129 КПКухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові.

У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбаченихчастиною першою статті 326цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Відповіднодо ч.1ст.61КПК Україницивільним позивачему кримінальномупровадженні єфізична особа,якій кримінальнимправопорушенням абоіншим суспільнонебезпечним діяннямзавдано майновоїта/абоморальної шкоди,а такожюридична особа,якій кримінальнимправопорушенням абоіншим суспільнонебезпечним діяннямзавдано майновоїшкоди,та якав порядку,встановленому цимКодексом,пред`явила цивільнийпозов.

Права таобов`язки цивільногопозивача виникаютьз моментуподання позовноїзаяви органудосудового розслідуванняабо суду.

Відповідно до вимог ч.4ст.286 КПК України, якщо сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. У разі закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілого можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

З урахуванням того, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закривається з нереабілітуючих підстав, тому сторона кримінального провадження, а саме: потерпілий - Дніпровська міська рада; представники потерпілого; прокурор, тощо, мають право вирішити питання про стягнення завданих збитків державі в порядку цивільного судочинства.

Така позиція узгоджується із судовою практикою застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, відображеної в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 року, а також із позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 24 вересня 2020 року (справа №348/1355/17) та постанові від 17 травня 2018 року (справа №445/1569/15-к) щодо можливості звернення позивача, у разі закриття кримінального провадження, в цивільному порядку з питанням про відшкодування шкоди.

Керуючись п.1 ч.1 ст.49 КК України (в редакції ЗУ №2341-ІІІ від 05.04.2001), ст.ст.110,п.1) ч.2ст.284, 285, 288, 350,369-372, 376 КПК України, суд,