Постанова

Іменем України

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 939/726/20

провадження № 61-17586св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Ірпінське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гамалєєвим Юрієм Володимировичем, на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 22 квітня 2020 року у складі судді Унятицького Д. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення суми інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення суми інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у травні 2019 року він звернувся до відповідача із заявою про виплату йому страхових виплат за квітень та травень 2018 року. Однак відповідач відмовив йому. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року відповідача зобов`язано сплатити соціальну виплату за період з 01 квітня до 31 травня 2018 року в розмірі 18 869,00 грн. Відповідач виконав свої зобов`язання 04 грудня 2019 року. Внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань йому заподіяно збитки на загальну суму 2 378,06 грн, що складається з інфляційних втрат в розмірі 2 075,63 грн та 3 % річних за 195 днів прострочення в розмірі 302,43 грн. Також, внаслідок незаконних дій відповідача йому завдано моральну шкоду на суму 30 000 грн.

З урахування викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати в розмірі 2 075,63 грн, 3 % річних за 195 днів прострочення в розмірі 302,43 грн, а також моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 22 квітня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення суми інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням.

Суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 відноситься до публічно-правових спорів, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому у відкритті провадження необхідно відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 22 квітня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Суд апеляційної інстанції, погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, оскільки заявлені у позові вимоги із врахування повноважень відповідача є спором щодо стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі. Аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Гамалєєва Ю. В. подав касаційну скаргу на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 22 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, згідно з якою правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, які передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України). Справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 січня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бородянського районного суду Київської області.

22 січня 2021 року справа № 939/726/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення суми інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у травні 2019 року він звернувся до відповідача із заявою про виплату йому страхових виплат за квітень та травень 2018 року. Однак відповідач відмовив йому. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року відповідача зобов`язано сплатити соціальну виплату за період з 01 квітня по 31 травня 2018 року в розмірі 18 869,00 грн. Відповідач виконав свої зобов`язання 04 грудня 2019 року. Внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань йому заподіяно збитки на загальну суму 2 378,06 грн, що складається з інфляційних втрат в розмірі 2 075,63 грн та 3 % річних за 195 днів прострочення в розмірі 302,43 грн. Також, внаслідок незаконних дій відповідача йому заподіяно моральну шкоду на суму 30 000 грн.

З урахування викладеного, позивач просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати в розмірі 2 075,63 грн, 3 % річних за 195 днів прострочення в розмірі 302,43 грн, а також моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) зазначено: «Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим (пункт 7.53).

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору (пункт 7.54).

Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України та Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір (пункт 7.55).

Аналогічно й у справі, що розглядається спір за позитивними вимогами про компенсацію частини соціальних виплат, що заявлені з підстав положень статті 625 ЦК України і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та з причин затримання органом Управління Фонду щомісячних страхових виплат, також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони стосуються виплати частини доходів у вигляді страхових виплат (адміністративні правовідносини), які цьому органу було зобов`язано призначити за рішенням адміністративного суду (пункт 7.56)».

Згідно із частинами першою, другою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Частинами шостою, сьомою статті 6 Закону № 1105-XIV визначено, що рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов`язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Рішення правління Фонду оформляється постановою, відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону № 1105-XIV виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Управління виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 1105-XIV основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові зробила висновок: «Фонд як суб`єкт владних повноважень наділений владними управлінськими функціями, а правовідносини, які виникли між сторонами, є публічно-правовими та таким, що виникли з приводу соціальних гарантій (пункт 7.70).

Велика Палата звертає увагу на те, що у цій справі позов про відшкодування моральної шкоди пред`явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов`язанням. А тому такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства (пункт 7.71).

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України та про стягнення втрат частини соціальних виплат у зв`язку з несвоєчасною їх виплатою на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», з одночасним відшкодуванням моральної шкоди а тому справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства (пункт 7.72)».

Ураховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що заявлені ОСОБА_1 вимоги відносяться до публічно-правових спорів, а отже даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц є безпідставними з огляду на таке.

Аналізуючи норми матеріального права щодо юрисдикції спору в справі № 758/1303/15-ц Велика Палата Верховного Суду виходила з юрисдикції цього спору, визначеної положеннями статті 17 КАС України в редакції, яка діяла на момент пред`явлення позову в лютому 2015 року.

За положеннями статті 17 КАС України, у редакції чинній на момент пред`явлення позову, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Зазначені вище положення було змінено з 15 грудня 2017 року. За змістом положень статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відтак з 15 грудня 2017 року юрисдикція спорів за участю суб`єкта владних повноважень визначається також з урахуванням того чи віднесено такий спір законом до розгляду судів іншої юрисдикції.

Отже, постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15ц ухвалена з урахуванням іншого процесуального закону, який був чинний на час відкриття провадження у справі.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржувані судові рішення є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам процесуального права, тому інші наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій не порушено норми процесуального права.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гамалєєвим Юрієм Володимировичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 22 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький