Справа №295/745/18

Категорія 38

2/295/344/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2021 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючого судді Чішман Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Лайчук В.В.,

представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 ( за її участі в судовому засіданні), представника відповідача ОСОБА_3 (в режимі відеконференції)

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Доброльожа Віктор Віталійович про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 18.07.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Доброльожею В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2237.

Вимоги обґрунтовано тим, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємцем за законом першої черги спадкування після смерті ОСОБА_5 є позивач, який є сином спадкодавця. В установленому законом порядку позивач звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, проте, під час звернення до нотаріуса стало відомо про наявність заповіту від 18.07.2014 року на ім`я відповідача - ОСОБА_2 , про що позивачу не було відомо. Позивач зазначив, що дізнавшись про наявність заповіту був приведений у розпач, оскільки протягом свого життя батько зазначав, що все майно залишиться позивачу. ОСОБА_4 вказав, що ОСОБА_5 хворів на шизофренію та перебував на обліку в Житомирській обласній психіатричній лікарні, а тому правовою підставою для звернення до суду з позовом про визнання недійсним заповіту є те, що на час складання заповіту заповідач внаслідок хронічної психічної хвороби не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

02.05.2018 року від третьої особи - приватного нотаріуса Доброльожи В.В. надійшли письмові пояснення щодо позову, нотаріус вказав, що при посвідченні заповіту ним було дотримано усі без винятку вимоги законодавства, встановлено особу ОСОБА_5 , визначено обсяг його цивільної дієздатності. З метою встановлення дійсних намірів ОСОБА_5 нотаріус мав розмову з останнім сам-на-сам, аби виключити можливість стороннього впливу на його волевиявлення, було з`ясовано, чи розуміє ОСОБА_5 правову природу та значення складеного на його прохання заповіту, його правові наслідки. Нотаріус стверджує, що переконався, в тому, що заповідач, укладаючи заповіт на користь осіб, які не є його близькими родичами, діє цілеспрямовано, усвідомлено і послідовно. Таким чином, нотаріус вказав, що у нього не було сумніву щодо обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 30-31).

17.05.2018 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 вказала, що з позовними вимогами не погоджується та просить відмовити в їх задоволенні на підставі того, що ОСОБА_5 є її рідним дядьком, до його смерті постійно підтримували нормальні родинні відносини. При житті ОСОБА_5 не проявляв ознак психічного захворювання, повідомляв, що стосунків із сином ОСОБА_4 та бувшою дружиною не підтримував. Коли ОСОБА_5 помер, то в організації поховання приймали участь відповідач та родичі і друзі, але ОСОБА_4 участі в похованні не приймав і будь-якої допомоги їм не надав (т. 1, а.с. 49-50).

Ухвалою суду від 13.03.2019 року по справі призначено судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлено питання чи був здатним розуміти значення своїх дії і керувати ними станом на 18.07.2014 року ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проведення експертизи доручено Житомирській обласній психіатричній лікарні. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 29.05.2019 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 27.08.2019 року витребувано та долучено до матеріалів справи медичну карту амбулаторного хворого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; справу направлено до Житомирської обласної психіатричної лікарні, для проведення судово-психіатричної експертизи, призначеної відповідно до ухвали суду від 13.03.2019 року; провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 18.10.2019 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 20.12.2019 року до Комунального підприємства «Лікарня №2 ім. В.П. Павлусенка» застосовано захід процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів для проведення експертизи шляхом тимчасового вилучення медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 03.03.2020 року справу направлено до Житомирської обласної психіатричної лікарні для проведення судово-психіатричної експертизи, призначеної відповідно до ухвали суду від 13.03.2019 року, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 05.06.2020 року провадження у справі поновлено.

В судовому засіданні 11.03.2021 року представник позивача - адвокат Демчик Н.О. підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача - адвокат Пугач С.В. відмовився від допиту свідків, які були викликані 11.02.2021 року, адвокат просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

В матеріалах справи містяться клопотання третьої особи - приватного нотаріуса Доброльожи В.В. про проведення розгляду справи за його відсутності, підтримав свої письмові пояснення.

Заслухавши представників, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані сторонами докази, суд дійшов наступного висновку.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 є батьком позивача ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 7).

18.07.2014 року ОСОБА_5 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Доброльожею В.В., згідно Витягу зі Спадкового реєстру від 01.12.2017 року №50101926 (т. 1, а.с. 8-10).

Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 13).

21.09.2017 року ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Шевчук Л.М. із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 12).

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частин 1-2 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України) та в розумінні ст. 202 ЦК України, заповіт є одностороннім правочином.

Частиною першою ст. 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Згідно частин першої ст. 1256 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у п. 16 роз`яснено, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 89 ЦПК України. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦК України, суд відповідно до ст. 105 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї із сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 76 ЦПК України докази встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно части 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновком судово-психіатричного експерта №111-2020 від 02.04.2020 року встановлено, що ОСОБА_5 , 1952 року народження станом на 18.07.2014 року не міг у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, через хронічне психічне захворювання; ступінь порушень психіки у ОСОБА_5 з боку мислення, емоцій, волі, критичних здібностей була настільки виражена, що він не міг в повній мірі на час складення заповіту 18.07.2014 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2, а.с. 52-55).

Вказаний висновок відповідач та її представник поставили під сумнів, з тієї підстави, що при його виготовленні не було враховано дані амбулаторної картки ОСОБА_5 , яку відповідача надала суду 20.08.2020 року, після проведення експертизи. У зв`язку з чим, сторона відповідача клопотала про призначення судової технічної експертизи документів та повторної судово-психіатричної експертизи.

Разом з тим, відповідачем або її представником не було надано жоднихдокументів, на підставі яких повинна проводитися технічна експертиза; не вказано, які документи мають бути надані експерту у якості порівняльних зразків; не обґрунтовано необхідність призначення технічної експертизи та щодо яких питань необхідні відповідні висновки експертів, що є необхідними умовами для призначення такої експертизи, не зазначено, який саме документ містить дописки, в чому вони виразилися і як вподальшому могли вплинути на висновок експертів.

04.12.2020 року допитано експерта ОСОБА_6 , яка по суті висновку судово-психіатричної експертизи пояснила, що пацієнт ОСОБА_5 страждав на психічне захворювання, при цьому, амбулаторна картка ОСОБА_5 не несе інформативності щодо психічного стано особи та не вплине на наданий висновок (т. 2, а.с. 158-162).

Таким чином, суд вважає висновок експерта достовірним доказом.

11.02.2021 року було допитано свідка ОСОБА_7 , яка є бувшою дружиною ОСОБА_5 . Свідок пояснила, що ОСОБА_5 лікувався у психіатричній лікарні, свідок навідувала ОСОБА_5 в лікарні у 1987, 2002, 2004, 2006 роках.

Свідок ОСОБА_8 , рідна сестра відповідача ОСОБА_2 , пояснила, що ОСОБА_5 часто приїздив у Полтавську область в гості, вів себе адекватно, нормально, востаннє приїздив у 2017 році. Свідок зазначила, що ОСОБА_5 не хворів на психічні захворювання, у нього був рак легенів. Похованням ОСОБА_5 займалась ОСОБА_2 .

Надаючи оцінку показам свідків, суд враховує одночасно й те, що у висновку експерта №111-2020 від 02.04.2020 року було встановлено, що …перебіг захворювання ОСОБА_5 був досить сприятливим, з довготривалими періодами ремісій…, отже, обставини, зазначені свідком ОСОБА_8 , могли мати місце.

В той же час, на підставі показань свідків не можливо встановити внутрішній, психічний стан ОСОБА_5 в момент вчинення правочину.

З урахуванням предмету доказування у даній справі, суд вважає, що покази свідків про поведінку ОСОБА_5 мають побічне значення для встановлення того, чи був він станом на 14.07.2014 року здатний розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, та в силу положень ч. 1 ст. 77 ЦПК України не можуть бути належним підтвердженням обставин позову чи заперечень на позовну заяву.

Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, а тому факт того, що ОСОБА_5 , 1952 року народження станом на 18.07.2014 року не міг у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, через хронічне психічне захворювання, є доведеним із розумним ступенем достовірності.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що спадкодавець на час укладення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому позовні вимоги про визнання заповіту недійсним підлягають до задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судові витрати у виді судового збору в розмірі 704,80 грн.

Керуючись статями 16, 202, 203, 225, 1234, 1256 ЦК України, статями 12, 76-81, 89, 141, 280, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 18 липня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Доброльожею В.В. та зареєстрований в реєстрі №2237.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 704,80 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , код НОМЕР_3

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , код НОМЕР_4 ;

Третя особа: приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Доброльожа Віктор Віталійович, місцезнаходження: м. Житомир, вул. Київська, 50

Повний текст рішення виготовлено 17.03.2021 року.

Суддя Л.М. Чішман