Справа № 761/14028/20

Провадження № 2/761/2028/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Акціонерне Товариство «ВТБ Банк» на стадії ліквідації представлено Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Акціонерне Товариство «ВТБ Банк» на стадії ліквідації представлено Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» про стягнення грошових коштів.

У своїй позовній заяві просив суд з урахуванням заяви про зміну підстав позову, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих (привласнених) грошових коштів в розмірі 48 409,94 доларів США отриманих ОСОБА_3 за довіреністю № 1791 від 10 вересня 2014 року з депозитного рахунку № НОМЕР_1 ,що був відкритий на ім`я ОСОБА_1 в ПАТ «ВТБ БАНК»; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 101 230 гривень - інфляційне збільшення та 3% річних в розмірі 116 284 гривень за період користування чужими грошовими коштами з травня 2017 року по квітень 2020 року.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 10 вересня 2014 року, у ОСОБА_1 був відкритий депозитний рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «ВТБ БАНК» ( далі по тексту - Банк) грошових одиниць - доларах США на якому перебували кошти. Через погіршення свого стану здоров`я, ОСОБА_1 уповноважив свою дочку, ОСОБА_3 , бути її представником у Банку з питань управління відкритими на його ім`я рахунками, сейфами, ячейками. Із наданих повноважень за довіреністю укладеною 10 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , позивач уповноважив відповідачку бути його представником у Банку з питань: розпорядження відкритими на ім`я ОСОБА_1 рахунками у будь-якій валюті, в тому числі депозитними, а також наданими у користування ОСОБА_1 індивідуальними сейфами та/або банківськими ячейками. Відповідно до всіх істотних умов вказаної довіреності на управління депозитним рахунком № НОМЕР_1 ,що відкритий на ім`я позивача у Банку - позивач не передавав грошові кошти у власність відповідачки. В подальшому відносини між сторонами погіршились, у зв`язку з чим грошові кошти, які відповідачка отримала в Банку з депозитного рахунку позивача, відповідачка останньому не повернула.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року позовну заяву було залишено без руху.

10 червня 2020 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

16 вересня 2020 року на адресу суду надійшов відзив від відповідачки по справі. Зі змісту даного відзиву було встановлено, що відповідачка просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовує це тим, що ОСОБА_3 отримала в АТ «ВТБ Банк» грошові кошти у сумі 48 409,94 доларів США, та після чого відразу передала їх позивачу в 2014 році. Також зважає щодо спливу строків позовної давності.

19 вересня 2020 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_3 про факт застосування позовної давності.

У судовому засіданні, яке відбулося 08 жовтня 2020 року позивачем було подано до суду доповнення до позовної заяви (зміна суми позовної вимоги).

16 листопада 2020 року на адресу суду надійшло доповнення до відзиву на позовну заяву, відповідно до якого відповідачка просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

16 листопада 20202 року на адресу суду надійшли заперечення на клопотання про накладення арешту на майно.

04 лютого 2021 року на адресу суду надійшла заява про зміну підстав позову про стягнення грошових коштів, безпідставно набутих (привласнених) за депозитним рахунком отриманих відповідачем в АТ «ВТБ Банк» за довіреністю, в порядку ч.3 ст.49 ЦПК України.

04 лютого 2021 року на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач зі своїм представником просили суд вжити заходи забезпечення позову та забезпечити позов про стягнення боргу в межах заявленої грошової суми 48 409,94 доларів США, що в еквіваленті до гривні на час розгляду заяви становить 1355 478,32 ( із розрахунку 28 гривень за один долар США) гривень - шляхом накладення арешту на майно відповідача : квартиру АДРЕСА_1 , що на правах власності належить відповідачці ОСОБА_3 відповідно до договору дарування від 19.04.2018 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року заяву позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Білас Любові Вікторівни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Акціонерне Товариство "ВТБ Банк" на стадії ліквідації представлено Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" про стягнення грошових коштів - повернуто заявнику.

У судовому засіданні, яке відбулося 02 березня 2021 року відповідачем у справі було подано до суду відзив на заяву про зміну підстав позову.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Позивач зі своїм представником - адвокатом Білас Л.В. в судовому засіданні просили суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач зі своїм представником - адвокатом Хільчевською Н.О. в судовому засіданні просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх безпідставністю, а також застосувати наслідки позовної давності.

Третя особа- Акціонерне Товариство «ВТБ Банк» на стадії ліквідації представлено Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» своїх представників в судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено, 10 вересня 2014 року, у ОСОБА_1 був відкритий депозитний рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «ВТБ БАНК» грошових одиниць - доларах США на якому перебували кошти.

