ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 березня 2021 року

м. Харків

справа № 643/9696/20

провадження № 22-ц/818/1045/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Котелевець А.В.,

суддів Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2020 року в складі судді Харченко А.М.,

у с т а н о в и в :

У червні 2020 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - КП «ХТМ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання в розмірі 43052, 72 грн, 3% річних у розмірі 1077,23 грн та інфляційних втрат у розмірі 1801,74 грн.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які надаються КП «ХТМ» за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що відповідачка з 01 квітня 2013 року по 30 квітня 2020 року своєчасно не вносила плату за надані послуги, утворилась заборгованість у зазначеному розмірі.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2020 року позов КП «ХТМ» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» заборгованість за опалення та гарячу воду у розмірі 43052,72 грн, 3% річних у розмірі 1077,23 грн, інфляційні втрати у сумі 1801,74 грн, судовий збір в розмірі 2102,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що несвоєчасна оплата теплопостачання призвела до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

16 листопада 2020 року ОСОБА_2 представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Апеляційна скарга, з урахуванням доповнень, мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що він є належним виконавцем з надання послуг з централізованого опалення та гарячої води, а також, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 або з нею укладений договір по надання послуг. Також посилалась на невідповідність наданих КП «ХТМ» послуг санітарним вимогам, що призвело до погіршення здоров`я. Суд першої інстанції під час карантину і хвороби ОСОБА_1 не розглянув заяву про подовження строку на подачу відзиву на позов КП «ХТМ», чим порушив конструкційне право на справедливий і незалежний суд та позбавив можливості заявити про застосування строку позовної давності.

30 грудня 2020 року Наволокіна Дар`я Сергіївна представник КП «ХТМ» подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив мотивовано тим, що КП «ХТМ» є належним виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. 01 січня 2007 року набрав чинності публічний договір про надання житлово-комунальних послуг між КП «Жилкомсервіс» та споживачами (власниками житлових та нежитлових приміщень, які знаходяться на балансі територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської Ради), згідно з яким КП «Жилкомсервіс» взяло на себе зобов`язання відносно надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, поточний та капітальний ремонт, вивезення побутових відходів, тощо), а споживачі взяли на себе зобов`язання по сплаті цих послуг. Рішенням виконкому Харківської міської ради від 20 грудня 2006 року № 1186 КП «ХТМ» визначений виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова в обсязі укладеного з КП «Жилкомсервіс» договору.

Відповідачкою не спростовано факт надання послуг КП ХТМ», а також не надано доказів щодо надання цих послуг неналежної якості. Акт обстеження систем теплоспоживання житлового приміщення від 09 вересня 2020 року № 175/9209, складений працівниками Московської філії КП «ХТМ» за адресою: АДРЕСА_1 , не містить інформації щодо показників якості послуг з водо - та теплопостачання, наданих КП «ХТМ». Акт обстеження від 22 жовтня 2019 року, складений працівниками КП «Жилкомсервіс» за заявою ОСОБА_1 на предмет залиття з вищерозташованої квартири та не стосується предмету позову.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2020 року за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України та частини першої статті 369 ЦПК України.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Матеріали справи свідчать, що КП «ХТМ» надає послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в квартирі за вказаною адресою.

Заборгованість відповідачки перед КП «ХТМ» за послуги теплопостачання в розмірі 43052,72 грн підтверджується довідкою КП «ХТМ» про нарахування та оплату за період з квітня 2013 року по квітень 2020 року (а. с. 2).

Актом обстеження системи теплопостачання житлового приміщення № 175/9209 від 09 вересня 2020 року встановлено, що стояк гарячого водопостачання знаходиться в задовільно технічному стані, відсікаючий вентиль не в робочому стані. Внутрішній трубопровід потребує заміни. Течі не має.

Відповідно до акту обстеження, складеному 22 жовтня 2019 року комісією КП «Жилкомсервіс», в квартирі АДРЕСА_3 стояки холодного та гарячого водопостачання знаходяться в аварійному стані, наявні течі. В квартирі АДРЕСА_3 потребується заміна через перекриття квартири АДРЕСА_4 .

За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (тут і далі - Закон № 1875-IV, чинний на момент виникнення спірних правовідносин), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Частиною першою статті 19 Закону № 1875-IV встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону № 1875-IV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пунктів 1, 5, 8 частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV споживач має право: одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством; на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Споживач зобов`язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктів 1, 3, 6 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV виконавець зобов`язаний: забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором; розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості.

При цьому факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги (що є порушенням умов договору у розумінні статей 526, 530 ЦК України) повинен бути зафіксований належним чином.

Так, стаття 18 Закону № 1875-IV передбачає, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з`явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акту-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред`явленої претензії.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Встановивши, що КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення у квартиру АДРЕСА_2 , де зареєстрована та проживає відповідачка, яка отримує вказані послуги і користуються ними, при цьому остання не надала суду доказів отримання житлово-комунальних послуг неналежної якості, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо суми, що підлягає стягнення, то суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Ухвалою Московського районного суду міста Харкові від 23 червня 2020 року відкрито провадження по справі за позовом КП «ХТМ» та визначено розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи.

Копія зазначеної ухвали з додатками ОСОБА_1 отримана 21 липня 2020 року (а. с. 13).

05 серпня 2020 року відповідачка звернулась до суду першої інстанції з клопотанням про продовження строку на підготовку відзиву та відкладення розгляду справи до повного закінчення карантину та проведення операції на очах, посилаючись на те, що 22 липня 2020 року вона звернулась до Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, але правової допомоги наразі вона не отримала. Вона є літньою людиною (72 роки), має інвалідність другої групи зі значним погіршенням зору, що унеможливлю ознайомитись особисто зі змістом позовної заяви. Також посилалась на вимоги положення Постанови Кабінету міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобіганню поширення на території України коронавірусу COVID-19» щодо необхідності уникнення інфікування коронавірусом.

04 вересня 2020 року Московським районним судом міста Харкова ухвалено рішення по справі.

Між тим,17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731 - ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Згідно з вказаним Законом пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

«3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Між тим, суд першої інстанції не надав оцінку клопотанню ОСОБА_1 про продовження розгляду справи та 04 вересня 2020 року ухвалив рішення по справі, що призвело до суттєвого обмеження права відповідачки на судовий захист, та унеможливило своєчасне звернення до суду з заявою про застосування наслідків спливу позовної давності.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, про що заявлено відповідачкою в апеляційній скарзі.

Враховуючи, що КП «ХТМ» позов пред`явлено у квітні 2016 року, стягненню підлягає заборгованість за період з липня 2017 року по квітень 2020 року (останній місяць розрахунку) у розмірі 25444,56 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то право на позов про стягнення коштів на підставістатті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а тому стягненню з ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» підлягають інфляційні втрати у розмірі 1558,35 грн та 3% річних в розмірі 985,92 грн, а всього 2524,27 грн.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти перший, четвертий частини першої статті 376 ЦПК України).

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог КП «ХТМ» та стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ за період з липня 2017 року по квітень 2020 року заборгованості за послуги з теплопостачання 25444,56 грн, інфляційні втрати в розмірі 1558,35 грн та 3% річних у розмірі 985,92 грн, а всього 27968,83 грн.

Доводи ОСОБА_1 про надання послуг неналежної якості, що є підставою для звільнення від обов`язку сплати таких послуг, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не підтверджені належним та допустимими доказами. Акт обстеження системи теплопостачання житлового приміщення № 175/9209 від 09 вересня 2020 року та акт обстеження від 22 жовтня 2019 року, долучені відповідачкою до апеляційної скарги, не є підставою для відмови у позові, оскільки не містять інформації щодо невідповідності наданих позивачем послуг стандартам якості, визначеної законом. Також, суд враховує, що акт № 175/9209 складено станом на вересень 2020 року та не стосується періоду нарахування послуг, заборгованість за які просить стягнути позивач.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Матеріали справи містять підтвердження, що з 16 вересня 2014 року відповідач ОСОБА_1 має інвалідність ІІ групи загального захворювання, яка встановлено безстроково, про що свідчить копія довідки МСЕК від 14 листопада 2018 року (а. с. 15).

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджено, а саме, за подання позову- 2102 (а. с. 6, 7).

Оскільки позовні вимоги КП «ХТМ» задоволено частково, а саме - на 58,23 %, то судовий збір пропорційно задоволеним вимогам становить 1223,94 грн. Враховуючи, що апеляційну ОСОБА_1 задоволено частково, з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1317,09 грн (3153 * 41,77%).

Таким чином, позивачем, на якого покладається більша сума судових витрат, має бути відшкодована державі різниця між зазначеними сумами, що становить 93,14 грн (1317,09 - 1223,94).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що на підставі частини десятої статті 141 ЦПК України з КП «ХТМ» на користь держави підлягає стягненню різниця понесених судових витрат у розмірі 93,14 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (місцезнаходження юридичної особи: місто Харків, вулиця Мефодіївська, 11, ідентифікаційний код юридичної особи: 31557119) заборгованість за теплопостачання в розмірі 25444,56 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста сорок чотири грн 56 коп.), інфляційні втрати у розмірі 1558,35 грн (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят вісім грн 35 коп.) та 3% річних у розмірі 985,92 грн (дев`ятсот вісімдесят п`ять грн 92 коп.), а всього 27968,83 грн (двадцять сім тисяч дев`ятсот шістдесят вісім грн 83 коп.).

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (місцезнаходження юридичної особи: місто Харків, вулиця Мефодіївська, 11, ідентифікаційний код юридичної особи: 31557119) на користь держави 93,14 грн (дев`яносто три гривні 14 коп.) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 17 березня 2021 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина