ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/11194/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., за участю секретаря - Вінокурової І.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Прозорро" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року в справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Прозорро" до Рахункової палати України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Державне підприємство «Прозорро» (далі - ДП «Прозорро», позивач) з адміністративним позовом до Рахункової палати України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Рахункової палати України про розгляд Звіту про результати аудиту ефективності використання та розпорядження майном державного підприємства «ПРОЗОРРО», що має фінансові наслідки для державного бюджету від 29.11.2018 №30-4.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки та рекомендації, викладені в рішенні Рахункової палати України від 29.11.2018 №30-4 до Звіту про результати аудиту ефективності використання та розпорядження майном державного підприємства «Прозорро» не відповідають дійсності та підлягають скасуванню, як такі, що викладені безпідставно, неправомірно та спотворюють дійсність.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач, зокрема зазначає, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 33 Закону України від 02.07.2015 №576-VIII «Про рахункову палату» (далі - Закон №576-VIII) посадові особи об`єкта контролю мають право оскаржувати в установленому законом порядку рішення, дії або бездіяльність членів Рахункової палати та посадових осіб апарату Рахункової палати.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оскаржуване рішення не порушує права позивача, а тому безпідставно не надав оцінку правомірності його прийняття з урахуванням відповідних доводів позовної заяви.

Водночас скаржник наголошує, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки висновки відповідача про порушення позивачем вимог законодавства та неефективність використання і розпорядження майном державного підприємства, зроблені за результатами аудиту є надуманими та не відповідають дійсним обставинам.

Проте суд першої інстанції в порушення вимог процесуального законодавства не дав оцінки вказаному рішенню через призму доводів позивача про його протиправність, у зв`язку з чим ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.

Також, ДП «Прозорро» звернулось до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 910/19319/20.

Клопотання вмотивоване тим, що в провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа за його позовом до Рахункової палати України про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, викладеної у рішенні Рахункової палати України від 29.11.2018 №30-4 про розгляд Звіту про результати аудиту ефективності використання та розпорядження майном державного підприємства «ПРОЗОРРО», що має фінансові наслідки для державного бюджету.

Пунктом 3 частини 1 статті 236 КАС України передбачено, що суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Отже, необхідною передумовою зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України є неможливість її розгляду до вирішення по суті іншої справи.

Об`єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв`язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.

Ця підстава виникає тоді, коли постановлення рішення можливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для цієї справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Враховуючи, що наявні у цій справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, колегія суддів не знаходить підстав для зупинення провадження у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наполягає на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2020 залишити без змін.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Рахунковою палатою України надано доручення від 03.09.2018 №04-514 на виконання заходу державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту), доручення від 12.10.2018 №04-629 на виконання заходу державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту), доручення від 24.10.2018 №04-660 на виконання заходу державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) щодо проведення аудиту ефективності використання та розпорядження майном Державним підприємством «ПРОЗОРРО», що має фінансові наслідки для державного бюджету, у Державному підприємстві «ПРОЗОРРО» від 12.10.2018 №04-629.

За наслідком здійснення аудиту ефективності використання та розпорядження майном Державного підприємства «ПРОЗОРРО», що має фінансові наслідки для державного бюджету Рахунковою палатою України складено акт від 31.10.2018 №04-10/23 (далі - акт аудиту).

Листом від 31.10.2018 №04-2617 Рахункова палата України повідомила Державне підприємство «ПРОЗОРРО» щодо підписання акту (вх. №206-2289 від 02.11.2019).

29 листопада 2018 року Рахунковою палатою України прийнято Рішення про розгляд Звіту про результати розгляду аудиту ефективності використання та розпорядження майном державного підприємства «ПРОЗОРРО», що має фінансові наслідки для державного бюджету №30-4, (далі - оскаржуване та/або спірне рішення) у пункту 7.2 ДП «ПРОЗОРРО», яким вирішено:

1) розробити план заходів з усунення виявлених порушень та недоліків і поінформувати Рахункову палату;

2) забезпечити використання ІТС «Prozorro» відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі»;

3) забезпечити відшкодування зайво отриманих у 2016, 2017 роках та І півріччі 2018 року генеральним директором ДП «ПРОЗОРРО» ОСОБА_1 сум квартальних премій та винагороди за ефективне управління майном внаслідок завищення окладу, а також здійснити перерахунок заробітної плати з урахуванням фактично відпрацьованого часу та окладу, встановленого відповідно до вимог чинного законодавства;

4) переглянути Стратегічний план розвитку ДП «ПРОЗОРРО» до 2020 року, вилучити з нього напрями діяльності, пов`язані з друкуванням продукції, а також актуалізувати показники Підприємства з урахуванням непровадження такої діяльності;

5) забезпечити розробку та подання на затвердження Мінекономрозвитку інвестиційних планів ДП «ПРОЗОРО» на середньострокову перспективу (3-5 років) з метою виконання вимог Закону України «Про управління об`єктами державної власності»;

6) розглянути питання щодо визначення осіб, відповідальних за здійснення фінансового контролю за використанням і збереженням фінансових ресурсів Підприємства;

7) документально закріпити функції адміністрування та контролю за адмініструванням у посадових інструкціях відповідних фахівців;

8) вжити заходів щодо виконання у повному обсязі рекомендацій Рахункової палати, наданих за результатами аналізу стану публічних закупівель.

Пунктом 8 рішення про розгляд Звіту про результати розгляду аудиту ефективності використання та розпорядження майном державного підприємства «ПРОЗОРРО», що має фінансові наслідки для державного бюджету №30-4 від 29.11.2018 вирішено направити матеріали щодо фактів виявлених порушень до Генеральної прокуратури України та Національного антикорупційного бюро України за підслідністю.

Листом від 04.01.2019 №04-38 Рахунковою палатою України повідомлено Державне підприємство «ПРОЗОРРО» щодо результатів аудиту (вх. 206-89 від 10.01.2019).

Листом від 22.01.2019 №206/248/10 ДП «ПРОЗОРРО» повідомлено Рахункову палату України щодо запланованих та вжитих заходів за результатами розгляду Звіту про результати розгляду аудиту ефективності використання та розпорядження майном державного підприємства «ПРОЗОРРО».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення не є правовим документом, який установлює відповідальність для позивача, та відповідно не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС України. При цьому включення до нього певних висновків не породжують обов`язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Організація, повноваження та порядок діяльності Рахункової палати визначені Законом України від 02.07.2015 №576-VIII «Про Рахункову палату» (далі - Закон №576-VIII).

За змістом частини першої та третьої статті 1 Закону №576-VIII Рахункова палата є державним колегіальним органом та від імені Верховної Ради України здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням.

Відповідно до статті 4 Закону №576-VIII повноваження, покладені на Рахункову палату Конституцією України, здійснюються через провадження заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту).

Державний зовнішній фінансовий контроль (аудит) забезпечується Рахунковою палатою шляхом здійснення фінансового аудиту, аудиту ефективності, експертизи, аналізу та інших контрольних заходів.

Фінансовий аудит полягає у перевірці, аналізі та оцінці правильності ведення, повноти обліку і достовірності звітності щодо надходжень і витрат бюджету, встановлення фактичного стану справ щодо цільового використання бюджетних коштів, дотримання законодавства при здійсненні операцій з бюджетними коштами.

Аудит ефективності передбачає встановлення фактичного стану справ та надання оцінки щодо своєчасності і повноти бюджетних надходжень, продуктивності, результативності, економності використання бюджетних коштів їх розпорядниками та одержувачами, законності, своєчасності і повноти прийняття управлінських рішень учасниками бюджетного процесу, стану внутрішнього контролю розпорядників бюджетних коштів.

Оцінка продуктивності використання бюджетних коштів передбачає встановлення співвідношення між результатами діяльності розпорядника та одержувача бюджетних коштів і використаними для досягнення таких результатів коштами бюджету.

Оцінка результативності використання бюджетних коштів передбачає встановлення ступеня відповідності фактичних результатів діяльності розпорядника та одержувача бюджетних коштів запланованим результатам.

Оцінка економності використання бюджетних коштів передбачає встановлення стану досягнення розпорядником та одержувачем таких коштів запланованих результатів за рахунок використання мінімального обсягу бюджетних коштів або досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно зі статтею 10 Закону №576-VIII Рахункова палата здійснює аудит ефективності та фінансовий аудит щодо законності, повноти нарахування, своєчасності сплати і зарахування на єдиний казначейський рахунок податків, зборів, обов`язкових платежів, інших доходів державного бюджету, щодо правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість, надає оцінку ефективності адміністрування контролюючими органами надходжень до державного бюджету та заходів, що вживаються органами стягнення до боржників державного бюджету.

Зазначені заходи державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) здійснюються Рахунковою палатою щодо діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, інших органів, що контролюють справляння надходжень до державного бюджету.

Рахункова палата надає оцінку впливу наданих пільг із сплати податків, зборів, обов`язкових платежів, інших платежів до державного бюджету на ефективність виконання державного бюджету, у тому числі оцінює фінансові наслідки для державного бюджету.

Рахункова палата здійснює контроль за надходженням до державного бюджету коштів, отриманих державою як власником об`єктів державної власності, а також аудит ефективності використання і розпорядження об`єктами державної власності, належними державі матеріальними та іншими активами, що мають фінансові наслідки для державного бюджету.

Фонд державного майна України, інші державні органи, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи надають Рахунковій палаті за її запитами необхідну інформацію щодо об`єктів державної власності, що перебувають у їх управлінні (включаючи об`єкти, що знаходяться у користуванні інших осіб).

Відповідно до частини першої статті 25 Закону №576-VIII основною організаційною формою діяльності Рахункової палати є засідання Рахункової палати, що проводяться у формі відкритих слухань, на яких мають право бути присутніми народні депутати України, представники державних органів, громадськості.

Частиною другою цієї ж статті установлено, що Рахункова палата на своїх засіданнях розглядає та вирішує питання, зокрема затвердження звітів, прийняття рішень за результатами здійснення заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту).

З аналізу зазначеного вбачається, що Рахункова палата відповідно до покладених на неї завдань здійснює аудит за надходженням коштів до державного бюджету, за управлінням об`єктами державної власності, що мають фінансові наслідки для державного бюджету. За результатами проведення такого аудиту складається звіт, який затверджується рішенням, прийнятим на відповідному засіданні Рахункової палати.

Як установлено судом першої інстанції рішення Рахункової палати України від 29.11.2018 №30-4 до Звіту про результати аудиту ефективності використання та розпорядження майном державного підприємства «ПРОЗОРРО», що має фінансові наслідки для державного бюджету прийнято під час засідання Рахункової палати, що підтверджується витягом з протоколу від 29.11.2018.

При цьому позивачем, який стверджує про допущення відповідачем процедурних порушень під час прийняття оскаржуваного рішення, ні в позовній заяві ні в апеляційній скарзі не зазначено, вимоги яких конкретно норм чинного законодавства не дотримано Рахунковою палатою при прийнятті указаного рішення.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів уважає правильними висновки суду першої інстанції щодо відсутності процедурних порушень з боку відповідача під час прийняття оскаржуваного позивачем рішення.

Відповідно до частини першої та другої статті 35 Закону №576-VIII за результатами здійснення заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) складається звіт.

Звіт підписує та представляє на засіданні Рахункової палати член Рахункової палати, відповідальний за здійснення відповідного заходу державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту).

Частиною третьою статті 35 Закону №576-VIII установлено, що не пізніш як за сім робочих днів до розгляду на засіданні Рахункової палати проект звіту обговорюється відповідним членом Рахункової палати та уповноваженою посадовою особою об`єкта контролю. У п`ятиденний строк об`єкт контролю може надати письмові зауваження щодо змісту проекту звіту відповідному члену Рахункової палати, який їх розглядає та складає довідку про результати розгляду зауважень.

З матеріалів справи вбачається що позивач ознайомився із проектом Звіту та листом від 22.11.2018 №206/3510/10 подав письмові заперечення до нього.

За змістом частини першої статті 36 Закону №576-VIII за результатами обговорення на засіданні Рахункової палати звіту, складеного за результатами здійснення заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту), Рахункова палата приймає рішення, яке надсилає разом із відповідним звітом об`єкту контролю.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону №576-VIII Рахункова палата регулярно оприлюднює у засобах масової інформації інформацію про свою діяльність, включаючи звіти про здійснені заходи державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту), а також розміщує таку інформацію, плани роботи та рішення Рахункової палати на своєму офіційному веб-сайті у формі відкритих даних відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Таким чином, оскаржуване рішення було прийнято у межах повноважень Рахункової палати, встановлених Законом, зокрема щодо затвердження звіту та його оприлюднення.

При цьому судом першої інстанції слушно зауважено, що неврахування членом Рахункової палати, поданих позивачем зауважень до проекту звіту при його остаточному опрацюванні не є порушенням вимог закону, оскільки таке питання (щодо врахування чи неврахування пояснень об`єкта контролю) вирішується на розсуд члена Рахункової палати, який несе персональну відповідальність за результати своєї роботи.

Частиною першою статті 41 Закону №576-VIII установлено, що Рахункова палата у разі виявлення при здійсненні заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) ознак кримінального або адміністративного правопорушення повідомляє про них відповідні правоохоронні органи.

Отже, Рахункова палата не уповноважена визначати повністю склад кримінального правопорушення та доводити його наявність, власне факту виявлення окремих ознак кримінального правопорушення є достатньо для повідомлення відповідних правоохоронних органів, подальші дії яких після отримання такого повідомлення передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).

Так, статтею 25 КПК України встановлено, що прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону №576-VIII рішення, прийняте за результатами обговорення звіту, підлягає розгляду об`єктом контролю. Об`єкт контролю у місячний строк інформує Рахункову палату про результати розгляду рішення Рахункової палати, заплановані та вжиті у зв`язку з цим заходи. Якщо об`єкт контролю не поінформував Рахункову палату про результати розгляду її рішення або якщо Рахункова палата визнала неналежними заходи, заплановані та вжиті об`єктом контролю у зв`язку з її рішенням, Рахункова палата інформує про це відповідні органи влади, а також громадськість через засоби масової інформації.

Отже, із зазначеного вбачається, що саме об`єкти контролю за результатами розгляду рішень Рахункової палати можуть приймати рішення на виконання рекомендацій (пропозицій) Рахункової палати у межах своєї компетенції. У свою чергу, Рахункова палата у рішеннях викладає винятково власну оцінку щодо предмета контролю (аудиту), яка може бути врахована або не врахована при реалізації об`єктами контролю їхніх повноважень та здійсненні ними відповідних заходів.

На підставі проведеного в межах аудиту ефективності використання коштів державного бюджету та управління майном державними підприємствами Рахунковою палатою надано ДП "Прозорро" рекомендації (пропозиції), які викладені у рішенні.

Також, Рахунковою палатою надіслано позивачу звіт та рішення, зазначено, що згідно із статтями 35 та 36 Закону звіт та рішення надсилаються для реагування, про результати їх розгляду необхідно поінформувати Рахункову палату у строк тривалістю один місяць.

Пунктом 1 Розпорядчої частини рішення затверджено звіт, обов`язковість врахування якого позивачем не передбачена чинним законодавством.

Щодо доводів скаржника про інформування, адресоване Генеральній прокуратурі України та Національному антикорупційному бюро України, яке здійснене відповідно до пункту 8 Рішення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що воно не викликає правових наслідків для позивача, та відноситься до делегованих повноважень відповідача.

Так, частиною першою статті 41 Закону передбачає, що Рахункова палата у разі виявлення при здійсненні заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) ознак кримінального або адміністративного правопорушення повідомляє про них відповідні правоохоронні органи.

Указане повідомлення, здійснене без зазначення про вчинення ними певних дій щодо реагування, а тому не викликає правових наслідків для позивача.

Також колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що скасування оскаржуваного рішення жодним чином не впливає на хід кримінальних проваджень, про які позивач зазначає в апеляційній скарзі, оскільки вирішення питання про наявність чи відсутність ознак кримінального правопорушення та підстав для відкриття чи закриття кримінального провадження належить до виключної компетенції органів, які, відповідно до закону уповноважені проводити досудові розслідування у кримінальних справах.

Пункт 9 розпорядчої частини рішення обумовлений положенням Закону щодо обов`язкового оприлюднення Рахунковою палатою інформації про її діяльність.

На підставі проведеного в межах аудиту позивача, Рахунковою палатою надано йому рекомендації (пропозиції), які викладені у Рішенні.

Таким чином, ДП "Прозорро" помилково вважає, що оскаржуване рішення, яке носить рекомендаційний характер та не створює для позивача правових наслідків, призводить до порушення його прав.

У свою чергу, ані Законом, ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом не встановлено обов`язок об`єктів контролю, яким в даному випадку є позивач, виконувати рекомендації Рахункової палати.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частими першою та другою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з вищенаведених правових норм, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушуються, створено або створюються перешкоди для реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Таким чином, оскільки оскаржуване рішення носить інформаційний та рекомендаційний характер, воно не може вважатися рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні адміністративного судочинства і не порушує права, свободи або законні інтереси позивача.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскаржуване рішення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, у розумінні КАС України та не породжує правових наслідків для позивача.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за встановлених обставин відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Водночас апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом оцінки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Ураховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

У задоволенні клопотання Державного підприємства «Прозорро» про зупинення провадження у справі відмовити.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Прозорро» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

Суддя В.П.Мельничук

Суддя О.М.Оксененко