ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року

м. Харків

справа № 644/1528/20

провадження № 22-ц/818/352/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Тичкової О.Ю.,

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

сторони справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі - Приватне акціонерне товариство «Харківський підшипниковий завод», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 липня 2020 року в складі судді Клименка А.М.,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів і просив стягнути на його користь у відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, з:

- ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» заборгованість по щомісячних виплатах відшкодування втраченого заробітку за період з 01 вересня 1996 року по 01 серпня 2001 року у розмірі 2304 грн. 29 коп.;

- Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення заборгованість по щомісячних виплатах втраченого заробітку за період з 01 серпня 2001 року по 15 лютого 2016 року в розмірі 54775 грн. 82 коп.;

- ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» компенсацію (суму інфляції) за період з 01 серпня 1996 року станом на 01 січня 2020 року в розмірі 20952 грн. 70 коп.;

- Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення компенсацію (суму інфляції) за період з 01 серпня 2001 року по 14 лютого 2019 року в розмірі 124803 грн. 80 коп.;

- ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» моральну шкоду в розмірі 10000 грн.;

- Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що під час роботи шліфувальником у кульковому цеху «Харківського підшипникового заводу» 25 грудня 1980 року він отримав виробничу травму, яка спричинила втрату ним 40 % професійної працездатності та встановлення інвалідності ІІІ групи.

.

На виконання вимог законодавства з часу отримання професійної травми ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» здійснював щомісячне відшкодування у зв`язку з каліцтвом за рахунок коштів підприємства.

З часом на підприємстві відбувалося підвищення коефіцієнту тарифної ставки та тарифної часової ставки шліфувальника 4-го розряду, починаючи з 01 травня 1992 року і до 01 жовтня 2000 року. Разом з тим, починаючи з вересня 1996 року ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» не застосував коефіцієнт підвищення тарифних ставок та не здійснив йому перерахунок розміру відшкодування шкоди.

На виконання вимог ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» 16 липня 2001 року ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» до Орджонікідзевського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань разом з особовою справою позивача було надано довідку про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових виплат на дату передачі його особової справи. Сумою відшкодування втраченого позивачем заробітку визначено 70 грн. 19 коп.

Розмір щомісячного відшкодування був розрахований ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» невірно, оскільки не було застосовано коефіцієнти підвищення тарифних ставок, які відбувалися на підприємстві.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова № 644/1261/18 від 15 лютого 2019 року зобов`язано відповідача - ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» передати відповідачу Фонду соціального страхування України в Харківській області довідку про розмір втраченого заробітку, витрати на медичну та соціальну допомогу стосовно ОСОБА_1 станом на 01 квітня 2001 року з сумою відшкодування втраченого заробітку в розмірі 149 грн. 49 коп.

Згідно з розрахунком, сума недоплаченого відповідачем - ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» відшкодування шкоди за період з 01 вересня 1996 року по 01 серпня 2001 року складає 2304 грн. 29 коп., компенсація (інфляційні виплати) становлять 20952 грн. 70 коп.

За період з 01 серпня 2001 року по 15 лютого 2016 року недоплачені відповідачем - Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області позивачу суми страхових виплат загалом складають 54775 грн. 82 коп. і компенсація (інфляційні виплати) становить загалом 124803 грн. 80 коп.

Позивач вважав, що Фонд неправомірно здійснив йому доплату щомісячного страхового відшкодування лише за три останні роки, оскільки в його випадку належні йому виплати страхового відшкодування, які є предметом спору, відповідачами своєчасно не визначалися, були незаконно занижені та не виплачені.

Також позивач вважав, що діями відповідачів йому заподіяно моральну шкоду, розмір відшкодування якої становить 10000 грн. і 20000 грн. відповідно. В обґрунтування моральної шкоди позивач посилався на те, що внаслідок отриманої ним виробничої травми і каліцтва стан його здоров`я погіршився, він втратив можливість повноцінного життя та реалізації професійних можливостей. Недотримання з вини відповідачів відшкодування шкоди протягом тривалого часу не дає йому змоги для повноцінного лікування та профілактичних заходів та спричиняє йому додаткові душевні страждання.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по щомісячних виплатах відшкодування втраченого заробітку за період з 01 вересня 1996 року по 01 серпня 2001 року у розмірі 2304 грн. 29 коп. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що сума недоплаченого відповідачем - ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» позивачу відшкодування шкоди за період з 01 вересня 1996 року по 01 серпня 2001 року становить 2304 грн. 29 коп.. Враховуючи, що вказана сум не була відшкодована заводом, вона підлягає примусовому стягненню на користь позивача. Фондом соціального страхування від нещасних випадків прийнято рішення про призначення позивачу доплати страхового відшкодування за період з 01 серпня 2001 року по 14 лютого 2019 року в межах останніх трьох років, а саме, з 15 лютого 2016 року по 14 лютого 2019 року в розмірі 29595 грн. 16 коп., яке було оформлено постановою № 2057/71009/71009/28, яка позивачем у спосіб, встановлений для оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, оскаржена не була, на теперішній час є чинною і обов`язковою для виконання. Оскільки на час звернення позивача до суду з позовом жодні спірні грошові суми відшкодування шкоди його здоров`ю відповідачами нараховані не були і виплаті не підлягали, то вимоги про стягнення компенсації (суми інфляції) з ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» за період з 01 серпня 1996 року до 01 січня 2020 року в розмірі 20952 грн. 70 коп. і з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення за період з 01 серпня 2001 року по 14 лютого 2019 року в розмірі 124803 грн. 80 коп. задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення норм процесуального права; неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати частково рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Управління страхового відшкодування суд пов`язує ніби то з не оскарженням постанови у спосіб, встановлений для оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, тобто до адміністративного суду.

Разом з тим, розрахунки здійснені фондом в межах трьох років були здійснені ним самостійно після отримання нової довідки. Поряд з цим, після винесення цих постанов позивач отримав грошові кошти в рахунок часткового відшкодування страхових виплат за минулий період та став отримувати щомісячно страхові виплати у новому підвищеному розмірі. Отже не було підстав для оскарження прийнятих рішень. Поряд з цим , позивач звертався до Управління з проханням про нарахування та виплату страхового відшкодування за минулий період, не охоплений останніми трьома роками вже після того, коли були прийняті вищезгадані постанови та після чого отримав відмови у формі листів, а не рішень( постанов).

Саме фонд з моменту передачі йому особової справи, тобто з серпня 2001 року мав здійснювати своєчасну і у повному розмірі виплату страхового відшкодування. Фонд не лише вправі, але і зобов`язаний був здійснювати перевірку правильності розрахунків страхових виплат на підставі інформації особової справи, переданої йому роботодавцем, оскільки мав на це визначені законом повноваження. Але , як про це свідчать обставини справи, з причини незастосування підприємством коефіцієнтів тарифної ставки, з серпня 2001 року, виплати Фондом здійснювались не у повному обсязі. Даний факт підтверджується рішенням суду, яке набрало чинності від 19.02.2019 року. Категорично не вірним і необґрунтованим вважає висновок суду стосовно того, що Фонд був лише зобов`язаний продовжити раніше призначені виплати відшкодування втраченого заробітку на підставі документів переданої йому , не визначаючи при цьому правильності розрахунку, адже це протирічить чинному законодавству у частині завдань і повноважень Фонду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації (суми інфляції) з ПрАТ «ХПЗ» і Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування суд посилається на ст.ст.1 і 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Разом з тим, судом не враховано, що ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди у повному обсязі суд посилається на ненадання належних та допустимих доказів. Разом з тим, судом не враховано, що погіршення психоемоційного стану та позбавлення можливості на достойний рівень життя відбулось внаслідок недоотримання належних сум.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просять залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Доводи заперечень аналогічні за змістом запереченням на позову заяву.

Зокрема, Фонд зазначає, про відсутність тотожності та неможливості вважати справу на яку посилається позивач (№2а-1102/09/2670) аналогічною до предмету за спірними правовідносинами. Як чітко вбачається із змісту рішень першої, апеляційної та касаційної інстанції по справі №2 а-1102/09/2670 існував первинний спір щодо поновлення на посаді та зобов`язання виплати компенсації втраченого заробітку за час вимушеного прогулу. І предметом справи №2 а- 1102/09/2670 є стягнення заявленої позивачем компенсації за втрачену частину заробітної плати за час вимушеного прогулу, нарахованої відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2008 року. Тобто, є підтвердження вини відповідача та наявний факт обов`язку нарахування втраченого заробітку за вимушений прогул за рішенням суду. У контекстні справи ОСОБА_1 вина відділення Фонду відсутня, оскільки щомісячні страхові виплати провадились своєчасно та в повному обсязі. Після надходження на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15.02.2019 по справі № 644/1261/18 від підприємства нової довідки про розмір втраченого заробітку, відділення Фонду без порушення строків привело у відповідність розмір щомісячних страхових виплат та виконало рішення комісії.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що під час роботи шліфувальником у кульковому цеху «Харківського підшипникового заводу» 25 грудня 1980 року позивач отримав виробничу травму, яка спричинила втрату ним 40% професійної працездатності та встановлення інвалідності ІІІ групи.

На виконання вимог законодавства з часу отримання професійної травми ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» здійснювало позивачу щомісячне відшкодування втрати частини заробітку у зв`язку з каліцтвом за рахунок коштів підприємства.

Починаючи з 01 травня 1992 року та до 01 жовтня 2000 року на підприємстві відбувалося підвищення коефіцієнтів тарифної ставки та тарифної часової ставки шліфувальника 4-го розряду, внаслідок чого позивачу проводився перерахунок щомісячного відшкодування, який здійснювався після кожного такого підвищення виходячи з середнього заробітку, помноженого на відсоток втрати працездатності та помножений на коефіцієнт підвищеної тарифної ставки.

У вересні 1996 року ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» не застосував коефіцієнт підвищення тарифних ставок та не здійснив позивачу перерахунок розміру відшкодування шкоди, що призвело до необґрунтованого заниження розміру щомісячного відшкодування.

З 01 квітня 2001 року набув чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відповідно до якого обов`язок відшкодування шкоди потерпілому внаслідок трудового каліцтва був переданий від підприємства до Фонду соціального страхування.

На виконання вимог законодавства 16 липня 2001 року ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» до Орджонікідзевського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань разом з особовою справою позивача надав довідку про розмір втраченого ним заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових виплат на дату передачі особової справи. Сумою відшкодування втраченого позивачем заробітку було визначена сума у 70 грн. 19 коп.

Розмір щомісячного відшкодування був розрахований ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» неправильно, оскільки не було застосовано усі коефіцієнти підвищення тарифних ставок, які відбувалися на підприємстві.

Наведені обставини встановлені рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова № 644/1261/18 від 15 лютого 2019 року, яким зобов`язано відповідача - ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» передати відповідачу Фонду соціального страхування України в Харківській області довідку про розмір втраченого заробітку, витрати на медичну та соціальну допомогу стосовно позивача ОСОБА_1 станом на 01 квітня 2001 року з сумою відшкодування втраченого заробітку в розмірі 149 грн. 49 коп.

Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 1197 ЦК України визначається у відсотках від середнього (місячного) заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності загальної працездатності.

01 квітня 2001 року вступив в дію Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105, відповідно до якого роботодавець зобов`язаний своєчасно та повністю сплачувати у встановленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих Положень Закону уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодження здоров`я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Сума недоплаченого відповідачем - ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» позивачу відшкодування шкоди за період з 01 вересня 1996 року по 01 серпня 2001 року становить 2304 грн. 29 коп. і підлягає примусовому стягненню на користь останнього.

З 01 квітня 2001 року порядок проведення перерахунку розміру щомісячних страхових виплат визначено статтею 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі за текстом - Закон № 1105), згідно з яким перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу проводиться у разі зміни ступеня втрати професійної працездатності, зміни складу сім`ї померлого, підвищення розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і мінімальної заробітної плати в порядку, визначеному законодавством, підвищення тарифних ставок (посадових окладів) працівників підприємств. У цьому разі перерахунок суми щомісячної страхової виплати у зв`язку з втраченим заробітком (у разі повної втрати професійної працездатності) здійснюється виходячи із середньомісячного заробітку, визначеного за три повних календарних місяці роботи працівника відповідної професії (посади) після підвищення тарифних ставок (посадових окладів). При цьому визначена раніше сума страхової виплати зменшенню не підлягає.

На підставі переданої 16 липня 2001 року ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» до Орджонікідзевського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань особової справи позивача та довідку про розмір втраченого ним заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових виплат на дату передачі особової справи у сумі 70 грн. 19 коп. Фонд у повному обсязі та з дотриманням вимог ст. 29 вищевказаного Закону проводив позивачу перерахунок розміру щомісячних страхових виплат, і жодних порушень з боку Фонду щодо несвоєчасності або неповноти виплат ОСОБА_1 не було.

Розмір щомісячних страхових виплат позивачу був змінений Фондом на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2019 року за новою довідкою ПАТ «ХАРП» про розмір втраченого заробітку, на виконання якого ПАТ «ХАРП» передало до Відділення нову довідку про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу потерпілому станом на 01 квітня 2001 року в розмірі 149 грн. 49 коп.

Інформаційними листами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 квітня 2003 року № 33 та від 22 березня 2007 року № 6 передбачено, що робочі органи виконавчої дирекції Фонду зобов`язані приймати нові довідки про розміри щомісячних страхових виплат у разі, коли ці суми перераховані підприємствами самостійно, за заявами потерпілих, на вимогу державних інспекторів праці, за рішенням судів через порушення законодавства з питань відшкодування шкоди у період до 01 квітня 2001 року за вимогами нормативних документів, що були чинними в той період. На підставі нових довідок Відділення зобов`язані приймати рішення, оформлювати їх новими постановами та проводити щомісячні страхові виплати у новому розмірі.

Протоколом № 1 від 16 квітня 2019 року спеціальна Комісія Фонду прийняла рішення про проведення ОСОБА_1 доплати страхових виплат на підставі нової довідки підприємства за час, що не перевищує трьох років.

23 квітня 2019 року, отримавши витяг з протоколу № 1 від 16 квітня 2019 року, Фондом соціального страхування від нещасних випадків прийнято наступні рішення, які оформлені:

-постановою № 2057/71009/71009/26 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати (коригуючи) з 15 лютого 2019 року в розмірі 2542 грн. 56 коп. (з дня ухвалення судового рішення);

-постановою № 2057/71009/71009/27 про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01 березня 2019 року відповідно до частини другої статті 37 Закону № 1105 в розмірі 2669 грн. 69 коп.;

-постановою № 2057/71009/71009/28 про призначення доплати за період з 15 лютого 2016 року по 14 лютого 2019 року в розмірі 29595 грн. 16 коп.

За рішенням Спеціальної комісії Фонду, оформленим протоколом № 1 від 16 квітня 2019 року, та у відповідності до постанови № 2057/71009/71009/28 Фонд 23 квітня 2019 року призначив позивачу доплату щомісячних страхових виплат за останні три роки, а саме, за період з 15 лютого 2016 року по 14 лютого 2019 року в загальній сумі 29595 грн. 16 коп., яку виплатив позивачу 14 травня 2019 року, тобто у строки, передбачені п. п. 3.2.2 п. 3.2. розділу 3 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» на користь ОСОБА_1 заборгованості по щомісячних виплатах відшкодування втраченого заробітку за період з 01 вересня 1996 року по 01 серпня 2001 року у розмірі 2304 грн 29 коп. учасниками справи не оскаржується та колегією суддів не переглядається.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову виходячи з наступного.

Згідно вимог частини 1 статі 2 закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» від 19.10.2000 № 2050-III ( далі Закон № № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Закон № № 2050-III набирає чинності з 1 січня 2001 року.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ «Харківський підшипниковий завод» компенсацію за період з 01 серпня 1996 року станом на 01 січня 2020 року.

Тобто положення цього закону не може бути застосовано до спірних правовідносин, що виникли до набрання чинності законом №. 2050-III за період з 01 серпня 1996 року по 01 січня 2001 року, оскільки право на компенсацію громадянам частини доходу відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону № 2050-III виникає у громадян, у випадку не отримання нарахованого, але не виплаченого доходу з 01 січня 2001 року, а підстави для нарахування позивачу втраченого заробітку (доходу) у новому розмірі виникли у 2019 році ( за результатами розгляду цивільної справи № 644/1261/18).

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат.

Колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області заборгованості по щомісячних виплатах втраченого заробітку за період з 01 серпня 2001 року по 15 лютого 2016 року в розмірі 54775, 82 та компенсації за період з 2001 року по 14 лютого 2019 року в розмірі 124803, 80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно ж із частиною 2 цієї статті під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітну плату (грошове забезпечення) та інші.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів, при цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення.

Учасниками справи не заперечується, що за рішенням Спеціальної комісії Фонду, оформленим протоколом № 1 від 16 квітня 2019 року, та у відповідності до постанови № 2057/71009/71009/28 Фонд 23 квітня 2019 року призначив позивачу доплату щомісячних страхових виплат за останні три роки, а саме, за період з 15 лютого 2016 року по 14 лютого 2019 року в загальній сумі 29595 грн. 16 коп., яку виплатив позивачу 14 травня 2019 року.

Відповідно до вимог пункту 22 пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 №Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» за вимогами про продовження платежів виплати провадяться за весь попередній час, протягом якого належало відшкодовувати шкоду, без обмеження будь-яким строком (з дня закінчення попередніх виплат вимоги про їх продовження задовольняються за умови, що МСЕК (а у відповідних випадках - судово-медична експертиза) підтвердила втрату працездатності та її відсоток за цей період). В інших випадках виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років. ( Абзац п`ятий пункту 22 в редакції Постанови Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в частині відмови у задоволені позову до Фонду про стягнення заборгованості по щомісячних виплатах втраченого заробітку за період з 01 серпня 2001 року по 15 лютого 2016 року в розмірі 54775, 82 грн.

Виплати за період з 15 лютого 2016 року по 14 лютого 2019 року в загальній сумі 29595 грн. 16 коп. здійснено у строки, передбачені п. п. 3.2.2 п. 3.2. розділу 3 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по щомісячних виплатах втраченого заробітку за період з 01 серпня 2001 року по 15 лютого 2016 року задоволенню не підлягають, то і не підлягають позовні вимоги в частині їх компенсації.

Міркування і твердження позивача викладені в апеляційній скарзі, зокрема, що компенсація йому повинна бути виплачена з 01 серпня 2001 року, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні докази, якими позивач обґрунтовує спричинення йому моральної шкоди та розмір її відшкодування, зазначений позивачем, тому у задоволенні к задоволені позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Так, згідно ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України,особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Разом з тим, Верховним Судом України зазначено, що судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

В даному випадку, судом першої інстанції обґрунтовано не встановлено підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову.

Доводи заявника не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 15 березня 2021 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук