ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2021 р. Справа№ 910/13736/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Кравчука Г.А.

Коробенка Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.11.2020

у справі №910/13736/20 (суддя Ломака С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест"

про стягнення 82 800,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест" (далі - відповідач) про стягнення 82 800, 00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказував на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір поставки у спрощений спосіб. На виконання означеного Договору позивачем було здійснено авансовий платіж у розмірі 82 800, 00 грн. за поставку погодженого між сторонами товару. Проте відповідач взяті на себе зобов`язання з поставки цього товару належним чином не виконав та не повернув авансовий платіж у добровільному порядку, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. У зв`язку з наведеними обставинами, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест" про стягнення 82 800, 00 грн. відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 у справі №910/13736/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест" про стягнення 82 800, 00 грн. - задовольнити повністю.

Водночас скаржник звернувся з клопотанням про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин сторін положень статті 664 Цивільного кодексу України, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку, що саме позивач повинен був без належного повідомлення відповідача їхати до нього та намагатися забрати свій товар, а потім надати суду докази вчинення таких дій, що призвело до неправильного вирішення спору.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі №910/12502/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксов В.В., судді Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 у справі №910/13736/20. Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" у задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин 5, 6, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що малозначними справами, зокрема, є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи наведені приписи процесуального законодавства, зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту (особливості предмету позову), категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, які входять до предмету доказування, час, необхідний для вчинення судом та учасниками процесуальних дій, кількість учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа має незначну складність, для якої пріоритетним є швидке вирішення спору, тож справа є малозначною, розгляд якої підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Разом з цим, колегією суддів Північного апеляційного господарського суду не встановлено виняткових обставин, передбачених ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України для розгляду справи у загальному порядку.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

01.07.2020 сторони досягли згоди щодо придбання Товариством з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" у відповідача полоси 80*10 АД-31 у кількості 864 кг на загальну суму 82 800, 00 грн., у тому числі ПДВ - 13 800, 00 грн.

Відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату № 14455 від 01.07.2020 на загальну суму 82 800, 00 грн., який відповідно до наявного у матеріалах справи платіжного доручення № 190 було повністю оплачено позивачем 02.07.2020.

При цьому, у вказаному рахунку сторонами погоджено умови поставки обумовленого товару, а саме зазначено: "Увага! Сплата даного рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов`язковим, в інакшому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р Постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта".

07.08.2020 позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача вимогу вих. № 202 від 07.08.2020, в якій просив відповідача протягом 7 днів з дня отримання означеної вимоги повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" сплачений ним аванс у розмірі 82 800, 00 грн. Дана вимога згідно з наявною в матеріалах справи копією відповідного поштового повідомлення була отримана відповідачем 18.08.2020 року, проте залишена останнім без відповіді та задоволення.

У зв`язку із нездійсненням поставки обумовленого договором товару в розумний строк та неповерненням суми попередньої оплати вартості вказаного товару, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест" на свою користь 82 800, 00 грн. попередньої оплати за непоставлений відповідачем товар.

Предметом доказування у даній справі є неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару позивачу та наявність правових підстав для стягнення попередньої оплати в сумі 82 800, 00 грн. на підставі статті 693 Цивільного кодексу України.

Відмволяючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувавася тим, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як зобов`язана сторона договору, вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей, зокрема, позивачем не надано належних доказів звернення до відповідача у встановленому порядку про отримання товару самовивозом, за наявності довіреності та паспорта, але відповідачем було відмовлено у передачі товару.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтями 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що шляхом складання та надання відповідачем рахунка, а також сплати його позивачем, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, на виконання укладеного сторонами у спрощений спосіб договору позивачем сплачено на користь відповідача грошові кошти в якості передоплати за товар, однак товар від відповідача на суму попередньої оплати у розмірі 82 800,00 грн. позивач не отримав.

При цьому, судом першої інстанції обгрунтовано визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 82 800,00 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснити попередню оплату товару, тобто оплату до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її сплати встановлюються договором. У випадках, коли договір передбачає обов`язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Отже, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час, а покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк із дня пред`явлення вимоги.

Водночас статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним лише після прострочення подавцем передачі товару та тільки в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Таким чином, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснить поставку товару покупцю в установлений строк.

Судовою колегією встановлено, що сторонами не узгоджено строк поставки товару, в зв`язку з чим судова колегія погоджується із висвноком суду першої інстанції, що така поставка мала бути здійснена відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред`явлення позивачем вимоги про поставку товару в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Проте, звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивачем не було надано жодних доказів, які містять відомості щодо конкретних дат і термінів поставки товару, зазначеного у рахунку № 14455 від 01.07.2020, не додано таких доказів і до апеляційної скарги.

Так само, скаржником не було надано жодних доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги про поставку товару чи повідомлення про конкретну дату прибуття уповноваженої особи покупця на склад продавця за отриманням цього товару.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку передати товар на суму попередньої оплати, яка дорівнює 82 800,00 грн., на момент звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом не настав.

Крім того, статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Твердження скаржника, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин сторін положень статті 664 Цивільного кодексу України, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку, що саме позивач повинен був без належного повідомлення відповідача їхати до нього та намагатися забрати свій товар, а потім надати суду докази вчинення таких дій, що призвело до неправильного вирішення спору, судовою колегією оцінюються критично, з огляду на таке.

Чч. 2, 3 ст. 664. Цивільного кодексу України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судова колегія звертає увагу, що як вбачається зі змісту наявного у матеріалах справи рахунка № 14455 від 01.07.2020 на загальну суму 82 800,00 грн., в ньому сторони погодили умови поставки товару шляхом його поставки за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

Судова колегія зазначає, що шляхом оплати рахунка № 14455 від 01.07.2020, який містить застереження щодо самовивозу погодженого між сторонами товару, скаржник погодився з отриманням цього товару в місці його виготовлення (фактичного знаходження).

Проте, звертаючись до відповідача з вимогою на підставі статті 530 Цивільного кодексу України про повернення сплаченого авансу в семиденний строк із дня пред`явлення цієї вимоги, скаржником не було враховано приписів статей 662, 663 та 693 Цивільного кодексу України та умови, погоджені сторонами щодо поставки товару, зокрема щодо його самовивозу зі складу продавця.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження відповідних обставин стосовно вчинення саме позивачем дій (листи позивача щодо готовності забрати товар само вивозом, тощо), спрямованих на отримання товару, а отже і порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару.

Відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 197 Господарського кодексу України господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов`язання. У разі якщо місце виконання зобов`язання не визначено, зобов`язання повинно бути виконано: за іншими зобов`язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов`язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Тобто договір купівлі-продажу є взаємно зобов`язуючим, де кожна із сторін договору наділена взаємними правами та обов`язками.

За аналізом зазначеної статті покупець для виконання продавцем обов`язку із передачі товару, відповідно до правовідносин, що фактично склалися між сторонами, зобов`язаний був забезпечити вивезення товару власними силами зі складу продавця.

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як зобов`язана сторона договору, вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей, зокрема, позивачем не надано належних доказів звернення до відповідача у встановленому порядку про отримання товару самовивозом, за наявності довіреності та паспорта, але відповідачем було відмовлено у передачі товару.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

За умовами частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Таким чином, судова колегія дійшла до переконання, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що мало місце порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов`язків; не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов`язку щодо прийняття товару, в даному випадку, враховуючи характерні властивості предмета поставки, шляхом самовивозу; не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов`язань, що склалися між сторонами. Також позивачем не надано доказів на підтвердження закінчення строку відповідного договору поставки, що свідчило б про наявність підстав для повернення відповідачем спірних грошових коштів.

За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавця виконання його обов`язку щодо передачі товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення), зважаючи на те, що поставка мала відбутись на умовах самовивозу, про що скаржник був обізнаний, і доказів відмови відповідача в передачі товару скаржнику на його вимогу матеріали справи не містять, судова колегія дійшла висновку, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 82 800, 00 грн. є передчасними та не доведеними належним чином.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання зі своєчасної поставки товару позивачу, що є умовою для застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 82 800,00 грн. у зв`язку з його передчасністю.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 у справі №910/13736/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 у справі №910/13736/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікнобуд" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2020 у справі №910/13736/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/13736/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко