12.03.2021 Справа № 363/932/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лукач О.П.

за участю секретаря Сергієнко А.О.,

заінтересованої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Вишгороді цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

9 березня 2021 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» звернулася до Вишгородського районного суду Київської області із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1 в обґрунтування якої зазначила, що вона та ОСОБА_1 з 15 листопада 2013 року перебували у шлюбі, проте 4 березня 2019 року рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області шлюб розірвано. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що з грудня 2020 року поведінка ОСОБА_1 стала занадто агресивною, він почав вчиняти психологічний тиск, як на неї так і на її сім`ю, а саме:

переслідує її та чекає біля квартири, чим перешкоджає вільно заходити і виходити з неї, записує під дверима розмови у квартирі;

з даху будинку заглядає у вікна квартири та фотографує все, що там відбувається, а потім розповсюджує ці фото і відео;

прогулянки із їхньою спільною донькою закінчилися тим, що ОСОБА_1 повертав доньку лише після виконання його умов, погрожував, що взагалі не віддасть дитину. Останній раз вона забрала доньку лише після втручання поліції, що підтверджується зверненням від 29 грудня 2020 року ЄО20857;

ОСОБА_1 телефонував її батькам та погрожував вбити себе та доньку, стрибнувши з нею під потяг;

ОСОБА_1 слідкує за будинком її батьків за адресою АДРЕСА_1 , бігає кругом будинку, знімає все на телефон;

неодноразово намагався підкупити сусідів, щоб вони сповіщали йому відомості про її життя;

24 лютого 2021 року ОСОБА_1 у м. Борзна здійснив напад на неї та дитину у магазині «Лакомка», на що було викликано наряд поліції. 25 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_1 було складено терміновий заборонний припис АА № 087805 на 10 діб з

25 лютого до 7 березня 2021 року

31 грудня 2017 року ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , де вона проживала разом з донькою самовільно перекрив канал газового, димового, вентиляційного каналу газового котла, що знаходився всередині квартири за що, працівники поліції склали адміністративні матеріали відносно її колишнього чоловіка за статтею 173 КУпАП, статтею 185 КУпАП та статтею 186 КУпАП, що підтверджується рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області № 3/730/11/3018.

Через погрози, шантаж та безперервне втручання в особисте життя вона неодноразово зверталася до поліції, а саме 2 та 7 січня 2021 року. Вважає, що вона є особою, яка зазнала домашнього насильства. Стверджує, що через переслідування її ОСОБА_1 , вона не може вільно пересуватися по вулиці, ходити на роботу, відвідувати громадські місця, їздити до батьків, повертатися додому, постійно перебуває у напрузі.

Як на доказ вчинення домашнього насильства в сім`ї заявник посилається на копії заяв до поліції щодо неправомірних дій ОСОБА_1 від 29 грудня 2020 року, 2, 7 та 24 січня

2021 року; скріншоти переписки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; скріншоти переписки жителів будинку де зареєстрована ОСОБА_2 ; фото СМС повідомлень від сусідів до ОСОБА_2 щодо неправомірних дій ОСОБА_1 ; відео з камер спостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де зафіковано протиправні дії ОСОБА_1 ; відео, де зафіксовано тручання ОСОБА_1 в особисте життя батьків (зйомка на телефон через паркан і перешкоджання вільного входу у двір).

У зв`язку із викладеним у заяві, ОСОБА_2 просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , на строк 6 місяців, яким визначити такі тимчасові обмеження його прав відносно ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_3 :

заборонити ОСОБА_1 наближатися ближче ніж 200 м. до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_3 ;

заборонити ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку, особисто і через третіх осіб;

заборонити ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

під час її перебування або дитини у її батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 , забезпечити до ОСОБА_1 ті самі заборони які я вона хоче, щоб діяли стосовно нього.

Відповідно до частини другої статті 350-5 ЦПК України суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 9 березня 2021 року заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляд, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 12 березня 2021 року о 9:45 про що повідомлено сторін.

11 березня 2021 року заявниця - ОСОБА_2 подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності з причин її виклику на сесію за місцем навчання. Проти задоволення позовних вимог не заперечує, просить оприлюднити прийняте судом рішення у Єдиному державному реєстрі та надіслати на адресу за місцем проживання.

До початку судового засідання, заінтересована особа - ОСОБА_1 подав до суду відзив - заперечення на заяву про видачу обмежувального припису у яких вказав, що заявник зазначила завідомо неправдиві, надумані нею факти і події, яких не існувало насправді, тому вважає, що вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

У судовому засідання ОСОБА_6 пояснив, що, за домовленістю із дружиною, розлучення було фіктивним, вони ще більше року підтримували сімейні відносини. З вересня

2019 року прожили разом у м. Вишгороді у придбаній ОСОБА_2 квартирі у якій до початку 2020 року виконував ремонтні роботи та перепланування, проживаючи та підтримуючі сімейні відносини з заявницею. У цей період їхня донька проживала в м. Борзні у батьків дружини, але поживши кілька місяців з дружиною в м. Вишгород та м. Київ без доньки ОСОБА_3 він зрозумів, що в 2020 році хоче повернутися і жити в місті Борзна Чернігівської обл. разом з донькою ОСОБА_3 . Дружина не стала заперечувати і з 2020 року вони почали проживати в різних містах: він з донькою ОСОБА_3 в м. Борзна, а колишня дружина, без власних дітей ОСОБА_8 ,13 років, та Мар`яни, 5 років, проживала в м. Вишгороді, працювала в м. Києві. До середини літа 2020 року він із ОСОБА_2 підтримував сімейні стосунки, час від часу приїжджаючи до неї з дітьми в м. Вишгород. Вихованням доньки до 29 грудня 2020 році майже весь час займався він та батьки дружини, у яких донька часто ночувала, так як там мешкав син ОСОБА_2 від першого шлюбу - ОСОБА_9 , а колишня дружина останні 1,5 року проживає в м. Вишгород без своїх дітей, навідуючи їх, коли приїздила у м. Борзна на 3-5 днів на місяць або інколи беручи їх до себе в м. Вишгород на кілька днів. Будь-яких претензій, що дитина живе з ним у м. Борзні від заявниці не надходило.

Щодо доводів заявниці, що він ходив біля її будинку, під`їзду, квартири, виходив на дах будинку та підслуховував розмови під дверима її квартири ОСОБА_1 пояснив, що дійсно,

3 грудня 2020 року, коли він приїхав привітати доньку з днем народження, їх вдома не було. До цього, вона посеред ночі вивезла їх дитину з м. Борзна до м. Вишгорода без його відома. Він тривалий час ходив по території будинку, чекав дитину, щоб вручити їй подарунки. Дочекавшись їх, подарунок доньці вручав на вулиці, до квартир не заходив, проте поросив взяти дитину наступного дня на прогулянку, проти чого не заперечувала його колишня дружина. Після того, як ОСОБА_3 приїхала до м. Борзни він забрав її знову до себе жити до 29 грудня 2020 року.

За бажанням дружини, але щоб донька не їхала громадським транспортом, враховуючи пандемію, він 29 грудня 2020 року з донькою на власному авто приїхав до м. Києва, зводив доньку на головну ялинку і потім повіз ОСОБА_3 до матері в м. Вишгород, але перед тим як віддати дитину, хотів з нею переговорити, щоб не було таких неприпустимих дій з її боку, які були на день народження ОСОБА_3 .

Приїхавши до місця зустрічі, яке вона вказала по телефону - центральна ялинка Вишгорода, колишня дружина відмовилась взагалі з ним розмовляти і сказала, що в разі ненадання їй дитини викличе поліцію. Дитину біля ялинки в м. Вишгород він заявниці не дав, при цьому повідомив, що доньку привезу їй до квартири пізніше, через годину.

Приїхавши до квартири ОСОБА_2 , щоб віддати доньку, він постукав у двері, проте у квартирі був лише її старший син, але він не міг відчинити двері. Згодом до квартири прибула заявниця з поліцією, яку попросила, щоб його забрали з будь якого приводу. Він одразу включив відеозйомку на телефоні і почав просити в неї надати йому можливість особисто привітати дочку на новий рік та вручити подарунки, але вона безпідставно відмовила, а на запитання, коли він може взяти доньку на 2 години, вона, у присутності працівників поліції, на камеру телефону повідомила, що він зможе забрати власну дочку 2 січня 2021 року. Також, у присутності поліції, ним була проведена розмова з колишньою дружиною щодо аморальної поведінки її нового співмешканця ОСОБА_10 стосовно доньки ОСОБА_3 , який разом з заявницею травмує його доньці ще несформовану психіку, нав`язуючи, кого їй називати батьком, при цьому розбещуючи її подарунками та дає оцінку йому, як рідному батьку, лягає з нею в одне ліжко, що вважає не припустимим і заслуговує відповідної реакції з його боку.

Працівники поліції сказали заявниці, що він законодавство не порушує і це його законне право, тому ніяких дій відносно нього поліція не вчиняла, повідомивши, що він не порушує її особистого простору, а під`їзд будинку це громадське місце.

Подарунки на новий рік особисто своїй дочці ОСОБА_3 він вручити не зміг і дочку побачити теж не зміг, оскільки ОСОБА_2 безпідставно обмежила їх спілкування, не дала навіть по телефону поговорити, проте повідомила, що вийде її син ОСОБА_8 , який забере та передасть подарунки.

2 січня 2021 року, за попередньою домовленістю з ОСОБА_2 , він прибув до її будинку в м. Вишгород, щоб забрати власну дитину до себе додому в м. Борзну, так як вона обіцяла її віддати в присутності працівників поліції 29 грудня 2020 року. Оскільки заявниця заблокувала телефон і він не зміг додзвонитися, дверей ніхто не відчиняв, він присів на сходах біля ліфта і чекав на власну доньку. Звукоізоляція стін у будинку некраща і добре чути про що говорять в квартирах. Сидячи, він чув як його колишня дружина ображала свого сина, а донці, коли вона просилась до батька, казала, що її батько дурачок. Саме в цей момент з ліфта вийшли працівники поліції, яких викликала колишня дружина і почала звинувачувати його у незаконному проникненні до будинку, при тому, що він законно придбав магніт у охорони про що є записи в журналі на прохідній, пульти від шлагбаума та мав ключі від її квартири, хоча без її відома він їх не використовував. Почали його безпідставно звинувачувати в тому, що він зламав замок на дах, при тому, що двері на дах були постійно відчинені і на них була табличка « Хватит закрывать крышу! Дайте людям полазить », звинуватили у переслідуванні заявниці та почали складати матеріал щодо нього.

Вважає, що такими діями колишня дружина намагається як найбільше зафіксувати щодо нього викликів працівників поліції та оформлення щодо нього матеріалів. Просить суд звернути увагу, що він приїздив до ОСОБА_2 лише за попередньою домовленістю, проте, коли вона йому не відповідала, не давала доньку, не відчиняла двері він змушений був годинами чекати, поки вона чи їх донька вийде. Очікуючи, він ходив і на дах будинку, куди ходять усі люди помилуватися краєвидом, з даху за вікнами квартири ОСОБА_2 не спостерігав. Навпаки, щоб до нього не було ніяких претензій, він намагався завжди буди під спостереженням відеокамер, встановлених у будинку та на його території. ОСОБА_2 спеціально у вайбері в групу жителів будинку АДРЕСА_4 виставила його фото з донькою і написала, що він займається зламом замків, не проживає у цьому будинку, а тому закликала сусідів викликати до нього поліцію. Вважає це наклепом, який зроблений з метою звинуватити його в надуманих заявницею злочинах, щоб його затримала поліція та щоб не бачитися із донькою.

2 січня 2021 року йому стало відомо, що його донька разом із братом, без супроводу дорослих, їдуть громадським транспортом в м. Борзну. Він намагався наздогнати автобус на своєму автомобілі, але не встиг. Він знав, що його донька у батьків ОСОБА_2 , а тому із своїм батьком поїхав до батьків дружини. Проте доньку йому не віддали, батьки ОСОБА_2 силоміць утримують дитину, всупереч законодавства перешкоджають бачитися та спілкуватися йому з донькою. Його спроби забрати з їхнього будинку доньку закінчуються фізичним насильством її батька ОСОБА_4

ОСОБА_1 також пояснив суду, що з метою дотримання прав доньки та його прав як батька проживати, бачитися та спілкуватися з дитиною, для забезпечення нормального психологічного розвитку дитини та збереження її здоровця він звертався у службу у справах дітей листами Вх. № 24 від 5 січня 2021 року, Вх. №74 від 12 січня 2021 року, Вх. №36 від 17 лютого 2021 року та неодноразово звертався у поліцію. В результаті цього до будинку батька колишньої дружини ОСОБА_4 неодноразово приїжджали працівники поліції та комісії служби у справах дітей за участю ОСОБА_12 та дільничного поліції ОСОБА_13 , але вони не дали бажаного результату, так як ОСОБА_4 , будучи завчасно повідомленим про їх візит, мав змогу заховати доньку від працівників служби. Стверджує, що саме із цих причин він змушений приходити до будинку батьків ОСОБА_2 у яких проживає його донька, а сама ОСОБА_2 увесь час проживає в м. Вишгороді, самостійно збирати докази незаконного утримання його доньки шляхом таємного спостереження за будинком та зніманням доньки на відео, щоб до чергової заяви в службу у справах дітей прикласти незаперечні відео докази.

Щодо подій, про які ОСОБА_2 зазначила у заяві, які мали місце 31 грудня 2017 року пояснив суду, що насправді ніякого конфлікту не було, ОСОБА_2 спільно з своїм братом ОСОБА_14 та батьком ОСОБА_4 , щоб не дати йому доньку на новий рік, штучно створила критичну ситуацію та здійснила завідомо неправдиву заяву в ПАТ «Чернігівгаз» та викликали працівників Борзнянського відділення поліції для складання на нього сфабрикованого протоколу за статтею 186 КУпАП. Рішенням суду від 29 березня 2018 року даний протокол і постанова були скасовані за відсутністю складу адміністративного правопорушення, бо ні в протоколі, ні в постанові, не було зазначено всупереч яким конкретно нормам законодавства він вчинив своє право ремонтуючи газовий котел на вимогу заявниці, на той час його дружини. Після цього рішення суду, він для з`ясування прізвища працівників поліції, які сфабрикували справу на вимогу заявниці, його одразу безпідставно було затримано, одягнуто наручники та заведено у відділ поліції. Ті самі працівники поліції, що складали попередній протокол, почали фабрикувати ще

2 протоколи за статтями 173, 185 КУпАП в яких і свідками і потерпілими були ці самі працівники поліції, а тому вважає, що жоден із цих протоколів про адміністративне правопорушення, не має жодного відношення до заявниці ОСОБА_2 і в жодному протоколі вона не зазначена потерпілою особою і не є свідком.

Щодо ситуації, яка виникла у магазині «Лакомка» ОСОБА_1 пояснив суду, що

24 лютого 2021 року він зайшов у цей магазин придбати печива, але зайшовши до магазину, помітив в ньому колишню дружину ОСОБА_2 та власну доньку ОСОБА_3 . Також він помітив, що його донька ОСОБА_3 перебуває в приміщенні магазину без маски, а її мати ОСОБА_2 не вчиняє ніяких дій для забезпечення дотримання правил карантину у громадських будівлях. Він хотів підійти до доньки та взяти її за руку, проте ОСОБА_2 прикрила своїм тілом доньку, створила провокаційну ситуацію інсценуючи насильство, щодо неї з його боку та почала кричати та плакати, ображати його. Наступного дня у відділення Ніжинського РВП НУНП в Чернігівській області капітан поліції ОСОБА_13 повідомив його про видачу щодо нього термінового заборонного припису на підставі пояснень

ОСОБА_2 . У судовому засіданні ОСОБА_1 висловив заперечення щодо цього припису та вважає його таким, що винесений з порушеннями порядку його складання та видачі, а тому вважає його не допустимим доказом, адже він отриманий і долучений заявником до цієї справи з порушенням порядку, встановленого законом. Терміновий заборонний припис серії АА № 087805 від 25 лютого 2021 року ним оскаржено до Чернігівського окружного адміністративному суді.

Щодо зазначеного у заяві ОСОБА_2 підкупу сусідів, ОСОБА_1 суду пояснив, що це не відповідає дійсності, сусіди самі йому повідомляють, коли вона приїздить до батьків та коли у них перебуває його донька.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення заінтересованої особи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви з таких підстав.

Відповідно до статей 13, 12 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що заявник - ОСОБА_2 та заінтересована особа - ОСОБА_1 з 15 листопада 2013 року перебували у шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилася донька - ОСОБА_3 .

Рішенням Борзнянського районного суду Ченігівської області від 4 березня 2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно копії рапорту працівників поліції, долученого до заяви ОСОБА_2 , вона

29 грудня 2020 року зверталася на лінію «102» з повідомленням, що її колишній чоловік ОСОБА_1 не віддає заявниці спільну дитину ОСОБА_3 , 5 років.

Як убачається із копії листа заступника начальника Вишгородського відділу поліції ГУНП в Київській області С.Чумака від 20 січня 2021 року № 159, надісланого ОСОБА_15 , її заява щодо конфліктної ситуації з ОСОБА_1 було зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події (ЄО) Вишгородського ВП ГУНП в Київській області за № 61 від 2 січня 2021 року. За результатом перевірки не було встановлено достатніх даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення та прийнято рішення матеріали заяви по перевірці списати до справи № 159.

З долученої до заяви ОСОБА_2 копії довідки старшого дільничного офіцера поліції Вишгородського ВП капітана поліції С.Ружинського, погодженої начальником сектору превенції Вишгородського ВП майором поліції Т.Кадук, ЄО № 61 від 20 січня 2021 року, убачається, що 2 січня 2021 року до Вишгородського ВП ГУНП в Київській області надійшла заява від ОСОБА_2 про вжиття заходів до свого колишнього чоловіка ОСОБА_1 , який постійно погрожує їй самовбивством та не дає їй спокійно жити. Інформацію за цим зверненням зареєстровано до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (журнал єдиного обліку) Вишгородського ВП ГУНП в Київській області за № 61 від 2 січня 2021 року. До сектору превентивної діяльності Вишгородського ВП Головного управління Національної поліції в Київській області вказана вище заява надійшла з слідства Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, оскільки відсутні достатні дані, які б вказували на наявність кримінального правопорушення. Старшим дільничним офіцером поліції Вишгородського ВП ГУНП в Київській області капітаном поліції Ружинським Сергієм Дмитровичем проведено перевірку інформації, що викладена у заяві гр. ОСОБА_2 . Під час виїзду за адресою

АДРЕСА_4 було вияснено, що конфлікти між гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 відбуваються не одноразово на ґрунті виховання спільної дитини. В даному конфлікті вбачаються цивільно-правові відносини, а тому гр. ОСОБА_2 запропоновано звернутись до суду щодо вирішення цього питання.

Як убачається із копії листа заступника начальника Вишгородського відділу поліції ГУНП в Київській області С.Чумака (без номеру, без дати), надісланого ОСОБА_15 , її заява щодо конфліктної ситуації з ОСОБА_1 було зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події (ЄО) Вишгородського ВП ГУНП в Київській області за № 308 від 7 січня 2021 року. За результатом перевірки не було встановлено достатніх даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення та прийнято рішення матеріали заяви по перевірці списати до справи № 219.

З копії довідки, долученої до заяви ОСОБА_2 , старшого дільничного офіцера поліції Вишгородського ВП капітана поліції ОСОБА_16 , погодженої начальником сектору превенції Вишгородського ВП майором поліції Т.Кадук, ЄО №308 від 7 січня 2021 року, убачається, що 7 січня 2021 року до Вишгородського ВП ГУНП в Київській області надійшла заява від гр. ОСОБА_2 , у якій вона просить вжити міри до свого колишнього чоловіка гр. ОСОБА_1 , який постійно погрожує їй самовбивством та не дає її спокійно жити. Інформацію за даним зверненням зареєстровано до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (журнал Єдиного обліку) Вишгородського ВП ГУНП в Київській області за № 308 від 7 січня 2021 року. До сектору превентивної діяльності Вишгородського ВП Головного управління Національної поліції в Київській області вказана вище заява надійшла з слідства Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, оскільки відсутні достатні дані, які б вказували на наявність кримінального правопорушення. Старшим дільничним офіцером поліції Вишгородського ВП ГУНП в Київській області капітаном поліції Бенедищуком В.В. проведено перевірку інформації, що викладена у заяві гр. ОСОБА_2 . Під час виїзду за адресою: АДРЕСА_4 , було вияснено, що конфлікти між гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 відбуваються не одноразово на ґрунті виховання спільної дитини. В даному конфлікті вбачаються цивільно-правові відносини, а тому гр. ОСОБА_2 запропоновано звернутись до суду щодо вирішення цього питання.

Згідно реєстрації повідомлення відділенням поліції № 1 (м. Бахмач) Ніжинського районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, ЄО №1375 від 24 лютого 2021 року, яке надійшло зі служби «102», убачається, що 24 лютого 2021 року заявник ОСОБА_14 повідомив, що за адресою: Борзнанський район, м. Борзна, вул. Г.Барвінок, біля магазину «Барвінок», колишній чоловік його сестри ОСОБА_2 - ОСОБА_1 намагається забрати дитину 5,5 років. Просить направити наряд поліції, бо вони починають битися.

25 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 видано терміновий заборонний припис за

№ 087805 на 10 діб з 25 лютого до 7 березня 2021 року.

У судовому засіданні у присутності заінтересованої особи судом переглянуто, надані заявницею два відеозаписи. На одному з відео, на відстані, зафіксована особа, яка тримає у руках мобільний телефон над парканом. Зі слів ОСОБА_1 , то був він і він намагався зняти відео доньки, яку утримують за парканом батьки заявниці. На другому відео зафіксовано перебування ОСОБА_2 з дитиною в магазині, де продають солодощі та момент, як до приміщення магазину зайшов ОСОБА_1 , тримаючи в руках мобільний телефон. На відео спостерігається, як ОСОБА_2 затуляла дитину собою від ОСОБА_1 , а він намагається підійти до дитини.

Із наданих заявницею відео вбачається відсутність протиправної поведінки зі сторони ОСОБА_1 . Також така поведінка не спостерігається у долучених до заяви ОСОБА_2 скріншотів з мобільного телефону, оскільки на них відображено переписку невідомих людей про особу, яка заглядає у вікна, ходить по території будинку, біля ліфта, робить фотосесію,начебто біля вікна спальні фотографує, запитує, чи не бачила ОСОБА_3 , зломав замок на дах та ОСОБА_17 «пасет ваш дом».

Пі час дослідження доказів у справі судом встановлено відсутність копій заяв ОСОБА_2 , до поліції щодо неправомірних дій ОСОБА_1 від 29 грудня 2020 року,

2, 7 та 24 січня 2021 року, а також скріншоти переписки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про які вона зазначає у додатках до заяви.

Також судом встановлено, що 17 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до голови Берзнянської міської ради Л.Осадчук (служба у справах дітей) із заявою про здійснення перевірки щодо дотримання прав його доньки ОСОБА_3 та його прав як батька, посилаючись на те, що починаючи з січня 2021 року, без його згоди як батька та відсутності матері доньки - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 насильницьким шляхом, всупереч бажання дитини та вимогам законодавства (статті 141,151,152,153,155,157,163 СК України) утримують в себе його малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У цій заяві ОСОБА_1 зазначає про те, що йому перешкоджають у спілкуванні з дитиною, він ходить біля будинку батьків ОСОБА_2 , спостерігає за донькою, на яку кричать батьки ОСОБА_2 , вона плаче з невідомих йому причин. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не допускають його до доньки при тому, що ніяких заборон щодо спілкування з нею не існує, а мати донька обіцяла, що донька з 2 січня 2021 року проживатиме з ним, як було до цього часу і проти цього ніхто не заперечував. Крім цього у заяві ОСОБА_1 вказує, що колишня дружина ОСОБА_2 постійно, починаючи з 2018 року, ухиляється від виконання батьківських обов`язків та не займається вихованням своїх малолітніх дітей - сина ОСОБА_8 і дочки ОСОБА_3 , що є підставою для позбавлення її батьківських прав та притягнення її до відповідальності, встановленої законом. ОСОБА_2 останні два роки проживає в м. Вишгород, а працює в Києві. Власних дітей ОСОБА_8 і ОСОБА_3 бачить 3-5 днів на місяць. Факт тривалого перебування дочки ОСОБА_3 у

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджує відеозаписами, які він додав до цієї заяви.

Міський голова Лариса Осадчук, розглянувши подану ОСОБА_1 заяву листом від 22 лютого 2021 року №156 надала відповідь ОСОБА_1 про те, що 19 лютого 2021 року комісією у складі начальника служби у справах дітей Борзнянської міської ради Таран О.С., заступника директора центру надання соціальних послуг Безнянської міської ради Павлюк Н.Г., фахівця із соціальної роботи ОСОБА_18 , дільничного офіцера поліції ОСОБА_13 був здійснений виїзд у сім`ю ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 . Комісія не змогла обстежити умови проживання родини за вказаною адресою, оскільки господарі не відчинили дверей. В той же час була проведена телефонна розмова з матір`ю дитини - ОСОБА_2 , яка повідомила, що дитина знаходиться разом з нею у м. Вишгороді Київської області. В той же день в телефонній розмові бабуся дитини, ОСОБА_5 підтвердила, що ОСОБА_3 знаходиться разом з мамою у м. Вишгороді. Також 21 січня 2021 року комісією було проведено обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_4 та виявлено, що дитина ОСОБА_3 не проживає за цією адресою, а зареєстрована та проживає разом з матір`ю в м. Вишгороді Київської області. ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до служби у справах дітей за місцем проживання дитини в м. Вишгороді Київської області.

Як убачається із копії довідки Берзнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) № 5 від 4 січня 2021 року, виконавчий лист про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 за період з 01.01.2020 по 01.04.2021 (зі слів ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 є опискою, оскільки дата ще не настала - вірна дата 04.01.2021) не надходив, стягнення аліментів не проводиться.

У судовому засіданні також досліджувалися відеозаписи, надані заінтересованою особою, які підтверджують його поведінку та дії, пов`язані з тим, щоб побачитися із донькою, проте на цих відео відсутні будь-які протиправні, насильницькі дії з його боку відносно заявниці та її батьків.

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Питання видачі обмежувального припису регулюється Цивільним процесуальним Кодексом України та Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» (далі - Закон), який прийнято з метою реалізації запобіганню насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами.

Розділом IV глави 13 ЦПК України визначений порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису. Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно із пунктами 3, 6, 8, 14 частини першої статті 1 цього Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

У пункті 7 частини першої статті 1 Закону визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно зі статтею 3 Закону предметом його регулювання є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на колишнє подружжя; особи, які мають спільну дитину (дітей).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункту 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Під час вирішення вимог щодо видачі обмежувального припису суд встановлює, чи є зазначені заявником в обґрунтування заявлених вимог правовідносини такими, що регулюються спеціальним Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та дає їм оцінку на предмет того, чи є зазначені обставини проявом домашнього насильства, а також чи є потреба вживати заходів, щоб запобігти домашньому насильству в подальшому.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Статтею 16 Закону передбачено ведення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі - це автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, адаптування, зміни, поновлення, використання, поширення (розповсюдження, реалізації, передачі), знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про випадки домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

До Реєстру вносяться відомості (окремо за кожним випадком насильства). Формування Реєстру здійснюється окремо за кожним випадком домашнього насильства, насильства за ознакою статі шляхом внесення до нього відповідної інформації. Персональні дані про особу, яка повідомила про вчинення насильства, зберігаються у Реєстрі протягом одного року з дня надходження відповідної інформації про вчинення насильства. Персональні дані про постраждалу особу зберігаються у Реєстрі протягом трьох років з дня вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами частини другої статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої та другої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасник справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням заяви.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висуваючи вимогу про видачу обмежувального припису стосовно заінтересованої особи ОСОБА_1 , заявниця посилається на наявність обставин, які доводять застосування до неї особисто психологічного тиску, який полягає у переслідуванні її, слідкуванні за будинком у розповсюдженні фото, погроз фізичної розправи, а оскільки агресія ОСОБА_1 щоразу посилюється, заявниця переконана у вірогідності продовження психологічного насильства останнього щодо неї.

Водночас, стороною заявника не надано суду належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо неї, відсутні судові рішення про визнання винуватим ОСОБА_1 у вчиненні протиправних дій, тому суду не доведено належними засобами доказування, що заінтересована особа є кривдником щодо заявниці.

Не знайшли свого підтвердження і ризики, які можуть настати у разі незастосування відносно заінтересованої особи обмежувального припису.

Суду не надано будь-яких доказів щодо внесення випадків домашнього насильства, вчиненого ОСОБА_19 відносно ОСОБА_2 до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства відповідно до положень статті 16 Законом. Відсутні, також, в матеріалах справи і належні та допустимі докази того, що вони поставлені на профілактичний облік, як кривдник та постраждала особа. Суд також не встановив жодних ризиків настання будь-якого насильства з боку заінтересованої особи стосовно заявника в майбутньому.

Сам факт звернення ОСОБА_2 до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між нею та заінтересованою особою, не підтверджує факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». А тому, суд не бере до уваги звернення ОСОБА_2 до поліції та терміновий заборонний припис, оскільки, іншими доказами така інформація не підтверджується, а навпаки правоохоронними органами не встановлено протиправних дій ОСОБА_1 за цими зверненнями про що було роз`яснено

ОСОБА_2 та після проведення перевірок приймалися рішення про списання матеріалів згідно Закону України «Про звернення громадян».

Суд, здійснивши аналіз зібраних доказів та пояснення заінтересованої особи, вбачає, що між останніми наявний конфлікт, який супроводжується взаємними образами та звинуваченнями. Такі стосунки колишнього подружжя не може бути розцінений судом як факт домашнього насильства, а відносини між чоловіком та дружиною, які мешкають окремо один від одного та не можуть мирно вирішити питання, щодо порядку участі у вихованні дитини та місці її проживання, не є такими, за умови яких суд прийшов би до висновку про наявність домашнього насильства та необхідність застосування відносно ОСОБА_1 обмежувальних приписів з метою протидії домашньому насильству відповідно до статті 24 Закону. Факт неприязних стосунків, небажання зустрічей, не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису.

Таким чином, оскільки заявник на виконання свого процесуального обов`язку не надала належні і неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, у суду відсутні підстави для задоволення заявлених вимог, та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається заявник як на підставу для задоволення заяви не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні заяви за її недоведеністю.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 листопада

2018 року у справі № 756/2072/18, від 9 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 2 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від

10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 5 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19, від 13 січня 2021 року у справі №369/7782/19.

Згідно практики ЄСПЛ, суд нагадує, що жорстоке поводження має досягати мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка цього рівня жорстокості має відносний характер і залежить від сукупності обставин справи, таких, як: характер і контекст звернення, спосіб і метод його реалізації, тривалість звернення, його фізичні та психічні наслідки і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого (див. Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 30, Серія A № 247 C і Кудла проти Польщі [БП], № 30210/96, § 91, ЄСПЛ 2000 XI).

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 62, 129 Конституції України, статтями 1, 24, 16, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», статтями 5, 12, 13, 76-78, 81, 83, 89, 263-265, 268, 350-1-350-8, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення шляхом подання у зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 березня 2021 року.

Заявник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою:

АДРЕСА_4 ;

Заінтересована особа: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований та проживає за адресою:

АДРЕСА_3 .

Суддя О.П. Лукач