ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2021 року м. Чернівці

справа № 727/1739/20

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Владичан А. І.

суддів: Литвинюк І.М., Височанської Н.К.

секретар Собчук І. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Надія Василівна про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2020 року (головуючий у 1-й інстанції Семенко О.В.),-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Надія Василівна про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у листопаді 2019 року він в газеті «Від і до» № 44 від 31. 10.2019 року побачив оголошення про продаж квартири по АДРЕСА_1 , яку продавав ОСОБА_2 .

В подальшому він зустрівся з ОСОБА_2 та оглянув квартиру АДРЕСА_2 . Стіни у квартирі були пофарбовані, а тому дефектів на них у день огляду він не замітив. Відповідач показав кухню та сказав, що її частина належатиме йому після купівлі квартири. Також відповідач показав йому ванну та санвузли та запевнив, що він зможе ними користуватися. Додатково надав йому копію поверхового плану, в котрому була зображена квартира № 158 разом з коридором, ванною, кухнею, санвузлами.

Окрім того відповідач пояснив, що на даний момент лічильники води та електроенергії є спільними, але він зобов`язується у випадку купівлі квартири здійснити виділ окремого лічильника для кв. № 158.

________________________________________________________________________

Провадження 22ц/822/159/21

07 листопада 2019 року між ним та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , у якому зазначено, що купівля-продаж предмету договору має бути вчинена за суму, яка на день нотаріального посвідчення договору складатиме 6500 доларів США, що на момент посвідчення договору еквівалентно 160290,00 гривень.

На підтвердження дійсних намірів про укладення договору купівлі-продажу він передав ОСОБА_2 забезпечувальний платіж в сумі 98640 гривень, що на момент передачі коштів еквівалентно 4000 доларів США. Також ним було понесено витрати, пов`язані з нотаріальним оформленням попереднього договору у розмірі 3200 грн. Даний факт підтверджується п. 16 попереднього договору та довідкою приватного нотаріуса Макеєвої Н.В. від 21.02.2020 року. Також ним було сплачено відповідачу вартість звіту про незалежну оцінку майна ТОВ «Мегаполіс і партнери» від 01.11.2019 року в розмірі 3200 грн. Дану дію було вчинено у присутності приватного нотаріуса Макеєвої Н.В.

Після укладення вищевказаного договору він вселився у квартиру. Лише після цього він зрозумів, що те, що йому описував та обіцяв ОСОБА_2 під час покупки не відповідає дійсності. Так, ним було вказано, що частина кухні належатиме йому. Однак, мешканці сусідніх квартир взагалі не дозволяли йому користуватись кухнею та заважили у доступі до спільної ванни та коридору, мотивуючи це тим, що між мешканцями даного будинку десятки років існує домовленість про порядок користування місцями спільного користування. А тому відповідно до даної домовленості для мешканців квартири № 158 не передбачено користування кухнею та ванною. На даний момент у нього відсутній доступ до гарячої води, а в кімнаті електроенергія потужністю лише 100 кВт.

Згідно поповерхового плану, наданого відповідачем під час купівлі-продажу та попереднього договору купівлі-продажу не вбачається конкретна площа квартири, що належить виключно йому. Зокрема, у поповерховому плані відсутній розподіл на місця загального користування та місця користування, що призначені виключно для квартири №158 . В самому ж попередньому договорі купівлі-продажу взагалі відсутнє зазначення площі квартири. У зв`язку з цим, здійснюючи покупку квартири він розраховував, що йому належатиме на праві власності та користуванні кухня, ванна, санвузли як зазначено у поповерховому плані, однак користуватись вищевказаними об`єктами, всупереч запевнень відповідача, у нього немає можливості. Інформацію про наявність домовленості про порядок користування об`єктами загального користування з іншими мешканцями ОСОБА_2 замовчав.

Крім того, кімната потребує ремонту, оскільки на стінах проявляється грибок та цвіль, що свідчить про відсутність належного ремонту, як було зазначено в оголошенні, і в одній із кімнат присутній замаскований дверний отвір, який закритий гіпсокартоном, тобто ОСОБА_2 не надав йому інформацію про те, що стіни у квартирі не є суцільними та існує самочинна конструкція, даний отвір не вказаний у плані.

Вказував, що при наявності під час купівлі квартири офіційної правдивої інформації щодо даної квартири він би відмовився її купити, а тому приховуючи та замовчуючи умисним чином зазначені факти, ОСОБА_2 навмисно увів його в оману стосовно обставин, які впливають на вчинення правочину.

Просив визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , зареєстрованого у реєстрі за № 17103 і посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 07.11.2019 року та застосувати наслідки недійсності правочину, зокрема шляхом стягнення з ОСОБА_2 117863,20 грн.: забезпечувального платежу у розмірі 4000 доларів США, що еквівалентно на день укладення договору 98640 грн., витрати, пов`язані з нотаріальним оформленням 3200 грн., витрати за звіт про незалежну оцінку майна 3200 грн., відшкодування збитків у розмірі 12823,20 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішення ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи мотивує тим, що проживання у квартирі, де на стінах цвіль та грибок, вкрай шкідливо, відповідач пофарбувавши їх, приховав цей суттєвий дефект. До укладення договору ОСОБА_2 запевнив про зовсім інші умови проживання та користування спільними приміщеннями, а ніж виявилося насправді.

Вказує, що суд першої інстанції порушуючи норми цивільно-процесуального закону не зазначив, які конкретно докази позивача він відхилив і чому, не надав оцінки жодному доказу наданому у справі обмежившись загальним довільним висновком про недоведеність підстав позову.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції, та постановити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності підстав позовних вимог та відсутності належних доказів на підтвердження факту обману та визнання договору недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору дарування від 16 червня 2011 року ОСОБА_2 є власником квартири спільного заселення АДРЕСА_4 (а.с.97).

07 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 (а.с.11).

Згідно п.1 попереднього договору ОСОБА_2 зобов`язується у строк до 01 травня 2020 року продати ОСОБА_1 , який зобов`язується в свою чергу купити у ОСОБА_2 квартиру спільного заселення АДРЕСА_4 . (а.с.11).

В п.3 вищевказаного договору зазначено, що купівля-продаж предмету договору має бути вчинена за суму, яка на день нотаріального посвідчення договору складатиме 6500 доларів США, що на момент посвідчення договору еквівалентно 160290,00 гривень.

З п.7 попереднього договору купівлі-продажу від 07 листопада 2015 року слідує, що на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 до укладення попереднього договору передав ОСОБА_2 забезпечувальний платіж у сумі 98640,00 грн., що на момент передачі коштів еквівалентно 4000 доларів США. На підтвердження факту отримання коштів ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 відповідну розписку.

Згідно ч.1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу. Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду у пункті 3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Підставою для звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначає, те, що відповідач ОСОБА_2 при укладенні попереднього договору купівлі-продажу ввів його в оману, так як через декілька тижнів після заселення в квартирі з`явилися цвіль та грибок, наявні дефекти на стелі, а також відповідач при укладенні договору запевнив, що частина кухні буде належати йому, а ванною та санвузлом він зможе користуватися, виділить окремо лічильники води та електроенергії, однак при заселенні мешканці сусідніх квартир взагалі не дозволяли йому користуватися кухнею та заважали у доступі до спільної ванної та коридору і він не може ними користуватися, що також є обманом з боку відповідача, тому просив визнати даний договір недійсним.

Згідно з положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 ЦК України).

Обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно до статті 657 ЦК України є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 19, 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно з частиною першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

Судом встановлено, що позивач до укладення попереднього договору купівлі-продажу оглядав квартиру, бачив її стан, був обізнаний про приміщення, що входять до приміщень загального користування. Підписавши оспорюваний договір, позивач підтвердив, що умови повністю відповідають його волевиявленню, також вказав про забезпечувальний платіж, який був зарахований сторонами у якості оплати за основним договором. Також, сторони у справі, діючи добровільно та розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, уклали договір, згідно з яким відповідач зобов`язувався у строк до 01 травня 2020 року продати позивачу квартиру спільного заселення, а позивач зобов`язується її купити. Після укладення попереднього договору купівлі-продажу, позивач заселився у квартиру, а отже настали правові наслідки відповідно до умов укладеного договору.

Встановивши, що ОСОБА_1 був обізнаний зі змістом попереднього договору купівлі-продажу квартири, який він добровільно уклав та підписав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, оскільки такі обставини виключають передбачені статтею 230 ЦК України підстави для визнання договору недійсним.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження його доводів про введення його в оману чи здійснення на нього неправомірного впливу, оскільки ОСОБА_1 сам оглядав квартиру, бачив її стан, відтак ним не доведено, що під час підписання та нотаріального посвідчення попереднього договору купівлі-продажу квартири існували обставини, які мали істотне значення та щодо яких відповідач навмисно ввів його в оману, і що його обізнаність про такі обставини могла вплинути на вчинення ним оспорюваного правочину, оскільки позивач мав можливість самостійно виявити вказані ним недоліки під час огляду квартири.

Правочин вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

На спростування доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення. Відмінності між цими правовими конструкціями полягають у наступному. Обман - це певні винні дії, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Разом із цим, колегія суддів звертає увагу на те, що сам по собі факт продажу товару з недоліками, не зазначеними в договорі, не дає покупцю право вимагати визнання договору недійсним. За таких обставин покупець може звертатися із позовом про розірвання договору купівлі-продажу та про застосування інших санкцій.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Крім того колегія суддів не може погодитись із посиланням в апеляційній скарзі, як на одну із підстав недійсності правочину те, що відповідачем не виконано обіцянки щодо облаштування та встановлення окремого лічильника, оскільки не можуть визнаватися недійсними правочини сторін, одна з яких обіцяла другій стороні виконати якусь дію, але таких обіцянок не виконала.

Навпаки, встановлені судом обставини справи та доводи апеляційної скарги свідчать про повне розуміння позивачем вчиненого ним правочину.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Мотиви апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінки кожному доказу наданому у справі, обмежившись лише загальним довільним висновком про недоведеність підстав позову, спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови 17 березня 2021 року.

Головуючий А.І. Владичан

Судді: Н.К. Височанська

І.М. Литвинюк