10 вересня 2014 року позивачем було видано довіреність НАЕ 117560, із наданих повноважень за довіреністю укладеною між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 посвідченою приватним нотаріусом Якименко В.О., позивач уповноважив відповідачку бути його представником у Банку з питань: розпорядження відкритими на ім`я ОСОБА_1 рахунками у будь-якій валюті, в тому числі депозитними, а також наданими у користування ОСОБА_1 індивідуальними сейфами та/або банківськими ячейками. Для чого позивач надав право представникові - відповідачці ,подавати від імені позивача заявки-доручення, запити, клопотання, інші необхідні документи; розписуватися за позивача, укладати та підписувати від його імені всі необхідні договори щодо відкриття , обслуговування рахунків; отримувати довідки, виписки, договори про розірвання зазначених договорів та договорів укладених раніше; одержувати належні позивачу грошові кошти на рахунках ,компенсаційні виплати, відсотки, залишки грошових сум, суми заставної плати за ключі незалежно від їх розміру та у будь-якій валюті. Провадити усі необхідні банківські операції по вказаним рахункам.

У відповідності до довідки № 447/1-2 від 07.02.2020 р. вбачається, що відповідач на підставі довіреності №1791 від 10.09.2014 р. отримувала у банку з депозитного рахунку № НОМЕР_1 кошти у період з 11.09.2014 р. по 28.11.2014 р. на суму 48 409.94 доларів США.

Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих (привласнених) грошових коштів, суд дійшов наступних висновків.

Так, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2019 року по справі № 759/1206/17.

Судом вбачається суперечності у відомостях, зазначених у позовній заяві, оскільки в листі від 29.10.2019 року, у якому зазначено: «Дорогая моя дочь ОСОБА_3 . Обращаюсь к тебе с просьбой, чтобы ты отдала мне денежные средства которые я лично передал тебе на хранение в марте 2014 р. после закрытия своего счета в российском банке в сумме 33 000 долларов США.». Тобто, позовна вимога ґрунтується на тому, що грошові кошти було передано на зберігання позивачем відповідачу.

Як вбачається з матеріалів справи, та це не оспорювалось сторонами, письмово позивач із відповідачкою не укладали договору про зберігання власних грошових коштів позивача.

Окрім цього, у листі від 29.10.2019 р. вказано, що гроші передавались у березні 2014 року. Однак зі змісту позовної заяви вбачається, що 10 вересня 2014 року, у ОСОБА_1 був відкритий депозитний рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «ВТБ БАНК» ( далі Банк) грошових одиниць - доларах США на якому перебували кошти.

10.09.2014 р. позивачем було видано довіреність НАЕ 117560 на відповідача у відповідності до якої, відповідачу було повірено вчиняти наступні дії: розпоряджатися відкритими на ім`я позивача всіма рахунками; будь-якій валюті, в тому числі депозитними, а також наданими позивачу у користування індивідуальними сейфами та/або банківськими ячейками; відкриття нових рахунків у будь- якій валюті, в тому числі депозитних на ім`я позивача та отримання у користування індивідуальних сейфів та/або банківських ячейок з правом продовження строку дії договорів щодо рахунків, індивідуальних сейфів та/або банківських ячейок, закриття рахунків, з правом внесення та зняття з відкритих на ім`я позивача рахунків грошових коштів незалежно від їх сум; розпорядження новоствореними рахунками, відкритими на ім`я позивача для чого надано відповідачу право: подавати від імені позивача заяви-доручення, запити, клопотання, інші необхідні документи, розписуватися за позивача на всіх документах, заявах, фінансових документах, картках та інших необхідних документах, а також в їх отриманні; укладати та підписувати всі необхідні договори щодо відкриття, послуговування рахунків, користування індивідуальними сейфами та/або банківськими ячейками, договори про внесення змін та доповнень до зазначених договорів та договорів, укладених раніше , договори про розірвання зазначених договорів та договорів укладених раніше, визначаючи у всіх випадках всів істотні умови договорів, в тому числі строки та суми, на свій власний розсуд; отримувати довідки, виписки, витяги, дублікати документів, у разі необхідності; одержувати належні позивачу грошові кошти на рахунках, компенсаційні виплати, відсотки, залишки грошових сум, суми заставної плати за ключі незалежно від їх розміру та у будь-якій валюті; провадити усі необхідні банківські операції по вказаним рахункам; вносити грошові суми на рахунки незалежно від їх розміру та у будь-якій валюті; переказувати грошові суми незалежно від їх розміру та у будь-якій валюті з вказаних рахунків будь-яким фізичним та юридичним особам; використовувати індивідуальний сейф та банківські ячейки за цільовим призначенням; мати вільний доступ до цих індивідуальних сейфів та ячейок; зберігати в індивідуальних сейфах та ячейках готівку, цінності, та інше майно; ознайомлюватися з технічним станом індивідуальних сейфів; вести переговори з фізичними та юридичними особами; випускати та повипускати міжнародні платіжні картки та пін-конверти до них; закривати вказані рахунки; користуватися правовою допомогою; вносити необхідні платежі; включаючи державне мито; вчиняти всі інші юридично значимі дії безпосередньо пов`язані з цією довіреністю.

У відповідності до норм ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до довідки № 447/1-2 від 07.02.2020 р. відповідач на підставі довіреності від 10.09.2014 р. отримувала у банку з депозитного рахунку НОМЕР_1 кошти у період з 11.09.2020 р. по 28.11.2014 р. на суму 48 409.94 доларів США. Тобто, відповідач регулярно представляла інтереси позивача і отримувала гроші у банку,

Як було встановлено судом у судовому засіданні, і наведене не спростовувалось сторонами, позивач не відкликав довіреність, не звертався з будь-якими повідомленнями до банку та не вчиняв жодних інших можливих дії щодо скасування представництва відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Довіреність була видана 10.09.2014 р. строком на один рік та дійсна до 10.09.2015 р. Останню суму коштів відповідач за довіреністю отримала 28.11.2014 тобто за 10 місяців до закінчення терміну дії довіреності.

Крім того, як вбачається зі змісту довіреності, останньою не встановлено умови, за якими відбувається порядок передачі коштів.

Це в свою чергу свідчить про те, що відповідач належним чином виконувала надані їй довіреністю права та обов`язки а позивач прийняв таке виконання.

Належних та допустимих доказів, що вказували б на вiдсутнiсть у відповідача правової підстави для набуття або збереження спірних коштів позивачем не надано, доводи відповідача на свій захист позивачем не спростовані.

Керуючись ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).

За таких обставин, враховуючи, що позивачем належних та допустимих доказів, що вказували б на вiдсутнiсть у відповідача правової підстави для набуття або збереження спірних коштів, позивачем не надано, доводи відповідача на свій захист позивачем не спростовані, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити у повному обсязі.

Щодо застосування наслідків позовної давності, суд дійшов наступних висновків.

У своїх заявах позивач зазначив, що у своєму позові він не порушував питання щодо оспорювання довіреності № 1791 від 10.09.2014 р., тому посилання відповідача у Відзиві на строки позовної давності від дати укладання довіреності є безпідставними.

У відповідності до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до позиції ВС України від 29 жовтня 2014 р. в справі № 6-152 цс 14, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушене право, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її права. При цьому норма ч.1 ст.261 ЦК містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав.

У своїй позовній заяві від 14.05.2020 р., позивач вказав, що грошові кошти відповідач незаконно утримує в своєму розпорядженні з 28 листопада 2014 року по 14 травня 2020 року.

Таким чином, сам позивач визнав строк позовної давності з 28 листопада 2014 року.

Тобто з 28 листопада 2014 року у Позивача виникло право на звернення до Суду з вимогами до Відповідача щодо стягнення коштів.

Відповідно до ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки, а позовну давність щодо вимоги про стягнення неустойки, штрафу, пені, встановлено строком в один рік.

Позивачем позовну заяву було подано до суду 14.05.2020 року.

Відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності була долучена до матеріалів справи 16.09.2020 р.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що за вказаних обставин необхідно застосувати строк позовної давності.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у задоволенні позову.

Тобто, позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення коштів після закінчення трирічного строку позовної давності щодо стягнення таких коштів, що є підставою для відмови у позові.

Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Суд зауважує, що відповідно до ч.7 ст. 141 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі ст.ст. 24, 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 15, 16, 83, 177, 249, 257, 258, 261, 267, 509, 1212 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Акціонерне Товариство "ВТБ Банк" на стадії ліквідації представлено Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" про стягнення грошових коштів - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

Акціонерне товариство «ВТБ Банк» на стадії ліквідації представлено Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ "ВТБ Банк", адреса місце знаходження - 01024, м. Київ, бульв. Т.Шевченка/вул. Пушкінська, буд.8/26.

Повний текст рішення складений 17 березня 2021 року.

Суддя: