Справа № 419/2019/20

Провадження № 2-о/419/6/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року Новоайдарський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді - Мартинюка В.Б.,

за участю секретаря - Московченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні померлого годувальника та факту сумісного проживання, заінтересована особа: Старобільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Новоайдарського районного суду Луганської області з заявою про встановлення факту перебування на утриманні померлого годувальника та факту сумісного проживання, заінтересована особа: Старобільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Одружені з чоловіком з 1975 року та постійно проживали разом. На час смерті чоловіка була непрацездатним членом сім`ї, знаходилась на пенсії та перебувала на його утриманні, оскільки він був колишнім шахтарем та отримував пенсію на момент смерті значно більшу приблизно 9 000 грн. та майже всі витрати по утриманню сім`ї ніс саме він, бо її пенсія складає 2000 грн. При зверненні до Новоайдарського відділу обслуговування громадян Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду щодо призначення пенсії по втраті годувальника, працівники фонду повідомили, що їй необхідно встановити факт знаходження на утриманні померлого годувальника в судовому порядку. Крім того для оформлення пенсії по втраті годувальника потрібно надати довідку про спільне проживання, але довідка про фактичне проживання з померлим на день його смерті, не береться до уваги, бо видана в м. Брянка, де органи державної влади не здійснюють на сьогоднішній день свої повноваження, що свідчить про неможливість отримання нею довідки від належного органу, належної форми та змісту, яка б відповідала вимогам законодавства України.

У зв`язку з чим вона вимушена звернутись до суду.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, надала до суду письмову заяву, в якій просила суд розглядати справу за її відсутності, заявлені вимоги підтримала (а.с. 28).

Представник заінтересованої особи Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належим чином, надав заяву про розгляд справи без участі представника та відзив. Відповідно до якого Управління заперечує проти заяви заявниці, та повідомляє наступне. Кінцевою метою встановлення даного факту для ОСОБА_1 є призначення пенсії по втраті годувальника. Як вбачається з заяви та з доданих до заяви документів, до переміщення з окупованої території на територію підконтрольну українській владі, що не заперечується самою позивачкою, ОСОБА_1 та її померлий чоловік ОСОБА_2 , були зареєстровані та мешкали за однією адресою: АДРЕСА_1 . Згідно витягу з Центральної бази даних архівних особових рахунків Інформаційного центру персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, ОСОБА_2 , станом на момент смерті перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, в той час як сама заявниця перемістилася з території, тимчасово не підконтрольній Українській владі до Новоайдарського району Луганської області що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, виданої УСЗН Новоайдарської РДА Луганської області.Після переміщення з окупованої території на територію підконтрольній українській владі, місце реєстрації та мешкання заявниці та її померлого чоловіка біли різними.Із вищезазначеного слід зробити висновок про те, що заявниця після переміщення на територію підконтрольну українській владі, не мешкала разом із чоловіком.Факт мешкання заявниці разом з померлим чоловіком за різними адресами, не може бути доказом на підтвердження заяви ОСОБА_1 про перебування її на утриманні померлою чоловіка.На думку управління заявниця повинна довести своє перебування на утриманні чоловіка, та надати до суду в якості доказів наступні документи: докази, які підтверджують факт перебування заявника на утриманні особи, яка померла (документи, акти, листи ділового і особистого характеру, які містять відомості про перебування заявника на утриманні, довідка про інвалідність, інші письмові докази ); докази, які встановлюють, що надані заявнику матеріальні засоби є основним ї постійним Джерелом його існування (корінці поштових переказів, листи та інші документи, які свідчать про одержання заявником грошей або іншої допомоги від годувальника);довідку житлово-експлуатаційної організації або сільської Ради про те, що заявник звертався до них за одержанням документа про перебування на утриманні померлого, але йому у цьому відмовлено (через відсутність відомостей про утримання або на тій підставі, що заявник не був на утриманні); документи, які свідчать про те, що заявник є членом сім`ї; документи про те що заявниця потребувала постійного стороннього догляду, опіки, турботи, матеріального забезпечення і що померлий чоловік був спроможний її надавати та надавав, і що така допомога була постійним та основним джерелом засобів для існування ОСОБА_1 тощо. ОСОБА_1 не надалі жодного доказу на підтвердження факту перебування на утриманні чоловіка, окрім того пенсія заявниці є більшою, ніж прожитковий мінімум, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», для осіб, які втратили працездатність, таким чином вважаємо, що факт утримання заявниці її померлим чоловіком, відсутній.Залишити без задоволення заяву ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні померлого годувальника та факту сумісного проживання (а.с. 137-143).

Фіксування судового процесу технічними засобами не проводилось у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки.

Статтею 36 Закону України № 1058 від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається: непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні. До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі неможливості надати документи, визначені Порядком, факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Судовим розглядом встановлено, що з копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 виданого 24.11.1975 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 24.11.1975 року уклали шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 34. Прізвище дружини після укладення шлюбу ОСОБА_2 (а.с. 13).

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 29 вересня 2020 року Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Брянка Луганської області, Україна про що зроблено відповідний актовий запис № 591 (а.с. 10)

Згідно з наданої заявницею копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на її ім`я від 11.09.2020 року № 927-5000306536 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2 (а.с. 9).

Відповідно до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 виданого 21.03.2007 року Пенсійним фондом України ОСОБА_1 є пенсіонером (а.с. 39).

Згідно із довідкою, сформованою 01.12.2020 року Новоайдарським відділом з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Управлінні ПФУ Старобільське об`єднане управління і отримує пенсію за віком, яка нарахована та виплачена у сумі 2436,85 грн (а.с. 30).

Для повного та всебічного розгляду справи та правильного вирішення спору судом було витребувано інформацію від головного управління пенсійного фонду України в Луганській області, щодо інформації (довідки форми ОК-5) про доходи ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 22.08.2020 року.

Станом на 01.12.2020 року за даними реєстру відомості про нарахування заробітної плати (доходу), сплату страхувальниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 22.08.2020 роки відсутня (а.с. 123).

За змістом частин другої-четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

За змістом Закону Україну «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце фактичного проживання особи не залежить від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке житлове приміщення, в якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Отже, місце проживання і місце реєстрації не є тотожними з урахуванням п. 10 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно з якою реєстрація - це лише внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання.

Відповідно до довідки від 14.12.2020 року ОСОБА_2 , що проживав за адресою: АДРЕСА_3 знаходився на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Голосіївський район) і отримував пенсію за віком виплата липень 2020 року у сумі 8997,60 грн. (а.с. 130).

Згідно з копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.06.2017 року № 0000250685 ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 (а.с. 80).

Крім того, факт спільного проживання та перебування на утриманні заявника та її померлого чоловіка підтверджується наданою довідкою, виданою на тимчасово окупованій території України, у м. Брянка Луганської області (а.с. 14) та копією домової книги для реєстрації громадян проживаючих в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 15-17).

Надаючи оцінку документу, виданому на непідконтрольній Україні території, суд виходить з такого.

Постановою ВРУ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Місто Брянка Луганської області, відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, є тимчасово окупованою територією, не підконтрольною українській владі.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Суд також враховує постанову Верховного Суду від 22.10.2018 по справі №235/2357/17 (провадження № К/9901/2383/17), висновки якої відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, є обов`язковими для суду першої інстанції, в якій Верховний Суд в подібній ситуації, зокрема, зазначає, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Не може бути взятий до уваги довід відзиву про відсутність факту утримання ОСОБА_1 оскільки вона отримувала пенсію у більшому розмірі, ніж прожитковий мінімум, встановлений законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» для осіб, які втратили працездатність, оскільки спеціальний закон встановлює право членів сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (частина третя статті 36 Закону № 1058-IV). Вказаний спеціальний закон не пов`язує таке право особи із розміром отримуваної ними пенсії. Також не заслуговує на увагу і той факт, що до переміщення з окупованої території на територію підконтрольну українській владі, що не заперечується самою позивачкою, ОСОБА_1 та її померлий чоловік ОСОБА_2 , були зареєстровані та мешкали за однією адресою: АДРЕСА_1 . Згідно витягу з Центральної бази даних архівних особових рахунків Інформаційного центру персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, ОСОБА_2 , станом на момент смерті перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, в той час як сама заявниця перемістилася з території, тимчасово не підконтрольній Українській владі до Новоайдарського району Луганської області що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, виданої УСЗН Новоайдарської РДА Луганської області. Оскільки з матеріалів самої пенсійної справи встановлено, що заявниця також була зареєстрована та отримувала пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, що також підтверджується копією заяви про забезпечення виплати пенсії (а.с. 81), копії витягу із рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат від 13.07.2017 року (а.с. 83) та іншими матеріалами справи. Пенсійна справа ОСОБА_1 була передана з Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві до Новоайдарського відділу Старобільського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області 12.10.2020 року (а.с. 95).

З огляду на наведене вище, суд вважає, оскільки, встановлення факту проживання разом заявника та її померлого чоловіка має для заявника юридичне значення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вказаної вимоги заяви.

На підставі викладеного, суд вважає доведеним той факт ОСОБА_1 на момент смерті її чоловіка ОСОБА_2 проживала з ним разом та перебувала на його утриманні, а в зв`язку з його смертю втратила постійне і основне джерело засобів до існування, а тому заява є такою що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 7, 8,12, 81, 258-259, 263, 265, 273, 293, 294, 315, 319, 352, 352, 355 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні померлого годувальника та факту сумісного проживання, заінтересована особа: Старобільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області - задовольнити.

Встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України спільно проживала однією родиною разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянином України, за адресою: АДРЕСА_1 та знаходилась на його утриманні до моменту його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: В. Б. Мартинюк